Хто я цього разу? - Сторінка 2

Мій батько був будівельник і переїздив з однієї будови на іншу, так що я постійно віталася або прощалася з різними місцями, не встигаючи звикнути до жодного з них за ці короткі проміжки часу.

— Гм,— сказала Доріс.

— А чи враховувати закоханість у кінозірок? — спитала Гелен. — Тобто я не маю на увазі реальне життя, бо насправді я не знала жодного з них. Я говорю про кінозірок на екрані.

Доріс глянула на мене і закотила очі.

— Я гадаю, що це саме та любов,— сказала вона. Тоді Гелен трохи ожила.

— Бувало, я йшла на якийсь фільм і дивилася сеанс за сеансом,— сказала вона,— уявляючи, що я одружена з кожним кіногероєм по черзі. Кінозірки були єдиними з людей, хто був із нами повсюди. Хоч куди ми переїздили, кінозірки були з нами.

— Угу,— сказала Доріс.

— Добре, дякую вам, пані Шоу,— сказав я. — Сходьте донизу і чекайте на нас там разом з усіма. Ми дамо вам знати.

Ми спробували відшукати іншу Стеллу. Але, як назло, в клубі не було жодної іншої жінки, яка зберегла б природну свіжість молодості

— Всі наші жінки — це Бланш,— сказав я, маючи на увазі, що ми маємо в клубі лише зів'ялих жінок, які можуть виконувати роль Бланш, старшої сестри С те л ли. — Так, мабуть, і в реальному житті — двадцять Бланш на одну Стеллу.

— І коли ти знаходиш цю Стеллу,— сказала Доріс,— виявляється, що вона просто не знає, що таке любов.

Доріс і я вирішили, що існує ще одна можливість, якою слід скористатися. Треба, щоб Гаррі Неш зіграв якусь сцену разом із Гелен.

— Він просто може розворушити її почуття, якщо вони взагалі існують,— сказав я.

— Ця дівчина не має жодних емоцій,— сказала Доріс.

Отож, ми запросили Гелен нагору, а когось попросили піти розшукати Гаррі. Гаррі ніколи не сидів разом з іншими людьми на пробах або на репетиціях. Починаючи з моменту, коли його роль у п'єсі завершувалася, він зникав у якійсь схованці, звідки міг чути, як його кличуть, але де ніхто не міг його бачити. Під час проб у бібліотеці він звичайно ховався в довідковому відділі, де бавив час, роздивляючись прапори різних країн на перших сторінках словника.

Гелен знову піднялася нагору, і ми зі смутком і здивуванням побачили, що вона ридає.

— Дорогенька,— сказала Доріс. — Що трапилося, люба?

— Я виглядала жахливо, правда? — сказала Гелен, схиливши голову набік.

Доріс сказала ту єдину фразу, яку можна сказати в аматорському театрі, коли хто-небудь плаче. Вона сказала:

— Ну що ти, дорога, ти була просто чудова.

— Ні, ні, я знаю,— сказала Гелен. — Просто в мене лід замість серця.

— Ніхто не скаже цього, дивлячись на тебе,— сказала Доріс.

— Коли люди знайомляться зі мною, вони бачать це,— сказала Гелен. — Коли люди взнають мене, вони говорять саме так. — Вона заплакала ще гіркіше. — Я не хочу бути такою, якою я є,— сказала вона. — Я просто нічого не можу з цим зробити. Єдиним моїм досвідом у коханні були мої романи у сні з кінозірками. І коли я зустрічаю якогось гарного чоловіка в реальному житті, я почуваю себе так, ніби сиджу в якійсь великій пляшці, так, ніби я ніколи не зможу доторкнутися до цієї людини., хоч як би старалася це зробити. — І Гелен відштовхнула руками повітря, немов вона й справді була всередині великої пляшки.

— Ви питаєте мене, чи я коли-небудь закохувалася,— сказала вона

Доріс. — Ні, але я б дуже хотіла закохатися. Я знаю, про що ця п'єса. Я знаю, що саме повинна почувати Стелла і чим саме викликані її почуття. — Я-я-я,— сказала вона, і тут сльози не дали говорити їй далі.

