Хлопчик Мотл - Сторінка 12

Я вже вам колись розповідав, як я ловлю там рибу. Отже, ви легко можете собі уявити, як я дожидався тієї хвилини, коли ми підемо до річки. Тільки-но звечоріло, ми поклали в кошики пляшки з чорнилом і почали переносити їх до річки. Виливши чорнило, відносили пляшки додому і набирали знову повні пляшки. Цілу ніч ми отак працювали. Уже давно не мав я такої веселої ночі. Уявіть собі — місто спить, небо зоряне. Місяць заглядає вниз у річку. Тихо-тихо навкруги! У нас бистра річка. Тільки-но настає пасха і скресає крига, річки не впізнати! Вона надимається, ширшає і розливається. А далі стає менша, вужча і кволіша. Під кінець літа вона зовсім замовкає. Куняє потрошку. Хтось на дні річки в багні погукує: буль-буль-буль! Кілька жабенят озиваються з другого берега: ква-ква! Це просто ганьба, а не річка! Можете собі уявити, що я переходжу її вбрід з одного берега на другий, не закачавши штанців!

Від нашого чорнила річка трохи побільшала. Це ж не жарт, мало не тисячу пляшок чорнила! Зате ми натомили ся, мов ті воли. Заснули ми як убиті. Розбудила нас мама голосним плачем:

— Нещасна моя доля! Лихо мені з вами! Що ви такого наробили з річкою?..

Виявилось, що ми занапастили ціле місто: прачки не мають де прати білизну. Візники не мають де напувати коней. Водовози... Ось вони зберуться всі разом і приїдуть поквитатися з нами. Таку приємну звістку переказує нам мама. Але ми не хочемо ждати їх. Ми не хочемо бачити, як водовози поквитаються з нами. Я й мій брат Еля беремо ноги на плечі і гайда до його товариша Пині.

— Там нехай вони нас шукають, якщо ми їм потрібні!..

Так каже мій брат Еля, бере мене за руку, і ми швидко подаємся до Пині, товариша мого брата Елі. Коли ще раз побачимось, я вас якось познайомлю з товаришем мого брата Елі. Варто, щоб ви познайомилися з ним: у нього теж бувають цікаві вигадки.

X. ВУЛИЦЯ ЧХАЄ 1

Знаєте, що у нас тепер на черзі? Миші! Мій брат Еля цілий тиждень вивчав книгу, з допомогою якої роблять гроші,— "За карбованця — сотню". Він уже навчився виганяти мишей, тарганів та іншу бридоту. Щурів теж. Нехай його тільки впустять з його порошком — не лишиться жодної миші. Вони втікають, а багато з них подихає. Немає більше мишей, та й годі! Як він це робить — не знаю. Це секрет. Про цей секрет знає тільки книга і він, більше ніхто. Книгу він ховає за пазухою, а порошок у папір. Порошок червонястий, розмелений тонко, як табака. Зветься він "чемериця".

— Що таке чемериця?

— Турецький перець.

— А що таке турецький перець?

— Я тобі дам "а що таке?", головою двері розчахнеш. Так каже мені мій брат Еля. Він не любить, коли

його багато розпитують і відривають від роботи. Я дивлюсь і мовчу. Бачу, що, крім червоного порошка, є в нього ще якийсь порошок. Теж добрий проти мишей. Але з ним треба бути обережним!

— Смертельна отрута! — каже мій брат Еля, може, сто разів мамі, Брусі і мені. Особливо — мені, щоб я, крий боже, до нього не доторкнувся — це отрута!

Першу пробу зробили ми на мишах нашої сусідки Песі. Там мишей тьма-тьмуща. Ви ж знаєте, що її чоловік Мой-ше-палітурник. Завжди в його хаті повно книг. Миші люблять книги, і не так книги, як піспу. Піспа — це те, чим клеять книжки. Заради піспи вони за одним заходом їдять і книжки, завдаючи Мойше великих збитків. Одного разу вони йому продірявили молитовник. Зовсім новенький молитовник. Саме там, де великими літерами надруковано було "царю". І допалися ж вони до "царя"! Лишили тільки нижній хвостик від "ц".

