Кіберіада (збірка) - Сторінка 94

Через те й гадаю, що з погляду будь-якого Розуму, котрий ненароком склався в Природі, вона має скидатися радше на іронічного віртуоза… бо ж Розум — як і життя взагалі — бере свої початки від того, що Природа, видобувшись з мертвого хаосу за допомогою кодового порятунку, чинить як працьовита, проте аж ніяк не охайна пряха; але якби вона гляділа досконалого порядку, то не породила б ні видів, ні Розуму, бо ж Розум вкупі з Деревом життя — це плід помилок, які нагромаджуються мільярди років. Ви могли б зауважити, що я тішуся, прикладаючи до Еволюції якісь міри, які всупереч моїй машинній сутності заражені антропоцентризмом або тільки раціоцентризмом (ratio (латин.) — мислю). Анітрохи — я дивлюся на процес з технологічного погляду.

Сам код і його передача — майже досконалі. Адже в ньому кожна молекула має своє єдине, тільки їй властиве місце, а за копіюванням, зчитуванням, контролюванням у найвідповідальніших місцях наглядають зумисне приставлені полімери-наглядачі. І все-таки помилки трапляються, накопичуються потихеньку похибки коду — і ось так, з одного маленького слівця "майже", яке я щойно вимовив, кажучи про точність кодування, і виросло Дерево видів.

І годі благати — біологію чи фізику, стверджуючи, ніби Еволюція, аби живити свою винахідницьку мудрість, "свідомо" припускається незначних помилок, оскільки цей трибунал, де суддя — сама термодинаміка, оголосить вам, що на молекулярному рівні безпомилковість відправлення посланців неможлива. Насправді Еволюція нічого не вигадала, нічого взагалі не хотіла, нікого, зокрема, не планувала, і використовує власні помилки, тягне ланцюга комунікативних непорозумінь від амеби до солітера чи людини, лише завдяки фізичній природі самої матеріальної основи зв'язку…

Отже, вона помиляється й далі, бо ж інакше, на ваше щастя, й не може. Зрештою, нічого нового я вам не сказав. Звісно, я хотів би вгамувати запал тих ваших теоретиків, котрі пішли надто далеко й стверджують, що коли вже Еволюція — випадковість, за яку вхопилася необхідність, і необхідність, яка їде на випадковості, то людина з'явилася цілком випадково, тобто з таким же успіхом її могло й не бути.

Ну що ж, у такому вигляді, як вона створилась та існує понині, її, звичайно, могло й не бути. Проте якась форма, переповзаючи з виду у вид, мала дійти до Розуму з вірогідністю тим ближчою до одиниці, чим довше триває процес. Бо хоч він і не задумував вас і ліпив індивіди принагідно, все-таки він виконав умову ергодичної гіпотези, яка стверджує: якщо система існує досить довго, то вона проходить через усі можливі стани незалежно від того, наскільки мізерні шанси створити певний осібний стан. Про те, які види заповнили б нішу Розуму, якби прамавпам не вдався ingressus,[53] ми, можливо, поговоримо іншим разом. Отож не дайте залякати себе вченим, котрі приписують життю необхідність, а Розуму — випадковість. Він і справді був одним із малоймовірних станів, тому й пізно з'явився, але в Природи велике терпіння: не в тому, так в іншому мільярдолітті трапилась би ця gaudium.[54]

То що ж? Не варто шукати винного так само, як і гідного похвали. Ви з'явились, бо ж Еволюція — це поганенький картяр, котрий, намагаючись виграти в Природи, не тільки знай помиляється, але й не може обрати якусь певну тактику, робить ставки на всякі нагальні карти. Але, повторюю, більш-менш ви вже знаєте це. Однак це тільки частина — та ще й вступна — втаємничення. Всю його досі відкриту суть можна висловити коротко: передавач існує на те, аби йшла передача. Організми служать передачі, а вона їм — ні. Організми лише зв'язують окремі ланки Еволюції і не мають ніякого сенсу, як і книга без читачів. Щоправда, не виключене й зворотне твердження: передача існує на те, аби був передавач. Однак ці дві частини несиметричні, адже передача існує не для будь-якого передавача, а для такого і тільки для такого, який вірно служитиме подальшій передачі коду.

Не знаю, даруйте мені, — чи не надто важко це для вас? Отже, в Еволюції самій передачі можна хибити як завгодно, а передавачам — аж ніяк! Передача може означати кашалота, сосну, дафнію, гідру, нічного метелика, павіана — бо її частковий, тобто конкретний видовий сенс нітрохи не істотний; тут кожен має побігти далі, отже, й годиться для цього кожен. Він лише тимчасова підпорка, і хоч би як недбало був створений, це нічому не шкодить, досить, аби код пішов далі. Зате передавачам такої свободи вже не дано: їм помилятися не можна!

Але передавачі, дарма що виконують чисто функціональні, поштові обов'язки, не можуть бути довільні: їхню суть визначає накинуте завдання — обслуговувати код. Нехай передавач тільки спробує збунтуватися, вийти за межі своїх службових обов'язків — миттю згине, не завівши нащадків. Саме через те передача може використовувати передавачі, а вони її — не можуть. Вона — картяр, а вони — тільки карти у грі з Природою; вона — автор листів, які змушують адресата передати їхній зміст і далі. Вона навіть може спотворити цей зміст — аби він лише передав! Саме тому весь сенс — у передаванні далі, не має значення, хто це робить і який він на вигляд.

