Іліада - Сторінка 44
- Гомер -
А тоді й кораблі ми спустимо інші.
80] Зовсім не сором біди уникати хоч би й серед ночі.
81] Втечею краще уникнуть біди, ніж загибелі ждати".
82] Глянув спідлоба і мовив тоді Одіссей велемудрий:
83] "Що за слова в тебе йдуть крізь зубів огорожу, Атріде?
84] Краще, нещасний, над військом тобі боягузів нікчемних
85] Бути вождем, ніж над нами, що в труднощах воєн жорстоких
86] Змалку й до самої старості Зевс нам великий призначив
87] Поневірятися, поки усі до останнього згинем.
88] Отже, ти широковуличну хочеш покинути Трою,
89] Знявши облогу, що стільки для неї ми лиха зазнали?
90] Краще мовчи, щоб інший не чув із ахеїв хто-небудь
91] Слова, яке із уст не злетіло б у жодного мужа,
92] Що у думках до ладу свою вміє обдумати мову,
93] Вождь берловладний, якому стільки скоряється війська,
94] Скільки аргейського люду під владою маєш своєю.
95] До глибини я обурений тим, ЩО отут говорив ти.
96] В час колотнечі-бо ти загадуєш нам бойової
97] В море стягнуть кораблі добропалубні, щоб іще більше
98] Втіхи було для троян, які вже і так нас долають,
99] Нам же була б тоді певна загибель. Ніхю-бо з ахеїв
100] В битві не встоїть, якщо кораблі ми постягуєм в море,
101] Тил свій обернуть вони і запал до бою утратять.
102] Тільки пошкодить твоя нам порада, керманичу люду!"
103] Відповідаючи, мовив володар мужів Агамемнон:
104] "О Одіссею, як глибоко серце моє ти жорстоким
105] Вразив докором! Нікого не силував я із ахеїв
106] В море стягать кораблі добропалубні проти їх волі.
107] Хай нам пораду інший хто-небудь подасть розумнішу —
108] Чи молодий, чи старий, — послухаю кожного радо".
109] З-поміж присутніх озвався тоді Діомед гучномовний:
110] "Близько той муж, недалеко шукать, якщо схочете тільки
111] Слухать мене і не будете в гніві за те ви на мене,
112] Що за народженням я поміж вами всіма наймолодший.
113] Гордий я тим, що від славного батька і я народився, —
114] Ним був Тідей, що у Фівах земля його вкрила могильна.
115] Троє синів бездоганних на світ народилось в Портея, —
116] їхні домівки в Плевроні були й Калідоні скелястім, —
117] Агрій, Мелан і третій комонник Ойней, що був батьком
118] Батька мого і доблестю серед братів визначався.
119] Там і лишивсь він, а батько по довгих блуканнях оселю
120] В Аргосі мав, бо Зевс захотів так та інші богове.
121] Доньку Адреста він мав за дружину і жив з нею в домі,
122] Повнім усяких набутків, до того ж було в нього досить
123] Нив хлібородних, багато садів плодоносних навколо,
124] Також багато скотини. Він рівних не мав між ахеїв
125] І в списоборстві. Ви чули, напевно, й самі, що це правда.
126] Знаючи, отже, що не боягуз я й не низького роду,
127] Слушного слова мого не зневажте, яке вам скажу я.
128] Йдімо ж у бій, хоч і рани ждуть нас, адже це необхідно.
129] Але самі ми там осторонь січі триматися будем,
130] Одаль од стріл, щоб рани на рану з нас хто не одержав.
131] Лиш спонукать, заохочувать маємо інших, що досі,
132] Серцю покірні лякливому, обіч стоять і не б'ються".
133] Мовив він так, і, послухавши, всі на ту раду пристали.
134] Рушили в бій, і повів їх володар мужів Агамемнон.
135] Та не сліпим був споглядачем славний землі потрясатель,
136] Постать мужа старого прибравши, назустріч пішов їм,
137] Взяв Агамемнона, сина Атрея, за правую руку
138] Й, прямо до нього звертаючись, слово промовив крилате:
139] "Сину Атреїв! Мабуть, радіє в Ахіллових грудях
140] Серце злостиве, маючи вбивство і втечу ахеїв
141] Перед очима, нема-бо нітрохи у нім розуміння.
142] Хай пропаде він, хай бог поразить його лихом усяким!
