Конрад, або Дитина з бляшанки - Сторінка 14

Потім зірвала шовковий обрус, бо від чорного кольору в неї, мовляв, темніло в очах, сіла до столу, поклала на нього руки і сказала:

— А тепер я розгорну перед вами свій грандіозний план.

Пан Егон сів у крісло, чекаючи на грандіозний план, але Конрад, видно, зовсім занепав духом. Він сказав:

— Вибачте, мамо, та мені здається, що ніякий план не допоможе. Ті люди з фабрики дуже хитрі. Вони всюди знайдуть мене. Придумають тисячу способів.

— Вони тебе не знайдуть, — мовила пані Бартолотті, — бо, щоб напасти на твій слід, їм потрібен певний час, а як вони таки нападуть на нього, ти вже будеш не ти!

— Що це означає? — пан Егон схопився з крісла.

— Сядь, будь ласка, й вислухай мене! — звеліла пані Бартолотті.

Пан Егон знов сів у крісло, і вона повела далі:

— Надзвичайні обставини вимагають надзвичайних заходів. — Пан Егон і Конрад кивнули головами. — Але! — Пані Бартолотті підняла вгору вказівного пальця й переможно похитала ним. — Але відділ обслуговування шукає гарного, дуже чемного, послужливого, слухняного фабричного хлопця. Саме такого, яких вони виробляють. — Пан Егон і Конрад знову кивнули головами. — Отже, — пані Бартолотті схвильовано похитала пальцем, — отже, нам треба змінити їхній виріб так, щоб вони й самі його не впізнали.

— Ти хочеш пофарбувати йому волосся? — запитав пан Егон.

— Ну й телепень! — Пані Бартолотті похитала головою, зміряла пана Егона зневажливим поглядом і звернулась до Конрада: — Який хлопець буде протилежністю гарному?

— Поганий, — відповів Конрад.

— А протилежністю слухняному?

— Неслухняний.

— А протилежністю тихому?

— Галасливий.

— А протилежністю чемному?

— Нечемний.

— А сумирному?

— Зухвалий.

— Бачиш, яким він повинен стати, — сказала пані Бартолотті аптекареві. — Тоді його вже ніхто не впізнає.

— Ні! — схвильовано вигукнув пан Егон.

— То ти хочеш, щоб його забрали?

— Ні! — вигукнув пан Егон ще схвильованіше.

— Ну то згодься, що Конрад повинен цілком змінитися.

— А інакше не можна? — сумно запитав пан Егон.

— Не можна! — рішуче відповіла пані Бартолотті.

Конрад кашлянув.

— Послухайте мене, — тихо мовив він, — план справді дуже гарний. Але ж ви знаєте, мамо, що я не можу стати інакшим. Я вже пробував. Задля Кіті пробував, і нічого в мене не вийшло.

— Дурниці! — пирхнула пані Бартолотті й заявила Конрадові, що все вже докладно обміркувала з Кіті. — Це порожні балачки, що ти не можеш стати інакшим, — сказала вона. — Тебе таким не зроблено, а вивчено. У відділі остаточної обробки. А тепер Кіті перевчить тебе! Вони тебе до всього цього привчали, а Кіті відучить!

— Ви справді вірите, що мене можна змінити? — запитав Конрад.

— Спробуємо, — мовила пані Бартолотті.

Вона попрощалася з Егоном та Конрадом і поцілувала хлопця по тричі в кожну щоку, бо побоювалася, що не швидко його побачить.

Тієї ночі вона спала дуже неспокійно, їй снилися страшні сни. Ніби двоє велетенських сірих чоловіків ловили Конрада, а він тікав. Чоловіки схопили його, бо підлога була вся встелена м'якою жувальною гумкою, тому Конрад застряг у ній і не міг утекти. Пані Бартолотті хотіла кинутись йому на допомогу, але теж застрягла в жувальній гумці й не могла зрушити з місця.

