Із Росії з любов'ю - Сторінка 20

Замовивши склянку "Оузо", одним духом вихилив її і одразу ж набрав повен рот крижаної води. Густа анісова горілка вкусила за горлянку й запалила маленький вогник у шлунку. Бонд поставив порожню склянку і замовив іще одну.

На той час, коли гучномовці покликали його на борт літака, над містом уже ясно висявав серп місяця. М'яке вечірнє повітря несло з собою пахощі квітів і рівномірне пульсування голосів цикад — дзз-дзз-дзз-дзз,— а також віддалений чоловічий спів. Голос був чистий і сумний, а в пісні бриніла нотка скарги. Десь збуджено гавкав собака. І раптом Бонд усвідомив, що прибув на Схід, де сторожові собаки виють цілу ніч. Усвідомлення цього чомусь викликало приступ гострої втіхи й підігріло серце.

До Стамбула ще залишалося летіти півтори години над темними водами Егейського та Мармурового морів. Чудовий обід із двома склянками сухого мартіні та півпляшкою кларета "Кальве" витіснив із свідомості Бонда рештки побоювань щодо польотів у п'ятницю тринадцятого числа, а також його тривоги щодо наступної операції. Натомість з'явилося приємне передчуття пригод.

Потім була посадка, і чотири пропелери крутилися доти, доки літак зупинився біля вишуканої модерної будівлі аеропорту Єсількой. Бонд подякував стюардесі за гарний політ і проніс важкий "дипломат" через паспортний контроль до митниці, де став чекати свою валізу з літака.

Оті темношкірі, потворні, охайні маленькі службовці і є сучасні турки. Він дослухався до їхньої мови, сповненої широких голосних, спокійних свистячих звуків та пом'якшеного "у", спостерігав за темними очима, що спотворювали уявлення про їхні м'які чемні голоси. Це були промовисті, злі, навіть жорстокі очі людей, які порівняно недавно зійшли з гір. Бондові здалося, що він знає їхню історію. Ці очі століттями вчилися спостерігати за вівцями та розпізнавати найменші порухи всього живого на далеких відстанях. Ці очі тримали в полі зору, не показуючи цього, руків'я ножа, міряли їжу на грами й дрібні монети, помічали найменше тремтіння пальців у покупця. Це були вперті, недовірливі, завидющі очі. До таких Бонд не відчував симпатії.

Щойно він пройшов митницю, до нього із затінку виступив високий м'язистий чоловік з обвислими чорними вусами в модному плащі й шоферському кепі. Віддавши честь і навіть не запитавши у Бонда ім'я, він підхопив його валізу й поніс її до осяйного аристократа з сімейства автомобілів — старенького чорного "роллс-ройса", що його, на думку Бонда, напевне виготовили у двадцяті роки на особисте замовлення якогось мільйонера.

Коли автомобіль плавно від'їхав від аеропорту, чоловік обернувсь і чемно мовив через плече бездоганною англійською мовою:

— Керім-бей гадає, що сьогодні ви забажаєте відпочити, сер. Я зателефоную вам завтра о дев'ятій ранку. В якому готелі ви хотіли б зупинитися, сер?

— У "Крістал-паласі".

— Дуже добре, сер.

Машина помчала широким сучасним шосе. Позад них, у затінку автомобільної стоянки, Бонд невиразно почув тріск, характерний для стартера моторолера. Звук йому нічого не сказав, і він зручно влаштувався на задньому сидінні, передчуваючи приємну поїздку до міста.

Розділ 14 ДАРКО КЕРІМ

Рано прокинувшись у своїй кімнаті тьмяного кольору в готелі "Крістал-палас" нагорі Пера, Джеймс Бонд насамперед почухав те місце на правому стегні, де й лоскотало, й свербіло водночас. Певне, вночі його щось укусило, і він пошкодував, що не оглянув перед сном ліжка.

Коли він учора прибув сюди, його зустрів похмурий нічний портьє у штанях і сорочці без комірця. Бонд хутко оглянув хол з брудними пальмами в мідних казанах, підлогу та стіни, обкладені безбарвними плитками в маврітанському стилі, і одразу збагнув, чого він прибув саме сюди. У нього таки майнула була думка податися до іншого готелю. Але інерція і примхлива схильність до неохайної романтики, яка чіпляється до старомодних континентальних готелів, вирішили справу. Він залишивсь і поїхав з тим чоловіком у старезному ліфті на третій поверх.

У кімнаті стояли поодинокі пошарпані меблі та залізне ліжко, що, власне, виправдало його сподівання. Перед тим, як відпустити портьє, Бонд перевірив, чи багато кров'яних плям од розчавлених комах на шпалері за бильцем ліжка. Але він явно поспішив. Він збагнув це у ванній кімнаті, відкрутивши кран з гарячою водою. Звідти почулося глибоке зітхання, потім заперечливе кахикання, і нарешті кран виплюнув у раковину маленьку стоногу. Бонд понуро змив її тоненьким струменем бурої води з холодного крана. Годі примх, невесело подумав він. Вибираючи готель, він звернув увагу на цю назву, яка потішила його, і був певен, що саме в ньому зможе втекти від тихого життя великих готелів.

Та хай там як, а виспався він добре. Тож слід купити якийсь інсектицид і, забувши про комфорт, братися до справ.

Бонд вислизнув із ліжка, розсунув важкі завіси з червоного плюшу і сперся на залізну балюстраду. Він милувався одним із найвідоміших у світі краєвидів: праворуч — нерухомі води Золотого Рогу, ліворуч — танцівливі хвилі незахищеного Босфору, а посередині — круті дахи, мінарети, що стрімко здіймалися вгору, та присадкуваті мечеті. Зрештою, вибір він зробив правильний. Краєвид — це важливіше, ніж комахи в ліжку чи якісь там інші незручності.

