Хлопчики з бантиками - Сторінка 3

Будемо набирати добровольців у морську піхоту...

У липні буйно відцвітала північна черемха. Вона зовсім ховала будинки соломбальських майстрів. Одного такого дня Савка знічев'я подався на перевіз і ще здалеку помітив, що від річки в напрямку Екіпажу суне нескінченна колона підлітків, майже його однолітків — ледь-ледь старших від нього. В руках у хлопчиків погойдувалися фанерні чемодани, метлялися на спинах домашні торбини. Вся оця ватага, галаслива й розхристана, рухалася нерівними лавами у супроводі спітнілих від старання флотських старшин.

— Гей, хто ви такі? — гукнув Савка.

— Юнги,— почулось у відповідь.

— Які юнги? — обімлів Савка.— Ви ззідки взялися?

З рядів йому нарізно відповідали, що води з Москви, з Караганди, з Іркутська, з Волги.

Старшина відштовхнув Савку геть:

— Не заважай! Розмовляти зі строєм не можна.

'А далі все було як уві сні. Щодуху Савка домчав додому, з чемодана вихопив два томи своїх творів і побіг уздовж річки Кур'ї, не відчуваючи під собою землі, в бік Екіпажу. Юнги вже пройшли через ворота в тісні двори флотської цитаделі, і Савка нахабно збрехав вартовому:

— Я ж з ними! Далебі відстав на перевозі.

Багнет вартового відсунувся, відкриваючи дорогу в новий чарівний світ, що називається, в один мент. Хай будуть благословенні ці короткі хвилини!

Стояв липень — спекотний липень сорок другого року.

ХРОНІКА ТАРС, ЛИПЕНЬ 1942 РОКУ

1 — на Севастопольській дільниці фронту німецькі війська ціною величезних утрат просунулись уперед; зав'язалися рукопашні сутички,

2 — на Курському напрямку жорстокі танкові атаки противника. Радянські війська залишили Севастополь.

8 — радянські війська залишили Старий Оскол. У Баренцовому морі радянським підводним човном торпедований німецький лінкор "Тірпітц".

14 — жорстокі бої радянських військ з угрупованням ворога, який прорвався в район Воронежа, і тяжкі бої з наступаючими силами ворога південніше Богучара.

15 — радянські війська після кровопролитних боїв залишили Богучар.

19 — радянські війська залишили Ворошияовград. 21 — наліт радянської авіації на Кенігсберг.

23 — югославські партизани за останні 12 днів зайняли сім міст.

24 — жорстокі бої в районах Воронежа, Цимлянської, Новочеркаська та Ростова.

Наростає партизанський рух у Польщі; вбивство німецьких поліцаїв стало повсякденним явищем.

27 — британські війська на Єгипетському фронті відійшли па вихідні позиції.

ЗО — окупація японськими військами островів Ару, Кей і Тенімберських поблизу Північної Австралії.

Мітинг у Трафальгар-сквері в Лондоні за участю 70 тис. чол. звернувся до уряду з закликом приштшдшити відкриття другого фронту...

Це був гарячий, виснажливий липень, коли на радянському флоті з'явилося нове військове звання — юнга!

У лункпх коридорах Екіпажу не проштовхнутися, скрізь галас молодих голосів. Молодняк, що прибув, мимохіть губився в новому оточенні, і, щоб відчувати себе впевненіше, земляки трималися один одного. Гуртувалися москвичі, волжани, сибіряки, ярославці.

Савці зовсім не було куди приткнутися.

— А ленінградських немає? — запитував він.

Ні, пітерських не було, давалася взнаки блокада. Савка відчув себе відрізаною скибкою. В коридорі він зустрів якогось мічмана з аршинною відомістю в руці; на ходу приклавши папір до стіни, він наспіх щось виправляв у пьому.

— Де тут в юнги записуються? — запитав його Савка.

ти що, з неба впав? — буркнув мічман, закреслюючи У відомості: "Конч. осел., 300 г" і заново вписуючи: "М'ясо, 75 г". .

