Іліада - Сторінка 18
- Гомер -
Філака, який утікав з бойовища,
36] Леїт догнав, Евріал же — Мелантія вбив переможно.
37] Тут же Адраста живцем захопив Менелай гучномовний;
38] Мчали сполохані коні його по рівнині й розбили
39] З розмаху об тамарисковий кущ колісницю округлу,
40] Дишля в основі зламали і навскач усі подалися
41] Прямо до міста, куди наполохано й інші скакали.
42] Сам же Адраст із повоза сторч головою скотився
43] Біля коліс у пилюку лицем. І в ту ж мить біля нього
44] Сам Менелай, син Атреїв, із списом з'явивсь довготінним.
45] І за коліна Адраст ухопивши його, став благати:
46] "Змилуйся, сину Атреїв, і гідний ти матимеш викуп.
47] Досить скарбів у багатого батька мого у коморах —
48] Золота, й міді, й заліза, що так його важко кувати.
49] З радістю батько з скарбів тих коштовних складе тобі викуп,
50] Тільки дізнається він, що живий на човнах я в ахеїв".
51] Так говорив він, і серце зм'якшив Менелаєві в грудях.
52] Той вже супутцеві мав на човни бистрохідні ахеїв
53] Дати його відвести. Та назустріч йому Агамемнон
54] Швидко підбіг і, гукаючи, голосно став докоряти:
55] "О Менелай легкодухий! Чого так піклуєшся ревно
56] Ти про троян? То, видно, чудово вони повелися
57] В домі твоїм? Хай ніхто з них від рук наших гибелі злої
58] Не урятується! Хай навіть ті немовлята загинуть,
59] Що матері їх в утробі ще носять! Нехай в Іліоні
60] Без похорону безслідно усі пропадуть вони разом!"
61] Мовлячи так, Агамемнон змінив свому братові намір,
62] Правду-бо мовив йому, і Адраста від себе рукою
63] Той відштовхнув, а владар Агамемнон Адрастові списа
64] В пах увігнав, і навзнак звалився він; син же Атрея,
65] Ставши на груди йому, з них вихопив спис ясеновий.
66] Нестор аргеїв в той час підбадьорював голосом дужим:
67] "О мої любі герої данаї, о слуги Арея!
68] Хай з-поміж вас не лишається ззаду ніхто, щоб на здобич
69] Кинутись враз і в човни наносити її якнайбільше.
70] Тож ворогів убиваймо! Ще вистачить часу спокійно
71] На бойовищі знімати озброєння з трупів полеглих".
72] Мовлячи так, відвагу і мужність будив він у кожнім.
73] Мали трояни тікать від ахеїв, Ареєві любих,
74] До Іліона, своєю знеможені слабістю духу;
75] Та, зупинившись перед Енеєм та Гектором, мовив
76] Так їм Гелен, син Пріама, цей птаховіщун найславніший:
77] "Слухай, Енею, й ти, Гекторе! Вам якнайбільше належить
78] Дбать про троян і лікіян, бо серед усіх ви найкращі
79] В кожній потребі — чи в подвигах ратних, чи в мудрій пораді.
80] Тож зупиніться й затримайте воїв своїх біля брами,
81] Лави обходячи, поки в обіймах жіночих шукати
82] Схову не прагнуть в утечі вони, ворогам на утіху.
83] А як фаланги свої підбадьорите все ж ви до бою,
84] Залишимось тут і ми і з данаями будемо битись,
85] Хоч і потомлені дуже, — та змушує нас необхідність.
86] Ти ж вирушай тепер, Гекторе, в місто й, додому прийшовши,
87] Матері скажеш твоїй і моїй, — жінок поважніших
88] В храм ясноокої діви Афіни, в акрополь хай скличе,
89] Засуви хай відімкне на дверях священного дому,
90] Вибере хай покривало, яке їй найбільшим, найкращим
91] В домі здається її, яке їй самій найдорожче,
92] Хай на коліна його покладе пишнокосій Афіні,
93] В жертву ялівок хай принести обіцяє дванадцять,
94] Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо вона ласку
95] Виявить місту й троянським жінкам та малим немовляткам
96] 1 від священних твердинь Іліона Тідіда відкине,
97] Дикого списника, грізного міццю носителя жаху,
98] Прямо скажу, із ахеїв усіх найсильнішого мужа.