— Пустіть мене на одну ніч! — проситься мій брат Еля у палітурника. Палітурник не хоче. Він каже:

— Боюсь, що ти мені зіпсуєш книжки.

— Чим я вам зіпсую книжки? — запитує його мій брат Еля.

— Я сам не знаю чим, але боюсь. Це чужі книжки. Ну, спробуйте поговоріть з палітурником! Насилу умовили, щоб він нас пустив на одну ніч.

2

Першої ночі нам не пощастило. Не спіймали жодної миші. Мій брат Еля каже навіть, що це гарна прикмета. Миші, каже він, почули запах порошка й повтікали. Па-

літурник похитує головою і всміхається однією губою. Мабуть, не вірить. Проте по місту пішла чутка, що ми виганяємо мишей. Чутка взялася від нашої сусідки Песі. Вона пішла вранці на базар і роздзвонила по всьому місту, що "так, як ми виганяємо мишей, ніхто не виганяє". Вона створила нам славу. Колись про квас вона теж роздзвонила по всьому місту. Потім вона роздзвонила що ми виробляємо чорнило, кращого на світі не буває. Але яка користь з її слів, коли нікому не потрібно чорнила? Миші — не те, що чорнило. Миші є скрізь. Майже в кожній хаті. Кожен хазяїн має кішку, але що вдіє одна кішка проти такої безлічі мишей? А надто ще проти щурів. Щури бояться кішки, як вовк собаки. "Є така гадка, що щурів кішка сама теж боїться". Так каже швець Берл. Він розповідає про щурів таке, що страх бере! Люди вважають навіть, що він любить трохи перебільшувати. Але припустімо, що в його словах є тільки половина правди, то й цього досить. Він каже, що щури з'їли в нього пару нових чобіт. Це було вночі. Підійти близько він боявся — два страшенних щури, кожний з теля завбільшки. Здалеку він їх ганяв, свистів, тупотів ногами, кричав: "Киш-киш-киш-киш!" Але нічого не допомагало. Він шпурнув у них копил від чобота, вони глянули на нього і далі робили своє. Потім він шпурнув їм кішку. Вони напали на кішку — і теж з'їли її. Ніхто йому не хотів повірити, але ж людина присягається!

— Пустіть мене лишень на одну ніч,— каже йому мій брат Еля,— я вам вижену всіх щурів!

— Ох, будь ласка! — каже швець Берл.— Я вам ще спасибі скажу!..

З

Цілу ніч просиділи ми у шевця Берла. Берл сам теж сидів з нами. Ах, які він розповідав нам цікаві речі! Берл розповідав про турецьку війну (він відбував солдатчину). Він був у такому місті, що зветься Плевна. Там стріляли з гармат. Знаєте, яка була завбільшки гармата? Уявіть собі, що одна гарматна куля більша від цієї хати, а викидає гармата за хвилину, може, з тисячу таких куль. Подобається вам таке? Коли ця куля летить, вона так верещить, що оглухнути можна. Одного разу стояв він на варті, розповідає швець Берл, коли раптом почувся гуркіт, і його

5 Шолом-Алейхем, т. *

65

підняло в повітря, понесло високо аж над хмари, а там куля розсипалась на тисячу уламків. Щастя, каже Берл, що він упав на м'яке місце. А то був би він собі побив голову. Мій брат Еля слухає його, а брови в нього посміхаються. Тобто сам він не сміється, а тільки брови. Дивний сміх. Швець Берл цього не помічає. Він без упину розповідає свої дивовижні пригоди. Одна пригода страхітливіша від іншої. Отак ми просиділи до ранку. А щури! Хоч би один щур висунув носа.

— Ви чаклун,— каже швець моєму братові Елі, Уранці він пішов до міста і почав розповідати чудеса

про те, як ми в нього заклинанням розігнали всіх щурів за одну ніч. Берл присягався, що сам бачив, як мій брат Еля щось шепотів, а всі щури вилізли з нірок, побігли з гори туди, до річки, перепливли річку і подалися далі, не знати куди...