_ Екіпаж приймає лише годящих для служби на флоті

й бракує негодящих, а відбір у юнга проходив по місцю проживання. ^

_ Виходить, іншим і не можна:* — образився Савка.

— А інші — геть звідси!

— А якщо я морс люблю? Якщо жити без нього пе

можу? .

_ Як хочеш,— відповів, відходячи, мічман.— Можеш помирати. Тільки не тут, котись на вулицю.

Потрясаючи коридор Екіпажу, повз Савку промчав великий натовп кандидатів у юнги, і кожен захоплено вимахував білим аркушем, ще чистим, без поміток і виправлень. Савку підхопило й понесло за ними.

— Ви куди, хлопці? — запитував він, біжучи.

— На комісію. Для першого опитування.

— А що це воно за опитування таке? •>

— Коли б знати! Кажуть, з усіх наук перевіряють.

— Я також з вами,— не відставав од них Савка.

— А де твій листок?

— Який?

— А ось такий. Для комісії.

[ — Нема! — відповів Савка і мчав далі.

Перевели дух біля дверей кабінету, де засідала комісія. Крізь натовп хлоп'ят продирався похмурий капітан третього рангу, і раптом він міцно схопив одного юнгу за лікоть.

— Покажи руки! Це що в тебе?

Руки були обцяцьковані татуюванням. Капітан третього рангу грубо розгорнув куртку й оголив груди кандидата в юнги, розмальовані русалками та якорями.

— Давай листок! — наказав офіцер і тут жо розірвав його на шматки.— Можеш іти. Ти флоту не потрібен.

— Пробачте! — благав той.— Це можна вивести... сирим м'ясом прикладати... Дурень я був...

— Виведеш — поговоримо! — Капітан третього рангу відчинив двері в кабінет.— Заходьте по одному. Хто перший?

Першого виставили з тріском через три хвилини.

— Одразу засипали,— говорив він, очманілий. — Мовляв, політично не підкований...

— Хто далі! — вимагали від дверей.

Хтось іззаду боляче тріснув Савку по потилиці, він влетів до кабінету й побачив перед собою грізне судилище.

— До твій листок? — запитали від столу,

Савка вихопив з-за пазухи бухгалтерські зошити, запев--пені "своїми творами".

— Ось скільки листків! — сказав розгублено. За столом настало пожвавлення:

— Що це тут у нього? Цікаво, цікаво...

На обкладинках було акуратно виведено: "Військо-во-мсрська справа". Всередині зошитів, під рубриками дебету й кредиту містився текст, прикрашений малюнками па морські теми. Тому й ровмока відбулася вузькоспеціальна.

— Які вогні на судні, що стоять на рейді?

— Штаговий і гакобортний.

— Ще таке штаг і що таке гакоборт?

Савка відрубав слово в слово, як було записано в його зошиті.

__. — Яких систем якорі знаєш?

— Знаю за алфавітом; Болда, Гаукінса, Денна, Інгле-вільда, Марелля...

— Стій! Передихни! Який якір прийнятий на нашому флоті?

— Холл. Найнадійніший. З поворотними лапами. Капітан третього рангу начепив окуляри, присунув до

себе Савчйні зошити.

— Хочу знати ім'я автора,— сказав він 1 раптом запитав: — Ти випадково не родич нашому комісару?

— Це мій батько.

— А обхідний листок є?

— Нема.

Каштан третього рангу витяг зі столу чисту анкету, вписав у неї прізвище, ім'я та по батькові Савки, потім запитав:

— В якому народився?

— У двадцять восьмому.

— Не вийде. Хороший ти хлопець, але... малим. Набір у юнги провадиться серед тих, кому вже п'ятнадцять.

— Клянусь! — відповів Савка.— Мепі пішов п'ятнадцятий.

— Гаразд,— дещо пом'якшав капітан третього рангу.— Про що мова, коли під носом телефон стоїть. Подзвонимо батькові. А ти, товаришу Огурцов, поки що вийди й поскучай за дверима.

