Король Джон - Сторінка 3
- Вільям Шекспір -
Як доведе король
Законність прав своїх, тоді – будь ласка.
А доти не відкриємо воріт.
К о р о л ь Д ж о н
Якщо корона Англії не здатна
Вам довести, що я для вас король,
То тридцять тисяч свідків я привів…
Б а й с т р ю к
Безбатченків не менше, ніж законних.
К о р о л ь Д ж о н
…Що віддадуть життя за наше право.
К о р о л ь Ф і л і п
Не менше я з собою благородних
Привів бійців…
Б а й с т р ю к
І байстрюків також!
К о р о л ь Ф і л і п
…Що здатні самозванцю дати відсіч.
П е р ш и й г о р о д я н и н
Вирішуйте самі законність вашу.
Законніший і буде наш король.
К о р о л ь Д ж о н
Тоді Господь хай прийме милосердно
У вічні житла грішні душі тих,
Хто нині в битві, ще до рос вечірніх,
За право королівське згине тут!
К о р о л ь Ф і л і п
Амінь! Амінь! До зброї всі! На коней!
Б а й с т р ю к
Святий Георге, що здолав дракона
І що з тих пір на вивісках трактирних
Гарцюєш гордо, битися навчи!
(до ерцгерцога)
Якби до тебе в лігво я потрапив,
То я б тоді з левицею твоєю
Над гривою тобі наставив роги
На сміх усім!
Е р ц г е р ц о г
Базікало, мовчи!
Б а й с т р ю к
Беззубий леве, краще не ричи!
К о р о л ь Д ж о н
Скоріше в поле: там свої полки
Поставимо в порядку бойовому.
Б а й с т р ю к
Шикуймося на тому-он горбі.
К о р о л ь Ф і л і п
Хай буде так!
(до Людовика)
Мій сину, інший горб
Займи із військом. З нами правда Божа!
Всі ідуть геть.
Сцена друга
Там же.
Тривога. Після декількох сутичок військ
виходить ф р а н ц у з ь к и й г е р о л ь д з сурмою
і підходить до міських воріт.
Ф р а н ц у з ь к и й г е р о л ь д
Анжерський люде, відчини ворота,
Щоб в них ввійшов Артур, бретонський герцог.
Французьке військо билося за нього,
І в Англії багато матерів
Заплачуть над убитими синами.
Багато вдів чоловіків оплачуть,
Які на полі мертвими лежать
На цій сирій землі, просяклій кров'ю.
Ми легко перемогу здобули,
І радісно знамена майорять
Над військом, що тепер іде до вас,
Проголосивши юного Артура
Земель англійських справжнім королем.
Входить а н г л і й с ь к и й г е р о л ь д із сурмою.
А н г л і й с ь к и й г е р о л ь д
Радій, Анжере, і у дзвони бий!
Король англійський Джон іде до тебе,
Здолавши щойно ворога в бою.
Французька кров, неначе позолота,
Укрила лати воїнів його,
Що перше в них виблискували сріблом.
З шоломів наших ні одне перо
Списи французькі не зуміли збити.
Знамена – в тих же доблесних руках,
Що їх несли, коли ми в бій вступали.
Сюди веселим натовпом мисливців
Ідуть британці, руки омочивши
В крові убитих ними ворогів.
Анжерці, зустрічайте переможців!
П е р ш и й г о р о д я н и н
Герольди, слідкували ми із веж
З початку до кінця за ходом бою.
Та не могло б і найзіркіше око
Розгледіти, хто справді переміг.
За кров лилася кров, відповідала
На силу – сила, на удар – удар,
На доблесть – доблесть. Нам обидва війська
Однаково люб'язні, бачить Бог,
Та поки хтось із них не переможе,
Нікому не відкриємо воріт.
Входять з різних боків обидва к о р о л і
з військом і наближеними.
К о р о л ь Д ж о н
Король французький, чи замало крові
Ти з військом хвалькуватим тут пролив?
Даремно заважаєш ти потоку –
Моїм правам – текти руслом законним,
Бо, вийшовши із берегів своїх,
В шаленстві він твої затопить землі.
Тож чи не краще дати срібним водам
Котитись без завади в океан?
К о р о л ь Ф і л і п
Король англійський, в цій жорстокій битві
У вас не менше крові пролилось,
Ніж у французів, – може, навіть більше.
