Кліо - Сторінка 14

Іонійці та еолійці щойно лідійців було підкорено персами, послали своїх посланців у Сарди до Кіра з проханням, щоб вони залишалися його підданцями за таких самих умов, як це було під час Кре(1)-за. А Кір, вислухавши їхні пропозиції, розповів їм таку, байку(1): "Один флейтист,— сказав він,— побачивши риб у морі, почав грати на флейті, гадаючи, ніби вони вийдуть на берег, але скоро його сподівання не здійснилися, він .узяв сіті, спіймав багато риби і витяг на берег. Побачивши, як вони там борсаються, він сказав рибам: "Зараз ви не перестаєте, як я кажу, танцювати, а тоді, коли я грав на флейті, ви не схотіли вийти на берег, танцюючи". Кір розповів цю байку іонійцям і еолійцям через те, як я сказав, що перед тим, коли він послав вісників до іонійців, запрошуючи їх повстати проти Креза, вони не послухалися його, а тоді, коли все вже закінчилося, вони готові підкоритися Кірові. А він, звичайно, розгніваний на них, дав їм таку відповідь. А щодо іонійців, скоро їм принесли цю відповідь у їхні міста і вони її зрозуміли, кожне місто в них почало зміцнювати себе мурами(2). Всі вони зібралися в Паніонії за винятком мілетян (3), бо лише з ними Кір склав угоду за тих самих умов, що з ними склав Лідієць. Всі інші домовилися між собою послати вісників до Спарти, щоб запросити спартанців подати їм допомогу.

142. Отже, ці іонійці(1), до яких належить і Паніоній, побудували свої міста під найпрекраснішим небом і в найкращих кліматичних умовах світу з тих, що нам відомі. Бо ні на півночі від Іонії місцевостей не можна порівняти з нею, ні на півдні від неї, ні на сході, ні на заході, оскільки перші згадані страждають від холоду та вільгості, другі — від спеки та засухи. Іонійці не мають єдиної спільної мови, але розмовляють чотирьма перекрученими говірками (2). Мілет — це перше серед їхніх міст на півдні, після нього Міунт і Пріена. Це ті міста, що розташовані в Карії, і там розмовляють однією і тією ж говіркою, а наступні розташовані в Лідії: Ефес, Колофон, Лебед, Теос, Клазомени, Фокайя. Ці міста щодо їхньої говірки зовсім відрізняються від названих вище, але між собою можуть порозумітися. Залишається ще назвати три іонійських міста, з яких два містяться на островах — Самос і Хіос, а третє побудовано на суходолі — це Ерітри (3). Хіосьці та ерітрейці розмовляють однаковою говіркою, але в самосьців своя особлива говірка. Отакі існують чотири різновиди мови.

143. Із цих іонійців, як я сказав, мілетяни не наражалися на небезпеку, бо склали договір, а тим, що були острів'янами не було чого лякатися, оскільки ні фінікійці не були ще підданцями персів, ні самі перси не були ще мореплавцями. Іонійці Азії відокремилися від усіх інших іонійців, і для цього була не якась інша причина, але ось така: на той час, коли ввесь еллінський народ був ще слабим, іонійське плем'я(1) було напевне найслабішим і навіть згадувати про нього було не варто, бо, крім Афін, не було в них іншого вартого уваги міста. Отже, інші іонійці, і в їхньому числі афіняни, уникали цієї назви, не хотіли називатися іонійцями, так навіть і тепер. Якщо я не помиляюся, більшість із них соромляться цієї назви. Навпаки, дванадцять іонійських міст пишаються цією назвою і спорудили собі святилище окремо від інших, яке вони назвали Паніоній, і прийняли рішення, щоб ніхто інший із іонійців у цій справі не брав участі (але ніхто інший і не просив про це, за винятком мешканців Смірни).

144. Так само і дорійці з країни, яка тепер називається Пентаполіс, а перед тим називалася Гексаполіс, послідовно не приймають нікого з сусідніх дорійців до Тріопійського(1) святилища, і навіть не лише це: вони заборонили брати участь тим із своїх громадян, які порушили закони святилища. В змаганнях на честь Тріопійського Аполлона переможці одержували в нагороду бронзовий триніжник і ці переможці мали обов'язок не виносити його з святилища, але присвячувати його там-таки богові. Якось один із Галікарнасса, на ім'я Агасікл (2), перемігши в змаганні, зневажив закон і взяв із собою додому триніжник і повісив його на стіну. З цього приводу п'ять інших міст Лінд, Іаліс, Камейр, Кос і Кнід відмовили в участі шостому місту — Галікарнассові. На його мешканців вони наклали таку кару.

145. Я маю думку, що іонійці склали союз дванадцятьох міст і не захотіли прийняти до нього більш нікого з такого приводу. На той час, коли вони ще мешкали на Пелопоннесі, їхнє плем'я складалося з дванадцятьох частин, так, як тепер в ахейців, котрі вигнали іонійців(1), і країна яких поділена на дванадцять частин: Пеллена, перша після Сікіона, потім Айгейра і Айги, де є Кратій (2), річка, що ніколи не пересихає і від якої одержала ім'я річка в Італії, Бура та Геліка, куди втікли іонійці, переможені ахейцями, Айгій, Ріпи, Патри, Фари і Олен, де є велика ріка Пейр, Діма і Трітайя, а ці є єдиними містами серед них, яких побудовано всередині країни.

