Казка про цифрову машину, що змагалася з драконом - Сторінка 2

- Станіслав Лем -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

тобто, Ваша Ферромагнітність?!

— Не журись,— відповіла машина,— скажи тепер, щоб він себе від себе самого відняв!

Помчав король у спальню, послав телеграму, і дракон заходився себе від себе самого віднімати. Спершу відняв від себе хвіст, потім лапи, потім тулуб і нарешті, побачивши, що справа кепська, завагався, але, віднімаючи з розгону й далі, відняв від себе голову, і в результаті лишився нуль, тобто ніщо: не стало електродракона!

— Немає більше електродракона! — радісно вигукнув король, забігаючи до підземелля.— І все завдяки тобі, стара цифрушко... завдяки... ах, ти вже напрацювалась, ти заслужила відпочинок, зараз я тебе вимкну.

— О ні, мій дорогенький,— відповіла машина,— я своє діло зробила, а ти хочеш мене вимкнути і вже не величаєш більше Вашою Ферромагнітністю? Це дуже погано! Тепер я сама обернусь на дракона й правитиму краще за тебе, адже ти завжди просив у мене поради з найважливіших питань, а отже, виходить, це я правила, а не ти...

І зі скреготом та деренчанням стала вона обертатись на електродракона: вже вогненні електрокігті вилізали у неї з боків, аж тут король, задихаючись від жаху, підбіг до машини, скинув з ноги пантофлю, й почав колошматити нею лампу за лампою.

Задеренчала, заскреготіла машина, збилась її програма, і з команди "електродракона вийшла команда "електросмола"; на очах у короля машина, похрипуючи щораз тихіше й тихіше, перетворилась на величезну блискучу масу чорної як вугілля електросмоли; маса ще потріскувала, аж поки витекла з неї голубими іскорками вся електрика й перед остовпілим Полеандром задиміла величезна баюра смоли...

Зітхнув король з полегкістю, взув пантофлі й вернувся в парадну спальню. Однак відтоді він дуже змінився: пережиті ним пригоди зробили його менш войовничим, і до кінця своїх днів Полеандр займався лише цивільною кібернетикою, а воєнної не торкався зовсім.