Десять хвилин Бонд стояв і спостерігав за бар'єром, що його утворювала іскриста вода між Європою та Азією, потім повернувся до залитої сонячним світлом кімнати і зателефонував, щоб принесли сніданок. Його англійську не зрозуміли, і він домовився за допомогою французької. Потім терпляче поголився з холодною водою, сподіваючись, що замовлений екзотичний сніданок не зрадить його надій. І він не розчарувався. Кефір у блакитній порцеляновій піалі мав темно-жовтий колір і був густий, як вершки. Уже почищені перестиглі фіги аж порепались, а турецька кава була чорна, мов агат, і пахла паленим — певне свідчення того, що зерна щойно підсмажили. Бонд їв смачні наїдки, що стояли на столі попід самим вікном. Він спостерігав за пароплавами та човнами, що борознили обоє морів просто перед його очима, і думав про Керіма та свіжі новини, які той може повідомити.

Рівно о дев'ятій по нього заїхав елегантний "роллс-ройс". Машина помчала через площу Таксіма, забитий людьми Істіклал і так вивезла його з Азії. Пароплави з граційно перехрещеними якорями — символом торговельного флоту,— готуючись відпливати, стояли вже під парами, і густий чорний дим пропливав попід першим прольотом Галатського мосту й ударявся в другий берег, у напрямі якого їхав і "роллс" крізь натовп велосипедистів, пішоходів і скупчення трамваїв. Тактовне попередження старовинним сигналом з гумовою грушею утримувало перехожих пхатися під колеса. Помалу шлях очистився, і старий стамбульський район, що був уже в Європі, виринув у кінці широкого, десь на півмилі, мосту. Стрункі мінарети, що списами здіймалися в небо, бані мечетей, що ніби поприсідали біля них, мали вигляд великих твердих персів. Спали на думку "Арабські ночі", але Бондові, який уперше в своєму житті побачив їх понад дугами трамваїв і в обрамленні великих рубців сучасної реклами, все це нагадувало колись прекрасні театральні декорації, які сучасна Туреччина відкинула, віддавши перевагу сталі, бетону й прокатному залізу "Стамбул-Хілтона", що байдуже висявав на висотах гори Пера.

Подолавши міст, машина завернула праворуч у вузеньку вимощену бруківкою прибережну вулицю і зупинилася біля високої дерев'яної брами, зробленої колись для парадного виїзду карет.

Вбраний у поношене хакі, грізного вигляду присадкуватий охоронець з усміхненим обличчям вийшов із сторожки й віддав честь. Потім відчинив дверцята машини й показав Бондові, щоб той ішов за ним. Охоронець попрямував до своєї сторожки, а тоді крізь двері до маленького, акуратно посиланого гравієм дворика з пишним квітником. Посередині росло криве евкаліптове дерево, під яким копошилося двійко білих голубів. Міський гуркіт долинав сюди м'яким шурхотом, що тільки відтіняв тут тишу і спокій.

Гравієм вони перейшли до невеличких дверей, за якими починався великий склепистий товарний склад. Крізь високі круглі вікна досередини падали запорошені зливки сонячного світла, що розсипалися серед алей із тюків та пак різного краму. Тут панував прохолодний, стійкий запах спецій та кави, і Бонд, ступаючи за охоронцем, раптом відчув, як у ніс йому несподівано вдарила хвиля м'яти.

У кінці довгого складу досить високо над підлогою стояла огороджена балюстрадою платформа. Півдесятка молодих чоловіків і дівчат сиділи на високих стільцях і щось записували в товсті конторські книги. Це нагадувало діккенсівську контору, і Бонд завважив, що на кожному високому столі поруч із чорнильницею лежала й пошарпана рахівниця. Жоден із клерків навіть не глянув на Бонда, коли той проходив повз них. Високий смаглявий чоловік з худим обличчям і на диво блакитними очима підійшов від найдальшого столу і перебрав від охоронця супровід. Показавши два ряди надзвичайно білих зубів, він приязно всміхнувся Бондові й повів його вглиб платформи. Там чоловік постукав у гарні червоного дерева двері із замком фірми "Ейл", потім, не чекаючи відповіді, прочинив їх і, впустивши Бонда, м'яко зачинив за собою.

— А, заходьте, заходьте, мій друже! — Великий кремезний чоловік у бездоганно пошитому костюмі з індійського шовку кольору беж вийшов, розпростерши руки, з-за столу з червоного дерева й привітав гостя.

Гучний привітний голос підказав Бондові, що то начальник станції "Т" і що він, Бонд, перебуває на території цього чоловіка, юридичне під його началом. А такий прийом — лише данина етикету, і про це слід пам'ятати.

У Дарко Керіма була приємна, тепла й суха рука — міцна західна пригорща, а не схожа на шкірку банана східна долоня, після якої хочеться витерти пальці об полу. У великій руці відчувалася сила, яка легко могла стискати вашу долоню все міцніше й міцніше, аж поки розтрощить усі кісточки.

Бонд мав шість футів зросту, але цей чоловік був щонайменше на два дюйми вищий, і складалося враження, що він і вдвічі ширший та вдвічі товщий за Бонда. Широко поставлені, усміхнені блакитні очі на великому й гладкому смаглявому обличчі із зламаним носом були водянисті, з червоними прожилками, мов очі в хорта, який часто лежить надто близько до вогню.