Іліада - Сторінка 22
- Гомер -
Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки
292] Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу.
293] Ось уже ніч западає, а добре скоритися ночі.
294] Як же ахеїв обрадуєш ти при човнах мореплавних,
295] А щонайперше рідних та друзів, які є у тебе.
296] Я ж у великому місті владики старого Пріама
297] Радістю втішу троян і в довгім одінні троянок,
298] Що до оселі богів за мене молитися прийдуть.
299] Тож обміняймось багатими нині з тобою дарами,
300] Щоб говорив про нас кожен з троян і кожен з ахеїв:
301] "Билися в лютій вони ворожнечі, що душу з'їдає,
302] А розійшлись після бою у злагоді й дружбі взаємній".
303] Мовив це й дав він Бантові срібноцвяхований меч свій
304] Разом із піхвою й гарно скроєним пасом ремінним,
305] А Теламоній віддав йому пояс, шо пурпуром сяяв.
306] Так розлучились вони, і пішов з них один до ахеїв,
307] Другий — до шумного війська троян. А ті серцем раділи,
308] Дивлячись, як повертається цілий до них і здоровий
309] Гектор, що сили Еанта і рук нездоланних уникнув, —
310] В місто його повели, хоч живим уже бачить не ждали.
311] Так повели і Еанта красивоголінні ахеї
312] До Агамемнона, що із звитяги був втішений вельми.
313] Як у намети вони зібрались до сина Атрея,
314] Взявши бика п'ятирічного, — владар мужів Агамемнон
315] В жертву приніс задля них всемогутньому Зевсу Кроніду.
316] Оббілували і, шкуру обдерши, всього порубали,
317] Дрібно порізали й кожен шматок на рожен настромили,
318] Потім старанно засмажили й згодом з рожнів познімали,
319] І, закінчивши роботу, до гойної учти взялися,
320] Нарівні всіх частували, ніхто не лишивсь без частунку.
321] М'яса довженним шматком із самої хребтини Еанта
322] Почастував Агамемнон, Атреїв син широковладний.
323] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
324] Перший снувати свої міркування почав староденний
325] Нестор, що завжди поради умів подавати найкращі.
326] З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:
327] "Сину Атреїв і ви, найславніші вожді всеахейські!
328] Довговолосих багато ахеїв тут голови склали,
329] Темну кров їх пролив біля хвиль повноводних Скамандру
330] Буйний Арей, і спустилися душі їх всі до Аїду.
331] От чому треба, щоб зранку війну припинили ахеї,
332] Ми ж зберемось, і на мулах сюди й на волах привеземо
333] Вбитих тіла, й недалеко від наших човнів мореплавних
334] Спалимо їх, щоб кожен дітям хоч кості батьків їх
335] Міг привезти, як повернемось ми до своєї вітчизни.
336] Пагорб могильний над вогнищем, спільний для всіх, ми насиплем
337] Серед рівнини і зразу ж зведемо навколо високі
338] Стіни для захисту нам і нашим човнам мореплавним.
339] А посередині вправлену міцно поставимо браму,
340] Щоб через неї проїхати кінні могли колісниці.
341] Зовні, за стінами близько, ми рів прокопаєм глибокий.
342] Стан оббігаючи наш, він кінних затримає й піших
343] В час, коли наступом рушать трояни на нас войовничі".
344] Так він сказав, і всі владарі його мову схвалили.
345] А в іліонськім акрополі, близько від дому Пріама,
346] Страшно бурхливе троян вирувало тим часом зібрання.
347] Першим Антенор розсудливий став серед них говорити:
348] "Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!
349] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.
350] Нині ж, давайте, вернімо Атрідам Єлену аргейську
351] Разом зі скарбом її. Адже й досі, ламаючи клятви,
352] Ми цю провадим війну. Нічого я доброго з цього
353] Не сподіваюсь, якщо ми не зробимо так, як я раджу".
354] Так він промовив і сів. Із свого тоді місця Єлени
355] Пишноволосої встав чоловік, Александр богосвітлий,
356] Відповідаючи, він йому слово промовив крилате:
357] "Не до вподоби мені, Антеноре, оте, що ти мовив!
358] Міг би ти іншу, напевно, подати нам кращу пораду.
359] А якщо справді, без жарту, ти все це обдумано мовив,
360] То, мабуть, розум у тебе самі одібрали богове.
361] Тож до троян, упокірників коней, хотів би я мовить.
362] Прямо скажу я тепер: не віддам я дружини своєї.
363] Скарб же, що з Аргоса з нею привіз я до нашого дому,
364] Весь я готов повернуть, ще й од себе до нього додати".
