Коріолан - Сторінка 3

- Вільям Шекспір -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Римлян відтісняють з-під стін міста до їхніх шанців.
Марцій Хай вас покриє вся зараза півдня!
Ви — Риму страм! Хай вас чума й проказа
Жере, щоб гидували вами люди,
Щоб один одного ви заражали
За вітром! Гусячі, лякливі душі,
Як ви могли втекти від тих рабів,
Що їх побили б мавпи! 6 Плутоне!
Червоні спини, бо всі рани —• ззаду,
І блідні лиця від страху та втечі!
Назад! В атаку! А як ні, то зброю
Поверну проти вас! Женіть їх! Бийте!
У місто заганяйте до жінок,
Як гнали нас вони до наших шанців.
Звуки бойової тривоги. Входять вольски й римляни. Знов починається
битва. Вольски втікають у Коріоли. Марцій переслідує їх до воріт.
Марцій Відчинені ворота! Це нагода!
Не втікачам їх доля відімкнула,
А нам! За мною! Те робіть, що я!
(Входить у ворота)
1-й воїн Безумство! Не піду!
2-й воїн І я не йду!
Ворота зачиняються.
3-й воїн Вони його замкнули!
Звуки сурми, бій точиться далі.
Всі Він загинув!
Входить Т і т Л а р т і й.
Лартій Що з Марцієм?
Всі Убитий! Це напевно!
1-й воїн За втікачами гнався й за ворота
Забіг, тим часом браму зачинили;
Сам — проти міста!
Лартій Благородний мужу!
Ти перевершив твердістю свій меч;
Згинався він, а ти невгнутий був;
Ти нас покинув! О, якби знайшовся
Ваги такої діамант, як ти,
Він в ціннощах тобі не був би рівня!
Ти був безстрашним воїном. Катон
Таким войовника в уяві бачив —
Шаленство мав ти, і страшний удар,
І грізний вид, і громовитий голос,
Що ворогів примушував дрижати,
Мов цілий світ в гарячці тряс.
Повертається залитий кров'ю Марцій, за ним — вороги.
1-й воїн Погляньте!
Лартій Це він! До нього! Визволим його
Або поляжем разом з ним! Вперед!
Б'ються ї всі вступають до міста.
СЦЕНА 5
Коріоли. Вулиця.
Входять декілька римських воїнів з награбованим добром.
1-й римлянин Ось що я повезу в Рим.
2-й римлянин А я — це.
3-й римлянин Чума б його взяла! Я думав, то срібло.
Здалека чути брязкіт мечів, бій триває.
Входять Марцій ї Тіт Лартій, з ними — сурмач.
Марцій Бач, он грабіжники! Дешевший час
Для них за драхму зламану. Беруть
Залізо, рам'я, ложки олов'яні,
Подушки, шмаття — кат його не здер би
Із тих, кого закопує! Раби
Гребуть усе, хоч битва не скінчилась!
Убити їх! Ого! Ти чуєш клекіт,
Де полководець б'ється наш? До нього!
Він там, ненависний мені Авфідій,
Він римлян б'є! Бери достатню кількість
Людей, щоб місто втримати, а я —
Туди — Комінію на поміч!
Лартій Кров'ю
Стікаєш ти і рвешся в січ криваву,
Як знавіснілий.
Марцій Не хвали мене,
Я ще не розпалився. Прощавай!
Ця кров корисна — так от я з'явлюсь
Перед Авфідієм і битись буду,
Як лев.
Лартій Тебе Фортуна полюбила,
Богиня чарівна, її принади
Від тебе меч ворожий відхиляють!
Хай буде успіх, воїне, з тобою!
Марцій Хай і тобі Фортуна завжди буде
Опікою!
Лартій О благородний Марцій!
Марцій виходить.
Іди на площу і сурми зібрання,
Скликай старійшин міста, хай вони
Почують нашу волю! Гей, бігом!
Виходять.
СЦЕНА 6
Біля табору Комінія.
Входить Комїній з військом. Римляни відступають.
Коміній Спочиньте, друзі! йдемо з поля бою;
А римляни — у наступі розважні,
У відступі безстрашні. Скоро битва
Відновиться. Коли ми бились, вітер
До нас доносив брязкотання січі
Від Коріол. Богове Риму, дайте
І нам, і нашим друзям перемогу,
Щоб римські армії, зустрівшись, радо
Вам жертви принесли.
Входить гонець.
Які новини?
Гонець Коріолійці вийшли за ворота,
Бій Лартію і Марцію дали,
Відкинули назад їх, до укріплень,
Я бачив сам...
