Креслення Брюса-Партінґтона - Сторінка 2

Виносити креслення з тієї контори не дозволяється нікому. Навіть якби головний конструктор флоту схотів їх переглянути, то йому самому довелося б їхати до Вуліча. Аж раптом ми знаходимо їх у кишені мертвого молодшого клерка, в самісінькому серці Лондона. З огляду на державну таємницю це просто жахливо.

— Хіба ви не одержали їх назад?

— Ні, Шерлоку, ні! Отож-бо й воно, що ні. З Вуліча викрадено десять креслень. У кишені Кадоґена Веста їх було сім. Решта три, найважливіші, зникли — їх украдено, загублено. Облиш усе, Шерлоку. Викинь з голови свої дрібні поліційні загадки. Ти повинен розплутати таємницю міжнародної ваги. Навіщо Кадоґен Вест узяв папери? Де поділися решта паперів? Як він помер? Як тіло потрапило на місце, де його знайшли? Як виправити скоєне лихо? Знайди відповіді на ці питання й ти добре прислужишся батьківщині.

— Чому б тобі самому не взятись до цього, Майкрофте? Твої здібності не менші за мої.

— Можливо, Шерлоку. Але тут слід зібрати факти. Дай мені ці факти — і я, не встаючи з крісла, скажу тобі якнайточнішу думку фахівця. Але бігати туди-сюди, допитувати залізничників, повзати пузом по землі, зирячи в лупу, — це не для мене. Ні, тільки ти зможеш розплутати цю справу. І якщо ти схочеш побачити своє ім’я в наступному реєстрі нагороджених...

Мій друг усміхнувсь і хитнув головою.

— Я граю заради самої гри, — мовив він. — Але ця загадка справді має цікаві деталі, й вона припала мені до душі. Ще факти, будь ласка.

— Найголовніше я занотував на цьому аркуші паперу. Додам ще кілька адрес, які можуть тобі знадобитися. Офіційно за папери відповідає відомий урядовий фахівець сер Джеймс Волтер, чиї нагороди й титули займають у довіднику два рядки. Він посивів на державній службі; це справжній джентльмен, почесний гість у найвищих колах і передусім — людина, чий патріотизм поза сумнівом. Він — один з двох, хто має ключі від сейфа. Додам, що в понеділок протягом усього службового дня документи, безперечно, були на місці, в конторі, і сер Джеймс поїхав до Лондона близько третьої години, забравши з собою ключ. Вечір він провів у домі адмірала Сінклера, що на площі Берклі.

— Це перевірено?

— Так, його брат, полковник Валентайн Волтер, посвідчив, що сер Джеймс справді виїхав з Вуліча; адмірал Сінклер теж підтвердив, що той приїхав до Лондона, отже, сер Джеймс не причетний безпосередньо до цієї пригоди.

— Хто має другий ключ?

— Старший клерк і технік, містер Сідней Джонсон. Йому сорок років, він одружений, батько п’ятьох дітей. Чоловік мовчазний, похмурий, відгуки щодо виконання службових обов’язків — найкращі. Колеги не дуже його шанують, проте працює він чудово. За свідченням Джонсона, яке підтвердила тільки його дружина, в понеділок він цілий вечір був удома, і ключ увесь цей час висів у нього на ланцюжку годинника.

— Розкажи нам про Кадоґена Веста.

— Він працював у нас десять років. Мав славу людини запальної, нестримної, але щирої та чесної. Нічого поганого сказати не можна. В конторі він був підлеглим Сіднея Джонсона. Щотижня працював з цими кресленнями, як того вимагала служба. Крім нього, більше ніхто не мав права чіпати їх.

— Хто востаннє замикав креслення в сейфі?

— Містер Сідней Джонсон, старший клерк.

— Ну, а хто їх узяв, відомо достеменно. Знайшли їх у молодшого клерка Кадоґена Веста. Цього досить, хіба не так?

— Так, Шерлоку, але тут багато що незрозуміло. Насамперед навіщо він узяв їх?

