Корабель приречених - Сторінка 15

Вона все наближалася, піднімаючись дедалі вище. — Зірветься? — повторив він стиха.

Лайтолдер ще раз приклав до очей бінокль і схвильовано запитав:

— Ви хочете ввійти в туман на всіх парах, капітане? На мою думку, в нас два виходи: або йти малим ходом, або змінити курс і обійти зону туману.

Сміт кусав губи.

— Для особливих заходів поки що немає підстав. Почекаємо, — кинув він і пішов з містка, не глянувши на Лайтолдера.

В цей час сер Брюс Ісмей розмовляв у своїй каюті з містером Мардоком.

— Ще скляночку, дорогий Мардок? Прошу вас! То як справи з цим анафемським туманом? Наш рекорд ні в якому разі не повинен зірватися через нього. Що думаєте ви, старший офіцер, заступник капітана, відносно даної ситуації?

Мардок відкинувся в кріслі, поклав ногу на ногу, безцеремонно розглядаючи Ісмея.

— Як складеться ситуація, коли ми ввійдемо в туман, зараз сказати важко. Рішення командування залежатиме від видимості. Безпека насамперед — це девіз Вайт-Стар.

Ісмей нервово смикнув свій галстук.

— Звичайно, звичайно… але рекорд! Не забувайте, з чим це пов'язано, містер Мардок. Ми не можемо гаяти часу. Жодної години! Поки що все йшло чудово! Компанія оцінить це по заслузі.

У відповідь на слова Ісмея Мардок мовчки вклонився.

— Я сам подбаю про це, мій друже, — говорив президент. — Але ми повинні довести діло до кінця. Робіть усе можливе! Я цілком покладаюся на вас. Якщо командор і ви…

— Не чекайте від мене нічого такого, що суперечило б моїм обов'язкам і совісті, сер, — відверто сказав Мардок.

— Принаймні ви не будете додержуватись дріб'язкових вказівок, коли йдеться про таку важливу справу? Важливу не тільки для нас, а й для вас особисто! Ви переживаєте зараз найкращу пору свого життя. Рішучий крок може відкрити перед вами блискучу кар'єру, можливо навіть місце капітана на рідному браті нашого "Титаніка". За ваше здоров'я, містер Мардок! За ваше майбутнє!

— Дякую, сер Брюс! Оцінка, яку ви мені дали, і ваше довір'я роблять мені честь, — відповів Мардок з холодною ввічливістю. — Я діятиму так, як належить мені.

Ісмей підвівся і задоволено ляснув його по плечу.

— Я радий за вас, дорогий Мардок, дуже радий.

Над полудень "Титанік" повним ходом ввійшов у туман. Капітан віддав розпорядження посилити вахту. Кількість спостерігачів за морем була подвоєна. Пасажири майже не з'являлися на палубі. Температура повітря швидко падала. Сірий туман, холодний і вологий, примарою навис над кораблем, клубочився над океаном, що ледве дихав. Проте видимість у цьому районі була ще добра.

Пасажири, збираючись до чаю, заповнювали салони першого класу. Це були переважно чоловіки. Жінки гарячково готувалися до балу, який мав відбутися наступної ночі, останньої ночі перед прибуттям у Нью-Йорк. В той час, коли в салонах тихо дзвеніли склянки, перукарі, покоївки та квіткарі перебігали з каюти в каюту. Стюардеси мало не падали з ніг від утоми, однак з незмінною ввічливістю виконували найбезглуздіші бажання пасажирів.

У коридорах пахло паленим волоссям і найрізноманітнішими парфумами. Безупинно лунали дзвінки, крізь двері, що то відчинялися, то зачинялися, долинали вимогливі голоси жінок. Клацали замки чемоданів, переверталися речі в шафах і скринях, літали по каютах і валялись на підлозі білизна й панчохи. Потрібна річ, звичайно, не знаходилась. "Нічому немає місця. Ну, зовсім тобі нічому! Ох, ці слуги!" З тріском рвалися шнурки корсетів, щосили затягнутих засмиканими покоївками. Напоготові лежали бальні наряди і коштовні прикраси, безліч надзвичайно коштовних прикрас.