Коміній Правдива, та недобра,
Погана вість. Коли це сталось?
Гонець Може,
З годину тому.
Коміній Відстань менша милі
Нас розділяє. Чуєм їхні крики.
Чого ж ти новину приніс так пізно?
Короткий шлях, а часу так багато
Забрав.
Гонець До мене вольски-шпигуни
Вчепилися — я мусив гак зробити
На три-чотири милі. Таж інакше
Я був би тут за півгодини.
Коміній Хто там
Скривавлений, мов здерли з нього шкіру?
Боги! На Марція він схожий. Бачив
Я вже таким його.
Марцій
(з-за сцени)
Я не спізнився?
Входить Марцій.
Коміній Скоріш пастух не зможе відрізнити
Від барабана грім, ніж я цей голос
Від інших голосів не відрізню!
Марцій Я не спізнився?
Коміній Ні, якщо залитий
Ворожою, а не своєю кров'ю!
Марцій Дозволь тебе обняти міцно й радо,
Мов наречену в шлюбну ніч, коли
Запалені вже свічі біля ложа.
Коміній О цвіте воїнства! Що ж робить Лартій?
Марцій Він зайнятий декретами. Когось
Засуджує до страти чи заслання,
За когось викуп визначає, тим
Погрожує, а тих рятує; Лартій
Тримає Коріоли йменням Риму
На прив'язі, як пса, що злагіднів
І лащиться, щоб знов було бажання
Його спустити.
Коміній Ну, а де той раб,
Який сказав, що вас перемогли,
Назад загнали до укріплень, де він?
Сюди його!
Марцій Спинись! Він мовив правду.
Патриції стояли, а плебеї
Втекли, щоб їх чума здогнала! їм
Ще подавай трибунів. Миш ніколи
Так не втікає від кота, як дрантя
Оте втікало від ще гірших злиднів —
Дрантюг!
Коміній А як же ви перемогли?
Марцій Не час на розповідь. Скажи, де ворог?
Хто тут господар? Як не ви, то нащо
Спинили бій?
Коміній Великі втрати маєм
І відступили ми не з переляку,
А з міркувань стратегії.
Марцій Де ворог?
Скажи мені, де в них найкращі сили?
Коміній Найкращі сили в них, то — анціати,
Надія війська, авангард, між ними —
Авфідій — серце їхнє...
Марцій Я благаю
Всіма боями, де були ми разом,
І кров'ю, що її лили ми спільно,
І клятвами, що ними дружба наша
Потверджена,— пошли мене негайно
Проти Авфідія та анціатів!
Мечі і списи вгору, побратими,-
Звитяга наша!
Коміній Я волів би, друже,
Щоб відвели тебе до лазні, вмили,
Перев'язали рани, та не смію
Відмовити тобі. Візьми з собою
Найкращих воїнів.
Марцій Підуть лиш ті,
Хто сам зголоситься. Напевне є
Між вас такі, що не бояться крові —
Брудної та гидотливої фарби,-
Такі, кому дорожча мужня смерть
За нице та безславне животіння,
Кому дорожча за життя вітчизна.
Хай той один, хто думає так само,
А як таких багато — хай загін
На згоди знак підніме вгору зброю
І хай же всі за Марцієм ідуть!
Воїни підносять мечі, схвалюють вигуками слова Марція, одні беруть його на
руки, інші підкидають угору шоломи.
Хіба я тут один, хто гідний шани?
Чого ви з мене робите меча?
Як щирі ваші почуття, то кожен
З вас вартий вольсків чотирьох, і кожен
Проти Авфідія спроможний стати.
Я вдячний всім, та лиш небагатьох
Візьму; тут буде що робити, друзі.
Хай злагодяться під мою команду
Чотири щонайшвидші.
Коміній йдіть же, друзі!
Свій намір звершуйте, і кожен буде
Ділити з нами славу!
Виходять.
СЦЕНА 7
Біля воріт Коріол.
Тіт Лартій, залишивши варту в Коріолах, під звуки барабанів і сурем вихо-
дить назустріч Комінію й К а ю Марці ю. За ним — воєначальник,
воїни, провідник.
Лартій Хай стережуть ворота. Все робіть,
Як я наказував. На мій сигнал —
Шлете підмогу. Декілька центурій
Залиште, щоб утриматись. Якщо
Програємо на полі, доведеться
Віддати й місто.
Воєначальник Буде все гаразд!
Про все подбаємо!
Лартій Замкніть же браму!
Веди нас, провідниче, в римський табір.
Виходять.
