І що воно таке — кохання? - Сторінка 2

У цих оповіданнях шкіру знімають силою. Ось тут описано такий випадок: "І він, немов шалений, почав здирати одяг зі стрункого дівочого тіла. На мить він відчув щокою тугий, теплий дотик її напівоголених грудей..." — і так далі. Розумієте, оте здирання, усунення силоміць діє як збудник.

— Грудей? — перепитав капітан. — Я не розумію цього спалаху.

— Та я придумав його, щоб позначити оті опуклості на передній верхній частині тіла меншої форми.

— Зрозумів. Ну гаразд, скажіть більшій формі, хай здере шкіру з меншої. Яка це все гидота!

Ботакс обернувся до Чарлі.

— Сер,— сказав він,— здеріть одяг зі стрункого дівочого тіла, будьте ласкаві. Я звільню вас із силового поля, щоб ви могли це зробити.

Очі в Мардж зробились аж круглі від гніву, і вона розлючено шарпнулась до Чарлі.

— Ану спробуйте! Не смійте й доторкнутись до мене! Сексуальний маніяк!

— Та що ви! — жалібно відказав Чарлі. — Хіба це я придумав? Невже ви гадаєте, що я здираю одяг з усіх жінок підряд? Слухайте,— звернувся він до Ботакса,— у мене жінка й троє дітей. Як вона дізнається, що я здираю з когось одяг, то голову мені розіб'є. Ви знаєте, що вона витворяє, коли я тільки гляну на іншу? Слухайте!..

— Він і досі не хоче? — нетерпляче спитав капітан.

— Очевидно,— відказав Ботакс. — Незвичне оточення, мабуть, подовжує цю стадію взаємодії. Оскільки вам неприємно, я сам виконаю цю частину ритуалу. В науково-фантастичних оповіданнях часто пишуть, що це робить інопланетянин. Ось, наприклад, тут,— він погортав свої нотатки, шукаючи потрібної,— описана така істота з іншої планети, неймовірно огидна. Бачте, в тутешніх істот такі недоладні уявлення. їм і на думку не спаде уявити собі вродливі створіння з гарною слизовою оболонкою, як у нас...

— Ну, давайте вже, робіть що треба! — перебив його капітан. — Бо ви згаєте цілий день.

— Гаразд, капітане. Тут сказано, що прибулець із космосу "підступив до дівчини й ухопив її в обійми. Вона істерично закричала, а щупальця вже дерли на клапті її спідницю". Розумієте, ці істоти кричать від збудження, коли з них стягують шкіру.

— Ну то швидше, Ботаксе, стягуйте. Але, будь ласка, не дозволяйте їй кричати. Ці звукові хвилі мене кидають у дрож.

Ботакс ввічливо сказав Мардж:

— Коли ваша ласка...

Плескатий, мов лопаточка, палець потягся до застібки на спині в жінки.

Мардж розпачливо засіпалась.

— Не торкайте мене! Не торкайте! Обмажете своїм слизом! Ця сукня в Орбаха коштує двадцять чотири долари й дев'яносто п'ять центів. Не підходь, потворо! Дивіться, які в нього очі! — Вона аж засапалась, ухиляючись від незграбної руки інопланетянина. — Слизька, баньката потвора! Я краще сама скину, чуєш? Тільки не торкайся своїм слизом, ради бога.

Вона помацки розстебнула блискавку й злісно шепнула до Чарлі:

— А ви не дивіться!

Чарлі покірливо знизав плечима й заплющив очі.

Сукня впала додолу.

— Ну, що? Ви задоволені?

Капітан Гарм із досади зціпив пальці.

— Оце ті "груди"? А чого друга істота відвернула голову?

— Це опір. Нехіть,— пояснив Ботакс. — Крім того, груди ще прикриті. Треба зняти й інші оболонки. Оголені груди — дуже сильний збудник. Їх завжди змальовують як "кулі з слонової кістки", "білі чаші" тощо. У мене тут є малюнки — візуальні зображення — з обкладинок фантастичних журналів. Перегляньте їх — і самі побачите, що на кожному є така істота з більш або менш оголеними грудьми.