143] Гніву ж на тебе, проте, не тримають богове блаженні, —
144] Скоро троянського війська вожді і порадники знімуть
145] Куряву скрізь по рівнині розлогій, і сам ти побачиш,
146] Як побіжать вони в місто від ваших човнів і наметів!"
147] Мовивши це, помчав він із криком гучним по долині.
148] Так наче дев'ять чи десять одразу кликнуло тисяч
149] Дужих мужів на війні, починаючи зваду Арея, —
150] Голос такий громовий із грудей земледержець могутній
151] Видав тоді і кожному в серце ахеєві буйну
152] Силу вдихнув воювати й невтомно із ворогом битись.
153] Золотошатна очима своїми поглянула Гера
154] Із верховин олімпійських і здалеку зразу впізнала
155] Рідного брата і дівера, як поспішав він у битву,
156] Що прославляє людей, і радість влилась їй у душу.
157] Зевса побачила теж, що сидів на самому вершечку
158] Іди багатоджерельної, й злість охопила їй душу.
159] Стала тоді міркувать велеока владичиця Гера,
160] Як обманути їй розум егідодержавного Зевса.
161] От яке рішення визнала врешті вона за найкраще:
162] Вийти до Зевса на Іду, самій якнайкраще прибравшись,
163] Чи не запалиться він на ложі кохання жагою
164] До її тіла, вона ж насолодним окриє й живлющим
165] Сном і повіки його, і розважності повну свідомість.
166] До спочивальні ввійшла, що Гефест, її любий нащадок,
167] Побудував, до одвірків двері міцні приладнавши
168] Із потаємним замком, щоб бог інший не міг одімкнути.
169] Гера ввійшла, за собою ясні зачиняючи двері.
170] Взявши амброзії, спершу із тіла знадливого нею
171] Змила весь порох брудний, запашною олією потім,
172] Амброзіальною, шкіру прегарну собі намастила, —
173] Лиш ворухнути ці пахощі в Зевсовім міднопорогім
174] Домі, й до неба, й землі розливаються їх аромати.
175] Ними вона намастилась, волосся собі розчесала
176] І в амброзійні тоді заплела його коси блискучі,
177] Що з голови їй безсмертної пишно донизу спадали.
178] Шати тоді амброзійні вона одягла, що Афіна
179] Виткала їй і узором красивим оздобила рясно.
180] Пряжками їх золотими на грудях вона пристебнула,
181] Підперезалася поясом з сотнею китиць барвистих,
182] В вуха проколоті вділа сережки, по троє перлинок
183] В кожній, мов ягідки спілі, й принадністю вся засвітилась.
184] Ще й покривало накинула зверху з богинь найясніша —
185] Гарне, тонке, новоткане, й біліло воно, наче сонце,
186] Пару красивих сандалій доніг підв'язала блискучих.
187] А як прикрасами цими своє приоздобила тіло,
188] Вийшла із спальні вона й, Афродіту до себе гукнувши,
189] Осторонь інших богів до неї промовила стиха:
190] "Чи ти послухаєш, доню кохана, про що попрошу я,
191] Чи не відмовиш мені, за те прогнівившись на мене,
192] Що захищаю данаїв, а ти помагаєш троянам?"
193] Відповідаючи, мовила Зевса дочка Афродіта:
194] "Геро, достойна богине, великого Кроноса донька,
195] Що ти бажаєш, скажи? Тож серце здійснить закликає,
196] Якщо здійснити я можу, якщо взагалі це здійсненне".
197] В серці ховаючи підступ, їй мовить володарка Гера:
198] "Дай мені силу кохання й принадність жагучу, що нею
199] Ти і безсмертних богів, і смертних людей підкоряєш!
200] До рубежів того краю, що живить усіх, я прямую, —
201] Предка богів навістить Океана і матір Тетію,
202] Що у домівці своїй і зростили мене, й згодували,
203] Взявши від Реї тоді ще, як Кроноса Зевс громовладний
204] Скинув із неба під землю й під вічно бурхливеє море,
205] їх навістити я йду, щоб зваду спинить безнастанну.
206] Довгий-бо час обоє вони уникають кохання
207] Й спільного ложа, — така ворожнеча їм в душу запала.
208] Якщо я зможу словами умовить їх любеє серце
209] Спільного ложа дійти і з'єднатись в обіймах кохання, —
210] Завжди шановною й любою будуть мене називати".