365] Так він промовив і сів. Із свого тоді місця підвівся
366] Старець Пріам Дарданід, до безсмертних подібний порадник.
367] З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:
368] "Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!
369] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.
370] Йдіть і, як завжди, вечерю у місті своїм споживайте
371] Та не забудьте про варту й про що кому слід пильнувати.
372] До кораблів крутобоких хай піде Ідей на світанку
373] Й скаже Атрея синам, Агамемнону із Менелаєм,
374] Що говорив Александр, від якого і розбрат почався.
375] Хай ще й таке перекаже їм" слово розумне, чи згодні
376] Перепочить од війни злошумливої, поки ми вбитих
377] Спалимо. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки
378] Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу".
379] Так він сказав, і слухали всі, і з ним були згодні.
380] Стали війська по загонах вечерю свою споживати.
381] До кораблів крутобоких подався Ідей на світанку,
382] Тут він данаїв застав, Ареєвих слуг, на зібранні
383] Біля корми корабля Агамемнона. От перед ними
384] Став посередині й так промовляв голосистий окличник:
385] "Сину Атреїв і ви, найславніші вожді всеахейські!
386] Славний Пріам та інші трояни достойні звеліли
387] Переказати, чи буде для вас те приємне і миле,
388] Що говорив Александр, від якого і розбрат почався:
389] Скарб, що в своїх Александр кораблях крутобоких до себе
390] В Трою привіз — бодай би він з ними раніше загинув! —
391] Все він готов повернуть, ще й од себе до нього додати.
392] А Менелая славетного шлюбної, каже, дружини
393] Він не віддасть, хоч трояни до того його й спонукали.
394] Та доручили ще й інше вам слово сказати, чи згодні
395] Перепочить од війни злошумливої, поки ми вбитих
396] Спалимо. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки
397] Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу".
398] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
399] Але нарешті озвався тоді Діомед гучномовний:
400] "Нам не годиться тепер ні скарб Александрів приймати,
401] Ані Єлену саму! Нерозумній дитині й то ясно,
402] Що для троян уже злої загибелі сіті готові!"
403] Мовив він так, і скрикнули схвально синове ахейські,
404] З слів Діомеда, впокірника коней, дивуючись щиро.
405] От до Ідея звернувся тоді володар Агамемнон:
406] "Чув ти, Ідею, і сам ті слова, що сказали ахеї,
407] Те, що у відповідь мовили. Згоден цілком я із ними.
408] А щоб померлих спалить, проти цього і я не перечу.
409] Не подобає-бо нам зволікати із мертвих тілами.
410] Скоро померли вони — їх треба вогнем заспокоїть.
411] Гери муж громоносний за свідка хай Зевс мені буде!"
412] Мовлячи так, до безсмертних богів він здійняв своє берло.
413] До Іліона священного тут же Ідей повернувся.
414] Разом зібравшись, трояни й дарданці на площі сиділи
415] Й ждали всією громадою, поки Ідей від ахеїв
416] Вернеться. От він вернувся й, між них посередині ставши,
417] Все, як було, розповів. Заходились негайно трояни
418] Звозити мертвих — одні, а інші — рубати дерева.
419] З другого боку, й аргеї з човнів мореплавних спішили
420] Звозити мертвих — одні, а інші — рубати дерева.
421] Сонце промінням новим вже навколо осяяло ниви,
422] З плавно пливучих глибин Океану зійшовши на світлий
423] Шлях свій небесний, як стрілись у полі обидва загони.
424] Важко було впізнавать серед мертвих їм кожного мужа,
425] Поки зчорнілої крові із трупів не змили водою;
426] Сльози гіркії ллючи, їх на повози зносили потім.
427] Вголос ридать боронив їм Пріам, і безмовно трояни
428] Мертвих складали на вогнища, тяжко сумуючи серцем,
429] І, попаливши вогнем, в Іліон повертались священний.
430] З другого боку, так само і мідноголінні ахеї
431] Мертвих складали на вогнища, тяжко сумуючи серцем,
432] І, попаливши вогнем, до човнів крутобоких вертались.
433] Вдосвіта другого дня, коли з ночі ще ледь розвиднялось,
434] Вже круг багаття зібрались добірні синове ахейські,
435] Пагорб могильний над вогнищем, спільний для всіх, спорудили
436] Серед рівнини й навкруг повиводили зразу ж високі
437] Вежі на захист собі і їхнім човнам мореплавним.
438] А посередині вправлену міцно поставили браму,
439] Щоб через неї проїхати кінні могли колісниці.