Капітан замислено поглядав то на Мардж, то на ілюстрації.

— А що таке "слонова кістка"?

— Це матеріал, з якого складаються ікла одного виду великих напіврозумних істот на цій планеті.

— А... — Кольорова цятка над капітановими очима забарвилась у пастельну зелень задоволення. — Тепер розумію. Ця менша істота належить до войовничого племені, а це в неї ікла, щоб завдавати ударів ворогам.

— Ні, ні. Вони, скільки я знаю, зовсім м'які. — Маленька брунатна рука Ботакса простяглася до того, про що мовилось, і Мардж вереснула й відсахнулась.

— То яке ж їхнє призначення?

— По-моєму,— помітно вагаючись, сказав Ботакс,— для вигодовування дитинчат.

— То дитинчата їдять їх? — спитав прикро вражений капітан.

— Та ні. В них виділяється рідина, яку споживають дитинчата.

— Споживають рідину з живого тіла? Тьху! — капітан прикрив голову всіма трьома руками, вихопивши третю, середню, так рвучко, що мало не збив Ботакса з ніг.

— Трирука потвора, слизька й баньката,— сказала Мардж.

— Еге ж,— погодився Чарлі.

— А ви не дивіться на мене!

— Та я ж не дивлюся.

Ботакс знову підійшов ближче.

— Скиньте, будь ласка, й решту.

Мардж сахнулась, притиснувшись до силового поля.

— Нізащо в світі!

— Ну то я сам скину.

— Не торкайтесь! Ради бога не торкайтесь! Весь у слизу!.. Ну гаразд, я скину,— прошепотіла вона й ненависно глянула на Чарлі, роздягаючись.

— Нічого не сталося,— сказав капітан глибоко невдоволено.— І екземпляр, видно, неповноцінний.

Ботакса вразив цей докір.

— Я привіз два повноцінні екземпляри. Що вам не подобається?

— Груди — не кулі й не чаші. Я знаю, що таке куля й чаша, та й на малюнках, що ви мені показували, вони зображені не такими. Там справді великі півкулі. А в цієї істоти якісь два клаптики сухуватої шкіри. І безбарвні якісь.

— Пусте,— заперечив Ботакс. — Це можна пояснити як природний варіант. Ось я її саму спитаю.

Він обернувся до Мардж:

— Пані, ваші груди неповноцінні?

Мардж широко розплющила очі і якусь хвильку не могла здобутися на слово — так їй перехопило дух.

— Отакої! — нарешті промовила вона. — Що ж, може, я й не Джіна Лоллобріджіда й не Аніта Екберг, але взагалі у мене все гаразд. Якби мій Ед був тут, він би вам сказав! — Тоді звернулась до Чарлі. — Слухайте, скажіть цій банькатій почварі, що в мене фігура нормальна.

— Та я ж не дивлюся на вас,— лагідно відказав Чарлі.

— Аякже, не дивитесь. Тільки нишком підглядаєте, то можете розплющити свої очиська та заступитись за жінку, коли ви хоч трошечки джентльмен. Та який там із вас джентльмен!

— Ну гаразд,— сказав Чарлі, скоса глянувши на Мардж, яка при тій нагоді розправила плечі й випнула груди,— не хочеться мені встрявати в таке делікатне діло, але фігура у вас, здається, хоч куди.

— Вам здається? Може, ви сліпий? Я колись трохи не стала "міс Бруклін", щоб ви знали, і як не стала, то через талію, а не...

Чарлі заспокоїв її.

— Та гаразд, гаразд. Все у вас як слід. Чесно. — І закивав головою до Ботакса.— Груди в неї хоч куди. Розумієте, з мене невеликий знавець, але, як на мене, вони гарні.

Мардж повеселішала.

Ботакс теж підбадьорився. Він обернувся до Гарма:

— Більша форма вже виявляє інтерес, капітане. Збудник діє. Тепер останній крок.

— Який же це?

— Нашою кольоровою мовою його нема як назвати, капітане. Він полягає в тому, що одна форма притулює свій отвір для їжі та мовлення до відповідного отвору другої форми. По-їхньому він називається "поцілунок".

