Каїн - Сторінка 5

- Джордж Гордон Байрон -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Перший цвіт творіння
Дістав початок в молодих обіймах
Земних батьків. Оманна ця краса.

К а ї н
Ти кажеш так, бо ти не брат їй.

Л ю ц и ф е р
Смертний!
Моє братерство з тими, хто бездітний.
К а ї н
Тоді ти нам не можеш співчувать.

Л ю ц и ф е р
Але чекай, якщо ти володієш
Такою дивовижною красою,
Чому ж нещасний ти?

К а ї н
Бо я не знаю –
Навіщо я існую? І чому
Нещасний ти і всі навкруг нещасні?
І навіть той, що нас створив такими,
Щасливим буть не може: бо творити,
Щоб руйнувать – печальний труд! Мій батько
Говорить, що творець наш всемогутній.
Чому ж тоді існує в світі зло?
Про це не раз питав я, і від нього
Почув, що зло є шляхом до добра.
Та дивне те добро, що виникає
Від ворога смертельного свого!
Я бачив якось: вжалила гадюка
Ягнятко бідолашне. На землі
Воно лежало, корчачись у піні.
А поруч мати бекала тривожно.
Тоді зірвав мій батько і поклав
Якусь траву на ранку; поступово
Ягня, таке безпомічне й безсиле,
Потроху поверталось до життя
І скоро вже безпечно припадало
До вимені зраділої вівці,
А та, вся трясучись, його лизала.
"Дивись, мій сину, — проказав Адам,-
Дивись, як зло породжує добро".

Л ю ц и ф е р
І що ти відповів йому?

К а ї н
Нічого.
Промовчав я, — він батько мій, — та тільки
Тоді ж подумав: краще би ягняті
Не бути зовсім вжаленим змією,
Ніж до життя короткого вертатись
Ціною мук.

Л ю ц и ф е р
Та ти сказав мені,
Що із усіх істот, яких ти любиш,
Тобі найближча та, з якою разом
Ділив ти материнське молоко,
Та, що годує власними грудьми
Твоїх малих діток.

К а ї н
Авжеж, сказав:
Чим був би я без Ади?

Л ю ц и ф е р
Тим, чим я.
К а ї н
Тобі любов чужа.

Л ю ц и ф е р
А він, твій бог,
Що любить він?
К а ї н
Все суще, — каже батько.
Але, зізнаюсь, я цього не бачу.

Л ю ц и ф е р
Ось через це не можеш ти судити,
Чужа мені любов чи ні. Є дещо
Велике і загальне, у якому
Окреме мусить танути, як сніг.

К а ї н
Що значить це – як сніг?

Л ю ц и ф е р
Задовольнися
Невіданням того, що жде нащадків,
І просто насолоджуйся теплом
Під небом, що не бачило зими.

К а ї н
Чи ти любив істот, на тебе схожих?

Л ю ц и ф е р
А ти – хіба не любиш ти себе?

К а ї н
Та все ж не так, як ту, що примиряє
Мене з життям і що мені дорожча,
Ніж це життя, бо я її люблю.

Л ю ц и ф е р
Ти любиш, зачарований красою,
Як Єва райським яблуком колись;
Але краса змарніє – і любов,
Як всі бажання, видихнеться й згасне.

К а ї н
Від чого може збліднути краса?

Л ю ц и ф е р
Від часу перш за все.

К а ї н
Та дні минають,
А Єва і Адам іще прекрасні,-
Не так, як серафими чи сестра,
Та все ж прекрасні.

Л ю ц и ф е р
Невблаганний час
Їх змінить невпізнанно.

К а ї н
Дуже прикро;
Та все ж таки не можу уявити,
Що розлюблю колись свою сестру.
Якщо її краса змарніє, зблідне,
Творець всього прекрасного, здається,
Свій кращий витвір втративши, повинен
При цьому втратить більше, аніж я.

Л ю ц и ф е р
Ти втратиш все, бо любиш те, що гине.

К а ї н
Зате, на жаль, нічого ти не любиш.

Л ю ц и ф е р
А брат – ти любиш брата?

К а ї н
Чом би й ні?
Л ю ц и ф е р
Його і бог, і батько дуже люблять!

К а ї н
Люблю і я.
Л ю ц и ф е р
Похвально і покірно.

К а ї н
Покірно?!
Л ю ц и ф е р
Так, бо первістком у Єви
Був ти, а він – улюбленець її.

К а ї н
Змій першим був улюбленцем, він – другим.

Л ю ц и ф е р
І в батька він любимчик?

К а ї н
Ну то й що?
Неначе я любити не повинен
Його за те, що милий він усім!

