Хроніка капітана Блада - Сторінка 4

І якщо присутність цього доволі-таки неавторитетного джентльмена з каламутними очима трохи заспокоїла [303] містера Блада, то водночас вона його й заінтригувала.

Тісна каюта була переповнена, причому люди Істер-лінга сіли по обидва боки столу так, що гостей з "Сінко Льягаса" було роз'єднано, Блад і капітан "Бонавентури" опинились один проти одного.

Ділову розмову відклали на той час, коли обід буде закінчено й негр, що прислуговував за столом, піде собі геть. А тим часом люди із "Бонавентури" підтримували веселощі з допомогою дуже солоних жартів, що вважалися серед них ознакою розуму. Нарешті зі столу було прибрано все, крім пляшок, з'явились пера, чорнило та два аркуші паперу для Істерлінга й Блада, і капітан "Бонавентури" відкрив переговори, а Пітер Блад уперше почув, як його величають капітаном. Істерлінг почав з короткої заяви про те, що одну п'яту частину всього скарбу, яку зажадав Блад, команда "Бонавентури" вважає надто великою.

Пітер Блад пожвавішав. .

— Що ж, капітане, поговорімо відверто,— сказав він.— Ви маєте на думці, що ваша команда не згодиться пристати на наші умови?

— А що ж іще я мав би на думці?

— В такому разі, капітане, нам лишається тільки вернутися додому, подякувавши вам за щедре частування й запевнивши вас, що ми високо цінуємо знайомство з вами: воно так нас збагатило.

Витончена галантність усіх цих надмірно перебільшених люб'язностей аж ніяк не вплинула на товстошкірого Істерлінга. Обернувши до Блада червоне обличчя, він вту---пився в нього своїми нахабними, хитрими очима й перепитав, витираючи з чола піт:

— Вернутися додому? — в його хрипкому голосі виразно відчувалась глузлива нотка.— У свою чергу мені також доведеться бути відвертим. Мені подобаються відверті люди й відверта мова. То ви хочете сказати, що відмовляєтесь від діла?

Двоє чи троє Стерлінгових прибічників з погрозою повторили це запитання.

Капітан Блад — будемо величати його цим титулом, даним йому Істерлінгом,— здавалось, збентежився. Ніби розгубившись, він поглядав на своїх товаришів, чекаючи від них поради, але вони відповіли йому тільки стривоженими поглядами.

— Якщо для вас наші умови здаються неприйнятними,— [304] проказав він нарешті,— то мені доводиться визнати, що ви не бажаєте продовжувати розмову, і нам не лишається нічого іншого, як покинути вас.

Він говорив якось боязко, і це аж вразило його друзів, які звикли бачити свого ватажка відважним перед лицем усіляких ускладнень. Істерлінг же, почувши його відповідь, глузливо посміхнувся, бо іншого від лікарчука, який став шукачем щастя волею випадку, він і не чекав.

— Слово честі, лікарю,— мовив він,— вам краще повернутись до своїх банок та кровопускання, полишивши кораблі тим, хто вміє з ними поводитись.

У синіх очах спалахнула блискавка, така ж миттєва, як і яскрава. Проте смагляве обличчя ні на мить не втратило боязкого виразу. Тим часом капітан Істерлінг обернувся до губернаторського представника, який сидів праворуч від нього.

— А що ви на це скажете, мосьє Жуанвіль? Білявий і кволий французик поблажливо посміхнувся, побачивши боязкість Блада.

— Чи не здається вам розумним і доречним, сер, вислухати, які умови пропонує капітан Істерлінг?

— Я згодний вислухати, але...

— Облиште ці "але" на потім, лікарю,-, перебив Істерлінг.— Умови, на які ми згодні, це ті умови, про які я вам казав. Ваші люди дістають стільки ж, скільки й мої.

