Крихітко, ти була незрівняна!.. - Сторінка 4

Вона надто орієнтована на життя, аби навмисно обрати смерть. Всередині вона, як джунглі — все дико, природньо і не торкане тим гладеньким шаром цивілізації, яке вона демонструє зовні. Але це тонкий шар, малюче, дійсно тонкий. Вона буде боротися за своє життя. Вона стане більш обережною, краще підготовленою до небезпеки, більш збудженою й більш здатною призводити до збудження... Коли він спробує доторкнутись до неї сьогодні, вона просто вибухне. Ото я її зарядив! Можливо, навіть доведеться трохи підредагувати, знизити рівень. — Говорив він голосом щасливої людини. — Стюарт зачепив її за живе, і вона вже йому влаштує. Справжня дика натура... Вона, нова дівчинка, Стюарт — їх мало, Джонні, це велика рідкість. Наше завдання шукати їх. Бачить бог, вони всі нам стануть в нагоді. — Тут вираз його обличчя став задумливим та відчуженим. — А знаєш? Я, здається, непогано вигадав за зґвалтування. Хто міг знати, що вона так відреагує? Якщо розіграти все вірно...

Йому довелось бігти, аби встигнути на літак. Джон заквапився назад до готелю, аби бути поряд з Ганною, якщо він їй раптом стане потрібний. Але він дуже сподівався, що на сьогодні вона залишить його у спокої. Пальці його трусились, коли він увімкнув свій телеприймач, і зненацька до нього прийшов неочікуване яскравий спогад про дівчинку, що розплакалась під час перегляду. Хотілося вірити, що Ганна не страждатиме занадто через Стюарта. Стюарт транслював з шостої до дванадцятої, і він вже пропустив майже годину з програми. Джон налаштував шолом і опустився у глибоке крісло. Звук він так і не увімкнув, дозволивши своїм власним словам і своїм власним думкам заповнювати пробіли...

Ганна нахилилась до нього, піднявши до губ бокал з іскристим шампанським. Великі очі її випромінювали м'яке тепло. Вона казала йому, Джону, щось, називала його за ім'ям, і він відчував, як щось здригається в нього глибокого у душі. Погляд його покоївся на засмаглій руці, яку він тримав у своїй, відчуваючи плин струмів, що надсилається нею. Його рука тремтіла, коли він пробіг пальцем по її долоні вгору до п'ястка, де вібрувала блакитна жилка. Ця крихітна вібрація перетворювалась на потужне биття, і коли Джон здійняв погляд, очі її стали темними й дуже глибокими. Вони танцювали, й Джон усім тілом відчував її піддатливість і благання. Світло в кімнаті потьмяніло, й Ганна перетворилась на силует на тлі вікна. Її невагоме плаття ковзнуло додолу. Темрява стала щільнішою, чи він заплющив очі, але тепер, коли вона притиснулась до нього, між ними не було нічого, лише потужне биття серця відчувалося усюди.

Сидячи в глибокому кріслі з шоломом на голові, Джон не припиняючи стискав та розтискав долоні, стискав та розтискав, знову й знову.