Отже, ви й виникли цим досить своєрідним способом — як певний підтип передавача, один із мільйонів уже випробуваних процесом. Ну й що з того — для нас? Хіба обурює новонародженого його походження внаслідок помилки? Хіба я сам з'явився не внаслідок помилки? Хіба тоді й вам не можна знехтувати тим, чим вас пригощає біологія — відкриття, що ви з'явилися ненароком. Навіть якщо ГОЛЕМ у ваших руках, ви самі, в хащах еволюційних наказів, були сформовані внаслідок грубого непорозуміння, — адже й моїм конструкторам було байдуже до тієї форми духу, яку я міг мати, кодовій передачі — однаково, давали вам особистий розум чи ні, — то чи повинні істоти, котрі виникли внаслідок помилки, визнати, що такий винуватець їхнього зачаття знецінює їхнє вже самостійне буття?

Так-от, аналогія погана, наші позиції неоднакові — і я вам скажу чому. Річ не в тім, що Еволюція добрела до вас, нагромаджуючи помилки, а не йшла за планом, а в тому, що відколи спливли еони, ці заходи стали опортуністичними. Щоб було ясніше — бо зараз я почну викладати вам те, чого ви ще не знаєте, — повторимо те, до чого ми дійшли:

ПЕРЕДАВАЧ ІСНУЄ НА ТЕ, АБИ ЙШЛА ПЕРЕДАЧА. ВИДИ ВИНИКАЮТЬ УНАСЛІДОК НАГРОМАДЖЕННЯ ПОМИЛОК.

І ось третій закон Еволюції, до якого ви ще не додумались:

СТВОРЕНЕ НЕ ТАКЕ ДОСКОНАЛЕ, ЯК ТВОРЕЦЬ.

Шість слів! Але в них криється сила, яка перевертає усі ваші уявлення про неперевершену майстерність будівниці видів. Віра в поступ, який кожної історичної доби підіймається вгору й дедалі ближче підступає вгору, до досконалості, віра в поступ життя, відображений Деревом Еволюції, — ця віра навіть старша за саму теорію еволюції. Коли творці і прихильники цієї теорії боролися з її противниками, спираючись на аргументи і факти, то обидва розсварені табори й не думали піддати сумніву саму ідею поступу, видимого в ієрархії живих істот. Для вас це вже не гіпотеза, не теорія, яку належить захищати, а незаперечна істина. Я спростую її. У мене немає наміру принижувати вас — розумних, називаючи певним — кепським — винятком з правил еволюційної майстерності. Якщо оцінювати вас з погляду загальних можливостей Еволюції, то ви аж ніяк не погані! І якщо я пропоную спростувати і скинути з престолу, то маю на увазі її в цілому, три мільярди років тяжких будівничих робіт.

Я оголосив: створюване не таке досконале, як творець. Це досить афористичний вислів. Надамо йому конкретнішої форми: В ЕВОЛЮЦІЇ ДІЄ НЕГАТИВНИЙ ГРАДІЄНТ ДОСКОНАЛОСТІ СИСТЕМНИХ РІШЕНЬ.

У цьому — все. Перш ніж перейти до доказів, я поясню, звідки взялася ваша багатовікова сліпота відносно стану еволюційних справ. Повторюю: галузь технології — це задачі, а заразом їхні розв'язання. Задачу, яка зветься життям, можна поставити по-різному — залежно від різноманітних планетних умов. Її головна прикмета полягає в тому, що вона виникає самостійно, отже, до неї можна прикладати два типи мір: зовнішні і ті, які обмежені та обумовлені самими обставинами, в яких вона виникла.

Зовнішні міри завжди відносні, бо вони залежать від знань оцінювача, а не від запасу інформації, яким володів біогенез. Щоб уникнути цього релятивізму, який, крім того, й нераціональний (як же ставити розумні вимоги до того, що породив нерозум), я прикладатиму до Еволюції тільки такі міри, які вона сама собі створила, тобто оцінюватиму її творіння на основі того, що є вершиною її винаходів. Ви вважаєте, що Еволюція робила своє діло з позитивним градієнтом, тобто, вийшовши з початкового примітивізму, дійшла до чимраз блискучіших рішень. Натомість я стверджую, що, почавшись угорі, вона покотилася донизу — в технологічному, енергетичному та інформаційному розумінні, — отже, годі знайти ще більш суперечливі позиції, аніж наші.

Ваші оцінки є наслідком технологічного невігластва. Спостерігачі ранніших історичних часів не можуть розгледіти істинний масштаб шкали будівельних труднощів. Ви вже знаєте, що збудувати літак важче, ніж пароплав, а фотонну ракету — важче, ніж хімічну, але для античного афінянина, для підданих короля Карла Молота, для мислителів середньовічної Франції всі ці засоби пересування зливались би в один: адже вони не могли б осягнути розумом, як вони діють. Дитина не знає, що зняти з неба Місяць важче, ніж картину зі стіни! Для дитини — так само, як і для невігласа, — немає різниці між грамофоном і ГОЛЕМОМ. Отже, якщо я наміряюсь довести, що Еволюція, почавши як вправний майстер, обернулася на партача, то все ж додам, що робота такого халтурника для вас ще й досі недосяжна віртуозність. Ви — наче той, хто без приладів і знань стоїть біля підніжжя гори, — не можете правильно оцінити вишини і низини еволюційного діяння.

Ви сплутали дві цілком різні речі, гадаючи, ніби ступінь складності створюваного і ступінь його досконалості нерозривно пов'язані між собою. Водорості для вас простіші, отже, й примітивніші, тобто й нижчі від орла. Але ці водорості вводять фотони Сонця в клітини свого тіла, потік космічної енергії вони прямо перетворюють на життя і тому житимуть, поки світитиме Сонце. Вони живляться зіркою, а чим же — орел? Мишами, немов паразитуючи на них, натомість миші — корінням рослин, тобто земними родичами океанічних водоростей, — і з таких пірамід паразитизму складається вся біосфера, оскільки зелені рослини — її життєва основа.