Крапчасті коні - Сторінка 2

- Вільям Фолкнер -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Це дійсно була правда. Вони ніколи не заробляли понад прожиток, маючи чотирьох хлопців, яких вона сяк-так спромагалася одягати плетивом при світлі пічного вогню увечері, коли Генрі спав у ліжку.

— Заткни пельку і вилазь на воза,— говорить Генрі.— Хочеш, щоб я прив'язав тебе до воза на битім шляху?

Техасець поглянув на неї одним оком. Потім почав розмовляти з Еком, ніби Генрі тут і не було. Але Ек злякався. "Я можу завести собі кусючу черепаху або водяну гадюку і безкоштовно. Не буду я купувати".

Тоді техасець заявляє, що він коня Екові подарує.

— Щоб розпочати аукціон, та ти й допомагав мені вчора увечері. А ставитимеш на наступного коня,— каже він,— я віддам тобі задурно отого скрипкоголового огиря.

Хотів би я, аби ви бачили їх, коли вони зі своїми грошима, споглядаючи, як техасець віддасть Екові Сноупсу живого коня, щоб потім назвати Ека дурнем, незалежно від того візьме він його чи ні. Вкінець Ек говорить, що візьме.

— Але я розпочну ставки,— каже він.— Тоді я не буду купувати наступного, якщо ціна зросте вище за мою.

Техасець погодився, і Ек поставив долар на чергового коня, а Генрі Армстид стояв, роззявивши рота, дивлячися на Ека та техасця мов на скажених псів абощо.

— Долар,— каже Ек.

Техасець позирнув на Ека. Рот у нього був теж роззявлений, ніби він збирався щось сказати, а забув, що саме.

— Долар? — повторює він.— Один долар? Ти маєш на увазі один долар, Еку?

— Хай йому грець,— відмовляє Ек.— Тоді два долари.

Гаразд, сер, хотів би я, щоб ви бачили техасця. Він витяг пакунок із печивом, підніс до очей, зазирнув у нього, ніби там був або діамант, або павук. Тоді він кинув його геть і витер лице хусточкою.

— Добре,— погоджується він.— Дуже добре. Два долари. Два долари. У тебе з пульсом усе гаразд, Еку? — запитує він.— Тобі не сняться вночі страхітливі сни, від яких кидає в піт? Добре,— говорить він.— Мені нічого не залишається робити. А ви, хлопці, будете стояти й дивитися, як Ек купить двох коней по долару за кожного?

Це й зробило свою справу. Бути мені псом, якщо він не виявився таким же пройдою, як і Флем Сноупс. Він не промовив і двох слів, коли з'явився Генрі Армстид, розмахуючи кулаком.

— Три долари,— каже Генрі.

Місіс Армстид намагалася стримати його. Він відкинув її руку, простуючи до стовпця.

— Містере,— каже місіс Армстид.— У нас четверо хлопців удома, а збіжжя, щоб годувати худобу, немає. Ми маємо всього п'ять доларів, які я заробила плетивом вечорами, а він хропів у ліжку. І йому ніякого клопоту.

— Генрі дає три долари,— каже техасець.— Додай долара, Еку, і кінь твій.

— Генрі,— докоряє місіс Армстид.

— Накинь, Еку,— каже техасець.

— Чотири долари,— озивається Ек.

— П'ять доларів,— наполягає Генрі, розмахуючи кулаком. Він уже проліз під воротами. Місіс Армстид давиться на техасця.

— Містере,— говорить вона,— якщо ви заберете ті п'ять доларів, що я заробила своїм хлопцям плетивом, я прокляну вас на все життя.

Але Генрі вже неможливо було зупинити. Він підбіг, розмахуючи перед техасцем кулаком. Потім розкрив жменю, в якій були гривеники і четвертаки та ще доларовий папірець, схожий на коров'ячу жуйку.

— П'ять доларів,— каже він.— А той, хто підвищить ціну, має стяти мені голову, інакше я зітну йому.

— Нехай буде так,— погоджується техасець.— Остаточна ціна п'ять доларів. Тільки не вимахуй кулаком перед моїм носом.

