Хлопчик Мотл - Сторінка 30

Він забирає у Елі папірця, підносить його до кінчика носа і читає адреси, як молитву. Але ніхто не розуміє, що він каже. Кожне слово у нього звучить якось навпаки. Тоді Еля вириває в нього папірця з адресами і віддає "ґудзикові". "Ґудзик" вимовляє тільки два слова:

— Ол райт!

Ми не знаємо, що це означає. Але гайсинський кравець, каже нам, що він знає. Слова "ол" і "райт", каже він, це ге саме, як, наприклад, у нас: "менше з тим", чи "будь ласка", або "ну-ну". Це означає, що все буде гаразд.

Потім у нас взяли дрібняки на дві телеграми. Одну телеграму палітурникові Мойше з його дружиною Песею. Другу — До пекаря Йони. А нас тим часом почастували добрим сніданком. Хоч, правда, сніданок був не дуже смачним. Чай, який нам подали, не сподобався Брусі, вона сказала, що його треба вилити у помийницю. Зате сніданок цей нам нічого не коштував. На Еліс-Айленд все одержують, як я вам уже казав, даром.

Сяк-так перекусивши, ми почали чекати на наших друзів та знайомих.

Не так швидко все робиться, як говориться. Ми всі очі видивили, виглядаючи знайомих. Першими прийшли наша сусідка товста Песя з її чоловіком палітурником Мойше. Тобто ми їх не бачили — ми сидимо замкнені,— але нам сказали, що прийшла до нас товста жінка з чоловіком. Ми вже здогадалися, що то мусить бути Песя з її Мойше.

їх не пускають до нас, взяли там на допит. Нам дуже досадно. Нам радять підмазати вартових, що біля дверей, може, вони їх пустять. Нехай хоч здалеку стоять. Але наш товариш Пиня каже, що Америка — це вам не Росія. В Америці не дають хабарів. Гайсинський кравець (він скрізь eye носа) зауважує, що в цілому світі скрізь однаково... "Золото і срібло — всьому голова..."

Пиня занімів, не знаючи, що відповісти.

8

Авжеж, мав рацію гайсинський кравець. Ми заплатили один "кводер" (це така монета, вартістю чверть долара) і побачили крізь грати нашу сусідку Песю. її червоне обличчя і велике підборіддя були вкриті рясним потом. Вона всміхалася до нас на відстані. Мама кивала до неї головою, і обидві плакали ревними сльозами. З-поза її широкої спини виглядав її чоловік, палітурник Мойше. Уже не в кашкеті, як колись удома, а в капелюсі. За хвилину з'явився також пекар Йона з сердитими очима. Йона мало змінився. Тільки борода — ой-ой, як поменшала його борода. Жінка Йони, що мала колись ротонду, теж прийшла. Ми хочемо поручкатися, хочеться обійнятися, розцілуватися, розпитати одне в одного, як здоров'я, що чувати на світі, як тут живеться в Америці? Я, наприклад, жду не діждуся хвилини, коли дізнаюся, де Вашті? Як ся має сестричка моєї братової Брухи Алта (її ладили мені колись, якщо пам'ятаєте, в наречені)? Що поробляє вся галайстра нашої сусідки Песі? Але кричи пробі, коли не можна ворухнутися. Нас тримають під замком. Ми бачимося крізь грати, як арештанти, як полонені, як дикі звірі...

Шкода нашого бідолашного товариша Пині. Він не може дивитися нам у вічі. Йому соромно за Америку так, ніби то його Америка і він повинен за неї звітувати. Ось коли він зненавидів Еліс-Айленд і придумав на неї риму: "Цей шматок землі належав якомусь Елі, що був дурний аж до стелі..." Мій брат Еля ображається, бо він теж зветься Елею. Вони починають сперечатись і сваритися. Втручається Бруха — вона на боці Пині — і каже за своєю звичкою приповідкою:

— Битому собаці не показують дрючка... Що вона мала на увазі?