99] Навіть і сам нас Ахілл, керманич мужів, не страшив так,
100] Хоч від богині він, кажуть, родивсь. Але цей іще більшим
101] Гнівом шаліє, й ніхто з ним у силі зрівнятись не може".
102] Так тоді мовив Гелен, і Гектор послухався брата.
103] Зразу ж у всій своїй зброї він з повоза скочив на землю
104] Й, списом махаючи гострим, пройшов перед лавами війська,
105] В бій закликаючи всіх, і січа страшна запалала.
106] Враз обернулись трояни і рушили проти ахеїв.
107] І подалися аргеї назад і різню припинили,
108] їм-бо здалось, що з укритого зорями неба спустився
109] Хтось із богів до троян — так відважно вони обернулись.
110] Гектор волав до троян, закликаючи голосом дужим:
111] "Трої хоробрі сини і союзники наші славетні!
112] Будьте, друзі, мужами, згадайте відвагу завзяту!
113] До Іліона тим часом піду я й старійшинам мовлю,
114] Радникам мудрим, і нашим дружинам, щоб щиро благали
115] Вічних богів, обіцяючи їм принести гекатомби".
116] Так промовивши, шоломосяйний пішов од них Гектор.
117] Ззаду по карку й по п'ятах краями його ударяла
118] Чорная шкіра, що нею обведено щит його круглий.
119] Главк, Гіпполохова парость, із сином Тідея тим часом
120] Вийшли між військ на середину, сповнені прагнення битись.
121] Як, наступаючи, стали один проти одного близько,
122] Перший до Главка звернувся тоді Діомед гучномовний:
123] "Хто ти єси, поміж смертного люду герою хоробрий?
124] Досі не бачив тебе я в боях, де мужі набувають
125] Слави, а нині відвагою ти перевищуєш інших
126] Воїв, коли довготінного списа мого дожидаєш.
127] Діти нещасних батьків, хто іде проти сили моєї.
128] А як ти хтось із безсмертних, що з неба спустився на землю, —
129] Я не посмів би ніколи з богами небесними битись.
130] Навіть могутній Лікург, син Дріанта, недовго на світі
131] Жив після того, як зваду з богами небесними скоїв.
132] Порозганяв-бо колись по священних узгір'ях Нісея
133] Він годівниць Діоніса шаленого, й гнані Лікурга
134] Мужоубивці стрекалом загостреним, тірси на землю
135] Всі вони кидали. Й сам Діоніс перестрашений в хвилю
136] Кинувсь морську, де Фетіда до лона його пригорнула:
137] Жах-бо його оповив від вигуків грізних Лікурга.
138] Дуже за це розгнівились боги, що живуть безтурботно,
139] Й сам його Кроносів син осліпив. Після того на світі
140] Ще він недовго прожив, беземертним богам ненависний.
141] Тим-то і я не бажаю з богами блаженними битись.
142] А як смертний єси і земнії плоди споживаєш,
143] Ближче підходь, щоб мерщій погибельних меж досягнути!"
144] Відповідаючи, син Гіпполоха промовив славетний:
145] "Духом великий Тідіде, навіщо про рід мій питаєш?
146] Наче те листя на дереві — людські усі покоління:
147] Листя одне, обриваючи, вітер розносить, а інше —
148] Клечанням свіжим ліси укриває з новою весною.
149] Так і людські покоління — ці родяться, ті вже зникають.
150] А як довідатись хочеш, то й це я скажу, щоб відомий
151] Став і для тебе наш рід, що багато людей його знає.
152] В Аргосі, кіньми багатім, далеко є місто Ефіра.
153] Жив у тім місті Сізіф, із смертних мужів найхитріший.
154] Сином Еола Сізіф був, а в нього син Главк народився,
155] Главк же отой породив бездоганного Беллерофонта.
156] Вроду і мужність богове принадну йому дарували.
157] Та проти нього недобре у серці своєму замислив
158] Прет, набагато сильніший, і з-поміж аргейського люду
159] Вигнав його, той-бо Зевсом під берло був відданий Прету.
160] Претова з ним зажадала жона, богосвітла Антея,
161] Потай в коханні з'єднатись. Але не схилила до того
162] Повного добрих бажань, розумного Беллерофонта,
163] Й, зводячи наклеп на нього, вождю вона мовила, Прету:
164] "Прете, умри чи убий ненависного Беллерофонта!
