Хлопчик Мотл - Сторінка 16

Пиня йде із залізничником до начальника. Я йду слідом за ними. З начальником Пиня говорить іншою мовою. Він уже не так сердиться, але говорить запально і розмахує руками. Він каже йоіту якісь дивні слова, яких я ніколи не чув: "Колумбус"... "Цивілізація"... "Олександр фон Гумбольдт"... "Слонімський"... * "Математика"... Інші слова я вже забув. Начальник уважно його слухав, дивився на ньоіх) і мовчав. Мабуть, Пиня йому добре всипав. Проте й це не допомогло. Ми змушені були здати всі речі в багаж і одержати квитанцію. Мама не тямилась: на чому ми спатимемо?

2

Мама даремно турбувалась: на чому ми спатимемо? Я вже вам дарую сон, я б хотів, щоб було хоч де сісти. Як на зло, у вагоні так тісно, що задихнутися можна. Крім того, багато пасажирів — євреїв і християн — б'ються па Кожне місце. Через оті бебехи ми проґавили всі найкращі місця. Ми насилу посадили жінок з клунками на підлогу. Маму в одному кінці вагона, Бруху і Тайбл — у другому. Коли їм хочеться говорити, вони змушені кричати на весь вагон. А пасажири з них сміються. Мій брат Еля і наш товариш Пиня неначе висять у повітрі, ні туди ні сюди. Пиня сліпий і щоразу об щось стукається лобом. А я... За мене не турбуйтеся. Мені добре. Мені чудово. Щоправда, мене стискують з усіх боків, але я стою біля вікна.

Те, що я бачу, ви напевне ніколи не бачили. Перед моїми очима пролітають хати, верстви, дерева, люди, поля, ліси — важко це все описати! А як скажено мчить поїзд. Як стукотять колеса! Як усе гуркоче! Як гуде! Як вищить! Мама боїться, що я можу вилетіти у вікно, і щохвилини гукає на весь вагон: "Мотл! Мотл?" А якийсь панок з синіми окулярами перекривляє її, повторює тим самим тоном: "Мотл! Мотл?!" Всі сміються. Євреї удають, що не чують. Мати й поготів не звертає на нього уваги. Вона не заспокоюється і все гукає: "Мотл! Мотл?" У чім річ? Вона хоче, щоб я щось попоїв. Ми веземо з собою царські страви: редьку, цибулю, часник, зелені огірки і круто зварені яйця, кожному — одне яйце. Я давно вже не мав такої насолоди від їжі. Трохи затьмарив нам банкет сам Пиня. Він не може примиритися з тим, що з нас сміються, коли ми їмо цибулю й часник. Він випростовується на ввесь свій довгий зріст і озивається до панка, що з синіми окулярами, своєю російською мовою:

— А как ви кушаєте свиня?

Ці слова допекли панкоші до печінки. Він підхопився і дав вашому товаришеві Пині ляпаса, що аж залящало. Пиня не любить змовчувати. Він хотів йому дати два ляпаси здачі, але ж він сліпий, то влучив іншого. Щастя наше, що зайшов кондуктор і обер-кондуктор. Почалося сум'яття, шарварок. Всі говорять, євреї скаржаться на росіян. Одному віддавили пальця на нозі чемоданом, іншому викинули шапку у вікно. Росіяни кричать: "Брехня! Наклеп!" Євреї ставлять свідків. Один з цих свідків піп. Піп не брехатиме. Але панок кричить, що євреї підкупили попа. Піп виголошує цілу проповідь...

Проминуло отак кілька станцій. На кожній станції з вагона виходить кілька пасажирів. Щоразу стає просторіше. Наші жінки уже сидять, як принцеси, на лавах разом з їхніми клунками. Мій брат Еля і наш товариш Пиня розкошують. У них найкращі місця. Тільки тепер помітила Тайбл, що в її чоловіка Пині розпухла щока і знати всі пальці. Тайбл у нестямі. Вона його жаліє. Пиня присягається, що нічого не відчуває. Він почуває тільки, що пече. То скоро минеться. Він не любить говорити про такі дрібниці. Він заводить мову з сусідами, розпитує їх, куди вони їдуть. Багато хто їде до Америки. Почувши, що до Америки, ми всі зраділи.

