Каллілопа - Сторінка 4

Проте лакедемонці, зрозумівши, що оракул, який було дано Тейсамену, не стосувався до гімнастичних змагань, але до військових, намагалися вмовити Тейсамена, пропонуючи йому гроші, разом із їхніми царями Гераклідами прийняти на себе командування у війнах (4). Проте він, бачачи, що спартанці за всяку ціну хотіли зробити його їхнім другом, коли він це зрозумів, він збільшив для себе суму і дав їм зрозуміти, що коли б вони зробили його спартанським громадянином із усіма громадянськими правами, він погодився б, але ні за яку іншу винагороду не зробить цього. Почувши це, спартанці спочатку обурилися і відмовилися від своєї пропозиції, проте, нарешті, коли виникла велика небезпека від наступу персів, послали за ним і погодилися з його умовою. А він, побачивши, що вони змінили думку, сказав, що і цього йому не досить і що треба ще, щоб і його брат Гегій став спартанцем на такій умові, як і він.

34. У своїй вимозі він пішов за прикладом Мелампода, якщо можна порівняти вимогу того, хто хотів стати царем, із вимогою іншого, хто домагався громадянських прав. Бо, справді, Мелампод, коли аргоських жінок уразило божевілля(1) і аргосці запросили його з Пілоса за плату вилікувати їхніх жінок від цієї хвороби, запропонував, що він це зробить і в нагороду за це хоче одержати половину царства. Аргосці на це не погодилися і повернулися, але оскільки з бігом часу божеволіло все більше і більше жінок, вони змушені були відступити і пішли за ним, погодившись дати йому те, що він вимагав. Тоді він, побачивши, що вони змінили думку, збільшив свою вимогу і заявив їм, що коли вони не дадуть його братові третину царства, він не зробить того, про що його просять. І аргосці, опинившися в такому скрутному становищі, погодилися і на це.

35. Так само і спартанці, оскільки так їм був потрібен Тейсамен, погодилися на все. Коли і на цей раз спартанці погодилися, тоді Тейсамен із Еліди, ставши спартанським громадянином, допоміг їм як ворожбит одержати перемогу в п'яти дуже важливих для них війнах. Треба —зазначити, що лише вони з усіх людей стали громадянами Спарти(1). П'ять цих перемог були такі: перша була перемога над платейцями (2), друга над тегейцями (3) і аргосцями, потім при Діпаї над об'єднаними аркадянами, за винятком мантінейців, потім перемога біля Істму(5) над мессенцями і остання перемога при Танагрі(6) над афінянами і аргосцями. З п'яти перемог цю було одержано після всіх.

36. Отже, цей Тейсамен, який був серед спартанців, був ворожбитом в еллінів там, у краю платейців. Так для еллінів, якщо вони займали оборону, жертвоприношення були сприятливими, а коли йшлося про те, щоб вони перейшли Асоп і вступили в бій, не сприятливими.

37. Для Мардонія, якому кортіло вступити в бій, жертвоприношення не обіцяли успіху, проте, якщо він лише оборонятиметься, то вони були для нього сприятливими, бо і він приносив жертви, як це звичайно роблять елліни, маючи як ворожбита одного елейця Гегесістрата(1), вже прославленого серед Телліадів (2). Його колись ще до цих подій схопили спартанці і тримали закутого в кайдани, щоб його потім стратити, бо вони зазнали від нього багато лиха. Проте він у цьому жахливому становищі, в якому він перебував, бо життя його наражалося на небезпеку, вирішив, щоб не зазнати страшенних тортур, а потім бути страченим, зробив щось неймовірне для переказу. Оскільки одна його нога була закута в оббиту залізом колоду, він використав кимсь принесений ніж і зробив найдивніше з усього, що ми знаємо, вирішивши витягти з колоди свою ногу, він відтяв собі ступню. Після цього, оскільки в'язниця охоронялася, він підкопав стіну і втік до Тегеї. Ідучи вночі, він у день переховувався в лісі. Так на третю ніч він добувся до Тегеї, а лакедемон-ці всім народом шукали його дуже здивовані, найшовши його ступню, яка лежала у в'язниці, де його вже не було. Отак тоді втік він від лакеде-монців і прийшов до Тегеї, яка тоді ворогувала з лакедемонцями. Коли він одужав, він зробив собі дерев'яну ступню і став відвертим ворогом лакедемонців. Але ненависть, яку він плекав до лакедемонців, не привела його до добра. Нарешті вони захопили його на Закінті(3), де він ворожив, і вбили його.

38. Смерть Гегесістрата сталася після подій при Платеях, а на той час він був на службі в Мардонія, який багато платив йому, і Гегесістрат приносив жертви на берегах Асопу з усією ретельністю через свою зненависть до лакедемонців і через бажання якнайбільше заробити. І оскільки жертвоприношення не були сприятливими для того, щоб почати бій, ні для персів, ні для еллінів, що були з ними (бо і вони мали свого власного ворожбита, Гіппомаха з Левкади), а еллінів дедалі ставало все більше, один фіванець Тімагенід, син Герпія, порадив Мардонієві поставити варту в ущелинах Кіферону, пояснивши йому, що звідти щодня приходять елліни і що там можна їх не допустити.

