Корабельна катастрофа - Сторінка 2

З вантажем, сподіваюся, все гаразд? — спитав Гевенс.

Мабуть так відповів Додд.-Займемось паперами

— На це маємо весь завтрашній день,-мовив Гевенс.

(1) Фріско — зменшена назва американського міста Сан-Франціско. [9]

— А зараз тебе чекають у нашому клубі. C'est 'heure di absinthe (1). А потім, Лаудене, ми пообідаємо — звісно, у мене.

Містер Додд згодився, одяг білу куртку — не без певних усиль, бо він був середнього віку й досить огрядний,— причесав бороду й вуса перед одним із венеційських дзеркал і, взявши фетрового капелюха з широкими крисами, вивів гостя через приміщення контори на шкафут (2).

Біля борту їх чекала кормова шлюпка — вишуканих іній, з м'якими сидіннями, оздоблена полірованим червонім деревом.

— Сідай за стерно,— запропонував Лауден.— Ти краще знаєш, де тут найзручніше причалити.

— Я не люблю керувати чужим човном,— заперечив Гевенс.

— Вважай його човном мого компаньйона, і ми зрівняємось,— безтурботно кинув Лауден, спускаючись по грапу.

Гевенс рушив слідом і без зайвих заперечень взяв рум-пельштерти (3).

— Не розумію, яким чином ти дістаєш прибуток від цієї шхуни! — здивувався він.— По-перше, вона, здається, завелика для тутешньої торгівлі, а по-друге, занадто пишно оздоблена...

— Я не певен, що ми й справді маємо від неї прибуток,— погодився Лауден.— Мені завжди бракувало ділових якостей. Мій компаньйон, гадаю, задоволений, а гроші, як я вже казав, належать йому. Я вношу в діло лише брак комерційного досвіду.

— Тобі просто подобається твоя каюта, еге ж? — пожартував Гевенс.

— Так,— погодився Лауден,— як не дивно, саме так. Ти вгадав.

Поки вони борознили гавань, сонце сіло за небокрай, і про це сповістив гарматний постріл (точніше, то була рушниця). Одночасно на шхуні спустили прапор. Коли шлюпка причалила, на березі вже лежала темрява, і низенька веранда клубу "Ceicle Internationale"(4) (так він звався офіційно, і не без підстав) сяяла численними лампами. На острові Нукухіва настали найприємніші години доби: зникли набридливі й огидні мушки-одноденки, повіяв свіжий береговий бриз, і члени клубу зібралися разом, аби перехилити чарку.

(1) Саме час випити (франц.).

(2) Шкафут — середня частина верхньої палуби судна.

(3)Румпельштерти — шнури, прикріплені до стерна; призначені для керування шлюпкою.

(4) "Міжнародне коло" (франц.). [ 10]

Містера Лаудена Додда офіційно представили комендантові острова, потім його партнерові по більярду — торговцеві з сусіднього острова, почесному членові клубу, який починав свою кар'єру підручним теслі на борту військового корабля Північних Штатів; затим його представили портовому лікареві, жандармському начальнику, фермерові — власнику опійних плантацій — і всім людям білого кольору шкіри, яких хвилі торгівлі, корабельні катастрофи а чи й дезертирство закинули в Таї-о-хае. Завдяки своїй приємній зовнішності, люб'язним манерам та вмінню вести бесіду французькою й англійською мовами Лауден усім дуже сподобався. Незабаром на столі біля нього з'явилась одна з восьми останніх пляшок пива, а сам він став центральною фігурою досить балакучого товариства, хоча й був неговіркий.

