Коріолан - Сторінка 9

- Вільям Шекспір -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Трибуни ждуть. Тримайся. Душу
Озброюй терпеливістю. Вони
Готують звинувачення ще гірші,
Готовий будь.
Мененій Будь лагідним, благаю!
Коріолан Ходімо. Лагідність — пароль. Хай буде!
На їхні звинувачення брехливі
Я чесно відповім.
Мененій Та тільки ж м'яко
І лагідно!
Коріолан І лагідно — хай буде.
Виходять.
СЦЕНА З
Форум.
Входять Сіціній і Брут.
Брут Пункт перший — він хотів тираном стати;
Ти натискай на це, коли ж не вийде,
Малюй його як ворога народу;
Скажи, що здобич, взяту в анціатів,
Не роздано.
Входить є д і л.
Ну, як? Іде?
Еділ Вже йде він.
Брут Хто з ним?
Еділ Сенатори й старий Мененій —
Прихильники його.
Сіціній Ти маєш список
Всіх виборців, які голосували
За нас?
Еділ Так.
Сіціній А чи всі вже триби римські
Представників прислали?
Еділ Так.
Сіціній Негайно
Веди народ сюди. Як я скажу:
"Хай буде так в ім'я закону й люду",
І смерті вимагатиму, чи штрафу,
Чи там вигнання,— хай кричать зі мною,
Як смерть — то "смерть", вигнання — то
"вигнання",
І хай наполягають, щоб судити
По справедливості.
Еділ Я все скажу їм.
Брут А вже коли вони почнуть кричати,
Хай не спиняються, допоки вирок
Не западе такий, як для загалу
Потрібно.
Еділ Все я зрозумів.
Сіціній Хай будуть
Несхитними й кмітливими, щоб наші
Всі натяки збагнули.
Брут Йди!
Еділ виходить.
Відразу
Збуди в нім лють, він звик перемагати;
Роздратувавшись, дійде до нестями,
Все, що на серці, викладе, не спиниш
Тоді його нічим, а саме цього
Нам треба, щоб йому зламати карк.
Входять Коріолан, Мененій, Коміній, сенатори й патриції.
Сіціній От він іде.
Мененій Спокійніше, будь ласка.
Коріолан Мов конюх буду, що образи терпить
За найбіднішу плату. О богове,
Рим бережіть у мирі! Крісла суддів
Шляхетним людям дайте! Посадіть
Любов між нами! Хай хвалою миру
Заповнюються храми, й не війною —
Майдани й вулиці!
1-й сенатор Амінь.
Мененій Чудово!
Входить едїл з городянами.
Сіціній Підходьте ближче, люди!
Еділ Тихо! Тихо!
Трибунам слово!
Коріолан Ні, мене спочатку
Послухайте,
Сіціній
і Брут Ну, добре. Говори!
Коріолан Чи будуть висунуті проти мене
Тут всі оскарження? І чи, нарешті,
Тут вирішиться все?
Сіціній Я вимагаю,
Щоб ти сказав, чи визнаєш трибунів
Представниками римського народу
І чи готовий ти прийняти кару
За злочини, які тут нами будуть
Доведені?
Коріолан Готовий!
Мененій Городяни!
Ви чули? Він сказав: "Готовий!" Друзі,
Згадайте про його заслуги ратні,
Про рани ще не згоєні, яких
На ньому більше, ніж могил печальних
На цвинтарі.
Коріолан То я подряпавсь глодом.
То — сміх, не шрами.
Мененій Зважте, любі друзі,
Не як громадянин він розмовляє,
Зате воює як громадянин.
його слова за злість ви не приймайте,
Говорить він, як воїн, і не має
Злоби до вас.
Коміній Ну, добре, добре, досить!
Коріолан А де причина, що, одноголосно
Обравши консулом, ви в ту ж годину
Мене принижуєте відбиранням
Такої честі?!
Сіціній Ти відповідай!
Коріолан Питай. Відповідатиму.
Сіціній Тебе
Перед людьми оскаржуємо в тому,
Що замишляв ти в Римі захопити
Всю владу, потоптати всі закони
І всі права народу, отже, ти —
Зрадник народу!
Коріолан Як ти кажеш? Зрадник?
Мененій Спокійніше, ти ж обіцяв!
Коріолан Хай пекло
Поглине вас і ваш народ, трибуни-
Наклепники! Отак мене назвати!
Якби в твоїх очах було сто тисяч
Смертей, а в язиці брехливім стільки ж,
Якби в руках твоїх були мільйони
Смертей, "ти брешеш" я тобі сказав би
Тим голосом, яким творю молитву
Богам своїм.
