Катар (Нежить) - Сторінка 22

За якихось шість днів перед нами була зламана, ледь жива, враз постаріла, та все ж цілком нормальна людина. На сьомий день перебування в лікарні Прок дав свідчення. Повідомив, що один клієнт виплатив йому замість тисячі п'ятсот усього сто п'ятдесят франків, мотивуючи це тим, що не отримав всіх фотографій. У понеділок, коли він прилаштовував скельця до окулярів, він раптом так розсердився коло шліфувального верстата на того клієнта, що кинув усе й вибіг з майстерні, "аби порахуватися з ним". Про відвідини кондитерської він зовсім не пам'ятав. Не пригадував також подій, що сталися на мосту, говорив тільки, що влаштував скандал у квартирі клієнта, і той сплатив йому решту грошей. Наступної ночі після цього свідчення його стан несподівано погіршився, і під ранок він помер від серцевої недостатності. Лікарі зійшлися на реактивному психозі. І хоча смерть Прока не була безпосередньо зв'язана з його божевіллям, справа знову набрала ваги. Смерть — це завжди козирна карта. Напередодні смерті Прока я відвідав його матір. Як на свій вік вона була досить люб'язна. На рю Амелі я прихопив з собою практиканта з бригади наркотиків, щоб він оглянув лабораторію і хімікати. У пані Прок я сидів довгенько, бо думки такої бабусі — наче грамофонна платівка, поставивши яку, мусиш вислухати до кінця. Під кінець відвідин мені здалося, що крізь прочинене вікно я чую дзвінок при вході до майстерні. Практикант переглядав книгу записів за прилавком.

— Щось знайшли? — запитав я.

— Ні, нічого.

Але він видався мені якимось невпевненим.

— Тут хтось був?

— Так, а звідки ви знаєте?

— Я чув дзвінок.

— Так, — сказав він іще раз і розповів, що сталося. Практикант почув дзвінок, але не міг відразу піти до приймальні, бо стояв на стільці, відчинивши для обшуку розподільчі щитки. Відвідувач, чуючи брязкіт і гадаючи, що то Прок, голосно сказав:

— Ну, що там? Як ви почуваєте себе сьогодні, любий мій Дьюдонне?

Практикант увійшов до майстерні і в приймальні побачив чоловіка середніх літ, без капелюха, той здригнувся, наче хотів тікати до дверей. А все через випадок. Люди з бригади наркотиків звичайно ходять в цивільному, але саме того дня мало відбутися урочисте нагородження одного з їхніх працівників, і всі мали прийти в мундирах для його вшанування. Оскільки урочистість мала початись о четвертій, практикант, щоб заощадити час, пішов зі мною в мундирі.

Отже, того відвідувача злякала поліцейська форма. Він сказав, що хоче забрати віддані в ремонт окуляри, і показав квитанцію й номерок. Агент відповів, що власник майстерні захворів, і тому, на жаль, окулярів він не отримає. Таким чином, було сказано все. Але клієнт не виходив. Нарешті, стишивши голос, він запитав, чи Прок захворів раптово. Агент відповів, що раптово.

— Це щось серйозне?

— Досить серйозне.

— Я… дуже потребую цих окулярів, — пробелькотів відвідувач аби щось сказати, очевидно, не зважуючись запитати про щось інше.

— Він… живий? — запитав він зненацька.

Це вже моїй людині зовсім не сподобалося. Не відповідаючи, практикант поклав руку на дошку, що закривала прохід до приймальні, бо в нього виникло бажання глянути на документи відвідувача. Але той, крутнувшись на місці, швидко вийшов. Доки агент відімкнув защіпку, доки підняв дошку й вибіг на вулицю, відвідувач безслідно зник. Була саме четверта, люди поверталися з роботи, сіяла мжичка, і по тротуарах сунув натовп.

Мене трохи розгнівало, що практикант дозволив йому втекти, але нагінку я відклав на потім. Адже у нас була ще книга замовлень. Я запитав практиканта, чи запам'ятав він номер квитанції, яку показував той чоловік. Ні, він не звернув уваги. За останні дні в книзі було багато записів, позначених лише ініціалами клієнтів. Отже, це давало небагато. Те, за що можна було зачепитися, було розпливчасте, мов хмаринка, — відвідувачева поведінка. Певне, добре знав Прока, коли звертався до нього на ім'я. Врешті я почав занотовувати, не дуже сподіваючись на успіх, останні записи з книги. Чи квитанція на окуляри не могла бути лише вигідним приводом? Наркотики можуть бути сховані у тайнику, якого не знайдеш за день, якщо його влаштовували фахівці. Квитанція могла бути фіктивною. Що я тоді думав про загиблого? Власне, й сам не знаю. Зрештою, якщо я навіть доти помилявся щодо особи оптика і майстерня служила переправним пунктом, то геть безглуздо було б припускати, що Прок, отримавши партію товару, попробував його першим і тому отруївся. Товар міг бути фальшивий, таке траплялося. Але такого, щоб торгівці чи посередники самі вживали наркотики, не траплялося — вони надто добре знають про наслідки, щоб спокуситись. Я не знав, що й думати, коли агент допоміг мені: пригадав, що, незважаючи на дощ, відвідувач не мав ні капелюха, ні парасолі, а його плащ, ворсистий редингот, був майже сухий. Машиною приїхати він не міг, бо вулиця була перерита. Отже, цей чоловік жив десь неподалік. Його знайшли на п'ятий день. Як? Досить просто. Зі слів практиканта виготовили робочий портрет розшукуваного, і детективи обійшли з ним консьєржок на рю Амелі. Це був неабихто — вчений, доктор хімічних наук Дюнан. Жером Дюнан. Переглянувши книгу замовлень, я зауважив дивну річ: ініціали Ж. Д. фігурували в усіх трьох днях напередодні приступів у Прока. Доктор жив за кілька будинків по той бік вулиці. Я пішов до нього задовго перед обідом. Він сам відчинив мені. Я одразу ж упізнав його з портрета наших фахівців.