Клянусь рукою, що тримає владу
На цій землі під цим високим небом,
Меча, який за правду я підняв,
Не опускати, доки не здолаю
Тебе, чи сам загину у бою,
Щоб список всіх загиблих прикрашало
Імення урочисте короля.
Б а й с т р ю к
Злітає в небо королівська слава,
Коли у королів скипає кров!
Оскалені сталеві зуби смерті:
Різці її та ікла – то мечі.
І, м'ясо роздираючи, вона
У королівських битвах бенкетує.
Але чому війська стоять без діла?
Ведіть їх, королі, на смертний бій!
Ваш дух палає, сили ваші рівні:
Один загине, інший мир одержить.
А до тих пір – удари, смерть і кров!
К о р о л ь Д ж о н
Тож на чиєму боці ви, анжерці?
К о р о л ь Ф і л і п
Відповідайте, хто король для вас?
П е р ш и й г о р о д я н и н
Король законний Англії. Та хто він?
К о р о л ь Ф і л і п
Наш підопічний, юний принц Артур.
К о р о л ь Д ж о н
Ні, ми. Ми особисто тут з'явились,
Щоб пред'явити вам свої права
На вас, на місто і на ваші землі.
П е р ш и й г о р о д я н и н
Є більш висока влада, аніж наша,
Що вас обох спростовує слова.
І доки суперечка ця триває,
Ми сумніви замкнемо за стіною
Святого страху Божого. Цей страх
Розвіє тільки істинний король.
Б а й с т р ю к
Клянуся небом, ці анжерці підлі
Над вами лиш сміються, королі,
Спокійно позираючи з-за мурів,
Мов у театрі, на страшну виставу,
Яка для них розігрується тут.
Насмілюсь дати вам свою пораду:
Як громадяни ієрусалимські
Під час їх бунту, об'єднайтесь ви,
Забувши тимчасово ворожнечу,
І разом покарайте цих нахаб.
Хай з двох боків, із заходу і сходу,
Британець і француз свої гармати
На це пихате місто наведуть
І б'ють у мури, доки їхні стіни
Заваляться під обстрілом жорстоким,
Без захисту лишивши городян.
Тоді полки ви знову роз'єднайте,
Знамена – теж, і, зав'язавши бій,
Вирішуйте, кого із вас Фортуна
В любимчики нарешті обере,
Кому вона дарує перемогу
І увінчає славою кого.
Чи до душі порада ця безглузда?
Чи в ній нема розумного зерна?
К о р о л ь Д ж о н
Клянусь шатром небесним, що над нами,
Порада гарна. Як вважаєш ти?
Давай, французький брате, із землею
Зрівняємо Анжер, а вже тоді
Хай бій покаже, хто його король!
Б а й с т р ю к
(до французького короля)
Коли в тобі є гордість королівська
І скривджена вона зухвалим містом,
То разом з нами жерла всіх гармат
Направ на стіни, щоб розбити вщент.
Відновите опісля суперечку,
А доля вже вирішує нехай:
Кому – у пекло, а кому – у рай.
К о р о л ь Ф і л і п
Я з вами згоден. Звідки ти удариш?
К о р о л ь Д ж о н
Із заходу я обстріл розпочну.
Е р ц г е р ц о г
Я – з півночі.
К о р о л ь Ф і л і п
А я тоді із півдня.
Нехай затопить місто злива ядер.
Б а й с т р ю к
(на бік)
Оце розумно: з півночі і з півдня –
Вони так переб'ють самі себе.
Підбурю їх до цього. – Ну, до справи!
П е р ш и й г о р о д я н и н
Володарі могутні, зачекайте!
Прошу покірно вислухати нас:
Я покажу вам шлях до згоди й миру
І як без бою вам вступити в місто.
Хай ті, хто міг загинути в бою,
Живуть щасливо і помруть в постелях.
Прошу у вас уваги, королі!
К о р о л ь Д ж о н
Що ж, ми готові слухати, кажи.
П е р ш и й г о р о д я н и н
Іспанії дитя, принцеса Бланка,
Племінниця англійського монарха,
Гадаєм, для Людовика-дофіна
Підходить в наречені, як ніхто.
Якщо краса для пристрасті потрібна,
Чи знайде він прекраснішу за Бланку?
Якщо бажає серце чистоти,
Чи знайде він цнотливішу за Бланку?
Якщо шукає знатну наречену,
Чи знайде в комусь він знатнішу кров?
Тож знатність, доброчесність і краса –
Все рівне в них. Лиш одного забракло:
Щоб став дофін довершеним, потрібна
Вона йому, а він потрібен їй,
Щоб і вона довершеною стала.