— Що "я", дорогенька? — лагідно сказала Доріс.

— Я,— сказала Гелен і знову відштовхнула цю уявну пляшку. — Я просто не знаю, з чого починати,— сказала вона.

На східцях бібліотеки почулися важкі кроки. Вони звучали так, немовби вгору піднімався водолаз у свинцевих черевиках. Це був Гаррі Неш, який перевтілювався в Марлона Брандо. Він зайшов до кімнати, тягнучи ноги по підлозі. Він настільки увійшов в образ, що вид жінки в сльозах викликав у нього лише криву посмішку.

— Гаррі,— сказав я. — Я хочу представити тобі Гелен Шоу. Гелен — це Гаррі Неш. Якщо ти отримаєш роль Стелли, то він буде твоїм чоловіком у п'єсі.

Гаррі навіть не потиснув її руки на знак знайомства. Він засунув руки в кишені і навис над нею і дивився на неї згори донизу, роздягаючи її своїм поглядом. Сльози її зупинилися в цю ж мить.

— Мені цікаво, чи ви могли б удвох зіграти сцену бійки,— сказав я,— а потім, відразу за нею,— сцену примирення?

— Звичайно,— сказав Гаррі, і очі його все ще дивилися на неї. Ці очі встигали спопелити її одяг швидше, аніж вона встигала знову одягнути його. — Звичайно,— сказав він,— якщо Стелла готова.

— Що? — сказала Гелен. Вона почервоніла як буряк.

— Стелла, Стелла,— сказав Гаррі. — Це ти, Стелла, моя дружина.

Я вручив текст п'єси їм обом. Гаррі вихопив у мене свій примірник без жодного слова подяки. Руки Гелен працювали не дуже добре, і мені довелося втиснути книжку між її пальці.

— Мені потрібна якась річ, яку я міг би кинути,— сказав Гаррі.

— Що? — перепитав я.

— В одному місці я викидаю радіоприймач через вікно,— сказав Гаррі. — То що я міг би кинути?

Тоді я сказав, що залізний прес для паперу правитиме за радіо, і широко відчинив вікно. Гелен Шоу виглядала переляканою насмерть.

— Звідки нам починати? — спитав Гаррі, граючи плечима немов боксер, який розігрівається перед боєм.

— Починайте за кілька рядків до того, де ти викидаєш радіо з вікна,— сказав я.

— Добре, добре,— сказав Гаррі, продовжуючи розігріватися. Він проглянув авторські ремарки. — Подивимося,— сказав він,— після того, як я викидаю радіоприймач, вона втікає зі сцени, а я переслідую її і б'ю її.

— Все правильно,— сказав я.

— Гаразд, мила,— сказав Гаррі до Гелен, потупивши очі. Те, що мало статися, мало відбутися шаленіше, ніж гонка колісниць у "Бен-Гурі". — За вашим сигналом,— сказав Гаррі. — Приготуйся, мила. Почали!

Коли сцена завершилася, Гелен Шоу пашіла як замилений кінь, а тіло її обм'якло, як у риби, викинутої на берег. Вона сиділа з відкритим ротом і з головою, схиленою набік. Вона вже не була ні в якій пляшці. Навколо неї не було тієї пляшки, яка утримувала її в безпеці та недоторканості. Ця пляшка зникла.

— То я отримав роль чи ні? — загарчав на мене Гаррі.

— Так,— сказав я.

— Я вбитий вашим повідомленням! — сказав він. — А зараз я йду... Скоро побачимось, Стелло,— сказав він Гелен і пішов геть, гримнувши за собою дверима.

— Гелен! — сказав я. — Міс Шоу!

— М-м! — сказала вона.

— Роль Стелли твоя,— сказав я. — Ти була просто чудова.

— Справді? — сказала вона.

— Я не мала уяви, що в тобі стільки вогню, дорога,— сказала їй Доріс.

— Вогню? — сказала Гелен. Вона не знала, стоїть вона на підлозі чи сидить на коні.

— Ракет! Феєрверків! Бенгальських вогнів! — сказала Доріс.