— Вони, мабуть, дуже цінні?

— Так, він легко міг одержати за них кілька тисяч.

— Ти можеш уявити собі іншу причину, крім наміру продати папери?

— Ні, не можу.

— Тоді візьмімо це за попереднє припущення. Молодий Вест узяв папери. Зробити це він міг лише за допомогою підробленого ключа.

— Кількох підроблених ключів. Він мав спочатку увійти до будинку, а потім до кімнати.

— Отже, він мав кілька підроблених ключів. Він повіз креслення до Лондона, щоб продати державну таємницю, й сподівався, звичайно, повернути їх назад наступного ранку — до того, як побачать, що вони зникли. Приїхавши з цією метою до Лондона, він зустрів там свою смерть.

— Як?

— Припустімо, що він їхав назад до Вуліча, по дорозі його вбили й викинули з вагона.

— Олдґейт, де знайшли тіло, набагато далі від станції Лондон-Бридж, де він мав зійти, якби їхав до Вуліча.

— Можна уявити собі чимало обставин, що змусили його проминути Лондон-Бридж. Наприклад, у вагоні він зустрів когось і завів з ним розмову. Ця розмова скінчилася сваркою, під час якої він розпрощався з життям. А може, він хотів вийти з вагона, впав на колію й помер, а той, інший, зачинив за ним двері. В такому густому тумані ніхто нічого не бачив.

— Поки немає кращих пояснень, скористаємось цими припущеннями; але зверни увагу, Шерлоку, скільки тут залишилось незрозумілого. Уявімо собі, наприклад, що молодий Кадоґен Вест вирішив перевезти папери до Лондона. Природно, що він мав там зустрітися з іноземним агентом, а задля того повинен був вивільнити собі вечір. Натомість він бере два квитки до театру, вирушає туди з нареченою й по дорозі раптом зникає.

— Про людське око, — обізвався Лестрейд, що давно вже нетерпляче слухав цю розмову.

— Надто вже дивним чином. Це перше заперечення. Друге заперечення: припустімо, що він приїхав до Лондона й побачився з агентом. До ранку він мусив будь-що встигнути повернути папери на місце. Він узяв десять креслень. Що сталося з рештою трьома? Навряд чи він оддав їх із власної волі. І знову-таки — де гроші, які він отримав за продану державну таємницю? Природніше було б сподіватися, що у нього в кишені знайдуть велику суму грошей.

— Як на мене, тут усе зрозуміло, — сказав Лестрейд. — Я не маю жодного сумніву, що сталося це так. Він узяв папери, щоб продати їх. Зустрівся з агентом. Вони не дійшли згоди щодо ціни. Він вирушив додому, а агент подався за ним. У потязі агент убив його, забрав найважливіші папери й викинув тіло з вагона. Усе по місцях, авжеж?

— Чому ж він не мав квитка?

— З квитка було б видно, яка станція найближча до агентового будинку. Через те той і витяг квиток з кишені вбитого.

— Добре, Лестрейде, дуже добре, — мовив Холмс. — Ваша думка логічна. Але якщо так, то справу скінчено. З одного боку, зрадник мертвий. З іншого, креслення підводного човна Брюса — Партінґтона вже, мабуть, на континенті. Що ж нам робити?

— Діяти, Шерлоку, діяти! — вигукнув Майкрофт, підхопившись. — Все моє єство волає проти цієї думки. Збери свої сили! Відвідай місце злочину! Розпитай людей! Переверни все догори дном! Тобі ніколи ще не випадало нагоди так прислужитися батьківщині.

— Гаразд, гаразд! — знизав плечима Холмс. — Ходімо, Ватсоне! Ви, Лестрейде, теж зробіть ласку й прилучіться на годину-дві до нашого товариства. Почнемо наше розслідування зі станції Олдґейт. На все добре, Майкрофте. Надвечір, гадаю, ти вже дістанеш від мене звістку, але хочу попередити заздалегідь: на надто багато не сподівайся.