Дофіна доля всипала дарами,
Хай знайде в ній доповнення до них.
Хай стане чоловік принцесі Бланці
Вінцем її чарівних переваг.
Коли зіллються два потоки срібні,
Щасливі будуть їхні береги,
Якими, королі, вам треба стати,
Дофіна і принцесу одруживши.
Такий союз скоріше, ніж гармати,
Для вас ворота наші відімкне:
Скоріш, ніж порох, що руйнує мури,
Відкрили б ми самі прохід у місто.
Але якщо не станеться цей шлюб,
До умовлянь глухі ми, наче море
У бурю; недовірливі, як леви;
Мов скелі, непорушні і тверді.
Смерть не така затята й невблаганна,
Як намір наш відстояти Анжер.
Б а й с т р ю к
Нарешті зупинився! Бо здавалось,
Що він з лахміття витрусить скелет.
Язик його випльовує слова
Про смерть, про ріки, про моря і скелі;
Базікає про левів, як дівчисько
Розказує про цуцика свого.
Напевне, він якомусь гармашу
Завдячує гарячністю своєю –
Все сипляться у нього з язика
Вогонь, гармати, вибухи і порох.
Слова, немов французькі кулаки,
У вуха б'ють. Мене так не глушили,
Відколи батька брата я назвав
Необережно татом.
Е л е о н о р а
(королю Джону)
Ти повинен
Погодитись на шлюб принцеси Бланки.
Племінниці признач багатий посаг.
Зміцнить і узаконить цей союз
Твої права на ще хитку корону,
І хлопчик, що для тебе небезпечний,
Не визріє під сонцем в сильний плід.
Король французький згодитись готовий.
Дивись, вони шепочуться. Спіши,
Допоки в них заграло честолюбство,
Бо запал їх, що танути почав,
Зміцнять моління, співчуття і жалість.
Він знову стане кригою для нас.
П е р ш и й г о р о д я н и н
Що скажуть нам обидва королі
У відповідь на нашу дружню мову?
К о р о л ь Ф і л і п
Тобі, король англійський, перше слово:
Ти слухати анжерців побажав.
К о р о л ь Д ж о н
Якби дофін у цій прекрасній книзі
Зміг прочитати: "Я тебе люблю",
То я обдарував би наречену,
Як королеву: Мен, Турень, Анжу
І Пуатьє, і все, окрім Анжера,
Що нам підвладне звідси і до моря,
Позолотило б їй подружнє ложе;
Вона могла б за владою й багатством
Всіх обійти, хто нині рівні їй
За кров'ю, вихованням і красою.
К о р о л ь Ф і л і п
Що скажеш, сину? Подивись на Бланку.
Л ю д о в и к
Дивлюся, батьку. І в її очах
Я бачу диво, чудо із чудес:
У них відобразився я, мов тінь,
І стала тінь моя блискучим сонцем,
А син ваш тінню сонця цих очей.
Себе я так ніколи не любив,
Як полюбив зображення принадне
У дзеркалі очей прекрасних цих.
Б а й с т р ю к
"У дзеркалі очей її прекрасних"
Себе він бачить! Хай би він знайшов
Повішеним себе на грізних дугах
Іспанських брів, нехай би він зазнав
Четвертування повне в серці Бланки,
В собі відчувши зрадника кохання!
Як жаль, що віддзеркалиться в любові
І нею ж буде страчений за зраду
Такий нікчемний дурень, як дофін.
Б л а н к а
(до дофіна)
Для мене воля короля священна.
Якщо йому сподобалися ви,
То, бажане йому, мені бажане.
Примусити себе я можу легко
Любити те, що вкаже він мені.
Я не збираюсь вам лестити, принце:
Не все, що бачу в вас, любові варте,
Але не знайде і суворий суд
Того, що в вас ненавидіти можна.
К о р о л ь Д ж о н
Хай молоді вирішують. Що скажеш,
Племіннице?
Б л а н к а
Що честь мені велить
Не суперечить вашій мудрій волі.
К о р о л ь Д ж о н
А ти, дофіне, ти її полюбиш?
Л ю д о в и к
Спитайте краще: зміг би я тепер
Зректись своєї щирої любові?
К о р о л ь Д ж о н
Бери ж її, а з нею п'ять провінцій –
Вексен, Анжу, Мен, Пуатьє, Турень.