— М-м! — сказала Гелен. Це було все, що вона могла сказати. В неї був такий вигляд, немов вона так і збирається просидіти в кріслі з вічно відкритим ротом.

— Стелло,— сказав я.

— Ага?

— Ти можеш іти.

І ми почали репетиції чотири рази на тиждень на сцені об'єднаної школи. І Гаррі з Гелен задали такий шалений темп, що всі, хто були задіяні в постановці, мало не божеволіли від здивування та виснаження ще до того, як ми провели перші чотири репетиції.

Звичайно режисеру доводиться просити акторів вивчити слова, однак у мене цієї проблеми не було. Гаррі і Гелен працювали разом настільки добре, що решта акторів вважала своїм обов'язком, справою честі і просто задоволенням їх підтримувати. Звичайно, я був щасливий,— або вважав себе таким. Справи йшли настільки добре, так солідно і з таким ентузіазмом, і все було довершеним настільки завчасно, що після однієї любовної сцени мені навіть довелося сказати Гаррі і Гелен: "Залиште трохи сил для справжньої прем'єри, бо інакше ви перегорите завчасно". Я сказав це на п'ятій чи шостій репетиції, і Лідія Міллер, яка грала роль Бланш — зів'ялої сестри,— сиділа в залі поруч зі мною. В реальному житті вона була дружиною Верна Міллера. Верн був власником господарського магазину. Верн був босом Гаррі.

— Лідіє,— сказав я їй,— виходить у нас п'єса чи не виходить?

— Так,— сказала вона. — ГГєса у вас виходить. — У її вустах це прозвучало так, ніби я здійснив якийсь злочин або щось жахливе. — Ви можете пишатися собою.

— Що ви маєте на увазі? — спитав я.

До того як Лідія встигла відповісти, Гаррі гукнув зі сцени, питаючи, чи він мені потрібен, питаючи, чи можна йому йти додому. Я сказав, що можна, і тоді він, усе ще Марлон Брандо, пішов зі сцени, збиваючи меблі на своєму шляху і грюкаючи дверима. Гелен залишилася сама на сцені, сидячи на кушетці з тим самим виглядом, який був у неї на пробах. Вона була як висмоктаний лимон.

Я знову повернувся до Лідії і сказав:

— Знаєте, дотепер я думав, що в мене є всі підстави бути гордим і щасливим. Однак, може, відбувається щось таке, про що я не знаю?

— Чи ви знаєте, що дівчина закохалася в Гаррі? — спитала Лідія.

— У п'єсі? — спитав я.

— Яка п'єса? — сказала Лідія. — Це вже ніяка не п'єса, погляньте на неї. — І вона сумно зітхнула. — І в цій п'єсі ви вже не режисер.

— А хто ж її ставить? — спитав я.

— Мати Природа в її найгірших проявах,— сказала Лідія. — Подумайте-но, що вона зробить із цією дівчиною, коли та дізнається, який є Гаррі насправді. — Вона тут же поправилася. — Який Гаррі насправді не є,— сказала вона.

Я не втручався в це, тому що не вважав, що це може мене стосуватися. Я чув, що Лідія намагалася цьому зарадити, але без особливого успіху.

— Знаєш,— сказала Лідія Гелен одного вечора,— колись я виконувала роль Енн Рутледж, а Гаррі був Авраамом Лінкольном.

Гелен плеснула в долоні.

— Мабуть, це було чудово! — сказала вона.

— Так, до певної міри,— сказала Лідія. — Деколи я настільки вживалася в образ, що починала любити його так, як я могла б любити Авраама Лінкольна. І тоді мені доводилося спускатися на землю і нагадувати собі, що він ніколи не звільнить рабів, що насправді він лише клерк у магазині мого чоловіка.

— З усіх чоловіків, яких мені доводилося зустрічати, він найчудовіший,— сказала Гелен.

— Як тільки вистава закінчується,— сказала Лідія,— той Гаррі, яким ви його бачите в п'єсі, просто зникає.

— Я в це не вірю,— сказала Гелен.

— Я припускаю, що в це справді важко повірити,— сказала Лідія.