Калігула - Сторінка 2

І тільки бог знає, чого це нам буде варте. Але перепрошую, треба йти снідати! (Виходить.)

Сцена 6

Кезонія втомлено сідає.

КЕЗОНІЯ. Охоронець бачив, як він ішов. Увесь Рим бачить Калігулу по всіх усюдах. А Калігула бачить тільки свою ідею.

СЦІПІОН. Яку ідею?

КЕЗОНІЯ. Звідки мені знати, Сці-піоне?

СЦІПІОН. Друзіллу?

КЕЗОНІЯ. Хтозна. Що він любив її, це правда, і важко бачити, як сьогодні вмирає той, кого ти пригортав учора.

СЦІПІОН (несміливо). А ти?

КЕЗОНІЯ. О, я тільки колишня коханка!

СЦІПІОН. Кезоніє, його треба порятувати.

КЕЗОНІЯ. Ти, отже, любиш його.

СЦІПІОН. Я люблю його. Він був добрий до мене. Він надихав у м£,не, і деякі його вислови я знаю напщ'я^ Він говорив мені, що життя важ]кЄд але віра, мистецтво й кохання підтримують нас. Часто повторював, що мучити інших — це лише спосіб дурити себе. Він хотів бути справедливим.

КЕЗОНІЯ (підводячись). Він ..таке дитя. (Підходить до дзеркала і задивляється в нього.) Ніколи не мала іншого бога, крім свого тіла, і саме цьому богові хотіла б помолитися сьогодні, щоб він повернув мені Кая.

Заходить Калігула. Помітивши Кезрнію та Сціпіона, завагався і задкує. Водночас.*! протилежного боку заходять п а т р и5 ц і-ї;' й управитель палацу. Розгублено зупиняються, обертається Кезонія. Вона й Сціпіон 'біжать до Калігули. Він порухом зупиняє їх.'"'"

Сцена 7

УПРАВИТЕЛЬ {невпевнено). Ми... шукали тебе, Цезарю.

КАЛІГУЛА {рвучким, зміненим голосом). Бачу.

УПРАВИТЕЛЬ. Ми... так би мовити...

КАЛІГУЛА {брутально). Чого вам треба?

УПРАВИТЕЛЬ. Ми непокоїлися, Цезарю.

КАЛІГУЛА (підходячи до нього). Яким правом?

УПРАВИТЕЛЬ. М-м-м... {Раптом натхненно й дуже швидко). Ну, ти ж сам знаєш, що треба вирішити кілька питань щодо державної скарбниці.

КАЛІГУЛА (нестримно регочучи). Скарбниці? Таки правда, скарбниця — це головне!

УПРАВИТЕЛЬ. Звичайно, Цезарю.

КАЛІГУЛА {сміючись і далі, до Кезонії). Хіба не так, любко, скарбниця — важлива річ.

КЕЗОНІЯ. Ні, Калігуло, це річ другорядна.

КАЛІГУЛА. Ти нічого не тямиш. Значення скарбниці величезне. Важливе все: гроші, громадська моральність, зовнішня політика, постачання армії, земельні закони! Кажу тобі, що все головне. Усе має однаковий вимір — велич Риму і твій ревматизм. Я за все це візьмуся! Слухай-но мене, управителю.

УПРАВИТЕЛЬ. Ми слухаємо тебе. Патриції підступають ближче.

КАЛІГУЛА. Ти мені відданий, так?

УПРАВИТЕЛЬ (із докором). Цезарю!

КАЛІГУЛА. Гаразд, я розповім тобі свій план. Ми, як оком змигнути, перекинемо всю політичну економію догори ногами. Я тобі з'ясую, управителю... коли патриції вийдуть.

Патриції виходять.

Сцена 8

Калігула сідає біля Кезонії.

КАЛІГУЛА. Слухай добре. По-перше: всі патриції, кожен в імперії, хто має якийсь маєток — великий чи малий — байдуже — нехай позбавить спадку своїх дітей і складе заповіт на користь держави.

УПРАВИТЕЛЬ. Але, Цезарю...

КАЛІГУЛА. Я ще не давав тобі слова. В міру наших потреб ми вбиватимемо цих людей за довільно укладеним списком. При нагоді ми можемо й змінити порядок, теж довільно. І ми успадкуємо все.

КЕЗОНІЯ {вивільнившись). Що на тебе найшло?