39. Вже минуло вісім днів відтоді, як супротивники вистроїлися один проти одного, коли Тімагенід дав таку пораду Мардонієві. Мардо-ній зрозумів, що ця порада правильна, і щойно настала ніч, він послав загін кінноти до виходу з ущелин Кіферону, які ведуть до Платей і котрі беотійці називають Три голови, а афіняни Дубові голови. Вершники, послані туди, не марнували часу, бо вони захопили п'ятсот возів, що спускалися на рівнину і перевозили з Пелопоннесу харчі для війська, а разом із ними людей, які супроводили вози. Коли до їхніх рук потрапила ця здобич, перси почали безжалісно вбивати і людей, і в'ючних тварин. І коли вони переситилися вбивством, вони навантажили все, що залишилося, і відвезли в табір до Мардонія(1).

40. Після цієї події минуло ще два дні і жодна з ворожих сторін не наважувалася вступити в бій. Варвари дійшли до Асопу, викликаючи на бій еллінів, але ні ті, ні інші не переходили через річку. Проте Мардо-нієва кіннота весь час дратувала еллінів і не давала їм спокою. Справді фіванці, які з таким запалом перейшли на бік мідійців, із своїм завзяттям воювати, завжди показували шлях кінноті до того, як почалася битва, а тоді вже почали діяти перси та мідійці і виявили велику мужність.

41. Отже протягом цих десяти днів більш нічого не сталося, але коли настав одинадцятий день після того, як вороги вистроїлися один проти одного при Платеях і число еллінів звичайно все збільшувалося, але і Мардоній почав марудитися своєю бездіяльністю. Тоді зійшлися на нараду Мардоній, син Гобрія, і Артабаз, син Фарнака, один із небагатьох персів, якого найбільш шанував Ксеркс. Під час цієї наради було висловлено ось які думки. На думку Артабаза, треба було якнайшвидше виступити з усім військом і повернутися у фіванську фортецю, де зібрано багато продовольства(1) для людей і безліч поживи для в'ючної худоби, і перебувати там у цілковитому спокої, а далі ось що треба зробити, щоб досягти успіху. Оскільки вони мають багато золота як карбованого, так і не карбованого, а також багато срібла і келехів, усього цього не слід шкодувати, а це належить розподілити серед еллінів (2), і насамперед серед тих, які обіймають високі посади, серед тих, що очолюють міста, і вони не забаряться продати свою свободу. Проте аж ніяк не слід ризикувати, вступаючи в іншу битву. Така була його думка і думка фіванців, бо він був добре повідомлений. Але думка Мардонія була зовсім легковажна і необгрунтована. Він гадав, що його військо було незрівнянно численнішим за еллінське військо і що треба якнайшвидше розпочати бій і не давати змоги еллінам поповнювати свої лави, а щодо жертвоприношення Гегесістрата, то на них не треба звертати уваги і силоміць добувати собі сприятливі знамення, але згідно з перським звичаєм дати бій.

42. І оскільки Мардоній уважав це за доцільне, ніхто не заперечував і так переважила його думка, бо цар доручив йому верховне командування військами, а не Артабазові. Отже він скликав начальників військових підрозділів і стратегів тих еллінів, що були його союзниками, і запитав їх, чи не знають вони якогось пророцтва щодо персів, ніби Еллада стане їхньою могилою. І оскільки запрошені на нараду мовчали, одні тому, що не знали цих оракулів, а інші знали їх, але вважали небезпечним говорити, почав так казати сам Мардоній: "Оскільки ви або нічого не знаєте, або знаєте їх, але не наважуєтесь сказати, я сам вам їх перекажу, бо я добре повідомлений. Існує пророцтво, що персам призначено прибути в Елладу, розграбувати Дельфійське святилище(1) і після цього розграбування всім загинути. Отже, знаючи це, ми не нападемо на це святилище і не розграбуємо його і через це ми не загинемо. А всі ви, які. співчуваєте персам, повинні радіти, що ми знищимо еллінів". Так він їм сказав, а потім наказав їм готуватися і привести все до ладу, бо наступного дня, щойно розвидниться, відбудеться бій.

43. Цей оракул, який за словами Мардонія торкався персів, як я знаю, принаймні, було складено для іллірійців і для війська енхелеїв(1), а не для персів. Але вірші пророцтва про ту битву склав Бакід:

"Там, де течуть Термодонт і Асоп, де поля зеленіють,

Битва жорстока буяє і крики летять різномовні,

Вбито там буде багато озброєних луками персів,

Так їм призначила Доля, завжди і для всіх неминуча".

Ці вірші та інші подібні до них поета Мусая, що стосуються персів, я знаю. Річка Термодонт тече між Танагрою і Глісантом (2).

44. Після того, як Мардоній запитав про оракули і після його промови, якою він хотів підбадьорити персів, посутеніло і було виставлено варти. Коли проминула якась частина ночі і здалося, що запанував спокій у таборах і люди відпочивали в глибокому сні, з'явився вершник перед афшськими вартовими, Александр, син Амінта, стратег і цар македонців, і сказав, що йому треба порозмовляти з еллінськими стратегами. Поки більшість вартових залишилася на своїх місцях, інші побігли оповісти стратегів. Вони прибігли і сказали їм, що з мідійського табору прискакав вершник, який каже їм лише те, називаючи імена стратегів, що хоче з ними розмовляти.

45. І стратеги ледве це почули, пішли разом із оповісниками до вартових. Коли вони прийшли, Александр сказав їм: "Шановні афіняни! Те, що я вам скажу, це я вам кажу цілком довірчо і прошу вас зберігати це таємно і нікому цього не казати, крім Павсанія, щоб і мені не пошкодити.