440] Зовні, за стінами близько, ще й рів прокопали глибокий,
441] Довгий, широкий, а вздовж його палі міцні повбивали.
442] Так в своїм стані трудилися довговолосі ахеї.
443] В час той боги сиділи круг Зевса, що блискавки мече,
444] Й спостерігали великі діла міднозбройних ахеїв.
445] З словом звернувся до них Посейдон, землі потрясатель:
446] "Зевсе, наш батьку, хто з смертних на всьому просторі земному
447] Задуми й наміри схоче тепер виявляти безсмертним?
448] Глянь же на мур, що звели його довговолосі ахеї
449] Круг кораблів, ще й навколо глибоким його обкопали
450] Ровом! А чи принесли ж і безсмертним вони гекатомби?
451] Скрізь ця лунатиме слава, де промінь світання сягає.
452] Те ж, що, працюючи, місто поставили ми з Аполлоном
453] Лаомедонту-героєві, піде назавжди в непам'ять!"
454] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зезс хмаровладний:
455] "Що це ти кажеш, землі потрясателю вельмимогутній?
456] Хай би цих задумів інший з богів побоявся безсмертних,
457] Слабший багато за тебе й руками і силою духу, —
458] Скрізь твоя слава лунає, де промінь світання сягає!
459] Слухай же, прийде ще час, коли довговолосі ахеї
460] Із кораблями своїми поїдуть до рідного краю,
461] Вщент поруйнуєш ті мури і скинеш весь груз той у море,
462] А узбережжя розлоге ізнову пісками укриєш,
463] Щоб від великого муру ахейського й сліду не стало".
464] Так між собою тоді богове про це розмовляли.
465] Сонце тим часом зайшло, і справу скінчили ахеї.
466] Потім биків закололи й вечеряти сіли в наметах.
467] В час той до них із вином кораблі прибули мореплавні
468] З Лемносу, що спорядив для ахеїв Евней, син Ясона,
469] Люду вождя, з яким Ппсіпіла його породила.
470] Двом Атрея синам, Агамемнону та Менелаю,
471] Тисячу мірок вина послав Леонід у дарунок.
472] Там же черпали вино собі довговолосі ахеї,
473] Хто, обмінявши за мідь, а хто за блискуче залізо,
474] Хто за шкуру волячу, а хто і за цілу корову,
475] Хто за невільника навіть.
292] Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу.
293] Ось уже ніч западає, а добре скоритися ночі.
294] Як же ахеїв обрадуєш ти при човнах мореплавних,
295] А щонайперше рідних та друзів, які є у тебе.
296] Я ж у великому місті владики старого Пріама
297] Радістю втішу троян і в довгім одінні троянок,
298] Що до оселі богів за мене молитися прийдуть.
299] Тож обміняймось багатими нині з тобою дарами,
300] Щоб говорив про нас кожен з троян і кожен з ахеїв:
301] "Билися в лютій вони ворожнечі, що душу з'їдає,
302] А розійшлись після бою у злагоді й дружбі взаємній".
303] Мовив це й дав він Бантові срібноцвяхований меч свій
304] Разом із піхвою й гарно скроєним пасом ремінним,
305] А Теламоній віддав йому пояс, шо пурпуром сяяв.
306] Так розлучились вони, і пішов з них один до ахеїв,
307] Другий — до шумного війська троян. А ті серцем раділи,
308] Дивлячись, як повертається цілий до них і здоровий
309] Гектор, що сили Еанта і рук нездоланних уникнув, —
310] В місто його повели, хоч живим уже бачить не ждали.
311] Так повели і Еанта красивоголінні ахеї
312] До Агамемнона, що із звитяги був втішений вельми.
313] Як у намети вони зібрались до сина Атрея,
314] Взявши бика п'ятирічного, — владар мужів Агамемнон
315] В жертву приніс задля них всемогутньому Зевсу Кроніду.
316] Оббілували і, шкуру обдерши, всього порубали,
317] Дрібно порізали й кожен шматок на рожен настромили,
318] Потім старанно засмажили й згодом з рожнів познімали,
319] І, закінчивши роботу, до гойної учти взялися,
320] Нарівні всіх частували, ніхто не лишивсь без частунку.
321] М'яса довженним шматком із самої хребтини Еанта
322] Почастував Агамемнон, Атреїв син широковладний.
323] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
324] Перший снувати свої міркування почав староденний
325] Нестор, що завжди поради умів подавати найкращі.
326] З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:
327] "Сину Атреїв і ви, найславніші вожді всеахейські!