165] З ним у коханні з'єднатись хотів він мене приневолить".
166] Так вона мовила, й гнівом владар запалав, це почувши.
167] Сам же вбивать ухиливсь, бо соромився все-таки серцем.
168] Але в Лікію послав його, й, складені давши таблички,
169] Згубних познак смертоносних на них він накреслив багато,
170] І на загибель його звелів показати їх тестю.
171] Той до Лікії під захистом певним безсмертних подався
172] І до Лікії безпечно прибув, до Ксантових течій.
173] Радо приймав його в себе Лікії просторої владар,
174] Дев'ять він днів частував його, дев'ять биків заколовши.
175] А як десята у небі заблисла Еос розоперста,
176] Гостя почав він розпитувать, знаки бажаючи бачить
177] Ті, що від Прета, від зятя його, він приніс із собою.
178] А як одержав од гостя ті зятеві знаки зловісні,
179] Передусім наказав йому він нездоланну Хімеру
180] Вбити. Була не людського вона, а богівського роду,
181] Спереду — лев, коза — посередині, ззаду — зміюка,
182] З лютістю полум'я з пащі страшенне вона видихала.
183] Та, на знамення божисті зважаючи, все ж її вбив він.
184] Другим завданням — в бою подолав солімів славетних.
185] Це, говорив, була із битв між людьми найстрашніша.
186] Третє: в бою подолав амазонок він мужоподібних.
187] А, як вертався, владар ще нову йому пастку підстроїв:
188] Кращих з Лікії просторої воїв зібравши, звелів їм
189] В засідку стать. Та додому ніхто уже з них не вернувся.
190] Всі бездоганним убиті були вони Беллерофонтом.
191] Врешті збагнув володар, що той — божественного роду,
192] В себе затримав його, і дочку свою дав за дружину,
193] І наділив половиною почестей володаревих.
194] А лікіяни з землі відвели йому кращу від інших,
195] Із плодоносною нивою й садом чудовим дільницю.
196] Троє дітей народилось в розумного Беллерофонта:
197] Старші — Ісандр, Гіпполох та дочка іще Лаодамія.
198] З Лаодамією Зевс велемудрий в коханні з'єднався,
199] І богорівний у неї родивсь Сарпедон міднозбройний.
200] Беллерофонт, проте, став для безсмертних богів ненависним
201] І по рівнині алейській блукав у гіркій самотині,
202] Серце своє гризучи і стежок уникаючи людських.
203] В війнах неситий Арей умертвив його сина Ісандра
204] В розпалі бою, коли той з солімами славними бився.
205] Гнівна убила дочку Артеміда з повіддям злотавим.
206] Від Гіпполоха ж народжений я, — його я зву батьком.
207] Він мене в Трою послав і притому наказував пильно
208] Бути найкращим із воїв, усім перевищувать інших,
209] Не осоромити роду батьків, хоробрістю перших
210] Серед усіх, що в Ефірі живуть та в Лікії просторій.
211] От моя кров і мій рід, що походженням з нього я гордий".
212] Так він сказав, це почувши, зрадів Діомед гучномовний.
213] Мідного списа тут же у землю встромив многоплідну
214] І вожаєві народів слово промовив привітне:
215] "Отже, з батьків іще давнім мені'ти доводишся гостем!
216] Дід мій, божистий Ойней, бездоганного Беллерофонта
217] Двадцять затримував днів у господі, частуючи гойно.
218] Щедрих дарів один одному безліч вони надавали.
219] Дід мій Ойней — блискучий дав пояс йому пурпуровий,
220] Беллерофонт дарував із золота келих дводонний,
221] В домі своєму його я лишив, вирушавши на Трою.
222] Не пам'ятаю Тідея, мій батько малям мене кинув
223] Тої пори, як під Фінами гинуло військо ахеїв.
224] Тим-то, як друга, тебе я прийматиму в Аргосі щиро,
225] Ти ж у Лікії — мене, якщо гостем колись завітаю.
226] Тут же, в юрмі, списів один одного ми уникаймо,
227] Є-бо навкруг і троян тут багато, й їх спільників славних,
228] Щоб убивать, коли, дасть бог, кого у бігу я настигну.
229] Досить ахеїв для тебе є тут, — побивай, кого зможеш.
230] Та поміняймося зброєю поміж собою, — хай знають
231] Всі тут, що дружбою ми іще від батьків своїх горді".
