Хліб по воді - Сторінка 66

Але якось таки дотяг, хоча весь час сидів, замість ходити по класу, як це завжди робив, і говорив поволі, напружено. А на останньому уроці до класу ввійшла директорова секретарка й сказала, щоб він негайно з'явився до Бебкока. Стренд урвав урок і пішов до директорового кабінету. Там були Ромеро, Роллінз і містер Холлінгзбі.

Губи в Ромеро й досі були розбиті й напухлі, а гуля на лобі проступила ще дужче й посиніла. Проте хлопець стояв рівно, в зухвалій позі, і, тільки глянувши на Стренда, опустив очі й утупив погляд у підлогу,

— Аллене,— мовив Бебкок,— я повідомив Ромеро, що, зважаючи на обставини, не маю іншого вибору, як виключити його з сьогоднішнього дня зі школи. Якщо він згодиться поговорити з містером Холлінгзбі й розповість йому, звідки дізнався, що гроші й листи у нього вкрав саме Хітц, а також назве свідка на підтвердження своїх слів, то його становище значно поліпшиться. Особливо якщо в суді він трохи покається за свій вчинок. Містер Холлінгзбі каже, що в разі успіху зможе добитися умовного вироку. Тоді я мав би підстави дозволити Ромеро повернутися до школи й відбувати умовний термін тут, щоб завершити навчальний рік. Може, ви на нього вплинете?

Стренд пригадав, як слізко благала місіс Шіллер не називати її прізвища, й ніяково знизав плечима, невдоволений тим, що він і сам став перед необхідністю зробити вибір.

— Ромеро,— озвався він нарешті,— зараз твоя доля в твоїх руках.— Отже, він, Стренд, свій вибір зробив. На краще чи на гірше? — Візьмися, зрештою, за розум. Не хотілося б тобі нагадувати, в якому ти боргу перед містером Хейзеном і мною, але я змушений нагадати. Ми з ним зробили на тебе велику ставку. І з твого боку нечесно, якщо ти не хочеш зрозуміти, що повинен цю ставку виправдати.

— Мені дуже шкода, містере Стренд,— озвався Ромеро, не підводячи погляду.— Всі знають, що я зробив і чому. За свій вчинок я відповім. Ухилятися не збираюсь. Ви всі тільки марнуєте час, переконуючи мене.

Стренд стенув плечима.

— Боюся, ми й справді марнуємо час,— сказав він директорові.

Бебкок зітхнув.

— Гаразд, Ромеро,— мовив він.— Збирай речі і йди собі. Негайно. Тобі не можна залишатися тут навіть на одну ніч.

(і. ".Всесвіт"— .N1 5

81

— Я відвезу хлопця до Уотербері,-— сказав містер Холлінгзбі.— Роллінзе, може, на нього вплинуть твої батьки?

— Вони, звісно, спробують,— відповів Роллінз. Він узяв Ромеро за лікоть.— Ходімо, герою!

Містер Холлінгзбі і Стренд вийшли за хлопцями з кімнати, а потім на подвір'я. Коли всі четверо простували до Мелсонового корпусу, вони скидалися на невеличку врочисту процесію.

— Перед тим, як ви прийшли,— сказав Холлінгзбі Стрендові,— Бебкок оголосив Роллінзові догану. За те, що не повідомив про азартні ігри в кімнаті. Він призначив хлопцеві до кінця року випробний термін. Тепер про футбол Роллінзові доведеться забути. Тренер буде не в захваті, коли почує про це. І на стипендію для вступу в коледж тепер йому важко розраховувати.

— У вас є діти? — запитав Стренд.

— Дочка. Хвалити бога, вже заміжня,— засміявся Холлінгзбі.

Стренда так і розбирала нетерплячка запитати в адвоката, чи він

хоч раз читав доччиного листа до її чоловіка чи до якого-небудь іншого.

— А у вас? — поцікавився Холлінгзбі.— Скільки дітей у вас?

Троє. Поки що жоден не потрапляв до в'язниці.

— О, то ви відважний чоловік!— похитав головою Холлінгзбі.— Стільки дітей у наш час...