— Але ж це означає для "Сінко Льягаса" не більше однієї десятої.— І Блад також звернувся до мосьє Жуан-віля: — Хіба це справедливо, сер? Я вже пояснював капітанові Істерлінгу, що малу кількість людей ми врівноважуємо кількістю гармат, біля яких порядкує такий гармаш, який, смію запевнити, не має собі рівних на всьому Карібському морі. Цього хлопця звуть Огл, Нед Огл. Він чудовий гармаш, цей Нед Огл. Не гармаш, а сам диявол, ви переконались би в цьому, якби бачили, як він трощив іспанські човни в Бріджтаунській гавані.

І він би ще довго розповідав про Неда Огла, якби Істерлінг не перебив його:

— Хай йому чорт, приятелю, нащо мені здався ваш гармаш?

— О, коли б то був звичайний собі гармаш, то ми про нього не говорили б. А він не звичайний гармаш. Має таке добряче око, що й світ не бачив. Не гармаш, а поет. Таким гармашем треба народитись, он як. Та йому, якщо хочете, потопити корабель не важче, ніж вам поколупатись у зубах. [305]

Істерлінг грюкнув кулаком по столу:

— Яке це має значення для діла?

— Може, якесь і має. І, між іншим, показує, яким цінним союзником ми можемо бути.— І Пітер Блад знову заходився розповідати про свого гармаша: — Його навчали в королівському флоті, цього Неда Огла, і той день, коли Огл зайнявся політикою й прилучився до протестантів під Седжмуром, був для королівського флоту справді чорним днем.

— Та облиш ти цього Огла! — погрозливо прохрипів один з офіцерів "Бонавентури" на ім'я Чард.— Облиш, чуєш, бо так ми пробалакаємо весь день.

Істерлінг, брутально вилаявшись, підтримав свого приятеля. Капітан Блад помітив, що хазяї зовсім не мають наміру скупитись на образи, і від цієї хвилини його роздуми щодо переслідуваної ними мети полинули в новому напрямку.

— Чи не пішли б ви на компроміс із капітаном Бла-дом? — втрутився Жуанвіль.— В його словах кінець кінцем є якась рація. Він міг би з усіма підставами посадити на свій корабель сотню чоловік і, природно, одержати більшу частку.

— В тому разі він, може, й був би вартий її,— пролунала брутальна відповідь.

— Я й так вартий її,— відказав Блад.

— А дзуськи! — вигукнув Істерлінг і ляснув пальцями під самісіньким його носом.

Блад почав розуміти, що Істерлінг навмисно штовхає його на необачний вислів, щоб у відповідь можна було образитись і порубати його з друзями на шматки. Що ж до мосьє Жуанвіля, то його потім змусять засвідчити перед губернатором, що все сталося з вини гостей. Блад зрозумів, нарешті, навіщо потрібна була присутність француза.

Саме в цю хвилину мосьє Жуанвіль переконував Іс-терлінга:

— Та ну ж, капітане Істерлінг! Так ви ніколи не дійдете згоди. Корабель капітана Блада стане вам у пригоді, а за те треба платити. Чи не могли б ви запропонувати йому восьму або навіть сьому частину?

Істерлінг змусив Чарда замовкнути, коли той почав був висловлювати незадоволення цими словами і став майже люб'язним.

— А що скаже на це капітан Блад? — спитав він, втупивши в нього важкий погляд. [306]

Капітан Блад довго обмірковував відповідь. Потім знизав плечима:

— Я скажу те, що, як ви розумієте, мушу сказати. Я не можу вирішити нічого, поки не дізнаюсь, чого хочуть мої товариші. Ми продовжимо цю розмову іншим разом, після того, як я з'ясую їхні наміри.

— Прокляття! — заревів Істерлінг.— Ви що, граєтеся з нами? Хіба ви не привели із собою своїх офіцерів і хіба вони не можуть говорити від імені всіх ваших людей, як мої? Що б ми тут не ухвалили, мої люди твердо того дотримуватимуться. Такий звичай у берегових братів. Отже, я сподіваюсь цього ж і від вас. Розтлумачте це йому, мосьє Жуанвіль.