СЦЕНА 8
Бойовище між римлянами і вольсками.
Клекіт битви. З протилежних боків сходяться Марцій та Авфідій.
Марцій Я буду битися лише з тобою!
Ненавиджу тебе стократ сильніше,
Як зрадника!
Авфідій І я тебе — так само!
До африканської змії огиду
Я відчуваю меншу, ніж до тебе!
Тремти й готуйся!
Марцій Хто здригнеться перший,
Хто затремтить від зляку, той до смерті
Рабом другому буде!
Авфідій Що ж, як я
Тікатиму, зацькуй мене, мов зайця.
Марцій Знай, вороже, останні три години
Я бився в стінах Коріол один,
Єдиний проти міста, і своєю
Вдоволений роботою — ця кров,
Що на мені, чуло! Збери для помсти
Всі сили!
Авфідій Будь ти й Ректором самим,
Що серед ваших недолугих предків
Мав славу найсильнішого, і то
Тебе ніщо від мене не врятує!
Б'ються. Декілька вольсків приходять на підмогу Авфідію.
Авфідій Прислужливі, нікчемні боягузи,
Своєю допомогою мене
Зганьбили ви!
Б'ючись, вольски відступають і виходять, прогнані Маршем.
СЦЕНА 9
Римський табір.
Звуки бойової тривоги. Сурмлять відступ.
Входять, з одного боку, Коміній і римляни, з другого — Ma p ці й з
воїнами. Рука Марція на перев'язі.
Коміній Якби я розповів про всі діяння,
Що звершені тобою за сьогодні,
Ти не повірив би. Та я до Рима
Все напишу, щоб відали в сенаті,
Щоб слухали патриції могутні
Спочатку з недовірою, а потім —
Захоплено, щоб слухало жіноцтво
Спочатку з жахом, потім — із солодким
Тремтінням, щоб занудливі трибуни,
Плебеї, що ненавидять тебе,
Сказали в противенство власній волі:
"Спасибі вам, боги, що має Рим
Такого воїна!" Ти припізнився.
Скінчилась учта — хоч раніше, мабуть,
Наситивсь ти доволі.
Вертаючись із погоні за ворогом, входить Тіт Лартій з військом.
Лартій Полководче!
Перед тобою кінь, а ми на ньому
Звичайна збруя! О, якби ти бачив...
Марцій Ну, годі, змовкни. Навіть рідна мати,
Що кров свою хвалити має право,
Мені не мила, як мене вславляє.
Робив я те, що й ви, сповняв звичайний
Обов'язок — вітчизну боронив.
Мої діяння кожен перевершив,
Хто бився чесно.
Коміній Не повинна скромність
Могилою твоїх заслуг ставати:
Своїх героїв мусить знати Рим.
Приховування гірше від злодійства,
Для воїна це — наклеп! Замовчання
Того, що гідне похвали,— це скромність,
Але погана дуже. Ти послухай,
Що я про тебе воїнам скажу.
Це не хвальба, не нагорода, друже,
А просто визнання твоїх заслуг.
Марцій Ятряться в мене рани і болять,
Як згадувати їх.
Коміній А не згадати —
То загнояться, гоїтись не будуть
Від людської байдужості й невдяки;
Тоді їх вилікує тільки смерть.
З усіх скарбів, з усіх чудових коней,
Здобутих нами в місті і на полі,
Віддаємо тобі десяту пайку,
І можеш вибирати все до того,
Як поділ здобичі настане спільний
Між усіма.
Марцій Спасибі, полководче,
Та я, даруй, платні не можу брати
За труд мого меча. Я відмовляюсь.
Для себе я прошу такої ж частки,
Як кожен, хто змагався в нашім герці.
Протяжно сурмлять фанфари. Всі, кричать: "Слава Марцію, слава!" Вгору ле-
тять шоломи і списи. Коміній і Лартій стоять з непокритими головами.
Марцій Хай змовкнуть сурми, не поганьте їх!
Якщо вони уже на бойовищі
Підлесництво огидне виявляють,
То що ж, тоді палаци та міста
Наповнені самими брехунами!
Якщо стає м'якою сталь, мов шовк
На дармоїді, то нехай же крицю
Єдваб замінить на війні! Про мене
Ні слова більше. Чи за те, що я
Не змив з обличчя крові, вбивши кілька
Нещасних бідолах — і ви те саме
Чинили тут,— за те мене хвальбою
Засипано — так, начебто приємно
Мені своє нікчемство підживляти
Хвалою з брехнями?
Коміній Ти надто скромний,
Жорстокий до своєї слави.