Л ю ц и ф е р
Ось і Єгова, лагідний володар
І щедрий наш засновник райських кущ,
До Авеля всміхається привітно.

К а ї н
Не бачив я Єгови і не знаю,
Чи справді він всміхається колись.

Л ю ц и ф е р
Так ангелів його ти бачиш.

К а ї н
Зрідка.
Л ю ц и ф е р
І все ж таки повинен був помітить,
Що Авель їм миліший, бо від нього
Приймаються всі жертви.

К а ї н
І нехай!
Навіщо говорить про це зі мною?

Л ю ц и ф е р
Тому, що ти про це багато думав.

К а ї н
Можливо, й думав, — та для чого ти
Нагадуєш…

У хвилюванні зупиняється.
Дияволе! З тобою
Ми у твоєму світі, тож про мій
Не говори зі мною. Так багато
Чудесного мені ти показав:
Могутніх попередників людини,
Що попирали землю, від якої
Зостався лиш уламок; безліч зір,
Серед яких ледь блимає нікчемний
Наш світ у нескінченності світів;
Ти показав мені зловісні тіні
Того буття, чиє ім'я жахливе
Приніс нам батько. Це імення – Смерть.
Ти показав багато, та не все.
Дозволь мені оглянути притулок
Єгови, а не можеш – то хоч свій.
Де живете ви?

Л ю ц и ф е р
В просторі, усюди.
К а ї н
Але ж повинен бути у Єгови,
Як і у тебе, певний край чи дім?
Він є у всіх. Земля дісталась людям,
В світах далеких мешканці свої.
У всіх живих істот своя стихія.
Ти показав, що навіть бездиханним
Притулок є. А значить, — є і богу,
Є і тобі. Ви разом живете?

Л ю ц и ф е р
Живем окремо, разом лиш царюєм.

К а ї н
О, краще б хтось один із вас лишився!
Тоді б, можливо, встановилась згода
Стихій, що ворогують між собою!
І що штовхнуло вас до ворожнечі –
Вас, мудрих, нескінченних? Ви ж – брати
По сутності, по славі, по єству!

Л ю ц и ф е р
А ви брати із Авелем?

К а ї н
Брати.
Братами і залишимось. Та навіть,
Якби братами не були, хіба
Ви з нами схожі? Чи могли б вступити
Безсмертний з незкінченним в боротьбу,
Що світ веде до лиха? І за що?

Л ю ц и ф е р
За владу.
К а ї н
Лиш за владу? Таж казав ти,
Що він і ти безсмертні.
Л ю ц и ф е р
Так, безсмертні.
К а ї н
А голубого простору безодня
І справді нескінченна?

Л ю ц и ф е р
Нескінченна.
К а ї н
Ну, то й царюйте в ній без ворожнечі.
Навіщо сперечатись? Чи не досить?
Чи тісно вам?

Л ю ц и ф е р
Ми в ній царюєм разом.

К а ї н
Та творить зло лише один із вас.

Л ю ц и ф е р
Хто саме?
К а ї н
Ти. Хіба б не міг ти також
Творить добро? Ти можеш, та не хочеш.

Л ю ц и ф е р
Хай творить він. Ви – не мої створіння,
Він вас створив.
К а ї н
То і лиши йому
Його дітей. І покажи тим часом
Свій чи його притулок.

Л ю ц и ф е р
Я би міг
Відкрити їх обидва. Та настане
Великий час, коли один із них
Відкриється тобі уже навіки.

К а ї н
Та не тепер?

Л ю ц и ф е р
Твій розум неспроможний
Найменше осягнути – навіть те,
Що бачив. Ти ще прагнеш таємниці!
Дізнатися про сутність Двох Основ!
Побачити їх потаємні трони!
О праху, угамуй свою зухвалість:
Побачить хоч один із них – є смерть.
К а ї н
Нехай помру – та тільки б їх побачить!

Л ю ц и ф е р
Ось мова сина тої, що зірвала
Те яблуко! Але повинен ти
Лиш вмерти, а не бачить їх. Той зір
Для іншого становища.

К а ї н
Для смерті?

Л ю ц и ф е р
Ні, смерть – лиш вступ.

К а ї н
Так значить, смерть приводить
До чогось зрозумілого? Тоді
Її боюся менше я.

Л ю ц и ф е р
І, отже,
Тобі пора на землю повернутись,
Де маєш ти примножить рід Адама,
Любити, їсти, пити, працювати,
Сміятися і плакати, тремтіти
За цим дурним життям – і, врешті, вмерти.

К а ї н
Тоді навіщо споглядав я речі,
Що ти мені відкрив?