— Невже цій гидоті кінця не буде? — застогнав капітан.

— Це завершальна фаза. В усіх оповіданнях, коли шкіру здерто силоміць, вони стискають одне одного в обіймах і зливаються в палкому поцілунку — так можна приблизно перекласти дуже часто вживаний у тих оповіданнях вислів. Ось один приклад, вибраний навмання: "Він обхопив дівчину руками й жадібно припав устами до її уст".

— Може, одне пожирало друге? — спитав капітан.

— Зовсім ні,— нетерпляче заперечив Ботакс. — То були палкі поцілунки.

— Як це — палкі? Вони обпалюють?

— Навряд чи це треба розуміти буквально. По-моєму, в такий спосіб констатується підвищення температури. Мабуть, що вища температура, то успішніше народжуються дитинчата. Коли більша форма збуджена як слід, їй тільки треба притулити уста до уст меншої, а без цього дитинчата не народжуються. Ось про цю взаємодію я й говорив.

— Оце й усе? Так це ж... — Капітан сплеснув руками, але виразити свою думку мовою кольорових спалахів не зміг.

— Оце й усе,— підтвердив Ботакс. — У жодному оповіданні, навіть у "Любителі розваг", я не знайшов опису якихось дальших дій, пов'язаних із розмноженням. Інколи після опису поцілунку стоїть кілька крапок, або цілий рядок їх, але вони, я гадаю, означають нові поцілунки: кожна крапка — поцілунок; це коли вони хочуть народити кількох дитинчат.

— Ні, нам зараз не треба кількох.

— Авжеж, капітане.

Ботакс поважно й виразно попросив:

— Сер, поцілуйте, будь ласка, даму.

— Я ж не можу рухатись,— відказав Чарлі.

— Та я вас звільню.

— А може, дама не хоче.

Мардж сердито зиркнула на нього.

— Ще б пак. Звісно, не хочу. І не підходьте.

— Та мені воно ні до чого, але що скажуть вони? Не треба дратувати їх. Ми ж можемо просто так... легенько цмокнутись.

Мардж завагалась: вона розуміла, що Чарлі має рацію.

— Ну дарма. Тільки глядіть! Я не звикла стояти отак перед кожним.

— Я знаю. Хіба ж це я винен! Ну скажіть самі.

— Слизуваті потвори,— промурмотіла Мардж. — Мабуть, думають, що вони боги якісь — отак усіма командують. Слизуваті боги!

Чарлі підступив до неї.

— Ну, гаразд уже. — Він нерішуче підняв руку, ніби хотів скинути капелюх. Потім незграбно поклав долоні їй на голі плечі й нахилився до її обличчя.

Мардж так напружилася, що аж шкіра на шиї натяглась. їхні губи зустрілися.

Капітан Гарм роздратовано блиснув кольоровою плямою:

— Я не відчуваю підвищення температури.

На маківці в нього випнувся довгий вирост — орган, яким він відчував тепло,— і затремтів.

— Не відчуваю і я,— досить збентежено сказав Ботакс,— але ж ми зробили все, як описано в тих оповіданнях. Здається, кінцівки повинні бути простягнені далі... О, дивіться! Щось виходить.

Ніби несвідомо Чарлі обняв рукою гладенький голий стан Мардж. І вона на мить наче хитнулась до нього, а потім раптом відсахнулась, перемагаючи опір силового поля, що й досі сковувало її.

— Пустіть,— мовила вона здушено, бо Чарлі затуляв їй рот своїми губами. І несподівано вкусила його. Чарлі, дико скрикнувши, відскочив, ухопився за губу, а коли відняв руку й глянув, на пальцях червоніла кров.

— Чого це ви? — жалісно спитав він.

— Ми ж тільки цмокнутись домовлялися, і все. А ви чого лапатись почали? Ви що, розпусник? Господи, куди я попала! Розпусник і слизуваті боги!

Капітан Гарм швидко заблимав синім і жовтим.

— Ну, готово? Скільки нам іще дожидатись?

— По-моєму, це має статися зразу. Адже в усьому всесвіті, коли настає час брунькуватись, з'являється брунька, самі знаєте.