Кролик розбагатів - Сторінка 69

З будь-яким чоловіком, який з'являється в будинку, — окрім Чарлі, вмираючого прямо на очах, і тих бовдурів, з якими папаша грає в гольф, — він веде себе премерзко. Ніхто в світі, крім нього, Нельсона, здається, не розуміє, який мерзенний тип Гаррі К. Енгстрем, і це Нельсону до того важко, що іноді кричати хочеться, якщо батько входить в кімнату — величезний, впевнений в собі і спритний, а адже на самій-то справі він — вбивця, вже двоє небіжчиків на його рахунку і на черзі — власний син, якого він охоче прикінчив би, якби придумав, як це зробити і не зіпсувати собі репутацію. А татусь нині дуже піклується про свою репутацію, тоді як раніше йому було наплювати, і це як раз і захоплювало в ньому: йому було все одно,що думали про нього сусіди, коли він, наприклад, взяв до себе ушлого, у нього була ця божевільна, незрозуміла віра в себе, що залишилася від тих днів, коли він грав у баскетбол і був загальним улюбленцем і міг при нагоді сказати: "А пішли ви! .. "Ця іскра згасла, і тепер поруч з Нельсоном великий мрець. Він намагається пояснити це Пру, і вона слухає, але не розуміє.

У Кенті, тоненька і струнка, вона ходила швидко, гордо несучи голову з вражаючими, морквяного кольору волоссям, стягнутими в пучок або лежали у неї на спині точно відпрасовані. Коли він, студент, вирушав на побачення з нею в нову частину Роквелла годині о п'яти, він відчував себе точно риба, вийнята з води, і одночасно ніби виростав у власних очах від свідомості, що ось зараз відвезе цю працюючу жінку, яка на рік старша за нього, від її машинок, і картотек, і холодного яскравого світла; адміністративні приміщення здавалися йому чимось на зразок небес, де вершаться справжні справи, а під ними по лабіринтах аудиторій день у день, точно черв'як, плазує він. Пру не належала до числа показних всезнайок, вона не сипала іменами модних мерців, а могла говорити лише про події сьогоднішнього дня: про фільми і пластинках,та що показують по телевізору, так про щоденні скандали на роботі — кого довели до сліз та до кого чіплявся один з деканів. Секретарка, яка працювала з Пру, жила зі своїм начальником, хоча він не так вже їй і подобався, просто їй було наплювати і на своє життя, і на своє тіло, і думка, що так могло бути і з Пру, приємно лоскотала самолюбство Нельсона, — в Пенсільванії люди відчувають себе скуто, а тут вони трохи розслабляються і пливуть за течією. Приємно лоскотало його самолюбство і то, як Пру недбало і рішуче — кому-де-яку роботу? — крокувала поруч з ним, поширюючи запах парфумів і ще чогось теплого, під цими деревами, якими так пишаються в Кенті, — деревами та ще гімнастичними залами в студентському комплексі, а також тим, що в студентському містечку найбільш розгалужена в світі автобусна мережа ;нагромаджують все це лайно в надії змусити людей забути, як 4 травня 1970 року гвардійці стріляли в студентів з гори Бленкетт — єдине, чим може пишатися Кентський державний університет. Правда, Нельсон вважав, що всіх цих покидьків слід перестріляти. Коли в 1977 році почалася колотнеча з приводу наметового містечка, Нельсон залишався в гуртожитку. Він тоді ще не був знайомий з Пру. Вона пізніше розповість йому в одному з барів на Прибережній вулиці моторошні історії зі свого дитинства — про побої і спалахи гніву і про незрозумілі довгої відсутності батька, а потім про пригоди сестер, які, подорослішавши, почали буквально розносити будинок. Його розповіді бліднули в порівнянні з цим. Завдяки Пру він став вважати, що йому пощастило в житті. З багатьма студентками, включаючи Мелані, він відчував себе посміховиськом,вони завжди залишали його далеко позаду в грі, в яку йому зовсім не хотілося грати, а з цієї секретаркою Пру Лубелл він посміховиськом себе не відчував. Вони однаково дивилися на багато, на головне. Вони знали, що в основі своїй світ жорстокий, ніякої батько не захистить тебе, ти один повинен вести боротьбу, чого не знали вони ці хлопці, віддають перевагу катанню на конях, готуючись до спортивних змагань, або розігрують з себе радикалів, або горланять на зборах, або пішли з головою в свої справи. І те, що Нельсон розумів, яка це дурниця, робило його в очах Пру людиною серйозним. Сидячи з нею за фанерною столиком в розділеному перегородками барі того типу, що відвідують робочі в північному Акроні, — вони приїжджали туди на машині Пру, у неї ж була своя машина, роз'їдений сіллю старенький "Плімут" з відірваним переднім крилом, яке плескали,як прапор на вітрі (і це йому в ній теж подобалося — то, що вона їздила на такому потворному, старому драндулете і придбала його на зароблені гроші), — Нельсон відчував, що виглядає в її очах зовсім непогано. Вона розуміла, що з точки зору суспільного становища він стоїть на сходинку вище її. А з точки зору зовнішнього середовища, місцевої географії вона вище. У неї не тільки була машина, але і квартирка, маленька, але своя, з плитою, на якій вона готувала собі обіди, і з запасами спиртного — вона ставила на програвач платівку і наливала йому. З найпершої їх зустрічі, крім тих випадків, коли він проводив час з Мелані і її божевільними приятелями з Студентської ліги за демократичний Кент, Пру привозила його до себе додому в цей містечко, іменований Стоу, вважаючи без всякого манірності, що їх обох насамперед цікавить ліжко. Вона закінчувала,швидкими рішучими рухами вганяючи його в себе і даючи йому можливість теж кінчити. Він трахался і раніше з іншими дівчатами, але ніколи не був упевнений, кінчали вони чи ні. А ось з Пру був упевнений. Вона завжди скрикувала і навіть підстрибувала, точно риба, вискакує на поверхню похмурого озера. А потім, розігріваючи йому яку-небудь їжу, ходила голяка, волосся її звисали уздовж спини до шостого хребця, — ходила голяка, незважаючи на те що багато вікон виходило на подвір'я, звідки її могли бачити. Ну хіба не все одно? Їй подобалося, коли на неї дивляться — і в дансингах, куди вони іноді ходили вечорами, і на самоті, — нехай він дивиться на неї під будь-яким кутом, своїм великим гладким тілом вона була схожа на ляльку, у якої все на місці: руки, ноги і голова.Його незмінна подяку — в той час як будь-який інший прийняв би це як належне — додавала йому чеснот в її очах, і вона так до нього прив'язалася, що вже не могла розлучитися з цією коштовністю — ніколи.