І на додачу десять тисяч марок
Англійської чеканки.
Законність прав своїх, тоді – будь ласка.
А доти не відкриємо воріт.
К о р о л ь Д ж о н
Якщо корона Англії не здатна
Вам довести, що я для вас король,
То тридцять тисяч свідків я привів…
Б а й с т р ю к
Безбатченків не менше, ніж законних.
К о р о л ь Д ж о н
…Що віддадуть життя за наше право.
К о р о л ь Ф і л і п
Не менше я з собою благородних
Привів бійців…
Б а й с т р ю к
І байстрюків також!
К о р о л ь Ф і л і п
…Що здатні самозванцю дати відсіч.
П е р ш и й г о р о д я н и н
Вирішуйте самі законність вашу.
Законніший і буде наш король.
К о р о л ь Д ж о н
Тоді Господь хай прийме милосердно
У вічні житла грішні душі тих,
Хто нині в битві, ще до рос вечірніх,
За право королівське згине тут!
К о р о л ь Ф і л і п
Амінь! Амінь! До зброї всі! На коней!
Б а й с т р ю к
Святий Георге, що здолав дракона
І що з тих пір на вивісках трактирних
Гарцюєш гордо, битися навчи!
(до ерцгерцога)
Якби до тебе в лігво я потрапив,
То я б тоді з левицею твоєю
Над гривою тобі наставив роги
На сміх усім!
Е р ц г е р ц о г
Базікало, мовчи!
Б а й с т р ю к
Беззубий леве, краще не ричи!
К о р о л ь Д ж о н
Скоріше в поле: там свої полки
Поставимо в порядку бойовому.
Б а й с т р ю к
Шикуймося на тому-он горбі.
К о р о л ь Ф і л і п
Хай буде так!
(до Людовика)
Мій сину, інший горб
Займи із військом. З нами правда Божа!
Всі ідуть геть.
Сцена друга
Там же.
Тривога. Після декількох сутичок військ
виходить ф р а н ц у з ь к и й г е р о л ь д з сурмою
і підходить до міських воріт.
Ф р а н ц у з ь к и й г е р о л ь д
Анжерський люде, відчини ворота,
Щоб в них ввійшов Артур, бретонський герцог.
Французьке військо билося за нього,
І в Англії багато матерів
Заплачуть над убитими синами.
Багато вдів чоловіків оплачуть,
Які на полі мертвими лежать
На цій сирій землі, просяклій кров'ю.
Ми легко перемогу здобули,
І радісно знамена майорять
Над військом, що тепер іде до вас,
Проголосивши юного Артура
Земель англійських справжнім королем.
Входить а н г л і й с ь к и й г е р о л ь д із сурмою.
А н г л і й с ь к и й г е р о л ь д
Радій, Анжере, і у дзвони бий!
Король англійський Джон іде до тебе,
Здолавши щойно ворога в бою.
Французька кров, неначе позолота,
Укрила лати воїнів його,
Що перше в них виблискували сріблом.
З шоломів наших ні одне перо
Списи французькі не зуміли збити.
Знамена – в тих же доблесних руках,
Що їх несли, коли ми в бій вступали.
Сюди веселим натовпом мисливців
Ідуть британці, руки омочивши
В крові убитих ними ворогів.
Анжерці, зустрічайте переможців!
П е р ш и й г о р о д я н и н
Герольди, слідкували ми із веж
З початку до кінця за ходом бою.
Та не могло б і найзіркіше око
Розгледіти, хто справді переміг.
За кров лилася кров, відповідала
На силу – сила, на удар – удар,
На доблесть – доблесть. Нам обидва війська
Однаково люб'язні, бачить Бог,
Та поки хтось із них не переможе,
Нікому не відкриємо воріт.
Входять з різних боків обидва к о р о л і
з військом і наближеними.
К о р о л ь Д ж о н
Король французький, чи замало крові
Ти з військом хвалькуватим тут пролив?
Даремно заважаєш ти потоку –
Моїм правам – текти руслом законним,
Бо, вийшовши із берегів своїх,
В шаленстві він твої затопить землі.
Тож чи не краще дати срібним водам
Котитись без завади в океан?
К о р о л ь Ф і л і п
Король англійський, в цій жорстокій битві
У вас не менше крові пролилось,
Ніж у французів, – може, навіть більше.
Клянусь рукою, що тримає владу
На цій землі під цим високим небом,
Меча, який за правду я підняв,
Не опускати, доки не здолаю
Тебе, чи сам загину у бою,
Щоб список всіх загиблих прикрашало
Імення урочисте короля.