Коли той страшний сон приснився їй десять разів поспіль, пані Бартолотті вирішила встати. Вона надягла халат і пішла до ванної. Надворі було ще темно. Вона почала малюватися. Страшенно густо, бо сподівалася, що від цього здаватиметься веселішою. Потім зварила великий кавник кави, запалила сигару й сіла до кухонного столу, чекаючи непроханих гостей. Вона дивилася у вікно й бачила, як небо поволі яснішало. Спершу на вулиці було зовсім тихо, потім, коли небо на сході порожевіло і взялося зеленими пасмами, внизу загули машини й засичали шинами на повороті.

Щоразу, коли сходами хтось ішов, пані Бартолотті здригалася. І щоразу, коли він поминав її двері, вона полегшено зітхала.

Коли вона випила сьому чашку кави, на сходах знов хтось затупав, але цього разу не поминув її дверей, а подзвонив до неї. Пані Бартолотті закортіло залізти під стіл або сховатися в куток за холодильником. Та вона подумала: "Якщо не тепер, то згодом, а однаково він прийде", — і змусила себе вийти до передпокою.

Чоловік, що стояв перед дверима, був дуже худий і дуже низенький, одягнений у блакитний комбінезон. Біля нього на витирачці для ніг стояла величезна блискуча бляшанка з накривкою, що не відкривалась, а закручувалася.

"Він хоче впхати в неї мого Конрада", — подумала пані Бартолотті й так розлютилася, що весь страх її минувся.

— Чого вам треба? — запитала вона, сердито дивлячись на чоловіка в блакитному комбінезоні згори вниз, бо була багато вища за нього.

— Я повинен забрати помилково прислане замовлення, — сказав чоловік у комбінезоні.

— Дуже шкода, — відповіла пані Бартолотті, — але помилково прислане замовлення три дні тому зникло. Мабуть, утекло до бісової матері.

— Куди?

— До бісової матері! Туди, де й той, що записаний у метриці його батьком.

Чоловік у комбінезоні витягнувся, але від цього не став набагато вищий.

— Ви не повинні були допустити цього! — вигукнув він. — Бо це власність нашої фірми!

— Допустити, допустити! — пирхнула Берті Бартолотті. — Знайшлися мені розумні! Спершу присилаєте те, що мені не потрібне й чого я не просила, а тоді приходите й дратуєте мене.

— Ви заявили в поліцію, що у вас сталася пропажа? — запитав чоловік у комбінезоні.

— Послухайте-но, ви, недоростку! — Берті Бартолотті підступила до чоловіка. — Хто буде заявляти в поліцію, що в нього пропало те, чого йому не потрібно? А тепер ушивайтеся звідси разом зі своєю фабрикою, щоб я вас не бачила! Занудо!

Чоловік у комбінезоні відсахнувся, схопив свою бляшанку й кинувся сходами вниз.

— Ви ще про нас почуєте, будьте певні! — крикнув він зі сходів.

Пані Бартолотті зачинила двері, підійшла до вікна у вітальні й виглянула надвір. Вона побачила, як чоловік з бляшанкою вибіг з будинку, сів у блакитну машину й поїхав.

— Але вони ще прийдуть, дитино моя, — сказала пані Бартолотті сама до себе. — Неодмінно прийдуть.

Повернувшись опівдні зі школи, Кіті Рузіка заявила матері, що вона страшенно поспішає, мусить бігти до своєї приятельки Анні Маєр. Мовляв, Анні в арифметиці темна як ніч і треба допомогти їй вивчити табличку множення.

— Добре, що ти їй допомагаєш, — мовила пані Рузіка. Вона відразу повірила дочці, бо Анні Маєр справді була темна як ніч в арифметиці, а Кіті майже ніколи не брехала. — Але не сиди там допізна, — попередила вона дочку.

— Ну, поки Анні вивчить множення на три й на чотири, то буде не менше як шоста або й пів на сьому, — сказала Кіті.

Конрад переночував на ліжку пана Егона, а сам пан Егон постелив собі у вітальні на канапі. До обіду Конрад учив нові слова, цього разу з тому "Бук — Дунай". Потім вивчив напам'ять множення всіх чисел на 49, аж до 49 × 49, і множення всіх чисел на 63, аж до 63 × 63. Опівдні пан Егон зачинив аптеку, піднявся гвинтовими сходами нагору і зварив густої манної каші з цинамоном і цукром. Після каші вони випили вітамінізованого морквяного соку.