А тепер вона сидить всі дні безперервно і дивиться з бабусею, а іноді і з мамою всякі заслинені фільми: "У пошуках завтра" на каналі десять, потім "Дні нашого життя" на каналі три, і знову канал десять — "Поки крутиться Земля" , а потім канал шість — "Життя за все одна", і знову канал десять — "Дороговказне світло"; Нельсон знає всю їхню програму з того часу, коли його ще не підпускали до роботи в магазині. Тепер Пру блює, тому що через дитину у неї змістилося щось всередині, і вічно все упускає, і каже, що батько у Нельсона на рідкість милий.

Нельсон розповів їй про Беккі. Розповів про Джилл. Пру у відповідь на все це помітила лише:

— Але це ж було давно.

— Тільки не для мене. Для нього — так. Він забув, такий собі дерьмак, по всьому видно, що забув. Забув і як поводився з нами. Що він творив з мамою — розуму незбагненно, але ж я, напевно, і половини не знаю. Він такий самовдоволений, такий ублаготворенний — ось що мене бісить. Якби мені вдалося хоч один разок змусити його побачити, яке він лайно, може, я б і заспокоївся.

— А що б це дало, Нельсон? Я хочу сказати, твій батько не ідеал, а хто ідеал? Він хоч вечорами сидить вдома — мій цього ніколи не робив.

— Пороху не вистачає, тому й сидить. Думаєш, йому не хотілося б щоночі шлятися по бабам? Досить згадати, як він дивився на Мелані. Зовсім не велика любов до мами утримує його, вже ти мені повір. Вся справа в магазині. Хлист-то тепер у мами в руках — ось чому, а не через неї самої.

— Та що ти, любий! По тому, що я бачу, твої батьки дуже люблять один одного. Якщо люди стільки часу прожили разом — значить, їх щось пов'язує.

Нельсону противно навіть думати про це. Шпалери вселяють страх своїм малюнком, на якому речі вилазять з інших речей. Дитиною він боявся цієї вітальні, де вони тепер сплять через коридор від бормочущего телевізора бабусі. Машини, що проїжджали по Джозеф-стріт під голими гілками липи, здаються гострокутними панелями на колесах, їх строкаті силуети швидко змінюються, як в комп'ютерних іграх, в які тепер скрізь грають. Коли якась машина гальмує перед тим, як повернути за ріг, сніп червоних смужок з'являється на шпалерах і на блідою вицвітають фотографії, яка завжди висіла тут і на якій зображений бородатий фермер, що стоїть з дерев'яним відром у кам'яного колодязя. Цей фермер теж здавався дитині страшним, таким собі посміхаються дияволом. Тепер же Нельсону він здається просто безглуздою, сентиментальною фігурою.Однак присмак чогось недоброзичливого залишається, застряг в прозорому склі. Червоні спалахи тремтять і зникають — мотор чхає, колеса утискують в землю. Так їдь же — чого ти злишся, невидима машина, біжи далі, перетворюйся в тихе дзижчання далеко, спокутуй свою провину, дай спокій Нельсону.

Вони з Пру лежать на старій, хиткою ліжка, яку він ділив з Мелані. Він думає про Мелані — вона не вагітна, вільна, насолоджується життям в Кенті, розгортає по студентському містечку на автобусах, слухає лекції з східної релігії. Пру спить поруч з ним мертвим сном в старій батьковій сорочці, застебнутому на грудях і розстебнутій на животі. Нельсон пропонував їй свої сорочки — тепер, коли він ходить на роботу, він змушений купувати собі сорочки, — але вона сказала, що вони занадто маленькі й вузькі. У кімнаті спека. Прямо під ними розташована піч, і від неї йде тепло — нічого не поробиш: на дворі середина листопада, а вони як і раніше сплять під простирадлом. Він лежить з розплющеними очима і ще довго не засне, схвильований вичерпаним днем. Приятелі Біллі атакують його, підбурюючи купувати спортивні машини, і,хоча "дельту" адже продали цього доктора за три тисячі шістсот доларів, папаша все твердить і твердить — і Менні підтримує його, — що, якщо відняти належну суму з страховки і додати до цього вартість стоянки машини в гаражі, вони на цьому в общем то нічого не заробили.

Що ж до "Меркурій" ...