Б а й с т р ю к
Злітає в небо королівська слава,
Коли у королів скипає кров!
Оскалені сталеві зуби смерті:
Різці її та ікла – то мечі.
І, м'ясо роздираючи, вона
У королівських битвах бенкетує.
Але чому війська стоять без діла?
Ведіть їх, королі, на смертний бій!
Ваш дух палає, сили ваші рівні:
Один загине, інший мир одержить.
А до тих пір – удари, смерть і кров!
К о р о л ь Д ж о н
Тож на чиєму боці ви, анжерці?
К о р о л ь Ф і л і п
Відповідайте, хто король для вас?
П е р ш и й г о р о д я н и н
Король законний Англії. Та хто він?
К о р о л ь Ф і л і п
Наш підопічний, юний принц Артур.
К о р о л ь Д ж о н
Ні, ми. Ми особисто тут з'явились,
Щоб пред'явити вам свої права
На вас, на місто і на ваші землі.
П е р ш и й г о р о д я н и н
Є більш висока влада, аніж наша,
Що вас обох спростовує слова.
І доки суперечка ця триває,
Ми сумніви замкнемо за стіною
Святого страху Божого. Цей страх
Розвіє тільки істинний король.
Б а й с т р ю к
Клянуся небом, ці анжерці підлі
Над вами лиш сміються, королі,
Спокійно позираючи з-за мурів,
Мов у театрі, на страшну виставу,
Яка для них розігрується тут.
Насмілюсь дати вам свою пораду:
Як громадяни ієрусалимські
Під час їх бунту, об'єднайтесь ви,
Забувши тимчасово ворожнечу,
І разом покарайте цих нахаб.
Хай з двох боків, із заходу і сходу,
Британець і француз свої гармати
На це пихате місто наведуть
І б'ють у мури, доки їхні стіни
Заваляться під обстрілом жорстоким,
Без захисту лишивши городян.
Тоді полки ви знову роз'єднайте,
Знамена – теж, і, зав'язавши бій,
Вирішуйте, кого із вас Фортуна
В любимчики нарешті обере,
Кому вона дарує перемогу
І увінчає славою кого.
Чи до душі порада ця безглузда?
Чи в ній нема розумного зерна?
К о р о л ь Д ж о н
Клянусь шатром небесним, що над нами,
Порада гарна. Як вважаєш ти?
Давай, французький брате, із землею
Зрівняємо Анжер, а вже тоді
Хай бій покаже, хто його король!
Б а й с т р ю к
(до французького короля)
Коли в тобі є гордість королівська
І скривджена вона зухвалим містом,
То разом з нами жерла всіх гармат
Направ на стіни, щоб розбити вщент.
Відновите опісля суперечку,
А доля вже вирішує нехай:
Кому – у пекло, а кому – у рай.
К о р о л ь Ф і л і п
Я з вами згоден. Звідки ти удариш?
К о р о л ь Д ж о н
Із заходу я обстріл розпочну.
Е р ц г е р ц о г
Я – з півночі.
К о р о л ь Ф і л і п
А я тоді із півдня.
Нехай затопить місто злива ядер.
Б а й с т р ю к
(на бік)
Оце розумно: з півночі і з півдня –
Вони так переб'ють самі себе.
Підбурю їх до цього. – Ну, до справи!
П е р ш и й г о р о д я н и н
Володарі могутні, зачекайте!
Прошу покірно вислухати нас:
Я покажу вам шлях до згоди й миру
І як без бою вам вступити в місто.
Хай ті, хто міг загинути в бою,
Живуть щасливо і помруть в постелях.
Прошу у вас уваги, королі!
К о р о л ь Д ж о н
Що ж, ми готові слухати, кажи.
П е р ш и й г о р о д я н и н
Іспанії дитя, принцеса Бланка,
Племінниця англійського монарха,
Гадаєм, для Людовика-дофіна
Підходить в наречені, як ніхто.
Якщо краса для пристрасті потрібна,
Чи знайде він прекраснішу за Бланку?
Якщо бажає серце чистоти,
Чи знайде він цнотливішу за Бланку?
Якщо шукає знатну наречену,
Чи знайде в комусь він знатнішу кров?
Тож знатність, доброчесність і краса –
Все рівне в них. Лиш одного забракло:
Щоб став дофін довершеним, потрібна
Вона йому, а він потрібен їй,
Щоб і вона довершеною стала.