211] В відповідь щедра на усміхи мовила їй Афродіта:
212] "Ніяк мені й не годиться твого не послухати слова —
213] Бо ж у обіймах Зевса верховного ти спочиваєш".
214] Мовила це й розв'язала на грудях вишиваний пояс
215] Світлоузорний, що в нім розмаїті таїлися чари:
216] Запал кохання, жадання жагуче, облесні розмови
217] Та умовляння, що зводять із розуму й найрозумніших.
218] Гері цей пояс дала вона й слово таке їй сказала:
219] "На тобі, Геро, сховай поміж персів вишиваний пояс
220] Світлоузорний, усе в нім заховано. Та, сподіваюсь,
221] Ти не повернешся, не досягнувши того, що бажаєш".
222] Мовила так. Велеока до неї всміхнулася Гера
223] Й з усміхом тим сховала між персів вишиваний пояс.
224] В дім свій Зевсова донька вернулась тоді Афродіта,
225] Гера ж помчала мерщій в далечінь із верхів'їв Олімпу
226] І, Пієрію пройшовши та милу усім Ематію,
227] Перелетіла фракіян комонних засніжені гори,
228] їх верховини найвищі, землі й не торкнувшись ногами.
229] Далі вона з-над Афона-гори через море хвилясте
230] Зрештою в Лемнос прийшла, богосвітлого місто Тоанта.
231] Там вона стрілась зі Сном, що братом доводиться Смерті.
232] Взявши за руку його, таке йому слово сказала:
233] "Сне, безсмертних богів і смертного люду владарю!
234] Як ти раніше зважав на слова мої, так і сьогодні
235] Вислухай. Завжди за це тобі глибоко буду я вдячна.
236] Зевсові очі ясні у дрімоті зімкни під бровами
237] В час, як в обіймах моїх він спочине на ложі кохання.
238] Дам я за те тобі в дар нетлінне із золота крісло
239] Гарне, — син мій Гефест, митець на всі руки, майстерно
240] Зробить його, а для ніг тобі ще приладнає підставку,
241] Щоб на учтах ти міг на ній ноги покоїти білі".
242] Відповідаючи, так промовив їй Сон нездоланний:
243] "Геро, достойна богине, великого Кроноса донько!
244] Будь-кого іншого серед богів вічносущих я міг би
245] Легко приспать, навіть течії дужі ріки Океану,
246] Що джерелом для народження був усім іншим безсмертним.
247] Але до Зевса Кроніона я підійти не посмів би
248] І не приспав би його, хіба лише сам він накаже.
249] Мав одного вже я разу науку з твого повеління,
250] В день той, коли самовпевнений син хмаровладного Зевса
251] Від Іліона відплив, столицю троян зруйнувавши.
252] Розум тоді я приспав у егідодержавного Зевса,
253] Неподоланно розлившись навколо; а ти його сину,
254] Лихо замисливши, вітер страшенний на море наслала
255] І віднесла його до велелюдного острова Косу,
256] Одаль від друзів своїх. Прокинувшись, Зевс розлютився
257] Й порозганяв по всім домі богів, мене ж він усюди
258] Пильно шукав і з ефіру закинув би в море безслідно,
259] Ніч врятувала мене, що й людей, і безсмертних долає.
260] Втік я й у неї сховався, й лють Зевсова стала вщухати,
261] Бистрій-бо Ночі не зважився він неприємне чинити.
262] Нині ж від мене ти знов вимагаєш зробить неможливе".
263] Мовила знову йому велеока владичиця Гера:
264] "Сне, навіщо про це у своєму ти згадуєш серці?
265] Думаєш, може, троян захищатиме Зевс громовладний,
266] Як він розгнівавсь колись за сина свого за Геракла?
267] Краще ходім, і віддам я одну із харіт наймолодших
268] Заміж за тебе, й тоді називати дружиною будеш
269] Ти Пасітею, що взяти її віддавна бажаєш".
270] Мовила так, і, радіючи, Сон їй у відповідь каже:
271] "Ну, то клянися мені неторканними водами Стіксу,
272] Правою ти многоплідної ниви торкнися рукою,
273] Лівою — сяйного моря, і хай нам за свідків у цьому
274] Будуть підземні богове, осельники Кронових жител,
275] Що віддаси за мене одну із харіт наймолодших
276] Ти Пасітею, що взяти її я віддавна бажаю".
