Кліо - Сторінка 18

1. Ця цариця вигадала також і такий жарт(1), а саме: на верху однієї з центральних міських брам вона наказала спорудити гробницю, нібито для неї самої, дуже високо понад брамою, і наказала вирізьбити напис такого змісту на гробниці: "Якщо хтось із царів Вавилона, що царюватимуть після мене, потребуватиме гроші, хай відкриє мою гробницю і візьме, скільки схоче грошей. Проте, якщо в нього не буде кінцевої потреби, з іншої причини, хай не відкриває, бо це не обернеться йому на добро". Ця гробниця залишалася недоторканою до того часу, коли царська влада не перейшла до Дарія. Дарія дратувала думка, чому не використовувати цю браму, де поставлено було гробницю і в ній були скарби, і сам напис запрошував узяти їх, і чому б не забрати їх. Він не проїжджав через цю браму, бо там над його головою лежав мрець. Він наказав, щоб відкрили гробницю, але в ній не знайшли жодних скарбів, але лише мерця і напис: "Як би ти не був жадливим до грошей, і не був таким користолюбним, ти не відкривав би гробниць мерців". Отже, була така цариця.

188. Нарешті, Кір вирядився в похід із військом проти сина цієї жінки, якого звали, як і його батька, Лабінет(1), і проти держави ассірій-Ців . Коли вирушає в похід великий цар... він буває добре забезпечений

продовольством і забійною худобою з своєї країни. Насамперед він везе з собою воду з річки Хоасп (3), що тече поблизу від Сусів. Лише з неї цар п'є воду і не з якої іншої річки. Цю воду з Хоаспу кип'ятять і перевозять її в численних срібних посудинах на чотириколесних возах, запряжених мулами, і вони їдуть за царем, куди б він не поїхав.

189. Кір, вирушивши до Вавилона, прибув на береги річки Гінд(1), що її джерела є в Матіенських горах, і вона перетинає країну дарданців і вливається в іншу ріку, в Тігр, а він протікає біля міста Опія і вливаєтьтся в Червоне море. Отже, коли Кір хотів був переправитися через цю річку Гінд, яка має броди, один із його священних білих коней (2) не вагаючись зайшов у річку і спробував її перейти, річка його поглинула в своїх водах і він загинув. Тоді Кір дуже розгнівався на цю річку, яка так його образила, і пригрозив їй, що зробить її такою кволою, що в подальшому її легко переходитимуть навіть жінки, не замовчивши колін. І після такої погрози він припинив похід на Вавилон і поділив своє військо на дві частини і так поділене він порозставляв його шерегами і, розтягнувши кодоли на обох берегах, намітив річища ста восьмидесяти каналів(3) у різних напрямах. Потім, вишикувавши військо, наказав копати. І оскільки цією роботою була зайнята сила людей, її було закінчено. Проте ціле літо вони займалися цим копанням, як він їм наказав.

190. І коли Кір так покарав річку Гінд, розділивши її на триста шістдесят каналів, і вже настала друга весна, лише тоді він вирядився проти Вавилона. Вавилоняни озброєні чекали на нього. А коли він підійшов до міста, вавилоняни вступили з ним у бій і, будучи переможеними, замкнулися в своєму місті. І оскільки вони добре знали вже заздалегідь, що Кір не заспокоїться, але, навпаки, вони бачили, як він нападав поспіль на всі народи, вони спершу завезли до міста продовольство на багато років. Тоді їх зовсім не непокоїла облога(1), між тим Кір опинився в скрутному становищі, бо вже минуло чимало часу, а облога не посувалася наперед.

191. Нарешті, чи це йому хтось інший дав пораду, чи він сам зрозумів, що треба було зробити, і ось що він зробив. Він поставив більшу частину свого війська на тому боці, де ріка входить до міста, а з іншого боку, де ріка виходить із міста, поставив іншу частину і дав наказ війську, коли вони побачать, що ріка стає прохідною, заходити з того боку до міста. Отже, порозставивши своє військо і давши такий наказ, він сам із нестройовою частиною війська відступив. А коли Кір підійшов до озера, він зробив саме те, що колись зробила цариця з рікою і озером. Так через один канал він упустив ріку в озеро, яке до того було болотом, і тоді річкові води поступово знизилися і через це старе річище стало прохідним. І коли це сталося, як я сказав, перси, що були для цього поставлені, ідучи річищем ріки Євфрату, вода якого поступово знизилася так, що доходила приблизно людині до колін, цим шляхом почали входити до Вавилона(1). Якби вавилоняни заздалегідь довідалися про те, Що сталося за наказом Кіра, або своєчасно вгледіли його дії, то, звичайно, не лише не дозволили б персам пройти до міста, але б остаточно винищили їх. Вони замкнули б усі ворітця, які виходили на ріку, самі зійшли б на цегляний мур, що простягався вздовж берегів ріки, і знищили б персів, які опинилися б тоді немов у пастці. Проте тепер перси з'явилися так, що на них не чекали. А оскільки місто мало великі розміри, як розповідають місцеві люди, поки було здобуто квартали, що були на самому краю міста, вавілоняни, які мешкали в центральних кварталах, ще не довідались про те, що їх місто вже здобуто (бо сталося так, що в них був святковий день), на той час, кажуть, вони танцювали і бенкетували, поки, нарешті, не довідалися про своє нещастя. І так Вавилон тоді вперше було здобуто.