232] Так говорили вони.
36] Леїт догнав, Евріал же — Мелантія вбив переможно.
37] Тут же Адраста живцем захопив Менелай гучномовний;
38] Мчали сполохані коні його по рівнині й розбили
39] З розмаху об тамарисковий кущ колісницю округлу,
40] Дишля в основі зламали і навскач усі подалися
41] Прямо до міста, куди наполохано й інші скакали.
42] Сам же Адраст із повоза сторч головою скотився
43] Біля коліс у пилюку лицем. І в ту ж мить біля нього
44] Сам Менелай, син Атреїв, із списом з'явивсь довготінним.
45] І за коліна Адраст ухопивши його, став благати:
46] "Змилуйся, сину Атреїв, і гідний ти матимеш викуп.
47] Досить скарбів у багатого батька мого у коморах —
48] Золота, й міді, й заліза, що так його важко кувати.
49] З радістю батько з скарбів тих коштовних складе тобі викуп,
50] Тільки дізнається він, що живий на човнах я в ахеїв".
51] Так говорив він, і серце зм'якшив Менелаєві в грудях.
52] Той вже супутцеві мав на човни бистрохідні ахеїв
53] Дати його відвести. Та назустріч йому Агамемнон
54] Швидко підбіг і, гукаючи, голосно став докоряти:
55] "О Менелай легкодухий! Чого так піклуєшся ревно
56] Ти про троян? То, видно, чудово вони повелися
57] В домі твоїм? Хай ніхто з них від рук наших гибелі злої
58] Не урятується! Хай навіть ті немовлята загинуть,
59] Що матері їх в утробі ще носять! Нехай в Іліоні
60] Без похорону безслідно усі пропадуть вони разом!"
61] Мовлячи так, Агамемнон змінив свому братові намір,
62] Правду-бо мовив йому, і Адраста від себе рукою
63] Той відштовхнув, а владар Агамемнон Адрастові списа
64] В пах увігнав, і навзнак звалився він; син же Атрея,
65] Ставши на груди йому, з них вихопив спис ясеновий.
66] Нестор аргеїв в той час підбадьорював голосом дужим:
67] "О мої любі герої данаї, о слуги Арея!
68] Хай з-поміж вас не лишається ззаду ніхто, щоб на здобич
69] Кинутись враз і в човни наносити її якнайбільше.
70] Тож ворогів убиваймо! Ще вистачить часу спокійно
71] На бойовищі знімати озброєння з трупів полеглих".
72] Мовлячи так, відвагу і мужність будив він у кожнім.
73] Мали трояни тікать від ахеїв, Ареєві любих,
74] До Іліона, своєю знеможені слабістю духу;
75] Та, зупинившись перед Енеєм та Гектором, мовив
76] Так їм Гелен, син Пріама, цей птаховіщун найславніший:
77] "Слухай, Енею, й ти, Гекторе! Вам якнайбільше належить
78] Дбать про троян і лікіян, бо серед усіх ви найкращі
79] В кожній потребі — чи в подвигах ратних, чи в мудрій пораді.
80] Тож зупиніться й затримайте воїв своїх біля брами,
81] Лави обходячи, поки в обіймах жіночих шукати
82] Схову не прагнуть в утечі вони, ворогам на утіху.
83] А як фаланги свої підбадьорите все ж ви до бою,
84] Залишимось тут і ми і з данаями будемо битись,
85] Хоч і потомлені дуже, — та змушує нас необхідність.
86] Ти ж вирушай тепер, Гекторе, в місто й, додому прийшовши,
87] Матері скажеш твоїй і моїй, — жінок поважніших
88] В храм ясноокої діви Афіни, в акрополь хай скличе,
89] Засуви хай відімкне на дверях священного дому,
90] Вибере хай покривало, яке їй найбільшим, найкращим
91] В домі здається її, яке їй самій найдорожче,
92] Хай на коліна його покладе пишнокосій Афіні,
93] В жертву ялівок хай принести обіцяє дванадцять,
94] Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо вона ласку
95] Виявить місту й троянським жінкам та малим немовляткам
96] 1 від священних твердинь Іліона Тідіда відкине,
97] Дикого списника, грізного міццю носителя жаху,
98] Прямо скажу, із ахеїв усіх найсильнішого мужа.