IV. МОРЕ СЛІЗ 1

Може, нам мало було своїх поневірянь, страждань і горя — господь обдарував нас ще й чужими муками на Еліс-Айленд. Може, моя мама мало пролила сліз, відколи помер мій батько і відколи ми блукаємо по світах,— їй доводиться плакати ще й тут, споглядаючи те лихо, що ми бачимо на Еліс-Айленд. Щохвилини ми бачим нове горе. Мама бере все близько до серця. Вона заламує руки, ховає лице і стиха плаче.

— Ти гніваєш бога, мамо! — каже їй мій брат Еля, і мені здається, що він має рацію. Чого справді плакати? Ми вже не тиняємося по світах, як тинялися досі. Подорож морем, хвалити бога, теж перебули. Ми вже мало не в самій Америці. Ще година-дві — і ми вільні. Але як не плакати, коли бачиш перед собою стільки горя? Стільки сліз! Ціле море сліз!

Щоб розповісти про всі муки, що їх ми надивилися на Еліс-Айленді, я змушений буду сидіти з вами день і ніч і розповідати, розповідати, розповідати.

2

Наприклад, що ви скажете про таку історію? Батьки чотирьох дітей затримані. Ні туди ні сюди. У чім річ? Під час допиту виявилося, що одна дитина, дівчинка дванадцяти років, не вміє лічити назад.

— Скільки тобі років? — питають у неї.

— Дванадцять,— каже вона.

— Скільки тобі було,— запитують далі,— торік під цю пору?

Вона не знає. Тоді їй кажуть:

— Лічи від одного до дванадцяти. Вона рахує.

— А тепер лічи з дванадцяти назад до одного! Вона не вміє.

Якби мене попросили, я б лічив не запинаючись: дванадцять, одинадцять, десять, дев'ять, вісім, сім, шість, п'ять, чотири, три, два, один. Велике диво!

І от вирішили, що цю дівчинку не можна пускати до Америки.

Постає питання: як же бути її батькам та решті дітей? Спостерігати горе матері й батька і страждання дитини — треба мати кам'яне серце, щоб не луснуло. Моя мама, дивлячись на них, плаче, а братова Бруха і Тайбл, жінка нашого товариша Пині, теж витирають очі.

З

Або як вам подобається така історія? Разом з нами їде жінка, яка прозивається Цив'я. Вона без чоловіка. Чоловік покинув її дуже давно. Вона розіслала листи в усі кінці світу і одержала звістку, що її чоловік десь у Цінціннаті, є таке місто в Америці. Отож вона їде туди впіймати його, їй дали пораду ще на пароплаві, щоб викликала будь-якого єврея з Нью-Йорка. Нехай той скаже, що він її чоловік. Тоді її випустять на берег. Ця порада йшла від "битого птаха", про якого я вам уже розповідав. Гайсинський кравець теж багато допоміг тут. "Битий птах" взяв на себе турботу написати своєму доброму другові, щоб той удав з себе її чоловіка.

Проте, коли дійшло до допиту, виявилося, що це все шахрайство. Прибулий єврей жонатий і доводиться цій жінці таким же родичем, як ви — мені батьком.

Лишенько, що тут робилося! Увесь Еліс-Айленд ходив ходором. Наш товариш Пиня радів, що гайсинський кравець пошився в дурні. І хоч у душі Пиня лютує на Еліс-Айленд за те, що тут нас затримують, але виказувати це аеред гайсинським кравцем — дзуськи! Навпаки, він ще дражнив його:

— Ну, пане тандитнику? Хіба я вам не казав наперед, що в Америці не проходять шахер-махер, хитрощі, мудрощі! Колумбусе, дай тобі боже здоров'я!

Але йому добре намилила чуба моя мама. А ще більше — моя братова Бруха. Та й його власна дружина Тайбл теж штрикнула його. Жінки йому мало не видряпали очі за те, що сміється з людей, які стікають кров'ю. І як на те, мама дуже заприятелювала з тією жінкою. Вони були як сестри. Тепер ту жінку повертають назад, а єврей, що удав з себе її чоловіка, теж довго чухатиме потилицю. Поки що їх обох затримали, а моя мама не може через те ніяк заспокоїтись.