328] Довговолосих багато ахеїв тут голови склали,
329] Темну кров їх пролив біля хвиль повноводних Скамандру
330] Буйний Арей, і спустилися душі їх всі до Аїду.
331] От чому треба, щоб зранку війну припинили ахеї,
332] Ми ж зберемось, і на мулах сюди й на волах привеземо
333] Вбитих тіла, й недалеко від наших човнів мореплавних
334] Спалимо їх, щоб кожен дітям хоч кості батьків їх
335] Міг привезти, як повернемось ми до своєї вітчизни.
336] Пагорб могильний над вогнищем, спільний для всіх, ми насиплем
337] Серед рівнини і зразу ж зведемо навколо високі
338] Стіни для захисту нам і нашим човнам мореплавним.
339] А посередині вправлену міцно поставимо браму,
340] Щоб через неї проїхати кінні могли колісниці.
341] Зовні, за стінами близько, ми рів прокопаєм глибокий.
342] Стан оббігаючи наш, він кінних затримає й піших
343] В час, коли наступом рушать трояни на нас войовничі".
344] Так він сказав, і всі владарі його мову схвалили.
345] А в іліонськім акрополі, близько від дому Пріама,
346] Страшно бурхливе троян вирувало тим часом зібрання.
347] Першим Антенор розсудливий став серед них говорити:
348] "Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!
349] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.
350] Нині ж, давайте, вернімо Атрідам Єлену аргейську
351] Разом зі скарбом її. Адже й досі, ламаючи клятви,
352] Ми цю провадим війну. Нічого я доброго з цього
353] Не сподіваюсь, якщо ми не зробимо так, як я раджу".
354] Так він промовив і сів. Із свого тоді місця Єлени
355] Пишноволосої встав чоловік, Александр богосвітлий,
356] Відповідаючи, він йому слово промовив крилате:
357] "Не до вподоби мені, Антеноре, оте, що ти мовив!
358] Міг би ти іншу, напевно, подати нам кращу пораду.
359] А якщо справді, без жарту, ти все це обдумано мовив,
360] То, мабуть, розум у тебе самі одібрали богове.
361] Тож до троян, упокірників коней, хотів би я мовить.
362] Прямо скажу я тепер: не віддам я дружини своєї.
363] Скарб же, що з Аргоса з нею привіз я до нашого дому,
364] Весь я готов повернуть, ще й од себе до нього додати".
365] Так він промовив і сів. Із свого тоді місця підвівся
366] Старець Пріам Дарданід, до безсмертних подібний порадник.
367] З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:
368] "Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!
369] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.
370] Йдіть і, як завжди, вечерю у місті своїм споживайте
371] Та не забудьте про варту й про що кому слід пильнувати.
372] До кораблів крутобоких хай піде Ідей на світанку
373] Й скаже Атрея синам, Агамемнону із Менелаєм,
374] Що говорив Александр, від якого і розбрат почався.
375] Хай ще й таке перекаже їм" слово розумне, чи згодні
376] Перепочить од війни злошумливої, поки ми вбитих
377] Спалимо. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки
378] Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу".
379] Так він сказав, і слухали всі, і з ним були згодні.
380] Стали війська по загонах вечерю свою споживати.
381] До кораблів крутобоких подався Ідей на світанку,
382] Тут він данаїв застав, Ареєвих слуг, на зібранні
383] Біля корми корабля Агамемнона. От перед ними
384] Став посередині й так промовляв голосистий окличник:
385] "Сину Атреїв і ви, найславніші вожді всеахейські!
386] Славний Пріам та інші трояни достойні звеліли
387] Переказати, чи буде для вас те приємне і миле,
388] Що говорив Александр, від якого і розбрат почався:
389] Скарб, що в своїх Александр кораблях крутобоких до себе
390] В Трою привіз — бодай би він з ними раніше загинув! —
391] Все він готов повернуть, ще й од себе до нього додати.
392] А Менелая славетного шлюбної, каже, дружини
393] Він не віддасть, хоч трояни до того його й спонукали.
394] Та доручили ще й інше вам слово сказати, чи згодні
395] Перепочить од війни злошумливої, поки ми вбитих
396] Спалимо. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки
397] Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу".
398] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
399] Але нарешті озвався тоді Діомед гучномовний:
400] "Нам не годиться тепер ні скарб Александрів приймати,
401] Ані Єлену саму! Нерозумній дитині й то ясно,
402] Що для троян уже злої загибелі сіті готові!"
403] Мовив він так, і скрикнули схвально синове ахейські,
404] З слів Діомеда, впокірника коней, дивуючись щиро.