— Ага, — промовив він, — заходьте…

— Ви сподівалися цього візиту? — запитав я, йдучи за ним.

— Так. Прок живий?

— Вибачайте, але це я хотів поставити вам кілька запитань, а не відповідати на ваші. На якій підставі ви вважаєте, що Прок може не жити?

— Тепер я не відповім на запитання. Найважливіше, комісаре, щоб ця справа не набрала розголосу. Бережіть її від преси. Це була б біда.

— Для вас?

— Ні, для Франції.

Я не надав ваги цим словам. Але більше нічого з нього не витяг.

— На жаль, — сказав він, — якщо я й буду говорити, то лише з вашим шефом у Сюрте, до того ж після дозволу свого керівництва

Більше він не сказав нічого. Боявся, що я належу до поліцейських, які постачають пресу сенсаціями. Це я зрозумів згодом. Мали ми з ним клопотів! Врешті зробили так, як він хотів. Мій шеф зв'язався з його керівництвом, а згоду на його свідчення мусили давати два міністерства.

Доктор Дюнан займався пошуками препаратів, так званих психотропних депресорів, які у вигляді газу чи пилу вражають мораль і волю живої сили противника. Що ж ми врешті довідалися? Пообіцявши дотримувати таємниці, ми дізналися, що доктор Дюнан уже більше чотирьох років працював над синтезом такого депресора. Виходячи з певної хімічної сполуки, він отримав багато похідних. Одна з них впливала на мозок саме так, як потрібно. Але лише у величезних дозах. Її треба було їсти ложками, щоб з'явилися характерні симптоми: спочатку фаза збудження й агресивності, згодом — депресія з переходом до гострої манії самогубства. В подібних обставинах на потрібний шлях часто виводить випадок. До вихідної сполуки додають різні хімічні групи й вивчають фармакологічну дію похідних. Це може тривати роками, але сполуку з потрібними властивостями можна отримати й відразу. Перша можливість, звичайно, більш вірогідна.

Доктор Дюнан через сильну короткозорість постійно носив окуляри, отож протягом останніх років не раз був клієнтом Прока. Не мігши й кроку ступити без окулярів, мав їх аж три пари. Одною користувався, другу, запасну, носив з собою, а третю тримав дома. Таким обачним він став відтоді, як одного разу розбив окуляри в лабораторії й мусив припинити роботу. Власне, недавно, три тижні тому, з ним трапилося те саме. В інституті Дюнан працював у цілковитій ізоляції. Входячи до лабораторії, він переодягався з голови до п'ят — мав там навіть спеціальне взуття й білизну, а всі свої особисті речі на час занять залишав у вбиральні, відділеній від місця роботи компресійною камерою. Працював у прозорому пластиковому шоломі, куди по спеціальному гнучкому шлангу подавалося повітря. Ні його тіло, ні окуляри не стикалися з речовинами, які він досліджував. Щоб уникнути клопотів, які вже раз мав, Дюнан тепер перед роботою клав запасні окуляри на досить високу полицю з реактивами. Сягнувши за чимось рукою, він зачепив окуляри, й вони впали. Одне скло тріснуло, крім того, він пошкодив і оправу, наступивши на неї. Отож Дюнан заніс окуляри Прокові. Прийшовши по них через два дні, він не впізнав оптика. Змарнілий, той виглядав наче після тяжкої хвороби. Дюнанові сказав, що, мабуть, чимось отруївся, бо вночі почував себе жахливо і мав дивний приступ — ще й зараз хочеться плакати не знати чому! — закінчив він розповідь. Дюнан не надав цим словам особливого значення. Але ремонтом був невдоволений — одне вушко окулярів тиснуло, нове скельце було слабо закріплене нейлоновою прокладкою і за кілька днів випало й розбилося об викладену плиткою підлогу лабораторії. Доктор знову заніс окуляри до оптика. Коли прийшов по них наступного дня, Прок скидався на Лазаря — протягом доби він наче постарів на цілі роки. Дюнан знехотя почав розпитувати подробиці нового "приступу". Опис нагадував гостру депресію внаслідок хімічно викликаного психозу, надзвичайно схожу з симптомами, які давав препарат X, над яким Дюнан працював віддавна. Але таку сильну реакцію викликала десятиграмова доза порошку — то який же зв'язок був між цим фактом і відданими в ремонт окулярами? Він двічі заносив оптикові запасні окуляри, які звичайно лежали на полиці над бунзенівським пальником. Таж Дюнан припустив, що субстанція X, випаровуючись, могла осідати в мікроскопічних кількостях на запасних окулярах. Він вирішив перевірити. Хімічний аналіз справді виявив на скельцях і металевих шарнірах окулярів сліди сполуки X. Але кількість її" вимірювалася тисячними частинами міліграма. Серед хіміків відома анекдотична історія відкриття ЛСД. Хімік, який працював з цією субстанцією, навіть не підозрював, як, зрештою, ніхто в той час, її галюциногенної дії. Повернувшись додому, він зазнав типового "злету" з видивами й психотичним настроєм, хоча, виходячи з лабораторії, як завжди, старанно помив руки. Але під його нігтями залишилася мізерна кількість ЛСД, і коли він готував собі вечерю, цього вистачило, щоб викликати отруєння.

Доктор Дюнан замислився над тим, що, власне, робить оптик, вставляючи в оправу нові скельця й вирівнюючи дужки? Аби вирівняти пластмасу, він швидко проводить дужкою над газовим пальником.