Сіціній Ви чуєте?
Городяни На скелю!
На скелю!
Сіціній Тихо! Вже нема потреби
Оскарження нові тут висувати,
Ви бачили і чули. Чи не досить?
Він бив еділів, лаяв нас і збройно
Ставав проти закону. Він зневажив
Тих, що своєю владою повинні
Його судити. Смерть він заслужив
Собі такими злочинами. Смерть!
Брут Але, зважаючи на те, що він
Заслуги має бойові...
Коріолан Навіщо
Базікаєш про битви?
Брут Говорю
Про те, що знаю!
Коріолан Ти?
Мененій Коріолане,
Що матері ти обіцяв, згадай же.
Коміній Згадай, будь ласка...
Коріолан Я не пам'ятаю!
Хай оголосять смерть мені, хай шкіру
Здеруть із мене, хай мені присудять
Вигнання, хай замкнуть мене в темницю
На смертний голод, все одно не буду
Благати милосердя в них! Своєї
Сміливості я не продам за блага,
Які вони дадуть, хай задля цього
Сказати мав би я лише "добридень!".
Сіціній За те, що він ненавидів народ
І засобів шукав, щоб відібрати
Свободу в городян, а нині руку
Підняв на суддів, на права трибунів,
Що іменем народу справедливість
Повинні берегти, ми виганяєм
Його із міста і під страхом смерті
Забороняємо йому вступати
В ворота Рима будь-коли. Це — вирок.
Хай буде так в ім'я закону й люду!
Городяни Він — вигнаний! Хай буде!
Коміній Ні, стривайте,
Послухайте, приятелі...
Сіціній Нема що
Вже слухати. Його вже засудили.
І вирок оголошено.
Коміній Дозвольте
Мені, мені... Я — консул ваш колишній.
Я можу показати шрами. їх
Мені лишили вороги. Я вище
Ціную благо нашої вітчизни*
Ніж власне існування, честь дружини,
її утроби й власних чресел плідність.
Тому сказав би я...
Сіціній Ми все те знаєм,
Що ти сказав би.
Брут Що тут говорити?
Як ворог батьківщини і народу,
Він — вигнаний.
Городяни Хай буде так! Хай буде!
Коріолан О зграє псів, ненавиджу твій подих,
Як смороди багна, й твою любов
Ціню, як незакопаного трупа!
Не ви — мене, а я вас проганяю!
Лишайтесь без свойого оборонця,
Тремтіть від кожної жахної чутки,
Хай пір'я на шоломах ворогів
На вас перестрах смертний навіває!
І владу бережіть, що на вигнання
Захисників засуджує своїх,
Допоки ваша дурість тут єдина
Не лишиться й не перетворить вас
В рабів якогось племені чужого,
Що Рим без бою візьме. Рідне місто
Через нікчемність вашу зневажаю.
Стаю до нього спиною. Існує
Світ ще й за межами його!
Коріолан, Коміній, Мененій, сенатори й патриції виходять.
Еділ Пішов!
Пішов народу ворог!
Городяни Він пішов!
Він — вигнаний. Пішов! Атю! Атю!
Всі кричать, підкидають угору шапки.
Сіціній йдіть до воріт за ним! Кричіть і цькуйте,
Женіть його отак, як він плебеїв
Цькував і гнав. Він заслужив цю кару.
Хай стража проведе нас через місто!
Городяни Ходім! Ходім! Подивимось, як він
З воріт виходить. Хай боги ласкаві
Трибунів наших бережуть. Ходім!
Виходять.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Рим. Біля воріт міста.
Входять Коріолан, Волумнія, Віргілія, Мененій, Коміній та
молоді римські патриції.
Коріолан Не плачте! Швидко попрощаймось! Гідра
Стоглава з дому виганяє. Мамо,
Де сміливість твоя? Мене ти вчила,
Що скрута — то випробування духу,
Що все звичайне — для людей звичайних;
Що по спокійнім морі всі човни
Чудово плавають; що натиск бурі
Витримують лиш чесні й благородні.
Мене ти навантажувала змалку
Важкими заповідями чеснот;
Засвоїв я: те серце нездоланне,
Що їх напам'ять знає.
Віргілія О нещастя!
Коріолан Кріпися, жінко!
Волумнія Хай чума червона
Покосить в Римі всіх ремісників,
Спустошить місто!