Дофіна доля всипала дарами,
Хай знайде в ній доповнення до них.
Хай стане чоловік принцесі Бланці
Вінцем її чарівних переваг.
Коли зіллються два потоки срібні,
Щасливі будуть їхні береги,
Якими, королі, вам треба стати,
Дофіна і принцесу одруживши.
Такий союз скоріше, ніж гармати,
Для вас ворота наші відімкне:
Скоріш, ніж порох, що руйнує мури,
Відкрили б ми самі прохід у місто.
Але якщо не станеться цей шлюб,
До умовлянь глухі ми, наче море
У бурю; недовірливі, як леви;
Мов скелі, непорушні і тверді.
Смерть не така затята й невблаганна,
Як намір наш відстояти Анжер.
Б а й с т р ю к
Нарешті зупинився! Бо здавалось,
Що він з лахміття витрусить скелет.
Язик його випльовує слова
Про смерть, про ріки, про моря і скелі;
Базікає про левів, як дівчисько
Розказує про цуцика свого.
Напевне, він якомусь гармашу
Завдячує гарячністю своєю –
Все сипляться у нього з язика
Вогонь, гармати, вибухи і порох.
Слова, немов французькі кулаки,
У вуха б'ють. Мене так не глушили,
Відколи батька брата я назвав
Необережно татом.
Е л е о н о р а
(королю Джону)
Ти повинен
Погодитись на шлюб принцеси Бланки.
Племінниці признач багатий посаг.
Зміцнить і узаконить цей союз
Твої права на ще хитку корону,
І хлопчик, що для тебе небезпечний,
Не визріє під сонцем в сильний плід.
Король французький згодитись готовий.
Дивись, вони шепочуться. Спіши,
Допоки в них заграло честолюбство,
Бо запал їх, що танути почав,
Зміцнять моління, співчуття і жалість.
Він знову стане кригою для нас.
П е р ш и й г о р о д я н и н
Що скажуть нам обидва королі
У відповідь на нашу дружню мову?
К о р о л ь Ф і л і п
Тобі, король англійський, перше слово:
Ти слухати анжерців побажав.
К о р о л ь Д ж о н
Якби дофін у цій прекрасній книзі
Зміг прочитати: "Я тебе люблю",
То я обдарував би наречену,
Як королеву: Мен, Турень, Анжу
І Пуатьє, і все, окрім Анжера,
Що нам підвладне звідси і до моря,
Позолотило б їй подружнє ложе;
Вона могла б за владою й багатством
Всіх обійти, хто нині рівні їй
За кров'ю, вихованням і красою.
К о р о л ь Ф і л і п
Що скажеш, сину? Подивись на Бланку.
Л ю д о в и к
Дивлюся, батьку. І в її очах
Я бачу диво, чудо із чудес:
У них відобразився я, мов тінь,
І стала тінь моя блискучим сонцем,
А син ваш тінню сонця цих очей.
Себе я так ніколи не любив,
Як полюбив зображення принадне
У дзеркалі очей прекрасних цих.
Б а й с т р ю к
"У дзеркалі очей її прекрасних"
Себе він бачить! Хай би він знайшов
Повішеним себе на грізних дугах
Іспанських брів, нехай би він зазнав
Четвертування повне в серці Бланки,
В собі відчувши зрадника кохання!
Як жаль, що віддзеркалиться в любові
І нею ж буде страчений за зраду
Такий нікчемний дурень, як дофін.
Б л а н к а
(до дофіна)
Для мене воля короля священна.
Якщо йому сподобалися ви,
То, бажане йому, мені бажане.
Примусити себе я можу легко
Любити те, що вкаже він мені.
Я не збираюсь вам лестити, принце:
Не все, що бачу в вас, любові варте,
Але не знайде і суворий суд
Того, що в вас ненавидіти можна.
К о р о л ь Д ж о н
Хай молоді вирішують. Що скажеш,
Племіннице?
Б л а н к а
Що честь мені велить
Не суперечить вашій мудрій волі.
К о р о л ь Д ж о н
А ти, дофіне, ти її полюбиш?
Л ю д о в и к
Спитайте краще: зміг би я тепер
Зректись своєї щирої любові?
К о р о л ь Д ж о н
Бери ж її, а з нею п'ять провінцій –
Вексен, Анжу, Мен, Пуатьє, Турень.
І на додачу десять тисяч марок
Англійської чеканки.