277] Мовив він так.
80] Зовсім не сором біди уникати хоч би й серед ночі.
81] Втечею краще уникнуть біди, ніж загибелі ждати".
82] Глянув спідлоба і мовив тоді Одіссей велемудрий:
83] "Що за слова в тебе йдуть крізь зубів огорожу, Атріде?
84] Краще, нещасний, над військом тобі боягузів нікчемних
85] Бути вождем, ніж над нами, що в труднощах воєн жорстоких
86] Змалку й до самої старості Зевс нам великий призначив
87] Поневірятися, поки усі до останнього згинем.
88] Отже, ти широковуличну хочеш покинути Трою,
89] Знявши облогу, що стільки для неї ми лиха зазнали?
90] Краще мовчи, щоб інший не чув із ахеїв хто-небудь
91] Слова, яке із уст не злетіло б у жодного мужа,
92] Що у думках до ладу свою вміє обдумати мову,
93] Вождь берловладний, якому стільки скоряється війська,
94] Скільки аргейського люду під владою маєш своєю.
95] До глибини я обурений тим, ЩО отут говорив ти.
96] В час колотнечі-бо ти загадуєш нам бойової
97] В море стягнуть кораблі добропалубні, щоб іще більше
98] Втіхи було для троян, які вже і так нас долають,
99] Нам же була б тоді певна загибель. Ніхю-бо з ахеїв
100] В битві не встоїть, якщо кораблі ми постягуєм в море,
101] Тил свій обернуть вони і запал до бою утратять.
102] Тільки пошкодить твоя нам порада, керманичу люду!"
103] Відповідаючи, мовив володар мужів Агамемнон:
104] "О Одіссею, як глибоко серце моє ти жорстоким
105] Вразив докором! Нікого не силував я із ахеїв
106] В море стягать кораблі добропалубні проти їх волі.
107] Хай нам пораду інший хто-небудь подасть розумнішу —
108] Чи молодий, чи старий, — послухаю кожного радо".
109] З-поміж присутніх озвався тоді Діомед гучномовний:
110] "Близько той муж, недалеко шукать, якщо схочете тільки
111] Слухать мене і не будете в гніві за те ви на мене,
112] Що за народженням я поміж вами всіма наймолодший.
113] Гордий я тим, що від славного батька і я народився, —
114] Ним був Тідей, що у Фівах земля його вкрила могильна.
115] Троє синів бездоганних на світ народилось в Портея, —
116] їхні домівки в Плевроні були й Калідоні скелястім, —
117] Агрій, Мелан і третій комонник Ойней, що був батьком
118] Батька мого і доблестю серед братів визначався.
119] Там і лишивсь він, а батько по довгих блуканнях оселю
120] В Аргосі мав, бо Зевс захотів так та інші богове.
121] Доньку Адреста він мав за дружину і жив з нею в домі,
122] Повнім усяких набутків, до того ж було в нього досить
123] Нив хлібородних, багато садів плодоносних навколо,
124] Також багато скотини. Він рівних не мав між ахеїв
125] І в списоборстві. Ви чули, напевно, й самі, що це правда.
126] Знаючи, отже, що не боягуз я й не низького роду,
127] Слушного слова мого не зневажте, яке вам скажу я.
128] Йдімо ж у бій, хоч і рани ждуть нас, адже це необхідно.
129] Але самі ми там осторонь січі триматися будем,
130] Одаль од стріл, щоб рани на рану з нас хто не одержав.
131] Лиш спонукать, заохочувать маємо інших, що досі,
132] Серцю покірні лякливому, обіч стоять і не б'ються".
133] Мовив він так, і, послухавши, всі на ту раду пристали.
134] Рушили в бій, і повів їх володар мужів Агамемнон.
135] Та не сліпим був споглядачем славний землі потрясатель,
136] Постать мужа старого прибравши, назустріч пішов їм,
137] Взяв Агамемнона, сина Атрея, за правую руку
138] Й, прямо до нього звертаючись, слово промовив крилате:
139] "Сину Атреїв! Мабуть, радіє в Ахіллових грудях
140] Серце злостиве, маючи вбивство і втечу ахеїв
141] Перед очима, нема-бо нітрохи у нім розуміння.
142] Хай пропаде він, хай бог поразить його лихом усяким!
