Колекція марок - Сторінка 2

- Карел Чапек -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Адже я міг прожити його зовсім інакше, подумалось мені. Якби не сталося цього... Адже в мені було стільки завзяття, жадоби пригод, любові, рицарства, фантазії, довіри, всяких дивних і невгамовних поривань — боже, я б міг стати будь-яким іншим: мандрівником, або актором, або військовим! Адже я міг любити людей, бенкетувати з ними, розуміти їх — і ще невідь-що! Мені здавалось, наче в мені тане якась крига. Я перебирав марку за маркою; там були всілякі: Ломбардія, Куба, Сіам, Нікарагуа, Філіппіни, всі ті краї, до яких я тоді мріяв поїхати і яких тепер уже не побачу. В кожній тій марці була дещиця такого, що могло статись і не сталось. Я просидів над ними цілу ніч, оцінюючи своє життя. Я бачив, що то було якесь чуже, штучне, безлике життя, а справжнє моє життя так і не стало дійсністю...

Пан Карас махнув рукою:

— Коли подумаю, що лишень могло б із мене вийти — і як я скривдив того Лойзіка...

Патер Вовес, слухаючи ту розповідь, дуже засмутився й розчулився; мабуть, він згадав щось із свого власного життя.

— Пане Карас, — мовив він схвильовано, — не думайте про це. Що вдієш — тепер уже нічого не можна виправити, не можна почати спочатку...

— Так, не можна... — зітхнув пан Карас і трошечки почервонів. — Але, ви знаєте, я хоч... хоч ту колекцію знову почав збирати.