Коріолан Що? Мене оцінять,
Коли мене на стане. Воскреси
Свій дух колишній, мамо! Пам'ятаєш,
Ти говорила: "О, якби була
Жоною Геркулеса, я звершила б
Шість подвигів за нього, щоб труди
Полегшити йому". Мій полководче
Комінію, прощай! Дружино, мамо,
Прощайте всі! Мененію, гіркіші
В старого сльози, ніж у молодого,
Вони отруйні для твоїх очей,
Не плач! Комінію, ти часто бачив
Картини ще жахливіші для серця.
Скажи жінкам: так само недоречно
Ридати під ударами недолі,
Як і сміятися. Ти знаєш, мамо,-
Всі небезпеки, крізь які пройшов я,
Твоєю гордістю були. А нині,-
Хоч сам я йду, неначе на дракона
Болотного, який лякає більше
Тим, що ніхто й ніде його не бачив,-
Твій син або плебеїв переможе,
Або від їхніх підступів огидних
Загине.
Волумнія Сину мій, куди ж ти підеш?
Візьми з собою, хай хоч ненадовго,
Комінія. Подбай, щоб у дорозі
Не стати жертвою якогось лиха
Нежданого!
Коріолан О небо!
Коміній Я з тобою
Ітиму хай і місяць, поки разом
Не знайдемо тобі притулку. Треба,
Щоб був зв'язок у нас. Якщо колись
Повернення твоє можливим стане,-
Щоб ми могли тебе знайти й нагоди
Не втратити.
Коріолан Ні, прощавай, мій друже!
Ти втомлений походами і, мабуть,
Вже застарий, щоб вирушати в мандри
Зі мною. Проведи лиш за ворота.
Ходім, дружино, мамо, проведіть
Мене цих кілька кроків, попрощайтесь
І посміхніться, ну, ходім, ходімо.
Про мене ви почуєте, але
Ніхто не скаже, що змінився Марцій,
Що іншим став!
Мененій Не чув я ще ніколи
Слів благородніших. Ходім. Не плачмо.
Якби я міг з десяток років зняти
З плечей своїх, клянусь богами, був би
З тобою невідступно.
Коріолан Йдім. Дай руку!
Виходять.
СЦЕНА 2
Там же. Вулиця недалеко від воріг.
Входять Сіціній і Брут з є ділом.
Сіціній Скажи, нехай розходяться! Вся знать
Розлючена. Пішов — цього нам досить.
Додому — всі.
Брут Ми показали владу,
Тепер ми видаватися повинні
Скромнішими.
Сіціній Скажи: "Ідіть додому,
Найбільший ворог ваш пішов, і силу
Ви давню маєте".
Брут Хай розійдуться!
Еділ виходить.
От мати йде його.
Входять Волумнія, Віргілія і Мененій
Сіціній Не зачіпаймо.
Брут Чому?
Сіціній Говорять, що вона скажена.
'Брут Вже нас побачили. Ідімо просто.
Волумнія Яка чудова зустріч! Хай чумою
Вам за любов боги заплатять.
Мененій Тихше!
Тихіше! Заспокойсь!
Волумнія Якби не сльози,
Почули б ви... та вам ще доведеться
Почути й так...
(До Брута)
А ти куди?
Віргілія
(до Сіцінія)
Зостанься!
Якби я мала силу так сказати
Своєму мужеві.
Сіціній Ти що, мужчина?
Волумнія Хіба це соромно? Прокинься, дурню!
Мій батько був мужчиною, а ти,
Поріддя лисяче, прогнав із Рима
Того, хто ворогам його завдав
Ударів більше, ніж ти слів промовив
За все життя!
Сіціній О небеса!
Волумнія Так, більше
Ударів благородних він сподіяв,
Ніж ти сказав розумних слів!
Іди, бо я скажу... Ні, залишайся.
Хотіла б я, щоб син мій із мечем
Добрячим у руці твоє поріддя
В пісках Аравії зустрів!
Сіціній Що далі?
Віргілія А далі що? Кінець твоїм нащадкам
Поклав би він.
Волумнія І байстрюкам. О, скільки
Він ран тяжких дістав за Рим!
Мененій Ну, годі!
Не плач!
Сіціній Було б чудово, щоб державі
Твій син служив і далі, не порвавши
Вузла заслуг, який на полі бою
Він зав'язав.
Брут Було б чудово!
Волумнія Звірі!
Ви напоумили юрбу нікчемну,
Що тямить у його заслугах стільки ж,
Як я в небесних вічних таємницях,
Для ока людського закритих.
прут Нумо,
Ходім!
Волумнія І я благаю, йдіть. Розправу
Вчинили ви хоробру! На прощання
Послухайте: наскільки Капітолій
За найбіднішу хату в Римі вищий,
Настільки й син мій, муж цієї жінки,
За всіх вас вищий.
Брут Ну, гаразд.