Коли увійшли до корпусу, Стренд із полегкістю побачив, що в загальній кімнаті нікого немає. Ромеро попрямував до сходів, але Стренд його зупинив.

— Хесусе,— мовив він,— ще раз подумай...

Ромеро похитав головою.

— Ну, гаразд,— сказав Стренд.— Тоді прощавай. Хай тобі щастить!

Він простяг руку, і Ромеро її потис.

— Не беріть так близько до серця,— мовив Ромеро.— Це тільки трісочка у великому вогнищі.— Він рушив до дверей, потім став і обернувся.— Можна, я скажу вам кілька слів, містере Стренд?

— Коли вважаєш, що є про що говорити.

— Таки є. Я йду звідси, але думаю, що й ви тут не довго затримаєтесь.— Він говорив із щирою переконаністю в голосі.— Тут майже всі пристосуванці, містере Стренд. А вас я не вважаю пристосуванцем.

— Що ж, дякую,— з іронією сказав Аллен.

— Решта вчителів —. просто жуйні тварини, містере Стренд. Пасуться собі мирно на травичці...

"Цікаво,— подумав Аллен,— де Ромеро вичитав ці слова?" Та, почувши їх, він був змушений визнати, що вони таки справедливі.

—— А ви людина з бетонних джунглів, містере Стренд,— провадив Ромеро.— Ось чому ви мене розумієте. Всі інші тут дивляться на мене так, ніби я із зоопарку.

— Це несправедливо,— відказав Стренд.—Принаймні щодо решти.

— Я тільки висловлюю свою думку,— здвигнув плечима Ромеро.

— Ти все сказав?

— Усе.

— Іди збирай речі,— промовив Стренд. Він був роздратований і не хотів більш нічого чути. Принаймні сьогодні.

— Ходімо, хлопче,—грубо кинув Ромеро Роллінзові.— Пора вшиватися з оливкових плантацій. Хазяїн продає нас на південь.

Стренд провів поглядом Холлінгзбі та двох хлопців, що піднялися сходами нагору, і: ввійшов до свого передпокою. У вітальні дзвонив телефон. Стренд уже вирішив був не брати трубки, але таки взяв, подумавши, що це, може, дзвонить із Франції Леслі, щоб заспокоїти його.

Дзвонив Хейзен.

— Ви читали оте розтрикляте повідомлення в "Таймс"?

— Читав.

— Вірогідне джерело! — Голос у Хейзена аж хрипів.— Якийсь нікчему в— департаменті юстиції щось бовкнув охочому до сенсацій репортерові, і це стало "вірогідним джерелом"! Чорт забирай, якби хтось записав розмову між Ісусом Христом та Іоанном Хрестителем, вони б обернули і її на державний злочин!

— Я намагався додзвонитись до вас учора ввечері й попередити про замітку в "Тайме". Але ніхто не брав трубки,

— Я був у тій проклятущій опері. А мій чортів слуга надто ледачий, щоб вийти з бару, де він дудлить моє віскі, й узяти трубку, коли мене немає вдома. Я сьогодні ж таки вижену сучого сина! Звідки ви довідалися про "Тайме"?

— Учора тут були два фебеерівці. Розпитували мене про вас. Ну, й порадили заглянути сьогодні вранці у "Тайме".

— Про що вони питали?

— Чи я чув, як ви з Хітцом розмовляли про справи.

— І що ви відповіли?

— А що я міг відповісти? Сказав, що нічого не чув.

— Господи, невже ви не могли заприсягтися, що весь час були зі мною і напевне знаєте: я й словом не перемовився з Хітцом ні про які справи.

— Расселе, про це ми з вами вже розмовляли,— сумно мовив Стренд.— Я сказав їм те, що знав. Не більше й не менше.

— А крильця у вас іще не виросли, пане ідеалісте?! Коли вже ви спуститеся на землю, почепите свого німба на цвях і навчитеся грати з цими молодчиками в їхню гру?

— Ви п'яний, Расселе. Коли проспитеся, тоді поговоримо.

