Хлопчик з лісового берега - Сторінка 4

Хоч я лежав, Мені було видно, як стара руда лисиця перевернулася на бігу; але це не мало значення. Тієї ж миті з нори вискочила друга лисиця і швидко помчала геть, жива й неушкоджена.

— Ти чому не стріляв? — кричав Рой, перезаряджаючи рушницю.

— Не знаю, — відповів я. І справді, я не знав.

— Ти що, хворий, чи що?

Я похитав головою. Мені здавалося тепер, що я б отак усе життя сидів би на цьому пагорку.

Рой пильно глянув на мене, засміявся невідомо чого і, наче забувши про лисицю, вмостився поруч зі мною на пригрітому сонцем схилі.

— Скільки тобі років, хлопче? — запитав він.

— Дванадцять сповнилось, — відповів я, готовий до нового вибуху його люті.

— Дванадцять, — повільно повторив він. — А знаєш, скільки було мені, коли я втратив свій "Ренг-Денг", втратив свій корабель, втратив усе і нічого не зміг собі повернути?

Я не знав, та й не цікаво мені було.

— П'ятдесят два, — сказав він. — П'ятдесят два.

Я не міг збагнути, про що він говорить, що він таке втратив і ніколи не міг повернути. Сам я відчував тільки одне, що я знов спокійний і щасливий, хоч і не розумів чому.

Я знав тепер, що помилявся, коли вважав, що, убивши лисицю, розв'яжу загадку життя, яка мучила мене після історії з тріскою. Життя — це життя, і тому, що лисиця була надто жива, я не міг у неї вистрелити. Не в рибі справа й не в лисиці, не в Томі Вудлі і не в міських хлопчаках; і хоч, щоб усвідомити таке, я пощадив одне життя, це не завадило мені вбити п'ять чи шість кролів, коли ми поверталися додому.

Так, життя — це життя; але я подолав його.

Переклад В. Гнатовського