Л ю ц и ф е р
Бажав ти знань;
А все, що я відкрив тобі, говорить:
Пізнай себе.
К а ї н
Шкода! Я зрозумів,
Що я – ніщо.
Л ю ц и ф е р
І це незаперечний,
Хоч і печальний, підсумок шукань.
Тож передай свій досвід власним дітям –
Це їх врятує від подібних мук.

К а ї н
Зарозумілий дух! Ти маєш владу,
Але й у тебе є владика.

Л ю ц и ф е р
Ні!
Клянуся небом, де лиш Він царює!
Безоднею клянусь тобі й життями
Істот, що лиш мені підвладні – ні!
Він переможець мій, — та не владика,
Його шанують всі, але не я.
Я з ним у боротьбі, як і раніше,
На небесах. І не стомлюся вічно
Боротись з ним! На шальках терезів
За світом світ, світило за світилом,
За всесвітом новий, далекий всесвіт
Повинні колихатися, аж поки
Нещадна не скінчиться боротьба,
Аж поки не загине супротивник,
А може, я. Але хіба це буде?
Як загасити нашу ворожнечу
Або безсмертя наше припинить?
Він переміг, і той, кого він скинув,
Зоветься злом. Чи кращий переможець?
Коли б мені дісталась перемога,
Злом був би він. Ось вам, що нещодавно
Прийшли у світ, таким ще юним смертним,
Які він подарунки дарував?

К а ї н
Гіркі і нечисленні.

Л ю ц и ф е р
Повернись же
На землю, де скуштуєш ти і решту
Його небесних милостей. Творець
Добра і зла їх не створив такими,
Усе умовне: і добро, і зло.
Якщо добро дає він, — називайте
Його благим; якщо вас огорнуло,
Як хмара, зло, то відшукайте справжнє,
Не вигадане вами, джерело;
Не звалюйте усе на злого духа.
Один дарунок добрий дарувало
Вам дерево пізнання – людський розум:
Тож хай він не боїться грізних слів
Тирана, що примушує вас вірить
Наперекір думкам і почуттям.
Терпи і думай – створюй у собі
Світ внутрішній, щоб зовнішній не бачить:
Зламай в собі своє земне єство
І прилучись до цінностей духовних!

Зникають.
Дія третя

С ц е н а п е р ш а

Місцевість поблизу Едему.
К а ї н і А д а

А д а
Іди тихіше, Каїне.

К а ї н
Та добре,
Але чому?
А д а
Он там під кипарисом
На листі спить наш хлопчик.

К а ї н
Кипарис!
Похмурий він; навіщо ти поклала
Під ним дитя? Він виглядає так,
Мов журиться за тим, що покриває.

А д а
Та він тінистий, добре захищає
Від спеки тих, що сплять.

К а ї н
Останнім сном
І вічним. Та ходімо до Еноха.

Підходять до дитини.

Який він гарний! Як палають щічки!
Рум'янець не поступиться трояндам,
Розкиданим довкола.

А д а
Подивись,
Як гарно він відкрив свої вуста!
Ні, не цілуй; він виспався і скоро
Прокинеться, та жаль будити!

К а ї н
Добре,
Я стримаюсь, вгамую власне серце.
Він спить і посміхається! Спи мирно
І посміхайся, юний спадкоємцю
Землі такої ж юної, як ти!
Спи безтурботно! Ти ще проживаєш
Години й дні невинності і щастя.
Не рвав ти забороненого плоду,
Іще не знаєш сорому. Пізніше
Настане час розплати за гріхи,
Яких ні ти не скоїв, ані я.
Тож спи спокійно! Щічки зашарілись;
З-під довгих вій, і темних, і тремтячих,
Мов темний і тремтячий кипарис,
Просвічує небесною блакиттю
Його дрімотна посмішка… Він спить
І снить – про що? Про рай!.. Хоч в сні побач
Його, мій сину! Він для нас – лиш мрія:
Ніколи і нікому вже із смертних
В його садах заквітчаних не бути!

А д а
Не ремствуй і даремно не тужи,
Мій Каїне, над сином за Едемом!
Його вже не повернеш. Та невже
Нам іншого створити неможливо?

К а ї н
Де?
А д а
Де завгодно: раз зі мною ти –
То я щаслива буду і без раю.
Чи я не маю діток, чоловіка,
Не маю батька, брата і сестри?
Чи я не маю матері, якій ми
Обоє зобов'язані життям?

К а ї н
І смертю зобов'язані також.

А д а
О, Каїне! Той дух, з яким ходив ти,
Тебе іще сильніше засмутив.
Я думала, що дивні ті видіння,
Які пропонував він показати,
Світів, що ще живуть і вже померли,
Твій розум заспокоять, збагативши
Тебе пізнанням істини; та бачу,
Що дух приніс одне лиш зло.