III

Торгівля тривала аж до заходу сонця, аж поки продали останнього коня. Техасець роз'юджив присутніх, і ціна зросла до семи доларів з половиною, проте більшість коней пішла за три або чотири долари; техасець сидів на стовпці і вибирав коней, як йому заманеться; тим часом місіс Літтлджон крутилася біля баняка, на якусь хвильку бігала до паркану і знову поверталася до своєї справи. Воца вже скінчила виварювання, білизна висіла на линві у задньому дворі, а до нас долітали пахощі вечері, що упрівала. Нарешті всіх лошаків спродали; останніх двох і свою бричку техасець виміняв на коляску.

Ми всі дуже стомилися, але Генрі Армстид скидався на оскаженілого пса. Коли він купив коня, місіс Армстид пішла до брички, сіла за двома, схожими на кролів, худоребрими шкапами, а сам візок мав такий вигляд, ніби от-от розвалиться, тільки-но рушать мули. Генрі навіть не встиг забрати їх із шляху, і візок стояв посередині з господинею в ньому, яка з самого ранку ні на кого не дивилася.

Генрі стояв біля воріт. Він підійшов до техасця.

— Я купив коня і сплатив готівкою,— каже Генрі.— А ти вважаєш, що я стоятиму тут, допоки всіх розпродають, і тоді я отримаю свій товар. Я хочу забрати свого з гурту.

Техасець поглянув на Генрі. Він говорив спокійно, немов замовляв чашку кави за столом.

— Забирай свого коня,— каже він.

Генрі перестав дивитися на техасця. Він ковтав слину, тримаючися за ворота.

— А ти мені не допоможеш? — питає він.

— Це не мій кінь,— відповідає техасець.

Генрі не дивився на техасця, він взагалі не дивився ні на кого. "Хто допоможе мені упіймати коня?" — запитує він. Ніхто не озвався жодним словом. "Принеси налигача",— каже Генрі. Місіс Армстид злізла з брички і принесла налигача. Техасець спустився з стовпчика. Жінка пройшла повз нього, тримаючи мотузку.

— Не заходьте туди, місіс,— говорить техасець.

Генрі відчинив ворота. Він не оглядався. "Іди сюди",— наказує він жінці.

— Не ходіть туди, місіс,— повторює техасець.

Місіс Армстид теж не дивилася ні на кого, тримаючи в руках мотузку. "Мабуть, доведеться піти",— каже вона. Разом з Генрі вони заходять до двору. Коні розбіглися, а за ними подалися Генрі і місіс Армстид.

— Заженемо його в кут,— каже Генрі. Зрештою вони загнали коня, Генрі взяв налигача, але місіс Армстид відступає перед конем. Вони знову підходять до нього, проте місіс Армстид випускає його вдруге, а Генрі обертається і б'є її мотузкою. "Чому ти не заганяєш його назад? — питається Генрі. Він знову б'є її.— Чому?" В ту мить я оглядаюся і бачу, що поруч стоїть Флем Сноупс.

І тоді техасець зривається з ніг. Бігав він швидко, як для здоровила. Він перехопив мотузку, перед тим як Генрі хотів ударити жінку втретє, а Генрі крутнувся, ніби хотів стрибнути на техасця. Проте накинутися він не встиг. Техасець схопив Генрі за руку і вивів його з обійстя. Місіс Армстид йшла позаду, техасець витяг з кишені гроші і тицьнув їх у руку місіс Армстид. "Заберіть його до брички і відвезіть додому",— каже він так, ніби йому сподобалася вечеря.

І тут підходить Флем. "А це за що, Баку?" — запитує Флем.

— Гадає, ніби він купив коня,— відповідає техасець.— Забирайте його геть, місіс.

Але Генрі не погоджується. "Поверни йому гроші,— говорить він.— Я купив коня і матиму його, навіть якщо доведеться його пристрелити".

А тут Флем, стоїть, засунувши руки до кишень, жуючи, ніби він проходив випадково.

— Забирай гроші, а я візьму свого коня,— вріпився Генрі.— Віддай йому гроші,— наказує він місіс Армстид.

— Не бачити тобі мого коня,— говорить техасець.— Забирайте його додому, місіс.