Стренд поволі поклав трубку, його морозило. Здавалося, за день

промерзли всі його кістки. Він пішов до ванної, пустив гарячу воду й почав роздягатися, з приємністю вдихаючи пару. У двері подзвонили, Стренд закрутив воду, накинув халат і босоніж вийшов до передпокою. За порогом стояв доктор Філіпс із чорним саквояжем у руці.

— Ви не проти, якщо я увійду, містере Стренд?

Алленові здалося, ніби лікар боїться, що двері раптом зачиняться перед його носом, і йому не терпиться переступити через поріг.

— Прошу.

Філіпс увійшов, і Стренд причинив за ним двері.

— Сподіваюсь, я вас не дуже потурбував? — запитав Філіпс,— Кілька хвилин тому мені подзвонив містер Бебкок і сказав, що вас треба оглянути.

— Навіщо?

— Можна скинути пальто?

— Звичайно. Бебкок пояснив причину?

— Сказав, що його непокоїть ваше здоров'я. Мовляв, у вас поганий вигляд,— говорив Філіпс, поки Стренд допомагав йому скинути пальто.— Він розповів мені про вашу історію з серцем, і, якщо ви не проти, я хотів би оглянути вас.— Лікар скоса подивився на Стренда.— Сказати правду, ваш вигляд — це ще не все. Я знаю, що у вас був стрес, і...

— Кілька останніх ночей я погано спав,— різко кинув Стренд.— Ото й усе.

Він знав одне: хай там що, а в лікарню він не ляже.

Доктор Філіпс дістав із саквояжа стетоскоп і прилад, який Стрендові був уже добре знайомий,— ним міряли кров'яний тиск.

— Ми не могли б сісти до столу? ~ спитав Філіпс таким тоном, яким зубний лікар запевняє пацієнта, що видалити зубний нерв — це зовсім не боляче.— І ще якби ви зняли халат...

Стренд кинув халат на стілець. На ньому були труси, і вій не почував себе так по-дурному, як почував би, якби довелося сидіти голим у власній вітальні.

— Ожирінням ви не страждаєте,— сухо мовив Філіпс, приклавши Алленові до грудей холодний стетоскоп. Команди були йому теж знайомі: "Покашляйте!.. Не дихайте!.. Дихайте .глибоко!.. Видихайте поволі!.." Крім цих коротких команд, Філіпс нічого не казав. Послухавши груди, він перейшов до спини. Тоді обгорнув руку пацієнта гумовою стрічкою тонометра, покачав грушу й почав випускати повітря, уважно стежачи за ртутним стовпчиком. Потім повторив те саме ще раз. "Твоє життя залежить від гумової груші,—подумав Стренд, дивлячись на стурбоване обличчя лікаря.— Або від тоненького ртутного стовпчика, такого рухливого й ненадійного..."

Закінчивши, Філіпс довго мовчав — аж поки сховав тонометр до саквояжа. Тремтячи, Стренд знову накинув халат.

— Містере Стренд,— сказав Філіпс,— боюся, містер Бебкок непоганий діагностик. Дихання у вас поверхове, а в легенях якісь підозрілі звуки. Серце бється неритмічно, одначе це ще не найгірше. У вас дуже високий кровяний тиск. Ви не пам'ятаєте, який він був, коли вас виписували з лікарні?

— Напевне не памятаю. Лікар казав, що підвищений, але в межах норми.

— Боюся, тепер він уже вийшов за межі норми. Ви що-небудь приймаєте, щоб його збити?

— Ні.

Філіпс кивнув головою.

— Приходьте завтра вранці до мене в ізолятор, я дам вам таблетки. Вони допоможуть. Однієї на день буде досить.— Він сунув руку в саквояж і дістав пляшечку.— Це — щоб ви краще спали. Не бійтеся, не наркотик.

— У своєму віці я вже не боюся приохотитись до наркотиків,— відповів Стренд.

— Наркоманія вражає не тільки підлітків, містере Стренд,— холодно сказав Філіпс.— У ваших легенях уже є рідина...

— Дивно, що я досі живий, еге ж? — мовив Стренд, удаючи, ніби здивований виявленими в своєму непокірному організмі порушеннями.

— Прогулянки вам не завадять. Навіть більше — я їх рекомендую.