Казка про три машини-оповідачки короля Геніальйона - Сторінка 2

Внаслідок цього землетрус поперевертав половину дерев, давлячи тих, що стояли попід ними, вітер від хухання повалив решту людей, розчавивши при цьому іще сімдесят тисяч чоловік, а ті, що зосталися живі, не могли поворухнути ані рукою, ані ногою.

— О милосердні небеса! — заволав Трурль, затиснутий серед тих, що сиділи, як цеглина в стіні. — Яке нещастя!

Як виявилось, цими словами він ще більше їх образив.

— Дикий чужоземче! — репетували вони. — Що значить втрата кількохсот тисяч для Численців, яких ніхто не може перелічити! Того, що не помітне, взагалі не можна назвати втратою; ми тільки показали тобі, які ми могутні, коли тупнемо, хухнемо чи сядемо, а що ж було б, якби ми взялися до більших справ?!

— Авжеж, — сказав Трурль, — ви не думайте, що мені незрозумілий спосіб вашого мислення. Відомо, що все велике й численне викликає загальну повагу. Так, наприклад, смердючий газ, який ліниво клубочиться на дні старої діжки, не викликає нічийого захоплення, але якби його вистачило на Галактичну Туманність, це одразу викликало б у всіх подив і захоплення. А проте це той самісінький протухлий звичайнісінький газ, тільки у великій кількості.

— Нам не подобаються твої слова! — закричали Численці. — Ми не хочемо слухати тут про якийсь смердючий газ!

Трурль роздивлявся на всі боки, шукаючи допомоги поліції, але тиснява була така, що годі було б і протовпитися.

— Любі Численці, — сказав він, — дозвольте мені залишити ваш край, оскільки я не поділяю вашої віри в кількість, що це чудово само по собі, якщо за кількістю більше нічого не стоїть!

Вони ж, перезирнувшись, тільки торкнулися пальцем пальця, — і це спричинило такий потужний струс, що його рівнодійна сила виштовхнула Трурля в атмосферу, і він довго летів, перекидаючись, аж поки не впав просто на ноги в саду біля королівського палацу. Трурль побачив, що до нього саме наближається Мудрильйон Найбільший — володар Численців. Якийсь час поспостерігавши, як Трурль летів і падав, він сказав:

— Чужоземче, як мені доповіли, ти не виявив належної пошани до мого незліченного народу. Ставлю це на карб твоєї розумової обмеженості. Але хоч ти й не розумієшся на справах вищого порядку, та, здається, дещо тямиш у справах нижчих, і це якраз дуже до речі, бо мені потрібен Досконалий Дорадник, от ти мені його й збудуєш!

— А що повинен уміти той Дорадник, і що я матиму за те, що збудую його? — спитав Трурль, обтріпуючись від пилюки й болота.

— Він повинен уміти все, тобто: відповідати на будь-яке запитання, розв'язувати будь-яку проблему, давати найкращі поради, словом, являти найвищу мудрість. Якщо збудуєш його, я дам тобі сто або й двісті моїх підданих; за якусь там тисячу-другу торгуватися не буду.

"Мені здається, що надмірна кількість розумних істот дуже небезпечна, бо уподібнює їх до піску; і цьому королеві легше розпрощатися з цілим ройовиськом своїм підданих, аніж мені зі старим шкарбаном!" — подумав Трурль.

А вголос сказав:

— Пане, дім у мене невеликий, і я не знав би, що робити з сотнями тисяч невільників.

