Коли час лише починався - Сторінка 5

Але для того, щоб вони послухалися, Карпентеру довелося дати їм зрозуміти, що командує тут він, а не хтось інший. Жодного певного плану дій у нього поки не було. Роздумуючи, що робити далі, він надав трицератанку самостійно вибирати собі шлях рівниною – надлегке завдання для надчутливої і надсучасної навігаційної апаратури ящурохода. Загалом у Карпентера були тільки дві можливості. По— перше, він міг і далі опікуватись дітьми і ховатися разом з ними від викрадачів, поки тим не набридне за ними ганятися або поки не з'явиться підмога в вигляді Космічної поліції Великого Марса. По-друге він міг повернутися в точку входа і дати сигнал міс Сендз і Пітеру Детрайтесу, щоб ті перекинули трицератанк назад, в його справжній час. Другий шлях був незрівнянно безпечнішим. Він так би і зробив без всяких коливань, коли б не дві обставини. Перша: хоч Марсі і Скіп, поза сумнівом, зможуть пристосуватися до цивілізації, такої схожої на їх власну, як цивілізація Землі двадцять другого століття, вони навряд чи відчуватимуть себе в цих умовах як вдома. І друге. Рано чи пізно вони усвідомлять жахливу істину: їх власна цивілізація, що залишилася у далекому минулому, за 79.062.156 років безслідно зникла, і з технологічних мрій, які вони звикли шанувати як святиню, нічого не вийшло...

Була, правда, ще і третя можливість — узяти дітей з собою в його час на Землю, перечекати там, поки викрадачі не припинять пошуки і не відлетять або ж поки не з'явиться Космічна поліція, а потім повернути їх назад в минуле Землі. Але для цього знадобилося б зробити не один рейс в крейдяний період і назад, а такі рейси коштують божевільних грошей, і Карпентер заздалегідь знав, що навіть один рейс, що не має відношення до палеонтології, буде ПАТО не по кишені, не говорячи вже про декілька таких рейсів.

Замислений, він раптом відчув, що хтось тягне його за рукав. Це був Скіп — він увійшов до кабіни і заліз на сидіння. — А мені можна ним покерувати, містере Карпентер? Можна?

Карпентер оглядів рівнину через переднє, бічні і хвостове оглядові вікна, потім змусив Сема задерти голову і крізь ковпак кабіни уважно оглянув небо. Високо над скелястою грядою, де вони були менше години тому, кружляла чорна цятка. І поки він дивився, поряд з нею з'явилися ще дві.

— Трохи згодом, Скіпе. Зараз, по моєму, ми тут не самі. Скіп теж помітив в небі чорні цятки. — Знову птеранодони, містере Карпентер? — Боюся, що так. Цятки, швидко збільшуючись, перетворилися на крилаті силуети з вузькими, загостреними головами. До кабіни увійшла Марсі і теж уважно подивилася на небо. Цього разу ні вона, ні Скіп не продемонстрували жодних ознак переляку.

— Ми знову стрибнемо назад, в минуле, містере Карпентер? — скинула Марсі.

— Подивимося, крихітко, — відповів він. Тепер птеранодонів вже було добре видно. Не було сумніву, що їх цікавить саме Сем. Інша справа — чи зважаться вони знову на нього напасти. Не дивлячись на те, що трицератанк був укритий захисним полем, Карпентер все ж таки вирішивпро всяк випадок попрямувати до найближчого гаю. Це була пальмова хаща приблизно в кілометрі від них.

Він додав швидкості і узявся за ручки управління. — Вперед, Семе! — сказав він, щоб підбадьорити дітей.— Покажемо Марсі і Скіпу, на що ти здатний! Сем зірвався з місця немов старовинний паротяг двадцятого століття. Його пружні сталеві ноги ритмічно рухалися, копита з твердого сплаву відбивали такт, з громом вдаряючись об землю. Проте в швидкості Сему було не зрівнятися з птеранодонами, і вони легко його наздогнали. Передній круто спікірував в сотні метрів попереду, скинув щось подібне до великого металевого яйця і злетів увись. Металеве яйце виявилося не чим іншим, як бомбою. Вибух залишив таку величезну воронку, що Карпентер ледве зумів її об'їхати, не перекинувши ящурохід. Він тут же додав обертів і перейшов на другу швидкість. — Ну, цим вони нас не візьмуть, вірно, друже? — сказав він. — Рррррр! — забурчав у відповідь Сем.

Карпентер поглянув на небо. Тепер всі птеранодони кружляли прямо в них над головою. Одін, два, три — порахував він. Три? Вчора їх було тільки два!

— Марсі! — збуджено сказав він.— Скільки всього, ви говорили, там викрадачів?

— Троє, містере Карпентер. Роул, Фрітад і Холмер. — Тоді вони всі тут. Значить, корабель ніким не охороняється. Якщо тільки на ньому немає екіпажа. — Ні, містере Карпентер, екіпажа немає. Вони сами його вели. Він відірвав погляд від кружляючих вгорі птеранодонів.

— А як ви вважаєте, хлоп'ята, змогли б ви проникнути всередину? — Запросто, — відповів Скіп.— Це списаний військовий авіаносець зі стандартними шлюзовими камерами — всякому, хто хоч трохи знається на техніці, нічого не варто відкрити їх. Тому ми з Марсі і змогли тоді втекти. Будьте упевнені, містере Карпентер, я це зроблю. — Добре, — сказав Карпентер.— Ми зустрінемо їх там, коли вони повернуться.