Француз похмуро кивнув, а Істерлінг загорлав знову:

— Ми ж, їй-богу, не діти. Ми зібралися тут не гратись, а домовитись про умови. І, хай йому чорт, ми про них домовимось, перш ніж ви підете звідси.

— Або й ні, що цілком може статися,— спокійно мовив Блад. Неважко було помітити, що від його нерішучості не лишилося й сліду.

— Як це — не домовимось? Що ви в біса хочете сказати своїм "або й ні"?

Істерлінг схопився на ноги з гарячковістю, яка Пітерові Бладу здалася трохи удаваною і відповідала манері поводитись на даній стадії тієї комедії, що її Істерлінг розігрував.

— Дуже просто: хочу сказати, що ми можемо й не домовитись.— Блад вирішив, що настав час змусити піратів показати свої карти.— Якщо нам не пощастить дійти згоди, то що ж, на тому все й закінчиться.

— Ого! Все закінчиться? Хай мене заріжуть, але може бути навпаки — все тільки почнеться.

Блад посміхнувся просто йому в вічі й холодно пояснив:

— Оце я й припускаю. Але, будьте ласкаві, капітане Істерлінг, поясніть, що саме почнеться?

— Справді, справді, капітане,— вигукнув Жуанвіль,— що ви хочете цим сказати?

— Хочу сказати? — капітан Істерлінг роздратовано глянув на француза. Вигляд у нього був вкрай розлючений.— Хочу сказати? —^повторив він.— А ось дивіться, мосьє, цей чоловік, що сидить отут, цей Блад, цей лікар-чук і каторжник прикинувся, ніби готовий укласти з нами угоду, або витягти у мене таємницю Морганових скарбів. Тепер, коли він її знає, він викручується від угоди. Він, [307] як бачите, вже не хоче приєднуватись до нас. Наладився задкувати. І ви, безперечно, розумієте, мосьє Жуанвіль, чому він цього хоче, так само як І те, чому я не можу цього допустити.

— Жалюгідна вигадка! — зневажливо кинув Блад.— Хіба це таємниця — почути про те, ніби десь закопано якісь скарби?

— Не десь. Ви знаєте де. Бо я був такий дурний, що сказав вам.

Блад навіть розреготався, налякавши своїх супутників, які вже цілком зрозуміли небезпеку свого становища.

— Десь на Дарієнському перешийку! Клянусь честю, точність більш ніж дивовижна! Авжеж, з такими відомостями я можу йти простісінько до того місця і загарбати все до своїх рук. Що ж до інших тверджень капітана Істерлінга, то я прошу вас, мосьє Жуанвіль, звернути увагу на те, що створюю труднощі з угодою зовсім не я. На умовах однієї п'ятої — частки, яку я просив з самого початку,— я міг би приєднатись до капітана Істерлінга. Тепер же, пересвідчившись в усьому, в чому його підозрював, і навіть більше, я не приєднаюсь до нього навіть за половину всіх скарбів, якщо припустити, ніби вони існують, в чому я дуже сумніваюсь.

Всі представники з "Бонавентури", почувши це, схопились на ноги, ніби то був сигнал, і загаласували, але Істерлінг помахом руки змусив їх замовкнути. В тиші пролунав тонкий голос мосьє Жуанвіля:

— Ви навдивовижу необережна людина, капітане.

— Цілком може бути,— безтурботно й легковажно відповів Блад,— але це покаже час. Останнього слова ще не сказано.

— То зараз я його скажу,— раптом лиховісно мовив Істерлінг.— Я сам збирався попередити вас, що вам не дозволять зійти з цього корабля з тими відомостями, які у вас є, поки ви не підпишете угоди. Та ви так ясно виявили свої наміри, що попередження зайві.

Не встаючи з-за столу, капітан Блад подивився вгору на капітана "Бонавентури", іцо стояв у погрозливій позі, і троє його друзів з "Сінко Льягаса" вражено побачили, що він усміхається.