Усі були збуджені до краю, але щасливі серед речей, які в цю незвичайну чарівну ніч мали зробити жінку найвродливішою, найпрекраснішою і найпривабливішою істотою в світі.

Гарднер, Коннор та Ісмей зійшлися в зимовому саду. Вони жваво обговорювали становище на англійських вугільних шахтах, де тільки-но закінчився страйк.

Підійшов містер Кеннеді.

— Дозвольте, панове?

— Сідайте, містер Кеннеді. Де ж ваші дами?

— Підготовка до свята. Позамикалися в своїх апартаментах. Ми зараз на становищі бездомних собак, — зітхнув бавовняний король.

Сер Брюс засміявся і підморгнув містерові Коннору.

— Ми, холостяки, не знаємо таких переживань.

— А ми, містер Кеннеді, друзі по нещастю, — промовив Гарднер. — Я почуваю себе так само, як і ви.

— Препогана погода! — здригнувся від холоду Кеннеді. — Стюард, два коньяки! — прогримів його бас.

— Здається, з кожною годиною стає холодніше, — зазначив містер Коннор. — Чи не повернули ми часом до Північного полюса?

Сер Брюс відкрив портсигар і, наперед смакуючи, поволі вибирав сигару.

— Такого сюрпризу нашим планом не передбачено. Невелика перешкода з боку атмосфери, нічого не вдієш. Завтра ви вже будете милуватися хмарочосами Мангатану, якщо не бачили їх.

— За який, власне, час треба зробити рейс, щоб завоювати рекорд? — спитав Гарднер.

— Ми поза конкуренцією. "Титанік" — найшвидкохідніше пасажирське судно в світі, — гордо відповів Ісмей, блиснувши очима.

— Вітаю! Але хіба через туман судно не сповільнить хід?

Президент спокійно надрізав кінчик сигари.

— Про це не може бути й мови. Перемога буде за нами.

— Поблизу Ньюфаундленду іноді зустрічаються айсберги, — сказав Коннор.

Розкурюючи сигару, Ісмей кинув багатозначний погляд на присутніх. Кеннеді зареготав.

— Ви хочете сказати, що шматочок криги може становити небезпеку для "Титаніка"? Уявіть собі, як цей стальний колос, що рухається з швидкістю близько п'ятдесяти кілометрів за годину, протаранив би айсберг. Посипався б тільки льодяний дощ. Ото був би атракціон, сер. Брюс! Капітанові слід було б влаштувати хоч раз таку штуку.

Слова Кеннеді не знайшли бажаного відгуку, всі мовчали. Ісмей дивився на сизі димові кола, що підіймалися від його сигари. Здалеку долинали звуки вальса. Дві молоді дівчини сміючись пробігали мимо. Помітивши чоловіків, які сиділи мовчки, вони злякано притихли.

Сер Брюс Ісмей нарешті порушив мовчанку.

— Наші шановні дами вирішили, очевидно, зробити сьогоднішній бал сенсацією. У всякому разі деякі з них зуміють себе показати. Місіс Хорткліф має намір на честь такого дня надіти навіть своє славнозвісне кольє.

— Прикраси моєї дружини й дочки теж не з картону, — незадоволено пробурмотів Кеннеді.

Коннор задумливо подивився на нього.

— Це кольє має якусь таємничу історію. Ви не знаєте? — звернувся Гарднер до сера Брюса.

— Як розповідає сама місіс Хорткліф, — відповів Ісмей, — один з предків їхнього роду був відомим піратом. Майже всю свою здобич він роздавав бідним.

— Он чим раніше займалися люди! — вставив Кеннеді.

— Перед смертю, — говорив далі сер Брюс, — у нього не було нічого, крім невеликої торбинки з коштовним камінням. Це багатство пірат залишив своїй коханій. Пізніше з коштовного каміння зробили кольє. Знавці оцінюють його в півмільйона доларів.

