Ісус Христос у Фландрії - Сторінка 4

Чи пригадуєш, як іноді ти бувала вкрай тупою? А тоді раптом ставала дивовижно розумною — таким буває Мистецтво, коли пориває з оргією. Ти була поетесою, художницею, співачкою, любителькою блискучих церемоній, та чи протегувала ти мистецтву лише з примхи і з бажання спати під чудово оздобленою стелею? Тобі годилося бути скромною і цнотливою, а ти зрештою все придавила своїм черевиком, ти скидала з трону князів, наділених усім у цій земній падолі: владою, грішми, талантом. Ти ображала чоловіків, ти знаходила радість у тому, щоб побачити, до чого може дійти людина у своїй дурості, ти то наказувала своїм коханцям плазувати перед тобою навколішках, то веліла їм віддавати тобі їхні багатства, скарби і навіть жінок, коли ті були чогось варті! Ти без усякої на те причини винищила мільйони людей, ти посилала їх, немов піщані хмари, із Заходу на Схід. Ти спустилася з верховин мислі, щоб усістися поруч із можновладцями. Замість утішати чоловіків, ти — жінка! — мучила їх і кривдила! Ти вимагала крові, знаючи, що матимеш її скільки завгодно. А колись же, як ти витала у високості, ти задовольнялася жменькою борошна, ти їла чорний хліб і доливала вино водою. У всьому оригінальна, ти забороняла своїм голодним коханцям їсти — і вони не їли. Чому дійшла ти до таких химер, щоб вимагати від людей неможливого? Чому, ніби куртизанка, зіпсута поклонниками, ти дратувалася через дурниці й не виводила з омани людей, які тлумачили або виправдовували всі твої помилки? А якими були останні спалахи твого любострастя! Пристрасть жінки, якій за сорок, жахлива — і ти рикала, мов тигриця! У своєму останньому пориві ти хотіла обняти всесвіт, а всесвіт від тебе вислизнув. Потім уже не юнаки припадали до твоїх ніг, а безпорадні діди, і їхнє залицяння зробило тебе відразливою. І в той же час деякі люди з орлиним зором остерігали тебе, й не раз: "Ти ганебно загинеш, бо ти вдалася до ошуканства, ти не виконала обіцянок, які дала молодою дівчиною. Замість бути янголом із проясненим чолом і дарувати всім мир, світло та щастя, ти стала Мессаліною, полюбивши криваві побойовиська на арені цирку та розгнуздані оргії, зловживши своєю владою. Ти вже ніколи не станеш невинною дівчиною, тобі потрібен хазяїн. Твій час близько. Ти вже відчуваєш подих смерті. Твої спадкоємці вважають тебе багатою, вони тебе вб'ють і не одержать нічого. Спробуй принаймні скинути з себе лахи, що давно вийшли з моди, стань такою, якою ти була колись. Але ні, вже пізно! Ти сама заподіяла собі смерть!" Хіба це не твоя історія? — сказав я їй на закінчення.— Тепер ти стара, дряхла, беззуба, холодна, всіма забута, і ніхто навіть глянути на тебе не хоче. Ти тепер носиш жалобну сукню і ні в кого більше не розбуджуєш жадання. Навіщо ж ти живеш? Де твоє багатство? Ти бездумно його розтринькала! Де твої скарби? Навіщо ти занапастила красу?

На це запитання миршава бабця випростала свій кістяк, скинула з себе лахи, виросла, посвітліла, всміхнулася, вийшла із своєї чорної шкаралупи. Як ото злітає з пальмової гілки новонароджений метелик, ця екзотична істота раптом постала переді мною білою і юною, вбраною у лляну сукню. Її золотаві коси спадали на плечі густими хвилями, очі в неї заблищали, її огорнула осяйна хмарка, золотий німб спалахнув навколо її голови. Вона підняла довгий вогненний меч, показала ним у простір і промовила:

— Дивись і віруй!

І я побачив удалині тисячі храмів, схожих на той, у якому я щойно був, але прикрашених картинами й фресками; і з кожного линув божественний спів. Навколо церков метушилися тисячі людей, як мурахи в своєму мурашнику. Одні переносили книги, другі переписували манускрипти, треті давали милостині біднякам, майже всі щось читали або слухали проповідників. Посеред незліченних юрмищ здіймалися велетенські статуї, поставлені людьми. Від якогось джерела не менш яскравого, аніж сонце, струменіло фантастичне світло, і в його променях я прочитав на цоколях статуй: НАУКИ. ІСТОРІЯ. ЛІТЕРАТУРА.

Світло згасло, і я побачив біля себе ту саму дівчину, яка поступово повернулась у свою холодну оболонку, у свої мертвецькі лахи і знову перетворилася на стару бабу, її родич приніс трохи попелу, щоб вона підсипала його в грілку для ніг, бо погода була холодна; потім він засвітив тій, для якої колись сяяли тисячі свічок, тьмавого каганця, щоб уночі вона могла читати молитви.

— Більше ніхто не вірить!..— сказала вона.

Ось у якому жалюгідному стані побачив я найпрекраснішу, найграндіознішу, найправдивішу, найпліднішу в історії силу.

— Прокиньтеся, пане, вже замикають двері,— почув я хрипкий голос.

Обернувшись, я побачив потворне обличчя церковного служника, який роздавав святу воду, він торсав мене за плече. Собор уже весь закутався в сутінь, наче людина — в плащ.

"Вірити — це жити! — сказав я сам собі.— Нещодавно на моїх очах поховали Монархію. Треба рятувати Церкву!"

Париж, лютий 1831 р.

====================

Примітки

склав Дмитро Наливайко

Написане на початку 30-х рр., це оповідання вийшло в світ 1831 р. в першому виданні "Філософських романів і оповідань". У 1836 р. Бальзак включив його у "Філософські етюди". В першому виданні "Людської комедії" воно ввійшло до першого тому "Філософських етюдів", опублікованого в 1845 р.

В основу оповідання покладено біблійну притчу, і воно має чітко виражену притчеву організацію та змістову універсальність. Добро і зло, чесноти і пороки в ньому унаочнено розмежовані, причому моральні полюси художнього простору цілком збігаються з полюсами соціальними. Світ багатства й знатності — це водночас світ егоїзму й аморальності, з бідністю і простотою поєднуються доброта, людяність, віра. Люди, що опинилися на паромі в бурю, представляють різні класи й соціальні групи, а всі вони разом символізують суспільство, його контрасти і його структуру. З характерною для притчі прямолінійністю виражена в оповіданні дидактична ідея. Як і біблійні пророки, Бальзак рішуче стає на бік бідних та смиренних і не без патетики осуджує багатих та знатних.

Наявна в оповіданні й специфічна для циклу філософсько-наукова ідея, в наміри письменника входило також показати дійову силу віри та душевного настрою людини.

1. Деборд-Вальмор Марселіна (1785-1859) — французька поетеса доби романтизму. Бальзак був з нею у дружбі й високо цінував її поезію.

2. Острів Кадзант — нині цей острів не існує, в середині XVIII ст. його розмило море.

3. Ленні володіння — на Заході в часи феодалізму лен — земля і прибутки від неї, які васал одержував за службу у сюзерена; ленні володіння успадковувалися.