Тепер пан Егон знову був унизу в аптеці. Кіті сиділа з Конрадом біля великого столу у вітальні і вмовляла його:

— Конраде, це ж так просто! Все виховання зводиться до одного: коли дитина робить щось гарне, її хвалять, а коли вона робить щось погане, її або лають, або не звертають на неї уваги. Отже, за гарне хвалять, а за погане карають, зрозумів?

Конрад кивнув головою.

— А щоб перевчити тебе, ми робитимемо те саме, тільки навпаки. Отже, за погане хвалитимем, а за гарне каратимем.

Конрад зрозумів і це.

— А щоб перевчити тебе дуже швидко, нам доведеться вдаватися до надзвичайних заходів…

— …яких вимагають надзвичайні обставини, — перебив її Конрад.

— Саме так! — сказала Кіті.

— І що ж я повинен тепер робити? — запитав Конрад.

— Тепер ти прокажеш усі лайливі слова, які знаєш.

— Я не знаю ніяких лайливих слів.

— Неправда, — заперечила Кіті. — Флоріан так часто прозивав тебе всілякими словами, що ти якісь та повинен був запам'ятати!

Конрад спаленів.

— Та запам'ятав, але я таких слів не можу вимовити. Мені стискає горло, і вони застряють там.

— Кажи впереміш, одне гарне слово, а одне лайливе, — запропонувала Кіті.

— Ласкава пані, — почав Конрад і крикнув: — Ой!

Крикнув тому, що Кіті вколола його шпилькою в руку. Це був один із способів переучування.

— Бо… — знов почав Конрад, але не доказав, слово застрягло йому в горлі. — Бо… — ще раз спробував він.

Кіті підбадьорливо кивнула йому головою і шепнула:

— Пробуй доти, аж доки не вимовиш.

— Бо… бо… бо… бовдур! — видушив нарешті з себе Конрад.

Кіті нахилилася й поцілувала його в щоку. Конрад радісно усміхнувся.

— А тепер кажи навпереміш: "бовдур" і "ласкава пані"! — звеліла Кіті.

Конрад послухався. Після кожного "ласкава пані" Кіті колола його в руку, а після кожного "бовдур" цілувала в щоку.

Через десять хвилин Конрадові перехотілося казати "ласкава пані". Він казав лише "бовдур, бовдур, бовдур" і після кожного слова отримував поцілунок.

— Молодець, Конраде! — захоплено вигукнула Кіті. — Ти засвоюєш науку навдивовижу швидко!

І вона влаштувала йому перший екзамен. Він підійшов до телефону й набрав номер — якийсь 25–79–51.

— Губер слухає, — озвався чоловічий голос.

Конрад ковтнув слину, горло йому стиснуло, на лобі виступив піт.

— Ну, кажи ж! — шепнула Кіті.

— Вибачте, — мовив Конрад у трубку.

Тоді Кіті піднесла йому шпильку до самого носа. Конрад заплющив очі, ще раз ковтнув слину і сказав у трубку:

— Ви бовдур! — І поклав трубку.

Кіті за те поцілувала його в обидві щоки. Вона вирішила, що на сьогодні науки вже досить і тепер можна гратися.

— Ти принесла вікторину?

— Ні, ми будемо гратися в мальовані стіни, — сказала Кіті й тицьнула йому в руку червону й зелену крейду.

Конрадові, звичайно, не хотілося малювати. Він вважав, що панові Егону це не сподобається.

— Не думай ти про того Егона, — сказала Кіті. — Краще подумай, які б ти квітки хотів намалювати.

— З отаким стеблом, — сказав Конрад і перелякано завмер, бо несамохіть намалював на стіні зелену лінію.

— Добре, Конраде! Чудово! Ти молодець! — похвалила його Кіті й засунула йому в рот м'ятний цукерок.

М'ятні цукерки Конрад любив найдужче.

До шостої години він виїв цілу коробочку м'ятних цукерків і розмалював усі стіни, де не висіли картини.