146. Такі тепер дванадцять частин ахейських земель, а колись вони певне належали іонійцям. Із цього самого приводу іонійці обмежилися — дванадцятьма містами. Певне, сказати, ніби вони більше іонійці, ніж інші іонійці, або ніби вони благороднішого походження за інших іонійців, це була б велика дурниця, бо значна їхня частина — абанти(1) з Евбеї, що не мають нічого спільного з іонійцями, навіть і саму назву. Крім того, вони змішалися з мініями (2) з Орхомена, з кадмеями та дріопами, також фокейцями, що покинули своє рідне місто, також із молоссами та пелас-гами з Аркадії, з дорійцями з Епідавра та з багатьма іншими племенами змішалися вони. Крім того, ті з них, що пішли з афінського пританея (3) і вважають себе за найблагородніших серед іонійців, не взяли з собою жінок, виїжджаючи для заснування колоній, і одружилися з карійськими жінками, повбивавши їхніх батьків. Із приводу того вбивства ці жінки ухвалили між собою і заприсягалися, що дотримуватимуть цієї присяги і перекажуть це своїм дочкам, що вони не їстимуть разом із своїми чоловіками і не називатимуть своїх чоловіків їхніми іменами (4) і все це через те, що ті повбивали їхніх батьків, чоловіків та дітей і після цих убивств одружилися з ними. Таке було в Мілеті.

147. На своїх царів іонійці Азії обрали одні лікійців, що походять від Главка, сина Гіпполоха, інші кавконів із Пілоса, нащадків Кодра, сина Меланта, а ще інші — з обох цих племен(1). Але, якщо вони найбільш за всіх інших іонійців мають прихильність до своєї назви, нехай вони будуть такими, коли так цього хочуть, чистокровними іонійцями. Отже, справді, іонійці — це всі ті, які походять із Афін і святкують свято Апатурій (2). А його святкують усі, крім ефесців і колофонців. Оці є єдиними з іонійців, що не святкують Апатурій, нібито з приводу якогось убивства.

148. Паніоній — це святе місце на горі Мікале, на її північному схилі, яке іонійці спільно вибрали для Геліконського Посейдона. Гора Мікале — це мис суходолу в тому місці, де віє зефір від Самосу. Там збираються іонійці з своїх міст і святкують свято, що вони назвали його Паніоніями(1). Це властиве не лише іонійським святам, але без винятків усім еллінським святам, назви яких закінчуються однією і тією літерою, як і імена персів.

149. Це все іонійські міста, а тепер я назву еолійські: Кіма, яку називають Фріконійською, Леріси, Неон Тейхос, Темнос, Кілла, Нотій, Айгейрусса, Пітана, Айгаї, Міріна і Грінейя. Всі вони давні міста еолійців, числом одинадцять, бо одне з них — Смірну, відібрали в них іонійці. Отже, і їх було дванадцять, тих, що розташовані на материку. Ці еолійці заснували свої колонії в країні більш родючій, ніж Іонія, але щодо клімату, то вона поступається перед Іонією.

150. Ось як еолійці втратили Смірну(1). В Колофоні відбулося заворушення, його було приборкано і повстанцям, яких було вигнано, смірней-ці дали притулок. Перегодом колофонські втікачі використали такий випадок, коли смірнейці святкували свято на честь Діоніса поза мурами міста, вони позамикали брами фортеці і так захопили місто. На допомогу смірнейцям поспішили всі еолійці, і це закінчилося порозумінням, щоб іонійці видали їм усі їхні рухомі речі, а еолійці за це відмовляться від Смірни. Так зробили смірнейці, а потім інші одинадцять міст розподілили їх між собою і зробили смірнейців своїми громадянами.

151. Отже, такі є на материку міста еолійців, не беручи до уваги ті, що на їді(1), бо вони окремі. Що ж до їхніх островів, то п'ять міст є на Лесбосі (бо шосте — Арісбу, побудовану на Лесбосі, спустошили метім-нейці, незважаючи на те що її мешканці були з того ж племені). На Тенеді є ще одне місто і на так званих Ста Островах (2) — також одне. Отже, лесбосцям і тенедійцям, як іонійцям, що мешкали на островах, нема чого було боятися. Проте інші міста спільно вирішили зв'язати свою долю з іонійцями, яким би шляхом ті не пішли.

152. Скоро прибули до Спарти посланці іонійців і еолійців (бо, звичайно, вони мали поспішати), вони обрали на промовця, як представника всіх їх, посланця Фокеї на ім'я Пітерм. На ньому був пурпурний одяг, щоб привернути увагу і щоб на збори прийшло якнайбільше спартанців. Він виступив перед ними і виголосив довгу промову, в якій просив їх допомогти іонійцям. Але лакедемонці не схотіли уважно його слухати і вирішили не подавати допомоги іонійцям. Ті, звичайно, пішли, а лакедемонці, хоч їх відіслали, незважаючи на це, послали своїх людей на п'ятдесятивесельному кораблі(1), як я роблю висновок, щоб ті зблизька розвідали, в якому становищі перебувають там Кір і іонійці. Щойно прибули ці люди до Фокеї, вони послали одного з них, найздатнішого на ім'я Лакрін, переказати Кірові доручення лакедемонців, щоб він не завдавав шкоди жодному еллінському містові, бо вони не поставляться до цього байдуже.

153. Оце переказав вісник, а Кір, як кажуть, запитав еллінів, що були там із ним, хто такі ці лакедемонці, скільки їх і чому вони скеровують йому це звернення. Коли його повідомили, кажуть, то він дав таку відповідь вісникові спартанців: "Я досі ніколи не боявся людей, які мають у своєму місті певне місце, де вони збираються і своїми клятвами обдурюють один одного. Вони одного дня, якщо я буду здоровий, не матимуть приводу базікати про страждання іонійців, але про свої власні".