— Мій обмежений чужеземцю, я маю спеціалістів, які пояснять тобі, що від ройовиська невільників дуже багато користі. Їх можна повдягати у різнобарвні шати, щоб укладалися на великій площі у вигляді мозаїки або творили живі написи повчального змісту на кожен випадок життя; ще їх можна позв'язувати в пучки й підкидати, можна з п'яти тисяч зробити молот, а з трьох тисяч — його руків'я, щоб лупати скелі або валити ліс; можна плести з них мотузки, робити штучні в'юнки або підвіски. Тоді ті, що звисатимуть останні над безоднею, кумедно звиваючись і попискуючи, і серце тішитимуть, і око милуватимуть. Або накажи десяти тисячам молоденьких невільниць, щоб, стоячи на одній нозі, правими руками робили вісімки і водночас клацали пальцями лівої руки — і тобі вже нелегко буде відмовитись від цього видовища, кажу тобі з власного досвіду!

— Пане! — відповів Трурль. — Ліси й скелі я долаю машинами, а щодо написів і мозаїк, то не в моєму звичаї робити їх з істот, котрі, може, воліли б займатися чимось іншим.

— Зухвалий чужоземцю, — сказав король, — чого ж ти тоді хочеш за Дорадника?

— Сто мішків золота, королю!

Мудрильйонові шкода було розлучатися з золотом, але нараз йому спала надзвичайно хитра думка, яку він затаїв, а вголос сказав:

— Хай буде по-твоєму.

— Постараюсь догодити Вашій Королівській Милості, — відповів Трурль і пішов до замкової вежі, яку Мудрильйон призначив йому на майстерню.

І відразу ж звідти стало чутно, як він роздуває міхи, стукає молотком і скрегоче терпугом. Король послав шпигунів, аби ті придивилися до роботи, але вони повернулися дуже здивовані, бо Трурль будував не Дорадника, а багато різноманітних ковальських, слюсарних і електричних машин; а тоді сів і на довгій стрічці паперу цвяхом наколов докладну програму для Дорадника, а сам пішов на прогулянку. Тим часом машини до пізньої ночі метушились у вежі, а на ранок Дорадник був готовий. Близько полудня Трурль увів до зали велике опудало на двох ногах, з однією лише маленькою рукою й заявив королеві, що це і є Досконалий Дорадник.

— Побачимо, чого він вартий, — сказав Мудрильйон і звелів посипати підлогу в залі корицею й шафраном, бо Дорадник дуже смердів розжареним залізом, а місцями навіть трохи світився, бо його щойно витягли з печі. — Ти можеш іти собі, — додав король, — а увечері прийдеш, і тоді порахуємось, хто кому й скільки винен.

Трурль вийшов, роздумуючи над останніми Мудрильйоновими словами, що вони не обіцяють особливої щедрості, і хто знає, чи не таїться в них який підступ. Отож він подумки радів, що обмежив Дорадникову універсальність одним маленьким, але істотним застереженням у його програмі, а саме: хоч би що наказали йому робити, він не сміє важити на життя свого творця.

Зоставшися з Дорадником сам на сам, король спитав:

— Хто ти і що вмієш?

— Я Досконалий Королівський Дорадник, — відповів той глухим голосом, який наче долинав з порожньої бочки, — а вмію давати найдосконаліші з можливих поради.

— Гаразд, — сказав король. — А кому ти маєш виявляти послух і вірність, мені, чи тому, хто тебе створив?

— Вірність і послух я повинен виявляти тільки Вашій Королівській Величності, — продуднів Дорадник.

— Гаразд, — буркнув король. — Для початку... тобто... того... слухай... я не хочу, щоб перше має побажання справило на тебе враження, ніби я скупий... Але я хотів би, певною мірою, виключно з принципових міркувань, розумієш?..

— Ваша Королівська Величність ще не зволила сказати, чого хоче, — відповів Дорадник і висунув збоку маленьку третю ногу й сперся на неї, бо на мить втратив рівновагу.

— Досконалий Дорадник повинен уміти читати думки свого володаря! — гнівно рикнув Мудрильйон.

— Звичайно, але лише в тому випадку, коли бажання буде чітке, щоб не допуститися нетактовності, — відповів Дорадник, відчинив дверцята в себе на животі й повернув маленький ключик з написом "Телепатрон". Потім засвітився і сказав:

— Ваша Королівська Величність бажає не заплатити Трурлеві ані копійки? Розумію!