192. Багатство вавілонян, яким воно є, може виявитися із різних інших речей. Вся країна, підлегла владі великого царя, поділена для обслуговування самого царя і його війська на певні ділянки, крім того; збираються і звичайні податки. З дванадцятьох місяців року чотири місяці утримує царя сама Вавилонія, а інші вісім місяців — інші країни Азії. Отже, в такий спосіб Ассірія за кількістю своїх багатств складає третину всієї Азії. Правління цією країною, яку перси називають сатрапією(1), є більш прибутковим, ніж всі інші намісництва. Так, Трітантайхм, Артабазів син, якому цар віддав цю країну, щороку одержував повну артабу срібла. Артаба(2) — це перська міра, більша аттічного медимну на три аттічних хойніки. Що ж до коней, то крім бойових, у нього було для власного вжитку вісімсот огирів і шістнадцять тисяч кобилиць. Кожен огир запліднював двадцять кобилиць. Індійських собак (3) він утримував таку безліч, що чотири великі села на рівнині, вільні від інших податків, повинні були приставляти харчі для цих собак. Отакі були прибутки сатрапа Вавилонії.

193. В країні ассірійців буває мало дощів, і ці невеликі дощі достатні для живлення коріння пшениці. Проте з допомогою зрошення річковою водою достигають посіви і так доспіває колосся. Але це не так відбувається, як у Єгипті, де сама ріка виходить із берегів на ниви, але вавило-няни поливають посіви ручним способом і водочерпалками. Це тому, що вся Вавилонія, як і Єгипет, перерізана каналами, а найбільший канал можна переїхати на поромі, він орієнтований на ту частину неба, де сонце сходить узимку(1) і, починаючись від Євфрату, закінчується в іншій ріці, в Тігрі, на березі якої побудовано місто Нін. Ця країна порівняно з усіма іншими, що їх ми знаємо, далеко перевищує їх щодо вирощування злаків. Бо усякі інші дерева не ростуть там і не вирощуються — ні смоківниці, ні виноград, ні маслини. Проте щодо вирощування злакових рослин ця країна настільки родюча, що звичайний урожай буває там двохсоткратний, але коли вирощування буває особливо успішним, то навіть і трьохсоткратний. В цій країні листя пшениці і ячменю часто розростаються до ширини чотирьох пальців. Щодо бадилля проса і кунжута, то воно досягає такої висоти, що ці рослини стають майже деревами, хоч і я добре це знаю, але більше не згадуватиму про це, бо я певний того, що ті, хто не відвідав Вавилонію, зовсім не повірять і тому, що я розповів про плоди. Оливкової олії вони зовсім не вживають, але роблять олію з кунжута. По всій країні в них понасадже-но фінікові пальми і більшість з них плодючі, з них добувають поживу: вино і мед. Вони старанно доглядають за цими деревами, як за смоківницями, і зокрема за плодами цих пальм, що їх елліни називають чоловічими (2). Вони підвішують їх до пальм, на яких є фініки, щоб горіхотвірка запровадилася у фінік і він своєчасно достиг і не впав на землю, бо плід чоловічої пальми має в собі горіхотвірок, як плід дикої смоківниці.

194. Тепер я хочу розповісти про те, що вважаю за найцікавіше за все, що є у Вавилонії, розуміється, крім самого міста. Судна тубільців, які спускаються по ріці, щоб прибути до Вавилона, всі є округлі та шкіряні(1). Вони споруджують їх у Вірменії, що розташована в горішній Ассірії, там вони ріжуть гілля верболозу і роблять кістяк суден, а потім натягають на нього ззовні шкури, ніби перекриття на кшталт палуби. Вони не розширюють цю споруду, щоб утворилася корма, і не звужують її, щоб утворилася носова частина, але все це роблять округлим, як щит. Усе судно вони наповнюють очеретом, навантажують його різним крамом і пускають його за течією. Найважливіший товар, який вони перевозять униз рікою, це піфоси * з фінікійським вином (2). Керують таким судном двоє чоловіків, які стоять із веслами, і коли один із них штовхає судно в свій бік, інший, навпаки — в свій. Такі судна роблять або великого розміру, або малого. Більші з них можуть перевозити до п'яти тисяч талантів вантажу (3). В кожному з таких суден буває живий осел, а в більших навіть кілька. Отже, коли ті, що пливуть на судні, —прибувають до Вавилона і вивантажують товар, то кістяк судна і очерет продають на базарі, а шкури навантажують на ослів і повертаються до Вірменії. Звичайно, ніяк не можливо пливти наверх рікою через навальність її течії, і саме тому вони не будують судна з дерева, але з шкіри. Коли ж вони, поганяючи ослів, повертаються до Вірменії, то знову в такий самий спосіб споруджують судна.

195. Отже, такі в них судна. Одягаються вони в льняні хітони, що доходять їм до ніг, а на нього вавилонянин надягає ще один вовняний хітон, який покривається ще невеличким білим плащем. Як взуття вони мають місцеві схожі на беотійські чоботи. На голові вони мають довге волосся і високо перев'язують його пов'язками. Все тіло вони умащають пахощами. В кожного з них є печатка і витончена тростина. На верхівці тростини вирізьблено або яблуко, або троянду, або лілею, або орла, або щось інше, бо вони мають звичай, щоб на кожній тростині був якийсь розпізнавальний знак(1). Отакий у них одяг, а традиційні звичаї в них такі.

196.