99] Навіть і сам нас Ахілл, керманич мужів, не страшив так,
100] Хоч від богині він, кажуть, родивсь. Але цей іще більшим
101] Гнівом шаліє, й ніхто з ним у силі зрівнятись не може".
102] Так тоді мовив Гелен, і Гектор послухався брата.
103] Зразу ж у всій своїй зброї він з повоза скочив на землю
104] Й, списом махаючи гострим, пройшов перед лавами війська,
105] В бій закликаючи всіх, і січа страшна запалала.
106] Враз обернулись трояни і рушили проти ахеїв.
107] І подалися аргеї назад і різню припинили,
108] їм-бо здалось, що з укритого зорями неба спустився
109] Хтось із богів до троян — так відважно вони обернулись.
110] Гектор волав до троян, закликаючи голосом дужим:
111] "Трої хоробрі сини і союзники наші славетні!
112] Будьте, друзі, мужами, згадайте відвагу завзяту!
113] До Іліона тим часом піду я й старійшинам мовлю,
114] Радникам мудрим, і нашим дружинам, щоб щиро благали
115] Вічних богів, обіцяючи їм принести гекатомби".
116] Так промовивши, шоломосяйний пішов од них Гектор.
117] Ззаду по карку й по п'ятах краями його ударяла
118] Чорная шкіра, що нею обведено щит його круглий.
119] Главк, Гіпполохова парость, із сином Тідея тим часом
120] Вийшли між військ на середину, сповнені прагнення битись.
121] Як, наступаючи, стали один проти одного близько,
122] Перший до Главка звернувся тоді Діомед гучномовний:
123] "Хто ти єси, поміж смертного люду герою хоробрий?
124] Досі не бачив тебе я в боях, де мужі набувають
125] Слави, а нині відвагою ти перевищуєш інших
126] Воїв, коли довготінного списа мого дожидаєш.
127] Діти нещасних батьків, хто іде проти сили моєї.
128] А як ти хтось із безсмертних, що з неба спустився на землю, —
129] Я не посмів би ніколи з богами небесними битись.
130] Навіть могутній Лікург, син Дріанта, недовго на світі
131] Жив після того, як зваду з богами небесними скоїв.
132] Порозганяв-бо колись по священних узгір'ях Нісея
133] Він годівниць Діоніса шаленого, й гнані Лікурга
134] Мужоубивці стрекалом загостреним, тірси на землю
135] Всі вони кидали. Й сам Діоніс перестрашений в хвилю
136] Кинувсь морську, де Фетіда до лона його пригорнула:
137] Жах-бо його оповив від вигуків грізних Лікурга.
138] Дуже за це розгнівились боги, що живуть безтурботно,
139] Й сам його Кроносів син осліпив. Після того на світі
140] Ще він недовго прожив, беземертним богам ненависний.
141] Тим-то і я не бажаю з богами блаженними битись.
142] А як смертний єси і земнії плоди споживаєш,
143] Ближче підходь, щоб мерщій погибельних меж досягнути!"
144] Відповідаючи, син Гіпполоха промовив славетний:
145] "Духом великий Тідіде, навіщо про рід мій питаєш?
146] Наче те листя на дереві — людські усі покоління:
147] Листя одне, обриваючи, вітер розносить, а інше —
148] Клечанням свіжим ліси укриває з новою весною.
149] Так і людські покоління — ці родяться, ті вже зникають.
150] А як довідатись хочеш, то й це я скажу, щоб відомий
151] Став і для тебе наш рід, що багато людей його знає.
152] В Аргосі, кіньми багатім, далеко є місто Ефіра.
153] Жив у тім місті Сізіф, із смертних мужів найхитріший.
154] Сином Еола Сізіф був, а в нього син Главк народився,
155] Главк же отой породив бездоганного Беллерофонта.
156] Вроду і мужність богове принадну йому дарували.
157] Та проти нього недобре у серці своєму замислив
158] Прет, набагато сильніший, і з-поміж аргейського люду
159] Вигнав його, той-бо Зевсом під берло був відданий Прету.
160] Претова з ним зажадала жона, богосвітла Антея,
161] Потай в коханні з'єднатись. Але не схилила до того
162] Повного добрих бажань, розумного Беллерофонта,
163] Й, зводячи наклеп на нього, вождю вона мовила, Прету:
164] "Прете, умри чи убий ненависного Беллерофонта!
165] З ним у коханні з'єднатись хотів він мене приневолить".