143] Гніву ж на тебе, проте, не тримають богове блаженні, —
144] Скоро троянського війська вожді і порадники знімуть
145] Куряву скрізь по рівнині розлогій, і сам ти побачиш,
146] Як побіжать вони в місто від ваших човнів і наметів!"
147] Мовивши це, помчав він із криком гучним по долині.
148] Так наче дев'ять чи десять одразу кликнуло тисяч
149] Дужих мужів на війні, починаючи зваду Арея, —
150] Голос такий громовий із грудей земледержець могутній
151] Видав тоді і кожному в серце ахеєві буйну
152] Силу вдихнув воювати й невтомно із ворогом битись.
153] Золотошатна очима своїми поглянула Гера
154] Із верховин олімпійських і здалеку зразу впізнала
155] Рідного брата і дівера, як поспішав він у битву,
156] Що прославляє людей, і радість влилась їй у душу.
157] Зевса побачила теж, що сидів на самому вершечку
158] Іди багатоджерельної, й злість охопила їй душу.
159] Стала тоді міркувать велеока владичиця Гера,
160] Як обманути їй розум егідодержавного Зевса.
161] От яке рішення визнала врешті вона за найкраще:
162] Вийти до Зевса на Іду, самій якнайкраще прибравшись,
163] Чи не запалиться він на ложі кохання жагою
164] До її тіла, вона ж насолодним окриє й живлющим
165] Сном і повіки його, і розважності повну свідомість.
166] До спочивальні ввійшла, що Гефест, її любий нащадок,
167] Побудував, до одвірків двері міцні приладнавши
168] Із потаємним замком, щоб бог інший не міг одімкнути.
169] Гера ввійшла, за собою ясні зачиняючи двері.
170] Взявши амброзії, спершу із тіла знадливого нею
171] Змила весь порох брудний, запашною олією потім,
172] Амброзіальною, шкіру прегарну собі намастила, —
173] Лиш ворухнути ці пахощі в Зевсовім міднопорогім
174] Домі, й до неба, й землі розливаються їх аромати.
175] Ними вона намастилась, волосся собі розчесала
176] І в амброзійні тоді заплела його коси блискучі,
177] Що з голови їй безсмертної пишно донизу спадали.
178] Шати тоді амброзійні вона одягла, що Афіна
179] Виткала їй і узором красивим оздобила рясно.
180] Пряжками їх золотими на грудях вона пристебнула,
181] Підперезалася поясом з сотнею китиць барвистих,
182] В вуха проколоті вділа сережки, по троє перлинок
183] В кожній, мов ягідки спілі, й принадністю вся засвітилась.
184] Ще й покривало накинула зверху з богинь найясніша —
185] Гарне, тонке, новоткане, й біліло воно, наче сонце,
186] Пару красивих сандалій доніг підв'язала блискучих.
187] А як прикрасами цими своє приоздобила тіло,
188] Вийшла із спальні вона й, Афродіту до себе гукнувши,
189] Осторонь інших богів до неї промовила стиха:
190] "Чи ти послухаєш, доню кохана, про що попрошу я,
191] Чи не відмовиш мені, за те прогнівившись на мене,
192] Що захищаю данаїв, а ти помагаєш троянам?"
193] Відповідаючи, мовила Зевса дочка Афродіта:
194] "Геро, достойна богине, великого Кроноса донька,
195] Що ти бажаєш, скажи? Тож серце здійснить закликає,
196] Якщо здійснити я можу, якщо взагалі це здійсненне".
197] В серці ховаючи підступ, їй мовить володарка Гера:
198] "Дай мені силу кохання й принадність жагучу, що нею
199] Ти і безсмертних богів, і смертних людей підкоряєш!
200] До рубежів того краю, що живить усіх, я прямую, —
201] Предка богів навістить Океана і матір Тетію,
202] Що у домівці своїй і зростили мене, й згодували,
203] Взявши від Реї тоді ще, як Кроноса Зевс громовладний
204] Скинув із неба під землю й під вічно бурхливеє море,
205] їх навістити я йду, щоб зваду спинить безнастанну.
206] Довгий-бо час обоє вони уникають кохання
207] Й спільного ложа, — така ворожнеча їм в душу запала.
208] Якщо я зможу словами умовить їх любеє серце
209] Спільного ложа дійти і з'єднатись в обіймах кохання, —
210] Завжди шановною й любою будуть мене називати".