Розмови в Південних морях(1) завжди зводяться до одного-єдиного кола тем, бо хоч океан тут дійсно безкраїй, але світ малий. Ви обов'язково почуєте ім'я Забіяки Гейса, героя морів, чиї подвиги та цілком заслужений кінець лишилися невідомими Європі; трохи погомонять про торгівлю копрою та мушлями, а можливо, бавовником та губкою, але досить поверхово, ніби це питання нікого особливо й не цікавить; з уст часто-густо злітатимуть, як пташки-веснянки, назви шхун та прізвища їхніх капітанів; співрозмовники обміняються новинами про останні корабельні катастрофи, безтурботно поділяться своїми міркуваннями. Людині новій ці розмови напочатку видадуться не вельми цікавими, але незабаром її полонить загальний настрій, а коли вона поживе в світі островів рік-півтора і побачить чимало шхун, так що прізвище кожного капітана викликатиме в уяві певну постать у піжамі чи полотняному костюмі, та ще й призвичаїться до невизначеності, з якою (ніби в пам'ять містера Гейса) ставляться тут до таких видів людської заповзятливості, як контрабанда, навмисні корабельні катастрофи, баратрія(2), піратство, торгівлі робочою силою тощо,— тоді вона упевниться, що ці розмови в клубах Полінезії не менш [11] захоплюючі та повчальні, аніж розмови в подібних закладах Парижа чи в клубах Палл-Малл(3) у Лондоні.

(1) Південні моря — південні простори Тихого океану.

(2) Баратрія (англ.) — умисне знищення застрахованого судна чи вантажу з метою отримання страхової суми.

(3) Палл-Малл — вулиця в центрі Лондона, де розташовані клуби бізнесменів.

Хоча містер Лауден Додд вперше ступив на Маркізькі острови, він був досвідченим, просоленим торговцем: він знав численні кораблі та їхніх капітанів; на інших островах він був свідком перших кроків тих людей, про яких тут велися розмови, або, навпаки, міг розповісти про подальший розвиток подій, що колись почалися в Таї-о-хае. Серед інших цікавих новин — приміром, про появу в Південних морях нових осіб,— він сповістив також про останню катастрофу корабля. Долі інших острівних шхун не минув цього разу "Джон Річардс".

— Дікінсон посадив його на мілину біля острова Пальмерстон,— сказав Додд.

— А хто власники? — спитав один із членів клубу.

— О, як звичайно— "Кепсікум і Компанія".

Члени клубу всміхалися, обмінювалися багатозначними поглядами. Либонь, Лауден висловив загальний здогад, коли завважив:

— Ось, кажуть, є вигідні діла! Не знаю нічого вигіднішого, ніж застрахована шхуна, досвідчений капітан і міцний, надійний риф.

— Вигідне діло? Таких не. буває! — заперечив уродженець Глазго.— Ніхто не має зиску, крім місіонерів — кат їх не взяв!

— Ну, це занадто! — заперечив хтось.— Непогані бариші дає опій.

— Добре також наскочити на лагуну, де заборонено вилов перлів, скажімо, на четвертому році, тихенько зібрати вершки й вислизнути, перше ніж пронюхають французи.

— Непогано й добрий золотий самородок добути,— додав якийсь німець.

— Купити судно, що зазнало катастрофи, теж прибуткове діло,— мовив Гевенс.— Згадайте торговця з Гонолулу і судно, викинуте на рифи Вайкікі. Знялась така буря, що судно це почало трощити, ледве воно сіло на мілину. Не минуло й години, як агент "Ллойда"(1) продав судно, і до смеркання, коли його розбило на тріски, покупець забезпечив собі тепленьке гніздечко. А якби сонце зайшло на три години пізніше, він міг би й назавжди покинути бізнес. Але й так він звів собі будинок на Беретаніа-стріт і назвав його іменем судна.

(1) "Ллойд" — найбільша англійська страхова компанія. [12]

— Так, інколи можна непогано заробити на корабельній катастрофі,— погодився уродженець Глазго,— але це трапляється нечасто.

— Ну, це вже загальне правило — вигідні діла трапляються з біса рідко,— відповів Гевенс.

— Так-так, це вже воля Всевишнього,— погодився уродженець Глазго.— А я мрію рознюхати таємницю якогось багатія і добре притиснути його там, де треба.

— Гадаю, вам відомо, що це не метод серед порядних людей,— завважив Гевенс.

— А мені байдуже, мене цей метод влаштовує цілком,— зухвало відгукнувся шотландець із Глазго.— Жаль, що в цих Південних морях таких секретів не добудеш — їх треба шукати лише в Лондоні чи Парижі.