166] Так вона мовила, й гнівом владар запалав, це почувши.
167] Сам же вбивать ухиливсь, бо соромився все-таки серцем.
168] Але в Лікію послав його, й, складені давши таблички,
169] Згубних познак смертоносних на них він накреслив багато,
170] І на загибель його звелів показати їх тестю.
171] Той до Лікії під захистом певним безсмертних подався
172] І до Лікії безпечно прибув, до Ксантових течій.
173] Радо приймав його в себе Лікії просторої владар,
174] Дев'ять він днів частував його, дев'ять биків заколовши.
175] А як десята у небі заблисла Еос розоперста,
176] Гостя почав він розпитувать, знаки бажаючи бачить
177] Ті, що від Прета, від зятя його, він приніс із собою.
178] А як одержав од гостя ті зятеві знаки зловісні,
179] Передусім наказав йому він нездоланну Хімеру
180] Вбити. Була не людського вона, а богівського роду,
181] Спереду — лев, коза — посередині, ззаду — зміюка,
182] З лютістю полум'я з пащі страшенне вона видихала.
183] Та, на знамення божисті зважаючи, все ж її вбив він.
184] Другим завданням — в бою подолав солімів славетних.
185] Це, говорив, була із битв між людьми найстрашніша.
186] Третє: в бою подолав амазонок він мужоподібних.
187] А, як вертався, владар ще нову йому пастку підстроїв:
188] Кращих з Лікії просторої воїв зібравши, звелів їм
189] В засідку стать. Та додому ніхто уже з них не вернувся.
190] Всі бездоганним убиті були вони Беллерофонтом.
191] Врешті збагнув володар, що той — божественного роду,
192] В себе затримав його, і дочку свою дав за дружину,
193] І наділив половиною почестей володаревих.
194] А лікіяни з землі відвели йому кращу від інших,
195] Із плодоносною нивою й садом чудовим дільницю.
196] Троє дітей народилось в розумного Беллерофонта:
197] Старші — Ісандр, Гіпполох та дочка іще Лаодамія.
198] З Лаодамією Зевс велемудрий в коханні з'єднався,
199] І богорівний у неї родивсь Сарпедон міднозбройний.
200] Беллерофонт, проте, став для безсмертних богів ненависним
201] І по рівнині алейській блукав у гіркій самотині,
202] Серце своє гризучи і стежок уникаючи людських.
203] В війнах неситий Арей умертвив його сина Ісандра
204] В розпалі бою, коли той з солімами славними бився.
205] Гнівна убила дочку Артеміда з повіддям злотавим.
206] Від Гіпполоха ж народжений я, — його я зву батьком.
207] Він мене в Трою послав і притому наказував пильно
208] Бути найкращим із воїв, усім перевищувать інших,
209] Не осоромити роду батьків, хоробрістю перших
210] Серед усіх, що в Ефірі живуть та в Лікії просторій.
211] От моя кров і мій рід, що походженням з нього я гордий".
212] Так він сказав, це почувши, зрадів Діомед гучномовний.
213] Мідного списа тут же у землю встромив многоплідну
214] І вожаєві народів слово промовив привітне:
215] "Отже, з батьків іще давнім мені'ти доводишся гостем!
216] Дід мій, божистий Ойней, бездоганного Беллерофонта
217] Двадцять затримував днів у господі, частуючи гойно.
218] Щедрих дарів один одному безліч вони надавали.
219] Дід мій Ойней — блискучий дав пояс йому пурпуровий,
220] Беллерофонт дарував із золота келих дводонний,
221] В домі своєму його я лишив, вирушавши на Трою.
222] Не пам'ятаю Тідея, мій батько малям мене кинув
223] Тої пори, як під Фінами гинуло військо ахеїв.
224] Тим-то, як друга, тебе я прийматиму в Аргосі щиро,
225] Ти ж у Лікії — мене, якщо гостем колись завітаю.
226] Тут же, в юрмі, списів один одного ми уникаймо,
227] Є-бо навкруг і троян тут багато, й їх спільників славних,
228] Щоб убивать, коли, дасть бог, кого у бігу я настигну.
229] Досить ахеїв для тебе є тут, — побивай, кого зможеш.
230] Та поміняймося зброєю поміж собою, — хай знають
231] Всі тут, що дружбою ми іще від батьків своїх горді".
232] Так говорили вони.