— Якщо ти комусь про це пробовкнешся, я звелю вкинути тебе до великого млина, жорна якого обертають відразу триста тисяч моїх підданих! — грізно сказав король.

— Нікому не скажу! — запевнив його Дорадник. — Ваша Королівська Величність не бажає платити за мене — це цілком зрозуміло. Коли прийде Трурль, прошу йому сказати, що ніякого золота не буде, і хай він іде собі геть.

— Йолоп ти, а не дорадник! — обурився король. — Я не хочу платити, але зробити треба так, щоб здавалося, ніби Трурль сам у цьому винен! Що йому нічого не належить! Розумієш?

Дорадник знову увімкнув пристрій для читання королівських думок, злегка захитався і глухо промовив:

— Ваша Королівська Величність хоче також, щоб усім здавалося, ніби вона вчинила справедливо, згідно з правом і королівським словом, а Трурль щоб виявився нікчемним ошуканцем і негідником... Чудово! З дозволу Вашої Королівської Величності, я зараз кинуся на вас і почну вас душити й товкти, а Ваша Королівська Величність хай зволить голосно кричати, волаючи про допомогу...

— Ти, либонь, з глузду з'їхав, — сказав Мудрильйон, — нащо тобі мене душити, а мені репетувати?

— Щоб оскаржити Трурля в тому, що він з моєю допомогою пробував учинити замах на короля! — сказав, світячись, Дорадник. — Таким чином, коли Ваша Королівська Величність накаже відшмагати Трурля й скинути його з замкового муру в рів, усі визнають це за акт надзвичайної ласки, бо за такий злочин спершу піддають тортурам, а вже потім карають на горло. А мене, як невинне знаряддя в Трурлевих руках, Ваша Королівська Величність зволить повністю виправдати, що викличе загальний захват королівською добротою і великодушністю. І тоді все буде саме так, як волить Ваша Королівська Величність.

— Ну, то души мене, тільки обережно, йолопе! — погодився король.

І все сталося саме так, як надумав Досконалий Дорадник. Король хотів, правда, перед тим, як кинути Трурля до рову, повисмикувати йому ноги, але до того якось не дійшло. І хоча сам він потім думав, що це сталося внаслідок замішання, але насправді це сталося завдяки таємній домовленості Дорадника з помічником ката. Потім король виправдав Дорадника і поновив його на посаді при своїй особі, а Трурль, ледь живий, поплентався додому. Повернувшись додому, він одразу ж подався до Кляпавція, розповів йому про свою пригоду й сказав:

— Цей Мудрильйон іще більший негідник, ніж я сподівався. Він підло ошукав мене і, подумати тільки, використав для цього створеного мною Дорадника, щоб той допоміг йому порадою, як злочинно спекатися мене! Але він помиляється, якщо думає, що я здамся. Та нехай я проіржавію наскрізь, якщо не помщуся тому тиранові!

— І що ж ти збираєшся робити? — спитав Кляпавцій.

— Подам на нього позов до суду, хай заплатить обіцяне. Але це буде тільки початок, він винен мені значно більше. Бо ніяким золотом не зможе заплатити за мої страждання і біль.

— Це складна юридична проблема, — сказав Кляпавцій. — Я радив би тобі перше, ніж щось зробити, звернутися по допомогу до доброго адвоката.

— Нащо мені йти до адвоката? — відказав на це Трурль. — Я сам собі його зроблю!

Трурль пішов до себе, всипав у бочку черпаком шість з вершечком транзисторів, стільки ж опорів та конденсаторів, налив електроліту, прикрив кружком, пригнітив каменем, щоб усе це само по собі добре зорганізувалося, і пішов спати, а за три дні мав такого адвоката, аж любо глянути.