КАЛІГУЛА {незворушно). Порядок страт, власне, не має ніякого значення. Або, швидше, всі страти мають однакове значення, з чого випливає, що не мають ніякого. З іншого боку, винні геть усі і кожен зокрема. До того ж знайте, що пряме обкрадання громадян не більш аморальне, ніж підвищення непрямих податків на харчі, без яких вони не можуть обійтися. Правити — значить красти, це знають усі. Але красти замасковано. Що ж до мене, я крастиму відверто. Досить цупити дрібняки. (З притиском, до управителя.) Виконаєш ці накази без затримки. Цього ж вечора заповіти будуть підписані всіма мешканцями Риму, а найпізніше за місяць в усіх провінціях. Розсилай посланців.

УПРАВИТЕЛЬ. Цезарю, ти не усвідомлюєш...

КАЛІГУЛА. Слухай мене добре, йолопе. Якщо скарбниця має значення, то людське життя — ні. Це ясно як день. Усі, що думають так, як ти, повинні згодитися з цим міркуванням і визнати: їхнє життя — це ніщо, бо ж гроші для них — усе. Я, врешті, вирішив бути логічним, й оскільки я маю владу, ви побачите, чого вам коштуватиме логіка. Я винищу суперечників і суперечності. І, якщо треба, почну з тебе.

УПРАВИТЕЛЬ. Присягаюсь, Цезарю, що моя добра воля поза сумнівом.

КАЛІГУЛА. І моя так само, можеш мені повірити. Я довів це тим, що погодився з твоєю думкою і обмірковую, як поповнити державну скарбницю. Загалом подякуй мені, бо я взявся до твоєї гри і граю твоїми картами. {Пауза, потім спокійно.) До того ж мій план геніальний своєю простотою, і про нього годі сперечатися. Ти маєш три секунди, щоб зникнути. Я рахую: один...

Управитель зникає.

Сцена 9

КЕЗОНІЯ. Я тебе не впізнаю. Це, мабуть, жарт?

КАЛІГУЛА. Не зовсім так, Кезоніє. Це педагогіка.

СЦІПІОН. Та це неможливо, Каю.

КАЛІГУЛА. Саме так!

СЦІПІОН. Не розумію тебе.

КАЛІГУЛА. Саме так! Ідеться про неможливе, або, швидше, як зробити неможливе можливим.

СЦІПІОН. Та це ж гра без правил. Це витівки божевільного.

КАЛІГУЛА. Ні, Сціпіоне, це чеснота імператора. (Втомлено відхиляється назад.) Я нарешті починаю розуміти корисність влади. Вона дає неможливому шанси стати можливим. Сьогодні і на увесь прийдешній час свобода вже не має меж.

КЕЗОНІЯ (сумно). Не знаю, Каю, чи треба радіти.

КАЛІГУЛА. Я знаю не більше за тебе. Але, гадаю, що слід потішитися свободою.

Заходить X е р е а.

Сцена ІО

ХЕРЕА. Почув, що ти вернувся. Я молився за твоє здоров'я.

КАЛІГУЛА. Моє здоров'я дякує тобі. (Пауза, тоді раптом.) Забирайся геть, Хереа, я не хочу тебе бачити.

ХЕРЕА. Я вражений, Каю.

КАЛІГУЛА. Чого? Я не люблю письменників і не терплю їхньої брехні. Вони говорять, щоб не слухати. Якби слухали, то знали б, що вони ніщо, і не могли б говорити далі. Ідіть геть, терпіти не можу лжесвідків.

ХЕРЕА. Якщо ми говоримо неправду, то часто несвідомо. Я обстоюю свою невинність.

КАЛІГУЛА. Брехня ніколи не буває невинною. А ваша надає ваги речам і людям. Ось те, чого я не можу вам подарувати.

ХЕРЕА. І все-таки треба захищати цей світ, якщо ми хочемо в ньому жити.

КАЛІГУЛА. А ти його не захищай. Світ нічого не значить, і хто це визнає, здобуває свободу. (Підводиться.) І правда, що я ненавиджу вас, ви всі невільники. В усій Римській імперії тільки я маю свободу. Радійте, до вас нарешті прийшов імператор, що навчить вас свободи. Іди геть, Хереа, і ти, Сціпіоне, також іди. Дружба для мене сміховинна. Ідіть звістуйте Римові, що він отримав нарешті свободу. І разом із нею починаються великі випробування.

Вони виходять. Калігула відвертається.

КЕЗОНІЯ. Ти плачеш?

КАЛІГУЛА. Так, Кезоніє.

