Кавказький бранець - Сторінка 5

- Лев Толстой -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Замахав руками, закричав щодуху до своїх:

— Братці! Рятуйте! Братці!

Почули наші. Вискочили козаки верхові, кинулися до нього — навперейми татарам.

Козакам далеко, а татарам близько. Та вже і Жилін зібрав останні сили, підхопив рукою колодку, біжить до козаків, не тямить себе, хреститься і кричить:

– Братці! Братці! Братці!

Козаків чоловік п'ятнадцять було.

Злякалися татари — не доїжджаючи, почали зупинятися. 1 підбіг Жилін до козаків.

Оточили його козаки, питають, хто він, що за людина, звідки? А Жилін не тямить себе, плаче і примовляє:

— Братці! Братці!

Вибігли солдати, оточили Жиліна; хто йому хліба, хто каші, хто горілки; хто шинелею прикриває, хто колодку розбиває.

Пізнали його офіцери, повезли у фортецю. Зраділи солдати, товариші зійшлися до Жиліна.

Розповів Жилін, як з ним усе трапилось, і каже:

— От і додому з'їздив, одружився. Ні, мабуть, не судилося мені.

І залишився служити на Кавказі. А Костиліна аж через місяць викупили за п'ять тисяч. Ледве живого привезли.

1872