Тоді Генрі уздрів Флема.

— Ти причетний до коней,— каже він.— Я купив одного. Ось гроші за нього.

Він узяв банкноту з рук місіс Армстид. Простягнув її Флемові.

— Я купив коня. Запитай його. Ось гроші,— каже він, подаючи банкноту Флемові.

Коли Флем узяв гроші, техасець кинув мотузку, яку вихопив з руки Генрі. Він ще раніше послав Екового хлопця до крамниці купити пакунок печива, витяг його і заглянув усередину. Пакунок був порожній, і він кинув його додолу.

— Містер Сноупс поверне вам гроші завтра,— каже він місіс Армстид.— Ви отримаєте їх завтра в нього. Кінь уже не належить вашому чоловікові. Забирайте свого чоловіка, посадіть на бричку і везіть додому.

Місіс Армстид повернулася до брички і сіла в неї.

— А де та коляска, що я купив? — запитує техасець. Сонце вже зайшло. А тоді на ґанок вийшла місіс Літтлджон і задзвонила до вечері.

IV

Я зайшов і повечеряв. Місіс Літтлджон ставила, як правило, перепічки чи щось подібне, а тоді виходила на ґанок і гукала нас. Техасець запряг своїх коней до коляски, яку виміняв за двох лошаків, і вони з Флемом поїхали, а господиня сказала, що решта покупців, які ніколи не мали упряжі, пішли до крамниці І. О. Сноупса купити реміняччя; біля воріт не було нікого, крім Генрі Армстида і місіс Армстид, яка сиділа на возі посеред шляху, та Ека Сноупса з його хлопцем.

— Мені байдуже, скільки тих дурнів чоловіків сьогодні вб'ється,— каже місіс Літтлджон,— але я не дозволю Екові Сноупсу знову приводити хлопчину на обійстя.

Вона пішла до воріт, проте повернулася без хлопця і без Ека.

— Не турбуйтеся про хлопця,— кажу я.— Він заворожений.

Минулого вечора хлопець пішов услід за Еком, коли той допомагав годувати коней. Весь гурт пролетів над головою хлопчини, і жоден кінь не зачепив його. Зачепив його Ек. Він схопив хлопця, кинув до воза, взяв мотузку і дав йому доброї хльости.

Отож я попоїв, пішов до своєї кімнати і почав роздягатися, тому що наступного дня мав далеко їхати; я намагався продати машинку місіс Бандрен аж за Уайтліфом; раптом Генрі Армстид відчинив ворота і сам зайшов за огорожу. Він не міг дочекатися, поки решта чоловіків прийде з мотузками, щоб допомогти і йому. Ек Сноупс говорив, що умовляв Генрі зачекати, але Генрі не послухав. Ек розповідав, що Генрі підійшов прямо до коней, і коли гурт зірвався, коні пронеслися над Генрі, мов сінокосарка. Ек також додав, що минулого вечора він вчасно вихопив хлопця, а коні пронеслися через ворота, мов повінь, налетіли на повози, прив'язані до дерев обіч шляху, вивертаючи дишла і рвучи упряж, ніби це була волосінь для вудіння; при цьому місіс Армстид ще сиділа у бричці посеред шляху, мов вирізьблена із дерева. Тоді вони розбіглися, дикі коні і свійські мули з рештками упряжі і поодинокими деревами, що тяглися за ними понад дорогою.

— А ось і наш б'є копитом! — навів Ек слова свого хлопця.— Він біжить прямо в дім місіс Літтлджон.— Ек каже, що кінь скочив сходинами в кімнату, ніби постоялець, який запізнився на вечерю. Я так гадаю. В кожному разі, я був у кімнаті, уже роздягнений, одна шкарпетка на нозі, а інша — в руці, виглядаючи у вікно; коли здійнявся гармидер, я почув, як щось ударило в акордеон у вітальні; він загув, мов паротяг. Тоді двері в моїй кімнаті захиталися, мов порожнє відерце на вітрі, я поглянув через плече і побачив щось таке, що нагадувало чотирнадцятифутове крило вітряка, яке витріщило на мене очі.