— Як то, чого ж ви мовчали досі? Ми теж їдемо до Америки!

Так каже їм Пиня, і ми швидко перезнайомилися. Ми тепер знаємо, з якого міста кожний і до кого кожний їде.

— Ви — до Нью-Йорка? А ми — до Філадельфії!

— Що таке Філадельфія?

— Таке саме місто, як Нью-Йорк.

— Теж мені порівняли! Філадельфія проти Нью-Йорка це те саме, що Ейшішок проти Вільна, Деражня проти Одеси, Отводськ проти Варшави, Семеновка проти Петербурга, Козелець проти Харкова...

— Те-те-те! Ви, як я бачу, побували в бувальцях, нівроку!

— Дай боже, щоб я стільки мав, скільки витратив на дорогу! Якщо хочете, я можу вам перерахувати всі міста, де я побував...

— Залишіть це на суботу. Скажіть краще, що я робитиму з кордоном?

— Ви робитимете те саме, що ми робимо, що всі роблять.

Тут зсуваються всі євреї докупи і починають розмову про те, як "порушити кордон". Я не розумію, що таке "порушити кордон"? Хіба ми порушники?.. Кого спитати? Мама — жінка. Що знає жінка? Мій брат Еля не любить, коли йому морочать голову. Такий хлопчик, як я, каже він, не повинен встрявати в розмову дорослих. Пині зараз ніколи. Він говорить. Усі творять. Кожен розповідає щось інше, про інший кордон. Один каже, що найкраще порушувати кордон у Новоселиці. Другий каже, що найкраще в Бродах. Підходить третій і каже, що в Унгені теж не погано. Здіймається регіт:

— Унгені — теж мені кордон! Румунія — теж мені країна!

— Цитьте! Ми вже біля самого кордону!..

З

"Кордон"! Я гадав, що він з рогами. Виявляється — нічого подібного: такі самі будинки, такі самі євреї, і такі самі селяни, як і в нас. Навіть базар з крамницями й рундучками — усе геть-чисто як у нас. Моя братова Бруха і жінка нашого товариша Пині — Тайбл — пішли на базар щось купити. Я теж хочу з ними піти, але мама не відпускає мене від себе ні на крок. Вона боїться, щоб мене не украли саме на кордоні. Мій брат Еля і наш товариш Пиня кудись пішли. Вони мають якісь справи з двома євреями, яких я не знаю. Мама каже, що то агенти. Агенти разом з нами "порушуватимуть" кордон. Один справді має вигляд злодія. Зелена капота, біла парасолька і очі злодійкуваті. Другий, видно, порядний чоловік — у капелюсі. І ще якась єврейка теж крутиться коло нас. У неї вигляд чесної набожної жінки, вона носить парик * і говорить, часто згадуючи бога. Єврейка розпитує у мами, де та святитиме свічки, якщо ми затримаємося тут на суботу? Мама відповідає, що ми не збираємось тут залишатись на суботу. У суботу, каже вона, ми, з божою допомогою, будемо вже на тому боці. Жінка набирає набожного вигляду і каже: "Амінь! Дай боже!" Але вона побоюється, що нас дурять.

Ці агенти, каже вона, з якими ми зв'язалися, звичайні злодії. Вони видурять у нас гроші й заведуть нас на слизьке. Якщо ми хочемо, каже вона, порушити кордон, то це треба зробити з нею, і тоді, каже вона, буде все гаразд!.. Он як! Виходить, вона теж злодійка! Чого ж вона така свята та божа?..

Та ось уже повернулися мій брат Еля з нашим товаришем Пинею. Обидва вони чогось розгублені. Очевидно, посварились! Один докоряє одному, що через нього ми змушені будемо затриматись тут на суботу. Перебути тут суботу — це ще нічого. Але ми довідались, що обидва агенти похвалялися донести на нас, що ми хочемо порушити кордон. Поки там що, а мама вже плаче. Мій брат Еля гнівається на неї за те, що вона псує собі очі. Через її очі, каже він, нас усіх не пустять до Америки! Мій брат Еля і Пиня перестають домовлятися з агентами. Вони кажуть:

— Годі. Ми не їдемо до Америки й не будемо порушувати кордон!