405] От до Ідея звернувся тоді володар Агамемнон:
406] "Чув ти, Ідею, і сам ті слова, що сказали ахеї,
407] Те, що у відповідь мовили. Згоден цілком я із ними.
408] А щоб померлих спалить, проти цього і я не перечу.
409] Не подобає-бо нам зволікати із мертвих тілами.
410] Скоро померли вони — їх треба вогнем заспокоїть.
411] Гери муж громоносний за свідка хай Зевс мені буде!"
412] Мовлячи так, до безсмертних богів він здійняв своє берло.
413] До Іліона священного тут же Ідей повернувся.
414] Разом зібравшись, трояни й дарданці на площі сиділи
415] Й ждали всією громадою, поки Ідей від ахеїв
416] Вернеться. От він вернувся й, між них посередині ставши,
417] Все, як було, розповів. Заходились негайно трояни
418] Звозити мертвих — одні, а інші — рубати дерева.
419] З другого боку, й аргеї з човнів мореплавних спішили
420] Звозити мертвих — одні, а інші — рубати дерева.
421] Сонце промінням новим вже навколо осяяло ниви,
422] З плавно пливучих глибин Океану зійшовши на світлий
423] Шлях свій небесний, як стрілись у полі обидва загони.
424] Важко було впізнавать серед мертвих їм кожного мужа,
425] Поки зчорнілої крові із трупів не змили водою;
426] Сльози гіркії ллючи, їх на повози зносили потім.
427] Вголос ридать боронив їм Пріам, і безмовно трояни
428] Мертвих складали на вогнища, тяжко сумуючи серцем,
429] І, попаливши вогнем, в Іліон повертались священний.
430] З другого боку, так само і мідноголінні ахеї
431] Мертвих складали на вогнища, тяжко сумуючи серцем,
432] І, попаливши вогнем, до човнів крутобоких вертались.
433] Вдосвіта другого дня, коли з ночі ще ледь розвиднялось,
434] Вже круг багаття зібрались добірні синове ахейські,
435] Пагорб могильний над вогнищем, спільний для всіх, спорудили
436] Серед рівнини й навкруг повиводили зразу ж високі
437] Вежі на захист собі і їхнім човнам мореплавним.
438] А посередині вправлену міцно поставили браму,
439] Щоб через неї проїхати кінні могли колісниці.
440] Зовні, за стінами близько, ще й рів прокопали глибокий,
441] Довгий, широкий, а вздовж його палі міцні повбивали.
442] Так в своїм стані трудилися довговолосі ахеї.
443] В час той боги сиділи круг Зевса, що блискавки мече,
444] Й спостерігали великі діла міднозбройних ахеїв.
445] З словом звернувся до них Посейдон, землі потрясатель:
446] "Зевсе, наш батьку, хто з смертних на всьому просторі земному
447] Задуми й наміри схоче тепер виявляти безсмертним?
448] Глянь же на мур, що звели його довговолосі ахеї
449] Круг кораблів, ще й навколо глибоким його обкопали
450] Ровом! А чи принесли ж і безсмертним вони гекатомби?
451] Скрізь ця лунатиме слава, де промінь світання сягає.
452] Те ж, що, працюючи, місто поставили ми з Аполлоном
453] Лаомедонту-героєві, піде назавжди в непам'ять!"
454] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зезс хмаровладний:
455] "Що це ти кажеш, землі потрясателю вельмимогутній?
456] Хай би цих задумів інший з богів побоявся безсмертних,
457] Слабший багато за тебе й руками і силою духу, —
458] Скрізь твоя слава лунає, де промінь світання сягає!
459] Слухай же, прийде ще час, коли довговолосі ахеї
460] Із кораблями своїми поїдуть до рідного краю,
461] Вщент поруйнуєш ті мури і скинеш весь груз той у море,
462] А узбережжя розлоге ізнову пісками укриєш,
463] Щоб від великого муру ахейського й сліду не стало".
464] Так між собою тоді богове про це розмовляли.
465] Сонце тим часом зайшло, і справу скінчили ахеї.
466] Потім биків закололи й вечеряти сіли в наметах.
467] В час той до них із вином кораблі прибули мореплавні
468] З Лемносу, що спорядив для ахеїв Евней, син Ясона,
469] Люду вождя, з яким Ппсіпіла його породила.
470] Двом Атрея синам, Агамемнону та Менелаю,
471] Тисячу мірок вина послав Леонід у дарунок.
472] Там же черпали вино собі довговолосі ахеї,
473] Хто, обмінявши за мідь, а хто за блискуче залізо,
474] Хто за шкуру волячу, а хто і за цілу корову,
475] Хто за невільника навіть.