За годину ми з Холмсом та Лестрейдом стояли вже в метрополітені, якраз там, де потяг виходить із тунелю перед станцією Олдґейт. Лагідний рум’янощокий літній джентльмен репрезентував там залізничну компанію.

— Отут лежало тіло молодика, — показав він місце десь за три фути від колії. — Він не міг упасти згори — тут усюди, як бачите, глухі стіни; отже, він випав з потяга — судячи з усього, саме з того потяга, який проходив тут у понеділок десь опівночі.

— Чи знайшли в вагонах якісь сліди боротьби?

— Ніяких, і квитка теж не виявили.

— І ніхто не помітив, щоб було відчинено двері?

— Ніхто.

— Цього ранку ми дістали деякі нові свідчення, — мовив Лестрейд. — Пасажир метрополітену, що проїжджав Олдґейт у понеділок уночі, десь за двадцять хвилин до півночі, заявив, що перед самою станцією почув, як щось важко гупнуло, ніби на колію впало тіло. Але за густим туманом він нічого не розгледів. Тоді він про це не доповідав. Але що це з містером Холмсом?

Мій друг напружено вглядався в те місце, де колія, вигинаючись, виходить із тунелю. На станції Олдґейт є роз’їзд, і через те там багато стрілок. На них і зупинилися гострі, пильні Холмсові очі, і я побачив на його замисленому, жвавому обличчі добре знайомі риси — міцно стулені вуста, тремтливі ніздрі, з’єднані густі кошлаті брови.

— Стрілки, — забурмотів він, — стрілки...

— Що таке? Що ви хочете сказати?

— Гадаю, тут не дуже багато стрілок?

— Ні, зовсім мало.

— Та ще й поворот. Стрілки й поворот... Присягаюся! Якби це справді було так...

— Що таке, містере Холмсе? У вас з’явилася якась конкретна думка?

— Думка... лише здогад, не більше. Але справа стає дедалі цікавішою. Дивовижно, просто дивовижно... Чому б і ні? Я ніде не помітив слідів крові на рейках.

— Їх тут і не було.

— Але рана, як я розумію, була велика?

— Череп розтрощено, однак зовнішні поранення незначні.

— І все-таки кров мала бути. Чи можна мені оглянути потяг, де їхав пасажир, що почув, як у тумані щось гупнуло?

— Боюся, що ні, містере Холмсе. Цей потяг давно розформовано, а вагони потрапили до кількох інших потягів.

— Можу вас запевнити, містере Холмсе, — зауважив Лестрейд, — що кожен вагон було старанно оглянуто. Я сам за цим простежив.

Однією з найголовніших вад мого друга була його нестерпність щодо людей із менш гнучким розумом, ніж його власний.

— Авжеж, — сказав він, одвертаючись. — Але я, до речі, хотів оглянути не вагони. Тут, Ватсоне, ми зробили вже все, що могли. Не будемо більше марнувати вашого часу, містере Лестрейде. Тепер, гадаю, наш розслід поведе нас до Вуліча.

На станції Лондон-Бридж Холмс склав телеграму на ім’я брата й показав її мені, перш ніж відіслати. В ній ішлося:

"У темряві блиснуло світло, але воно може згаснути. Прошу до нашого повернення передати з посильним на Бейкер-стрит повний реєстр іноземних шпигунів та міжнародних агентів, що перебувають нині в Англії, з їхніми докладними адресами.

Шерлок".

— Це може знадобитись нам, Ватсоне, — зауважив він, коли ми сідали в потяг, що вирушав до Вуліча. — Ми повинні бути вдячні Майкрофтові — адже він залучив нас до справи, яка обіцяє бути дуже цікавою.

Його жваве обличчя й досі зберігало вираз пильної, зосередженої уваги. Я зрозумів, що якась нова промовиста деталь підбадьорила його думку. Уявіть собі гончака, що лежить на псарні, опустивши вуха й хвіст, і порівняйте його з тим гончаком, який з палаючими очима мчить гарячими слідами, — така сама переміна відбулася цього ранку з Холмсом.