КЕЗОНІЯ. Що, зрештою, сталося? Якщо ти справді кохав Друзіллу, то водночас кохав мене і ще багатьох. Цього не досить, щоб її смерть гналася за тобою три дні й три ночі й привела сюди таким лютим.

КАЛІГУЛА (повертаючись до неї). Та хто, дурепо, говорить тобі за Друзіллу? Хіба не можеш уявити, що чоловік плаче не тільки через кохання?

КЕЗОНІЯ. Даруй, Каю. Але я намагаюсь зрозуміти.

КАЛІГУЛА. Чоловіки плачуть, тому що життя не таке, яким має бути. (Вона підходить до нього.) Облиш, Кезоніє. (Вона відступає.) Але будь біля мене.

КЕЗОНІЯ. Я зроблю для тебе, що завгодно. (Сідає.) В мої роки вже знають, що життя недобре. Та якщо на землі зло, навіщо його збільшувати?

КАЛІГУЛА. Ти нездатна цього збагнути. Ну то й що? Мабуть, я себе потамую. Але відчуваю, як у мені постають якісь невідомі примари. Що робити супроти них? (Повертається до неї.) О Кезоніє, я знав, що можна бути у відчаї, але не мав уявлення, що стоїть за цим словом. Подібно до інших людей вважав, що це хвороба душі. Та ба, страждає тіло. Мені болять груди, руки й ноги, затісна шкіра. Голова порожня, серце роз'ятрене. А найстрашніше — отой присмак у роті. Не крові, не смерті, не гарячки, але всього вкупі. Досить ворухнути язиком, як усе вкриває чорнота й мене жахають примари. Як воно важко, як воно гірко ставати людиною.

КЕЗОНІЯ. Тобі треба поспати, поспати довго, заспокоїтись і не думати ні про що. А я посиджу біля тебе, поки ти спатимеш, і коли прокинешся, світ уже не буде такий огидний. Всю силу доклади, щоб полюбити те, що є принадного в ньому. Можливе теж, має свої шанси.

КАЛІГУЛА. Але ж треба спати, треба забутися. Це неможливо.

КЕЗОНІЯ. Ми так говоримо, коли геть виснажені. Та настане час, і в руках знову буде сила.

КАЛІГУЛА. Але треба знати, до чого їх прикласти. Навіщо мені міцні руки, навіщо неймовірна влада, якщо я не можу змінити порядок речей, зробити, щоб сонце сідало на сході, щоб зменшилося страждання й щоб люди не помирали? Ні, Кезоніє, байдуже, спати чи не спати, якщо не можеш захитати світового ладу.

КЕЗОНІЯ. Такого хотіти — це рівнятись до богів. Я не знаю більшого безумства. ХІ^І

КАЛІГУЛА. І ти вважаєш мене божевільним. Та що таке бог, щоб я хотів прирівнятися до нього? Те, до чого я прагну сьогодні, вище від божого. Я бажаю створити царство, де владарює неможливе.

КЕЗОНІЯ. Ти не можеш знищити небо, гарне обличчя зробити потворним, а серце людське нечутливим.

КАЛІГУЛА (в дедалі більшому збудженні). Я хочу небо розчинити в морі, змішати красу і потворність, і щоб горе пирхало реготом.

КЕЗОНІЯ (випростана перед ним, благально). Є зло й добро, велике й нице, справедливе й фальшиве. Присягаюся, що все це не зміниться.

КАЛІГУЛА [так само). Але я хочу все це змінити. Я подарую цьому століттю рівність. І коли все буде вигладжено, неможливе нарешті запанує на землі, місяць буде у мене в руках, тоді, можливо, я й сам перетворюсь, а зі мною і світ; тоді нарешті люди не помиратимуть і будуть щасливі.

КЕЗОНІЯ (кричить). Ти не зможеш скасувати кохання!

КАЛІГУЛА (вибухає, голосом, повним люті). Кохання, Кезоніє! (Бере Ті за плечі й струшує.) Я дізнався, що кохання ніщо. Той чолов'яга має рацію: державна скарбниця! Ти це добре затямила, так? Все починається з цього. О, тепер я нарешті житиму. Життя, Кезоніє, життя — це антипод кохання. Я це тобі кажу, і запрошую на найбуч-ніше свято, на всеохопне дійство, на найкращу з вистав. Мені треба людей, глядачів, жертв і винних. (Підбігає до мідної дошки і починає бити лункими ударами. Б'ючи й далі.) Хай зайдуть винні. Мені треба злочинців. Вони всі злочинці. (Б'ючи в дошку^) Я хочу, щоб зайшли засуджені на смерть.