Коваль із Великого Вутона - Сторінка 2

"Оскільки ти налаштований на фей, я дам тобі зробити Королеву Феєкраю," Ноукс сказав йому.

"Дуже добре, Майстре," він відповів. "Я зроблю то якщо ви є надто зайняті. Але то була ваша ідея ане моя."

"В тому місці моя робота мати ідеї, ане твоя," сказав Ноукс.

На Празнику Торт стояв посередині довгого стола, в центрі кола двадцяти чотирьох червоних свічок. Його вершечок був у кшталті малої білої гори, по боках якої росли деревцята, виблискуючи ніби вкриті морозцем; а на щиті гірки дрібонька мала фіґурка стояла на одній нозі як снігуронька в танці, і мала в руці мацьопну чарівну паличку з льоду який розсіював іскорки світла.

Діти споглядали то з широко відкритими очима, і одна чи дві дитини заплескали в долоні, вигукуючи: "Чи ж то не є файне і не феїсто-чарівне!" То втішило Кухара але учень виглядав невдоволено. Вони обоє були присутні: Майстер мав розрізати Торт коли настане час, а учень мав йому нагострити ножа.

Врешті Кухар взяв до рук ножа і приступив до столу. "Маю вам сказати, мої файні," мовив він, "що всередині тої чудової глазурі є торт приготований з багатьох смачних речей до їдження; але також до них домішані є багато інших маленьких гарненьких штучок, забавунці, і монетки і чого там тільки нема, і мені казали що то є на щастя віднайти у своєму шматочку якусь із них. Їх є в торті двадцять чотири, то значить має бути по одній для кожного з вас, якщо Королева Фея вчинить по чесному. Але не завжди вона так чинить: бо то хитре мале створіння. Спитайте пана Учня." Учень повернув голову і уважно вивчив лиця дітей.

"Нє! Я забув," сказав Кухар. "Їх є двадцять-п'ять цього вечора. Є теж мала срібна зіронька, особлива і маґічна, якось так пан Учень каже. То вважайте! Бо як зламаєте собі об неї якийсь зі своїх гарних передніх зубчиків, то вам зіронька його не відремонтує. Але я вважаю що то є все одно особлива вдача віднайти її.

То був добрий торт, і ніхто не прискіпився ні до чого, крім того що мав він розмір не більший ніж було потрібно. Коли його розрізали на кавалки, то кожній дитині випало по шматку, але понадто нічого не зосталося: добавки не було. Шматки торту скоро зникнули і час від часу забавунця чи монетка віднаходилися. Дехто знайшов одну, дехто дві, а дехто жодної; бо кожен мав свою удачу, чи була там ляля з чарівною паличкою на торті чи не було її. Але коли торт був з'їджений, не виявилося ані сліду якоїсь маґічної зіроньки.

"Най Бог боронить!" мовив Кухар. "Значить вона була зроблена не зі срібла; мабуть вона розтанула. Чи може пан Учень мав рацію і вона була направду маґічною, і ось щойно зникнула і повернулася до Феєкраю. Недобре так жартувати, але недобре." Він подивився на Учня зі скривленою посмішкою, а Учень глянув на нього своїми чорними очима і зовсім без посмішки.

Все одно, срібна зіронька була направду феїстою зіркою: Учень не робив помилок на той рахунок. Сталося так що один із хлопчиків на Празнику проковтнув її навіть не помітивши того, хоча знайшов був у своєму шматочку срібну монетку і дав її Нелі, дівчинці яка стояла поруч із ним: вона виглядала такою розчарованою, не знайшовши в своєму шматочку нічого такого цікавинного. Він часом задавав собі питання що таки трапилося з зіронькою, не знаючи що вона залишилася з ним, заховалась кудись де її не було відчутно; бо такий мала вона намір. В тім місці чекала вона довгий час, аж настала пора.

Празник був у середзимі, але тепер був Червень, і ніч зовсім не була темною. Хлопець встав перед світанком, бо не хотів спати: наставали його десяті уродини. Він виглянув у вікно, і світ видавався тихим і очікуючим. Подув маленький бриз, прохолодний і пахучий, прошурхавши дерева що прокидалися. Потім наступив світанок, і вдалині він почув початок світанкової пісні птахів, звук якої наростав, наближаючись до нього, аж доки не ринула до нього, заповнюючи усю землю довкола будинку, і пішла далі як хвиля музики на захід, а сонце тим часом здіймалося понад краєчком світу.

"То мені нагадує про Феєкрай," почув він свій власний голос; "але у Феєкраї люди теж співають." Тоді він почав співати, високо та чисто, дивними словами які він видавалося знав напам'ять; і в той момент зіронька випала йому з рота і він злапав її розкритою долонею. Вона була яскраво срібною тепер, виблискуючи в сонячному світлі; але дрижала і трохи піднялася догори, ніби збираючись полетіти геть. Не дуже думаючи, він плеснув своєю долонею об голову, і так зіронька зосталася посередині чола, і він носив її потім багато років.

Мало людей у селі помітили це хоча вона не була невидимою для уважного ока; але вона стала частиною його обличчя, і звично взагалі не сяяла. Трошки з її світла перейшло його очам; і його голосу, який став гарним відколи до нього прийшла зіронька, і ставав ще гарнішим в міру того як він зростав. Людям подобалося як він говорив, навіть якщо було то попросту "Доброго ранку".