У мене все обірвалося всередині. Я гадав, що це таки насправді, а виявляється, що то лише про око людське. Пиня таки голова! Це він навмисне так сказав, щоб відчепитися від агентів. І ми почали домовлятися з отією жінкою. Жінка взяла завдаток і сказала нам, щоб ми були готові на сьогодні опівночі. Ночі тепер темні. Кінець місяця. Напрочуд зручна пора, щоб порушувати кордон. Я б уже хотів дожити і побачити, що таке кордон і як ми його будемо порушувати?

4

Цілий день ми морочилися з речами. Нам треба було все спакувати і передати жінці. Всі ці речі вона нам надішле потім. Головне для неї, каже вона, людські душі. Жінка нас навчає, як нам треба поводитися. Близько опівночі, каже вона, ми повинні вийти за околицю міста. Там є, каже вона, горбок. Цей горбок, каже вона, ми повинні обминути, взяти ліворуч і йти та йти, аж поки побачимо ще один горбок. Від того горбка ми повинні, каже вона, повернути праворуч і йти та йти, аж поки прибудемо до шинку. У шинок нехай зайде тільки один з нас, не всі. У шинку, каже вона, ми побачимо двох селян, які п'ють горілку. Нам треба підійти, каже вона, до тих селян і промовити "Хаїмова" — і цього досить. Тільки-но вони почують, каже вона, слово "Хаїмова" (то її ім'я), вони одразу підведуться і підуть з нами до гаю. У тому гаї на нас чекатиме ще четверо селян. Якщо вони спатимуть, ви їх розбудіть. Гаєм, каже вона, треба йти тихо,— ані пари з вуст, щоб, крий боже, не почули і не стрельнули. На кожному кроці, каже вона, є там солдат з рушницею і стріляє... З гаю, каже вона, вас виведуть на пряму дорогу, і ось ви вже на тому боці...

Мені ця вся історія з горбком, з шинком, з гаєм дуже до вподоби. Мама трохи боїться. Бруха й Тайбл — теж. Ми сміємося з них, баби, звісно, лякаються навіть кішки!..

Насилу дочекалися ночі. Помолившись і повечерявши, ми ще заждали, поки добре стемніє. Точно о дванадцятій годині вирушили в путь. Попереду виступали ми, чоловіки. Слідом за нами, як звичайно, йшли жінки. Точно, як та жінка передбачала, так усе й відбувалося. Вийшовши за околицю міста, ми побачили горбок, проминули його і взяли ліворуч. Звідти йшли та йшли і побачили ще один горбок. Від того горбка повернули, як нам було наказано, праворуч, і йшли, аж поки побачили шинок. До шинку зайшов один з нас. Хто? Звичайно, Пиня. Ждемо півгодини, годину, дві години — немає Пині. Жінки почали вимагати, щоб хтось пішов і глянув, де Пиня. Кому йти? Моєму братові Елі. Та мама не пускає його. Тоді я сказав:

— Ось я піду.

Але мама каже, що вона боїться.

— Цитьте, ось Пиня.

— Де ти був так довго?

— У шинку.

— Де селяни? •=— Вони сплять.

— Чому ти їх не розбудив?

— Звідки ви знаєте, що я їх не будив?

— Чому ти їм не сказав "Хаїмова"?

— Звідки ви знаєте, що я їм не сказав?

— Ну?

— Ну-ну!

— То ж погано!

— А хто каже, що добре.

з

Мій брат Еля таки мудрець. Він пропонує, щоб вони вдвох з Пинею пішли до шинку і ще раз спробували розбудити селян. Так воно й було. Не проминуло і півгодини, аж гульк, вони йдуть з обома селянами. Селяни ще заспані, трохи напідпитку, плюються і страшенно лаються. Слово "чорт" повторюється кількасот разів.