211] В відповідь щедра на усміхи мовила їй Афродіта:
212] "Ніяк мені й не годиться твого не послухати слова —
213] Бо ж у обіймах Зевса верховного ти спочиваєш".
214] Мовила це й розв'язала на грудях вишиваний пояс
215] Світлоузорний, що в нім розмаїті таїлися чари:
216] Запал кохання, жадання жагуче, облесні розмови
217] Та умовляння, що зводять із розуму й найрозумніших.
218] Гері цей пояс дала вона й слово таке їй сказала:
219] "На тобі, Геро, сховай поміж персів вишиваний пояс
220] Світлоузорний, усе в нім заховано. Та, сподіваюсь,
221] Ти не повернешся, не досягнувши того, що бажаєш".
222] Мовила так. Велеока до неї всміхнулася Гера
223] Й з усміхом тим сховала між персів вишиваний пояс.
224] В дім свій Зевсова донька вернулась тоді Афродіта,
225] Гера ж помчала мерщій в далечінь із верхів'їв Олімпу
226] І, Пієрію пройшовши та милу усім Ематію,
227] Перелетіла фракіян комонних засніжені гори,
228] їх верховини найвищі, землі й не торкнувшись ногами.
229] Далі вона з-над Афона-гори через море хвилясте
230] Зрештою в Лемнос прийшла, богосвітлого місто Тоанта.
231] Там вона стрілась зі Сном, що братом доводиться Смерті.
232] Взявши за руку його, таке йому слово сказала:
233] "Сне, безсмертних богів і смертного люду владарю!
234] Як ти раніше зважав на слова мої, так і сьогодні
235] Вислухай. Завжди за це тобі глибоко буду я вдячна.
236] Зевсові очі ясні у дрімоті зімкни під бровами
237] В час, як в обіймах моїх він спочине на ложі кохання.
238] Дам я за те тобі в дар нетлінне із золота крісло
239] Гарне, — син мій Гефест, митець на всі руки, майстерно
240] Зробить його, а для ніг тобі ще приладнає підставку,
241] Щоб на учтах ти міг на ній ноги покоїти білі".
242] Відповідаючи, так промовив їй Сон нездоланний:
243] "Геро, достойна богине, великого Кроноса донько!
244] Будь-кого іншого серед богів вічносущих я міг би
245] Легко приспать, навіть течії дужі ріки Океану,
246] Що джерелом для народження був усім іншим безсмертним.
247] Але до Зевса Кроніона я підійти не посмів би
248] І не приспав би його, хіба лише сам він накаже.
249] Мав одного вже я разу науку з твого повеління,
250] В день той, коли самовпевнений син хмаровладного Зевса
251] Від Іліона відплив, столицю троян зруйнувавши.
252] Розум тоді я приспав у егідодержавного Зевса,
253] Неподоланно розлившись навколо; а ти його сину,
254] Лихо замисливши, вітер страшенний на море наслала
255] І віднесла його до велелюдного острова Косу,
256] Одаль від друзів своїх. Прокинувшись, Зевс розлютився
257] Й порозганяв по всім домі богів, мене ж він усюди
258] Пильно шукав і з ефіру закинув би в море безслідно,
259] Ніч врятувала мене, що й людей, і безсмертних долає.
260] Втік я й у неї сховався, й лють Зевсова стала вщухати,
261] Бистрій-бо Ночі не зважився він неприємне чинити.
262] Нині ж від мене ти знов вимагаєш зробить неможливе".
263] Мовила знову йому велеока владичиця Гера:
264] "Сне, навіщо про це у своєму ти згадуєш серці?
265] Думаєш, може, троян захищатиме Зевс громовладний,
266] Як він розгнівавсь колись за сина свого за Геракла?
267] Краще ходім, і віддам я одну із харіт наймолодших
268] Заміж за тебе, й тоді називати дружиною будеш
269] Ти Пасітею, що взяти її віддавна бажаєш".
270] Мовила так, і, радіючи, Сон їй у відповідь каже:
271] "Ну, то клянися мені неторканними водами Стіксу,
272] Правою ти многоплідної ниви торкнися рукою,
273] Лівою — сяйного моря, і хай нам за свідків у цьому
274] Будуть підземні богове, осельники Кронових жител,
275] Що віддаси за мене одну із харіт наймолодших
276] Ти Пасітею, що взяти її я віддавна бажаю".
277] Мовив він так.