4

Молода жінка, кров з молоком, їде до свого чоловіка в Бостон. У неї є дитина, дівчинка з кучерявим волоссям, просто лялечка. Прозивають її Киця. Справжнє її ім'я — Кейла. Але її пестливо прозвали Киця. їй ще нема трьох років, але дитина бігає скрізь, лепече, співає і танцює. Увесь "Принц Альберт" душі не чує в дитині. Кицю люблять усі. її голублять, цілують і беруть з рук на руки: "Кицю! Кицю!"

З нами ця жінка міцно здружилася, ми як одна сім'я. Вона не відходила від мами ні на крок, розповіла їй геть усе, що в неї на серці, прочитала їй усі листи, одержані від її чоловіка. Ось уже понад три роки вони не бачились. Він навіть не знає дитини. Він ще ніколи її не бачив. Батько снить дочкою і вдень і вночі. Він зовсім не може уявити собі, як це раптом побачить свою дитину, свою Кицю. При цьому вона проливає сльози, та й моя мама витирає очі. Я сміюся з них обох — чого тут плакати? — і беру Кицю на руки, годую її яблуком і дольками апельсина, кладу їй просто в рот. Киця дивиться мені в очі, усміхається до мене і гладить мене маленькою оксамитовою рученькою. А я цілую її маленькі теплі пучечки.

Шкода, що не маю скриньки з фарбою. Я б намалював на папері Кицю з її кучерявим шовковим волоссячком, з її синіми гарними очицями і ангельським личком. Мій товариш Мендл сміється з мене, що я морочуся з лялькою. Для нього вона лялька.

Раптом Киця вже зовсім недалеко Америки захворіла і... Мороз проходить мені по тілу, коли я пригадую той день. Багато сил і здоров'я забрала в мене ця дитина. Я не можу говорити про неї, ба навіть думати. Не тягніть мене за язика, щоб я вам розповів, що зробили з Кицею...

Я вам тільки розповім про те, що було з молодою матір'ю, коли ми прибули до Еліс-Айленд. Вона не плакала. На всіх дивилася скляними, застиглими очима. Що б її не спитали, вона не відповідала. Побоюються, що жіпка збожеволіла... її повернуть назад. Моя мама в розпачі. Мій брат Еля рве на собі волосся. Він не може більше зносити мамині сльози. А Пиня чомусь ховається. Його не видно ніде...

5

Ви гадаєте, що тільки євреї мають гризоту на Еліс-Айленд? Поневіряються і всі інші. Ось їде велика юрма італійців. Всі в оксамитових штанях і з дерев'яними черег виками на ногах. Йдучи, вони стукають ними, як коні копитами. Симпатичні люди. Напрочуд гарні. Мене вони дуже полюбили і прозивають чудним ім'ям: "Пікколо бам-біно". Частують мене горішками та ізюмом з кишень своїх оксамитових штанів. А я якраз не проти таких ласощів. Розмовляти з ними я не можу, бо вони не розуміють моєї мови, а я не розумію їхньої, але мені подобається, як вони розмовляють між собою. Дуже твердо вони вимовляють літеру "р": "Бона серрра! Mio карро!", "Прррего синьйо-ррре!.."

З ними сталося нещастя. Саме в напружений момент, коли відбувався допит, один з них прохопився словом. Він розповів правду, що їх викликав на роботу з Лондона один підрядчик, який мав контракт на будівництво моста. А це, кажуть, в Америці не дозволяється. їх хочуть повернути назад. Вони всі разом розмовляють, розмахують руками і натискають на "р": "сакррраменто!" Але ніщо їм не допомагає. Живий жаль бере, на них дивлячись. У кількох з них я бачив сльози на очах.

в

Поздоровте нас! Ми маємо весілля на Еліс-Айленд. Звідки взялося весілля? Ось послухайте.

Є тут дівчина з Чуднова — сирота, Лея її ім'я.