За допомогою Марсі розрахувати координати для стрибка в часі було простіше простого. Вже через декілька секунд Сем був готовий. Коли вони опинилися в пальмовому гаю, Карпентер ввімкнув перемикач. Знову щось замерехтіло у них перед очима. Сема злегка труснуло, і денне світло перетворилося на передсвітанкову пітьму. Десь позаду, в печері біля підніжжя скель, стояв ще один трицератанк, а на підстилці з гілок міцно спали ще один Карпентер, ще один Скіп і ще одна Марсі. — А далеко назад ми зараз перестрибнули, містере Карпентер? — поцікавився Скіп.

Карпентер вівмкнув фари і почав виводити Сема з гаю. — На чотири години. Тепер у нас має вистачити часу, щоб дістатися до корабля і влаштуватися там до повернення наших приятелів. Можливо, ми потрапимо туди ще до того, як вони відправляться на пошуки, якщо тільки вони не розшукують нас цілу добу. — А що коли вони знайдуть нас і в цьому часі? — заперечила Марсі.— Адже тоді ми знову потрапимо в таку ж пастку? — Не виключено, крихітко. Але всі шанси за те, що вони нас не знайшли. Інакше вони б не почали шукати нас потім, вірно? Вона із захопленням подивилася на нього. — Знаєте що, містере Карпентер? Ви жахливо розумний. У вустах дівчинки, яка могла в думці помножити 4.692.438.921 на 828.464.280, цей комплімент таки дечого коштував. Проте Карпентер і виду не показав, що він вдоволений. — Сподіваюся, хлоп'ята, що ви тепер знайдете корабель? — сказав він. — Ми вже на правильному курсі, —відповів Скіп.— Я знаю, у мене природжене відчуття напряму. Він замаскований під велике дерево. Зійшло сонце — вже вдруге за цей ранок. Як і вчора, розміри і зовнішній вигляд Сема наганяли страх на різноманітних тварин крейдяного періоду, що траплялися їм назустріч. Правда, якби їм зустрівся тиранозавр, ще не відомо, хто на кого нагнав би страху. Але тиранозавра вони не зустріли. До восьми годин вони вже були в тих місцях куди напередодні потрапив Карпентер, покинувши лісисті пагорби.

— Дивіться! — раптом вигукнула Марсі.— Ось дерево, на яке ми залізли, коли тікали від того горбатого чудовиська! — Точно, — відгукнувся Скіп.— Ну і злякалися ж ми! Карпентер усміхнувся. — Воно, напевно, прийняло вас за якусь нову рослину, якої ще жодного разу не куштувало. Добре, що я вчасно підвернувся, а то воно, мабуть, розладнало б собі шлунок.

Спочатку вони втупилися на нього нерозуміючими очима, і він подумав: дуже велика різниця між двома мовами і двома світами, щоб її міг подолати цей нехитрий жарт... Але він помилився. Спочатку розреготалася Марсі, а за нею і Скіп. — Ну, ви даєте, містере Карпентер! — заливалася Марсі. А Сем тим часом рухався далі. Місцевість ставала все більш відкритою — з великих рослин тут траплялися в основному лише пальмові гаї і купки кущів. Далеко справа над задимленим горизонтом, весело палахкотіли вулкани. Попереду виднілися гори, вершини яких ховалися в мезозойському смозі. Повітря було таким вологим, що на ковпаку кабіни весь час осідали краплини води і скочувалися вниз, як в дощ. Навколо кишіли черепахи, ящірки і змії, а один раз над головами швидко пролетів справжній птеранодон.

Нарешті вони дісталися до річки, про яку розповідала Марсі і про наближення якої вже давно попереджав все більш сирий, болотяний грунт. Нижче за течією Карпентер вперше в житті побачив бронтозавра. Він показав на нього дітям, і вони витріщили очі від подиву. Бронтозавр лежав посередині повільної поточної річки. Над водою виднілися тільки його крихітна голова, довга шия і частина спини. Шия нагадувала струнку, гнучку башту — всю картину псувало тільки те, що вона раз у раз пірнала в папороті і очерети, що оздоблювали берег. Нещасна тварина була до того величезна, що їй, щоб не померти з голоду, доводилося годуватися буквально день і ніч безперервно. Карпентер відшукав брід і повів Сема через річку до протилежного берега. Тут земля здавалася твердішою, але це враження було брехливе: навігаційні прилади Сема показували, що трясовина трапляється тут ще частіше. ("Боже правий, — подумав Карпентер.— Що якби хлоп'ята забрели в таку трясовину?") Навколо удосталь росло папороті, під ногами розстилався товстий килим з низькорослого лавра і осоки. Пальмет і пальм як і раніше було більше всього, але час від часу почали траплятися гінкго. Одне зних, справжній гігант, височіло більш ніж на півсотні метрів над землею.

Карпентер в подиві роздивлявся це дерево. У крейдяний період гінкго росли зазвичай на високих місцях, а не у низинах. До того ж дереву таких розмірів взагалі нічого було робити в крейдяному періоді. У гінкго— велетня були і інші незрозумілі речі. Перш за все у нього був занадто товстий стовбур. Крім того, нижня частина його, приблизно до шестиметрової висоти, була розділена на три самостійні стовбури — вони утворювали щось на зразок триноги, на якій покоїлося дерево. І тут Карпентер побачив, що обидва його підопічних схвильовано показують пальцями на те дерево, яке він роздивлявся.

— Воно саме! — закричав Скіп.— Це і є корабель! — Ось воно що! Не дивно, що я звернув на нього увагу, — сказав Карпентер.— Ну, поганенько вони його замаскували. Я навіть бачу гніздо для кріплення літака. — А вони не дуже старалися, щоб не було видно із землі, — пояснила Марсі. — Головне — як він виглядає зверху. Звичайно, якщо Космічна поліція настигне вчасно, вона рано чи пізно виявить його своїми детекторами, але принаймні на деякий час такого маскування досить.