Коли світ був молодий - Сторінка 4

- Джек Лондон -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Несамовитий собачий грай насувався ближче, і, вимахуючи киярою, Ворд кинувся просто в гущину гаю, йому назустріч.

Розбуджені слуги й гості. з’юрмились на широкій веранді. Хтось увімкнув світло, та нічого вони не побачили й тільки злякано перезиралися. Понад яскраво освітленою алеєю наче мур стояли дерева, а за ними — чорний непроглядний морок. Та десь у тому мороці точився страшний бій. Чути було пекельний гавкіт, виск, гарчання, й виття, і важке гупання ударів, і тріск кущів.

А потім бій вихлюпнувся з-поміж дерев на алею просто внизу перед верандою, і вони побачили все. Місіс Герсдел вереснула і, умліваючи, вчепилась за синове плече. Ліліан так конвульсивно стисла руками поруччя веранди, що кілька днів по тому в неї не сходили з пучок синці, й у німому жахові дивилась на солом’яночубого велетня з несамовитими очима, в якому вона впізнала свого майбутнього чоловіка. Вимахуючи киярою, він завзято, але не втрачаючи. самовладання, бився з пелехатим страховищем-ведмедякою, таким величезним, як вона ще зроду но бачила. Ось звірище махнув лапою й здер з Ворда піжаму, лишивша на шкірі криваву смугу.

Звичайно, найдужче перелякалася Ліліан Герсдел за свого коханого, але таки неабияк злякалась вона і його самого. їй і вві сні не снилося, що під накрохмаленою манишкою і модним костюмом її нареченого може ховатися такий грізний і величний дикун. Крім того, вона не мала ніякісінького уявлення про чоловіків у бою. Звісно, це був бій не По-сучасному, та й чоловіка вона перед собою бачила не сучасного, хоча цього й не знала. Бо то був не містер Джеймс Дж. Ворд, сан-франціський підприємець, а хтось невідомий, безіменний, примітивна, дика, брутальна істота, що з якоїсь примхи випадку ожила через добрих три тисячоліття після свого властивого життя.

Собаки, без угаву гвалтуючи, кружляли довкола тога двобою або наскакували й відскакували, дратуючи ведмедя. Коли звірище обертався, щоб відбивати ті флангові наскоки, чоловік стрибав уперед і гатив його киярою. Наново розлючений кожним тим ударом, грізлі кидався на ворога, а чоловік відстрибував поміж собаками назад або в один чи в другий бік, даючи гончакам місце знов наскакувати на ведмедя й відвертати його лють на себе.

Кінець настав раптово. Крутонувшись, ведмідь підчепив лапою одного гончака, строщив йому ударом ребра та хребет і відкинув собаку з розмаху футів на двадцять. Тоді звір у людській подобі оскаженів. Із запінених у шалі уст його вирвався дикий невтямкий крик, він стрибнув уперед, обіруч замахуючись киярою, і щосили вгатив зіп’ятого дибки ведмедя по голові. Навіть череп могутнього грізлі не міг витримати того нищівного удару, і звірина повалилася додолу, а собаки зразу опали її й почали шарпати. А чоловік серед їхньої метушні плигнув просто на тушу, став на ній у білому електричному світлі, випростаний гордо, спершись па кияру, і завів пісню перемоги невідомою мовою — пісню таку прадавню, що професор Верц віддав би за неї десять років свого життя.

Гості, захоплено гукаючи, кинулись до нього; та Джеймс Ворд, нараз виглянувши на світ із очей стародавнього тевтона, вгледів тендітну вродливу дівчину з двадцятого сторіччя, що її він кохав, і щось неначе луснуло у нього в мозку. Він кволо поточився до неї, впустив кияру і трохи не впав. З ним діялося щось недобре. Голову розколював нестерпний біль, і йому здавалось, наче душа його роздирається надвоє. Озирнувшись назад себе, куди були звернені захоплені погляди гостей, він побачив ведмежого трупа. І те видовище сповнило його жахом. Він голосно скрикнув і був би кинувся тікати, якби гості не обступили його й не повели до будинку.

Джеймс Дж. Ворд і досі очолює фірму "Ворд, Нолз і спілка". Але він більше не живе за містом і не ганяється в місячні ночі за койотами. Стародавній тевтон у ньому вмер тієї ночі, коли він убив ведмедя в Млиновій долині. Тепер Джеймс Дж. Ворд — цілком Джеймс Дж. Ворд, він не ділить свого існування ні з яким приблудою з молодого світу. І такою сучасною людиною став Джеймс Дж. Ворд, що спізнав у всій його прикрій повноті прокляття цивілізованого страху. Він тепер боїться темряви, і ніч у лісі — це для нього щось сповнене безоднього жаху. Міський його дім опоряджено як цяцечку, і він дуже цікавиться всілякими запобіжними пристроями проти злодіїв. Усе в домі просто обсноване електричними дротами, і гість, що там лишиться ночувати, вночі насилу важиться дихати, щоб не порушити якого-небудь сигналу й не зняти тривоги. Ворд також винайшов особливого замка без ключа, з цифровим механізмом; його можна носити в кишені, брати в дорогу й користуватись ним при будь-якій потребі. Але дружина не вважає його за боягуза, бо знає, як воно в насправді. А він, як і кожний герой, волів спочивати на лаврах. І ті його знайомі, котрі знають про пригоду в Млиновій долині, ніколи не беруть під сумнів його хоробрості.