Незабаром його знову покликали до кабінету.

— Батько не заперечує. Ми також. Забирай листок.

Першу оцінку "придатний" ти вяге одернсяв. Не накапости собі на медичній комісії. Там ми тобі допомогти не зможемо: лікарі у нао суворі...

Відбір у юнги йшов безупинно, жорстоко розподіляючи хлопчаків на придатних і непридатних, на щасливих і нещасливих.

Лікарі зайняли гімнастичний зал, відсунули до стіп спортивні прилади. Підлітків ганяли від столу до столу. Голі, вопи сором'язливо прикривалися обхідними листками, па яких з'являлося дедалі більше незрозумілих записів. Квапливість ровесників охопила й Савку: він також почав їгати між столами, по діагоналі перетинаючи зал, від одно-Лікаря до іншого.

Сивий дядько у високих чинах обстукав його.

— Нахились! Випростайся. Руки вперед. Очі заплющ. Розчепір пальці— Горілку пив?

— Ні. Що ви!

— Куриш?

— І не думаю.

— Коли збираєшся починати?

— Що?

— Курити.

— Поки що не хочеться.

—. Ну й гаразд. Худющий ти, щоправда. Але на флотських харчах відгодуєшся. їди з богом на вертушку... Хто алі?

Сідати в кріслс-вертушку було страшне. Якраз перед тим, як Савцї заходити, одного кандидата в гонги так повело вбік, що, цілком втративши рівновагу, він врізався лобом у стіпу.

Гарна лікарка у флотському кітелі наказала Савці:

— Сідай. Затискаю руки. Ноги в ремені. Почали!

В одну смужку одразу витяглися всі обличчя, мчала перед очима — вже без кутків! — стіна залу, злилися в одне вікна. Згодом додалося вертикальне обертання. Тепер крісло перекидалося. Суцільна матова дуга стала пістрявою, і Савка вже не знав, де підлога, а де стеля.

Несподівана тиша. Раптовий спокій.

— Вилазь,— сказали йому, звільняючи ремені. Ледве ртупив на підлогу, як його кинуло вбік. Савка зробив крок — і його одразу вклеїло грудьми в підвіконня. "Все пропало!" — промайнуло в голові. Але в лікарів з цього приводу, очевидне, була якась своя думка, і по рухові руки гарної лікарки Савка здогадався, що вона пише йому "придатний".

— Тепер на силомір,— сказали йому.

Ід рук лікарки він вдячно прийняв лист.

— А що зі мною було? — запитав невпевнено.

— Нічого страшного,— відповідала вона з усмішкою.— Тебе, хлопче, напевпе, в морі закачуватиме. Але хай це тебе не лякає... Адмірали Ушаков і Нельсон також закачувалися.

Савка зайняв чергу на силомір. Поцікавився:

— А як тут? Не дуже доскіпуються?

— Дурниці! — відповідали йому.— Треба рвонути від підлоги важіль, щоб стрілка приладу показала не менше сімдесяти.

— Чого "сімдесяти"?

— Кілограмів, звичайно.

Савка глянув на свій листок. Такого щасливого результату він і сам не чекав. Всюди "придатний", "придатний", "придатний". Залишилося наповнити останню графу на сило-" мірі, й тоді флот, такий привабливий і знадливий, одразу наблизиться до нього. Здригаючись котельними установками, димлячи з широких труб есмінців, флот приголубить його теплим диханням повітродувок...

Сімдесят кілограмів!

І як на зло гостра ломота поповзла від плеча вниз, пальці ніби налилися ртуттю. А черга посувалася з фатальною невмолимістю. Юнги рвали від підлоги рукоятку приладу що точно визначав мускульну напругу. На силомірі значно частіше, ніж біля інших столів, злинало бадьоро-спонукальне:

— Відходь! Далі... Так, відходь! Хто далі...

Доля насувалася па Савку, мов те вагонне колесо вночі, безжалісне й байдуже до його хлопчачої долі. Ближче, ближче й ближче...