Він став добре відомим у своїй країні, не лише у своєму селі, але й у багатьох інших довкруги, за свою майстерність. Його батько був ковалем, і він продовжив його справу і вдосконалив батькове ремесло. Ковальчук було його ім'я поки батько був при житті, а далі просто Коваль. Бо на той час він вже був найліпшим ковалем між Далеким Іістоном та Західлісом, і вмів робити речі кожного кшталту у своїй кузні. Більшість із них, звичайно, були прості та практичні, до вжитку на щодень: знаряддя для ферми, інструменти для столярів, приладдя кухонне, баняки і сковорідки, решітки і петлі і завіси на двері, гаки для вішання сковорідок, андірони, підкови і подібні речі. Вони були міцні і служили довго, але мали теж у собі певну витонченість, будучи зразком гарної форми, приємні до тримання в руках і до споглядання.

Але деякі речі він, як мав час, робив для насолоди; і вони були красиві, бо ж умів він вкласти залізо у прекрасні форми які виглядали такими легкими та делікатними як прикраса листків і цвіт чи, видавалося, навіть більше. Мало хто міг пройти повз браму чи ґратки його виробництва, не перестаючи подивовуватися ними; ніхто теж не міг пройти крізь них коли вони були замкнені. Він співав коли виготовляв речі такого типу; і коли Коваль починав співати, то ті хто були неподалік спиняли свою працю і приходили до кузні послухати його.

Ото було все що більшість людей знали про нього. Того було направду досить і більше ніж досягнули інші чоловіки та жінки у тому селі, навіть ті що були майстерні та працьовиті. Але йому належало дізнатися більше. Бо Коваль познайомився з Феєкраєм, і деякі його реґіони він знав як і кожен смертний міг їх знати; хоча з того часу надто багато стало бути такими як Ноукс, він говорив про це мало з ким опріч своєї дружини та дітей. Його дружиною була Неля, котрій він тоді дав срібну монетку, а донькою була Наня, а сина звали Нед Ковальчук. Він них то все рівно не можна було приховати, бо часом бачили вони як зіронька сяяла у нього на чолі, коли він приходив додому з тих довгих своїх довгих спацерів, на які він вибирався наодинці вечорами, чи коли повертався з мандрівки.

Час від часу він покидав домівку, деколи пішки, деколи верхи, і взагалі вважалося що то він по справах бізнесових, і часом так і було, а часом ні. У всякому випадку не по замовлення і не для купівлі сирого заліза, деревного вугілля, чи іншого провіянту, хоча він ставився до таких речей дбайливо і знав як чесно перетворити пенні у двопенс, як каже прислів'я. Але мав він справи свого роду у Феєкраї, і там його радо вітали; бо зіронька ясно сяяла у нього на лобі і був він настільки в безпеці наскільки міг бути смертний у тій небезпеконосній країні. Менші Зла сторонилися зіроньки, а від Більших Зол був він захищений.

За то він був вдячний, бо скоро помудрішав і зрозумів що до див Феєкраю не можна підступитися без небезпеки, і що багатьом Злам не можна кидати виклик, не маючи на озброєнні сил настільки величних що жоден смертний не здолає ними послугуватися. Він залишився вченим і дослідником, не воїном; і хоча з часом він би міг зкувати зброю що в його власному світі могла би мати досить сили аби стати предметом великих оповідей і вартувала би королівської суми грошей, він знав що у Феєкраї вона мало би важила. Тож із-поміж багатьох речей які він зробив, тепер не пам'ятається щоби коли-небудь він зробив меча чи списа чи вістря стріли.

У Феєкраї спершу він головним чином тихо гуляв між дрібного люду і делікатних створінь у лісах і лугах ясних долин, і біля яскравих вод у яких ночами дивні зірки сяяли а при заході сонця віддзеркалювалися блискучі щити далеких гір. Деякі зі своїх коротших відвідин він проводив споглядаючи лише одне дерево чи одну квітку; але пізніше у довших мандрівках він побачив речі красиві і теж страшні які він не міг чітко пригадати ані теж переповісти друзям, хоча й знав що вони знаходилися глибоко в його серці. Але деякі речі він таки не забув і вони залишилися в нього в голові як дива та таємниці котрі він часто викликав у пам'яті.

Коли він вперше почав спацерувати без провідника то думав що відкриє далекі межі землі; але високі гори стали йому на дорозі і обходячи їх довгими дорогами він досяг нарешті пустинного берегу. Він стояв над Морем Безвітрового Шторму де блакитні хвилі, як зодягнені у снігову одежу пагорби, викочувалися тихо з Несвітла на довге прибережжя, приносячи на собі білі кораблі які поверталися з битв на Темних Походах про які людям не було нічого відомо. Він бачив як великий корабель високо підкинуло над сушею, а піниста вода беззвучно відступила від нього назад до моря. Одинадцять мореплавів були високі і страшні; їхні мечі сяяли, їхні списи яскравіли на сонці, ав їхніх очах було пронизливе світло. Раптом вони підняли голоси у пісні тріюмфу, і тут його серце пройняв страх, і він впав обличчям донизу, і вони переступили через нього і помандрували далі відлуннистими пагорбами.

Надалі він не ходив більше до того прибережжя, переконаний що знаходиться на острівному королівстві, яке оточене Морем, і звернув свою увагу на гори, забажавши сягнути серця королівства. В одній із тих мандрівок на нього зрушився сірий туман і він залишався довгий час у непевності аж доки туман не відкотився геть і він виявив що знаходиться на широкій рівнині.