4

— Тут виганяють мишей? — з таким запитанням приходять щоразу до нас і просять, щоб ми, коли наша ласка, прийшли вигнати мишей своїм заклинанням...

Але мій брат Еля чесна людина. Він не любить "брехні". Він каже, що виганяє мишей не заклинанням, а порошком. У нього є такий порошок, що тільки-но миші відчують його запах, вони втікають.

— Нехай буде порошок, нехай чорт, біс, аби здихатися мишей! Скільки це коштуватиме?

Мій брат Еля не любить торгуватися. Він каже, що за порошок належиться стільки-то, а за послугу стільки-то і стільки-то. Звичайно, щоразу він каже дорожче. Щодня він підвищує ціну... Тобто підвищує не він, а моя братова Бруха.

— Одне з двох,— каже вона,— якщо вже їсти свинину, то нехай по бороді тече *. Коли ти вже став винищувачем мишей, то бери за це принаймні добрі гроші.

— Ну, а совість де? Де бог? — встряє мама. А моя братова Бруха відказує їй:

— Совість? Ось де совість! (Вона показує на піч). Бог? Ось де бог! (Вона ляпає себе по кишені).

— Брухо! — скрикує мама, заламуючи руки.— Що ти сказала? Господь з тобою!!!

— Чого ти розмовляєш з коровою? — каже мій брат Еля, походжаючи по хаті і поскубуючи борідку. У нього вже порядна борідка. Росте вона скажено. Він її скубе, а вона росте. Чудно якось росте його борідка. Вона в нього виросла чомусь на шиї. Обличчя голе, а на шиї борода. Ви коли-небудь бачили таку бороду?

Іншим разом моя братова Бруха за слово "корова" дала б йому таку відсіч, що йому в очах потемніло б. Тепер вона йому промовчала, бо він заробляє гроші. Щоразу, коли мій брат Еля заробляє гроші, він у неї в великій пошані. Я теж стаю їй миліший, бо допомагаю моєму братові заробляти гроші. Взагалі вона мене прозиває "голодранцем", або "неборакою", або "жебрацькою кишкою". Тепер вона звертається до мене пестливо. Я вже для неї не Мотл.

— Мотику, принеси мені черевики!

— Мотику, набери мені кварту води.

— Мотику, винеси сміття.

Коли заробляєш гроші, до тебе зовсім інакше ставляться.

Мій брат Еля має ваду — він любить, щоб усього було багато: квасу — ціла діжка. Чорнила — тисячі пляшок, порошку проти мишей — повний мішок! Чоловік нашої сусідки, палітурник Мойше, уже сказав йому: "Навіщо тобі стільки?" Але мій брат Еля дав йому перцю з маком за це. Якби хоч замкнули мішок десь у шафі. А то всі пішли і лишили мене самого з мішком. Чим я завинив, що. сів на хвилинку верхи на нього? Уявімо собі, що це кіньї Звідки було мені знати, що мішок лусне і з нього висиплеться щось жовте? Це таки отой жовтий порошок, яким мій брат Еля виганяє мишей. Він має такий гострий запах, що можна знепритомніти! Я нахиляюсь, хочу зібрати розсипане, коли на мене раптом нападає чхання. Здається, якби я винюхав цілу бляшанку табаки, мені не довелося б так сильно чхати. Я чхаю так довго, аж поки вибігаю надвір — може, тут перестану чхати. Де там! Приходить мама і помічає, що я чхаю. Вона мене запитує, що трапилось. Але я не можу відповісти, а тільки "чхи!", та "чхи!", і ще раз "чхи!".

— Лишенько мені. Де ти впіймав такий нежить? — каже мені мама і заламує руки.

Не перестаючи чхати, показую рукою туди, на хату. Вона входить і одразу вибігає назад, чхаючи ще більше, ніж я. Приходить мій брат Еля і помічає, як ми обоє чхаємо.

— Що тут сталося? — запитує він.

Мама показує йому рукою на хату.