— Мак-Гіббон, мабуть, начитався бульварних романів,— підкинув хтось.

— Він читав "Аврору Флойд",— додав другий.

— Ну то й що? — обурився Мак-Гіббон.— Кажу те, що є. Почитайте газети! Ви хихочете лише тому, що цілковиті невігласи. Я певен, що шантаж — такий самий бізнес, як і страхування, лише достобіса чесніший.

Неприхована жовчність цих признань змусила Лаудена, палкого прихильника миру й злагоди, викинути свої козирі.

— Як не дивно,-сказав він,— у пошуках засобів існування мені довелося випробувати усі ці методи.

— Ви знаходити самородок? — ламаючи слова, похопився німець.

— Ні,— відповів Лауден.— Я брався в житті за всілякі дурниці, але копати золото не додумався. Кожна людина повинна мати здоровий глузд.

— Ну, а контрабандну торгівлю опієм ви спробували/— поцікавився хтось другий.

— Спробував,— відповів Ладен.

— І мали зиск?

— Та ще й який!

І купували розбите судно?

— Так, сер.

— І що вивудили?

Бaчте та шхуна була особлива,— уточнив Лауден— чесно кажучи, я не радив би братися за це ремесло хтось щоб розбило на тріски? — нетерпляче запитав Ладен.[13]

— Якщо сказати точніше, розбився я,— відповів Лауден.— Не все розрахував.

— І шантаж випробували?

— Звісно, що за питання! — відповів містер Додд.

— І мали зиск?

— Розумієте, мене переслідують невдачі. А взагалі це діло прибуткове.

— Ви узнали чиюсь таємницю? — запитав уродженець Глазго.

— Велику, як штат Техас!

— І це був багатій?

— Він не був Рокфеллером, але всі ці острови міг би купити не торгуючись.

— Так за чим же стало? Ви не змогли прибрати його до рук?

— Діло було морочливе, та врешті я загнав його в кут і...

— І що?..

— І вся гра пішла шкереберть. Я став його кращим другом.

— Ех, чорт!..

— По-вашому, він невибагливий у виборі друзів? — люб'язно поспитав містер Додд.— Втім, можливо: у нього досить широке коло симпатій.

— Якщо ти, Лаудене, скінчив пащекувати,— вставив своє слово Гевенс,— то час іти до мене обідати.

Коли вони вийшли з клубу, в темряві гуркотів прибій. У темно-зелених хащах подекуди блимали вогники. Виринаючи з пітьми, повз них по двоє і по троє проходили тубільні жінки, звабливо усміхались, перемовлялися, позираючи на двох білих; коли вони зникали, в повітрі ще довго витали запахи пальмової олії та пелюсток червоного жасмину. Від клубу до помешкання містера Гевенса було кілька кроків, але будь-кому з жителів Європи вони видалися б кроками по чарівній країні. Якби перший-ліпший європеєць міг піти за двома нашими друзями в будинок, оточений широкою верандою, і в прохолодному покої, обвитому зеленню, сів з ними за стіл, де на білій скатертині рубіново сяяло вино; якби він міг скуштувати екзотичних наїдків — сирої риби, плодів хлібного дерева, запечених бананів, смаженого поросяти з гарніром із незрівнянного міті, а також королівського делікатесу — салату з пальмових бруньок; якби він побачив, як нечутно й ненав'язливо, час від часу визираючи з-за дверей, йому безмовно слугує молода остров'янка в широкому [14] вільному вбранні, занадто сором'язлива, щоб бути членом сім'ї, і занадто владна, щоб нею не бути,— а потім миттю перенісся в місця своїх вітчизняних кумирів, то він сказав би, сидячи в старовинному кріслі біля каміна й протираючи очі: "Мені приснився дивний край! їй-богу, я побував у раю!" Але Додд і його господар давно вже звикли до всіх чарів тропічної ночі, до всіх наїдків острівної кухні, і вони взялися до м'яса як люди, що дуже зголодніли, і лише вряди-годи ліниво перекидалися словами, мов товариші, яким нині не дуже весело.