Контрабас - Сторінка 7

- Патрік Зюскінд -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

А зараз це ж зовсім неможливо. Виключено. Нехай там що станеться. Навіть під час війни, — я чув від старших колег, — падали бомби, все зруйноване, місто лежало в руїнах, оперний театр горів яскравим полум'ям — але в підвалі сидів державний оркестр, репетиція завтра вранці о дев'ятій. Хоч ти що хочеш роби. Так, звичайно, я можу піти сам. Чому ні. Я можу сказати: ось вам заява на звільнення. Це було б незвично. Так мало хто робить. Але я міг би, це дозволяється. Тоді я був би вільний… Так, а що далі?! Що я робив би потім? Стояв би на вулиці…

Я у відчаї. Зубожіння неминуче. Так чи інакше…

Перерва. Він заспокоюється. Наступне пошепки.

… Хіба що я ще сьогодні увечері провалю виставу й крикну: "САРА!" Це був би геройський вчинок. Перед прем'єр-міністром. їй на славу, а собі на звільнення. Такого ще ніколи не було. Крик контрабаса. Може, почнеться паніка. Або мене вб'є охоронець прем'єр-міністра. Помилково. Зірветься. Або він помилково вистрілить у запрошеного диригента. У всякому разі, щось сталося б. Моє життя тоді рішуче змінилося б. Це був би перелом у моїй біографії. І навіть якщо я завдяки цьому не здобуду Сару, вона ніколи не зможе мене забути. Я буду постійним анекдотом її життя. Це було б вартим крику. А я вилетів би… вилетів би… як директор.

Він сідає, робить ще один чималий ковток пива.

Може, я й справді це зроблю. Піду зараз туди, так як є, стану і закричу. Любі панове!.. — І ще одна можливість — камерна музика. Бути слухняним, бути старанним, працювати над собою, багато терпіння, перший басист маленького оркестру, маленьке товариство камерної музики, октет, платівка, бути покладистим, гнучким, зробити маленьке ім'я, скромненько так, і визрівати для "Форелевого квінтету".

Коли Шуберт був такого віку, як я, то він три роки вже був мертвий. Мені пора йти. Початок о пів на восьму. Я поставлю вам ще одну платівку. Шуберт, Квінтет для фортепіано, скрипки, альта, віолончелі й контрабаса ля–мажор, написаний у 1819-у, у віці двадцяти двох років, твір на замовлення одного директора рудника із Штирії…

Ставить платівку.

… А я піду. Піду в театр і закричу. Якщо наважуся. Завтра ви можете дізнатися з газети.

До побачення!

Його кроки віддаляються. Він виходить з кімнати, двері зачиняються на замок. У цей час починається музика: Шуберт, "Форелевий квінтет", І частина.

Кілька слів про "Контрабас"

Я народився 1949 року в Амбаху на Штарнберзькому озері і граю не на контрабасі, а на фортепіано. "Контрабас" я написав влітку 1980 року. В ньому йдеться — поряд з безліччю інших речей — про буття одного чоловіка в його маленькій кімнаті.

ПАТРІК ЗЮСКІНД

"Контрабас" — це першокласний гротеск про одного третьокласного контрабасиста, про його мрії, переживання, забаганки…

"ЗОННТАГС ЦАЙТУНГ"

Чого не створив жоден композитор, те написав письменник, а саме — повнометражний твір про одного контрабасиста.

ДІТЕРШНАБЕЛЬ

Кілька років тому мені пощастило потрапити до одного з німецьких театрів, де саме йшла п'єса П. Зюскінда "Контрабас", — ім'я автора вже тоді часто можна було почути серед інтелектуального студентства, оскільки всі ділилися враженнями про його роман "Запах", який блискавично став інтернаціональним бестселером. Але п'єса, виявляється, була написана раніше й теж не сходила з підмостків німецькомовних країн.

Спостерігаючи за розвитком п'єси, я намагалася зрозуміти, в чому ж її таємниця, причина шаленого успіху. Проте нічого особливого начебто й не відбувалося. У маленькій звукоізольованій кімнаті сидить якийсь контрабасист і розповідає про себе, про своє життя та інструмент… Таємниця п'єси не в динаміці сюжету, а в надглибокому проникненні в душу "маленької людини".

Незабаром п'єсу поставили вже в Лондоні і Нью—Йорку, але в жодній з країн Східної Європи не лише не йде, а й не перекладена. От у мене й виникло бажання перекласти твір українською, сподіваючись, що у нас знайдеться талановитий режисер, який зможе урізноманітнити репертуар наших театрів цим чудовим шедевром. Із "Контрабасом" почалося моє захоплення всією творчістю Патріка Зюскінда. Я вже переклала його роман "Запах. Історія одного вбивці" (надруковано у "Всесвіті" № 11 – 12, 1996) та поетичну казку з дитинства "Історія про пана Зоммера" (надруковано у "Всесвіті" № 1, 1995). Тепер черга за повістю "Голуб" (1987).

ІРИНА ФРІДРІХ