— Історія надзвичайно романтична. Але навряд чи правдива, — іронічно посміхнувся Гарднер.

— А чому б і ні? — сказав містер Коннор. — У житті нема нічого настільки неймовірного, що б не могло бути правдою. В усякому разі ця коштовність є, і належить вона місіс Хорткліф.

Капітан Сміт перейшов палубу, прямуючи в свою каюту. На містку ніяких змін. Туман не розходився. Видимість була часом достатня, часом зовсім погана. Ртутний стовпчик термометра невпинно падав. На ніч Сміт віддав нові розпорядження про дальші заходи безпеки. Проте стрілка машинного телеграфу все ще показувала: "Повний вперед".

Біля офіцерського курильного салону капітан зупинився. Звідти долітали збуджені голоси. Він увійшов. Вісім офіцерів, серед них інженер Белл, квартирмейстер Модлі, Мардок і Лайтолдер, які тільки-но щось жваво обговорювали, враз замовкли і ніяково опустили очі.

— Я не заважатиму вам, панове? — люб'язно запитав капітан. — У вас якраз такі жваві дебати. Дозвольте поцікавитися, про що?

— Ми говорили про погоду, капітане, — пояснив Мардок.

Сміт обвів поглядом присутніх.

— Так, туман завдає багато неприємностей. Але ми з ним упораємося.

— Справа не тільки в тумані, містер Сміт, — сказав Лайтолдер. — Ми наближаємося до зони, де, як відомо, в цю пору року дрейфують айсберги. Це небезпека для судна. Треба було б зменшити швидкість.

— Майте на увазі, командоре, я не хочу нести відповідальність через якусь безглузду вигадку з рекордом. Ви взялися за дуже рисковану справу, — втрутився Модлі.

— Дурниці! — сердито проскрипів Мардок. — "Титанік" як рибальський тралер.

— Чорт з ним, з рекордом! Блакитна стрічка все одно вже у нас в кишені, — вигукнув інженер Белл.

Капітан роздратовано похитав головою.

— Панове! Вам ввижаються привиди. В інтересах безпеки буде зроблено все необхідне, залежно від ситуації. Поки що немає підстав вживати якихось особливих заходів.

У двері постукали. Всі обернулися. На порозі стояв високий молодий чоловік, Філліпс, старший радист "Титаніка". Він козирнув і вручив капітанові щойно одержане повідомлення. Сміт прочитав, передав радіограму Мардоку, який спокійно ознайомився з нею.

Усі мовчки чекали. Командор стримано промовив:

— Нас попереджають. На нашому курсі помічені айсберги.

— Ось і маєте! Спустити пару! Нічого більше не лишається, — вигукнув Белл.

Сміт зміряв його суворим поглядом.

— Ви капітан цього судна, містер Белл, чи я?

— Вибачте, — буркнув інженер. — Але ж треба щось робити!

Очі капітана блиснули.

— Буде зроблено все, що необхідно в даний момент. Будьте в цьому певні! — і він вийшов з салону.

— Не треба сперечатися з капітаном, Белл, — з докором сказав Модлі.

Інженер підхопився і спересердя почав ходити по салону.

— Не кажіть! Мені увірвався терпець. Така нерішучість!

— Я довго плавав з капітаном Смітом. У найскладніших умовах він виявляв себе досвідченим, умілим капітаном, — промовив Лайтолдер. — Тепер він якось змінився.

Белл зупинився перед другим помічником. Обличчя інженера налилося кров'ю, на лобі набрякли товсті жили.

— Змінився? Цілком правильно, Лайтолдер! А чому? Тому що наш глибокошановний генерал-директор весь час твердить йому: "Рекорд, рекорд, рекорд! За всяку ціну рекорд!"

— А за яку? — спитав один з молодших офіцерів.

— За кілька тисяч людських жертв і судно, що коштує мільйони, ось за яку!

— Досить, досить! — почувся глухий голос Мардока.