Квентін Дорвард - Сторінка 39

Вони часто сміялися, і Хайреддін підскочив кілька разів, показуючи, ніби він бігав туди й сюди, потім поплескав себе по плечу рукою. З цього Дорвард зрозумів, що він розповідає товаришеві про те, як його побили, перш ніж він утік з монастиря.

Раптом знову почувся тихий свист, у відповідь на який Хайреддін тихо засурмив у свій ріг. Одразу після цього з'явився високий, ставний, подібний до солдата чоловік, що був цілковитою протилежністю до маленьких немічних циган. На солдатові була широка перев'язь через плече, яка підтримувала меч; штани з багатьма прорізами й пишними різноколірними шовковими або шовкового газу буфами були прив'язані не менш як сотнею всяких стрічечок до вузької куртки з буйволячої шкури, на правому рукаві якої була нашита срібна кабаняча голова — герб його начальника. Маленька шапочка, хвацько зсунута набакир, ледве прикривала кучеряве волосся, що, облямовуючи широке обличчя, спускалося до густої бороди завдовжки близько чотирьох дюймів. У руці він тримав довгий спис. З його обмундирування і зброї можна було догадатися, що це один з тих німецьких авантюристів, які були відомі під назвою ландокнехтів (по-нашому списників) і складали за тих часів значну частину піхоти. Ці наймити були звичайно жорстокими й хижими солдатами. Серед них ходив переказ про одного ландскнехта, якого відмовилися взяти до раю через його пороки, а до пекла — через бурхливу, бунтівну, неприборкану вдачу; вони поводились мужньо, не шукаючи собі першого й не уникаючи другого.

— Donner und Blitz![180] — було його першим вітанням мішаною німецько-французькою говіркою, яку ми не можемо тут відтворити. — Чому ти примусив мене протанцювати цілих три ночі, чекаючи на тебе?

— Я ніяк не міг побачити вас раніш, mein Herr[181], — відповів Хайреддін дуже покірливо. — З нами їде один молодий шотландець з такими гострими очима, як у дикого кота. Він стежить за кожним моїм рухом, Він уже підозрює мене і коли про щось дізнається, то вб'є мене й відвезе жінок на" зад у Францію.

— Zum Henker[182], — вилаявся ландскнехт. — Нас троє. Ми нападемо на них завтра й захопимо жінок без зайвих балачок. Кажеш, що їхні два слуги боягузи? Ну, от ти з своїм товаришем і візьмешся за них, а я — хай мене біс ухопить, коли я не впораюся з твоїм шотландським диким котом.

— Вам це не так легко буде, — сказав Хайреддін, — бо, крім того, що з нас не дуже надійні бійці, цей урвиголова вже встиг помірятися силою з найкращим рицарем Франції і вийшов з честю з такого поєдинку. Я чув від очевидців, що він здорово натиснув на Дюнуа.

— Hagel und Sturmwetter![183] Ти кажеш так тому, що ти боягуз, — мовив німецький воїн.

— Я не більший боягуз, ніж ви самі, — відповів Хайреддін, — але битися не моя справа. Коли ви згодні діяти, як було умовлено, і будете в засідці там, де призначено, гаразд! Коли ж ні, я спокійно проведу їх до палацу епіскопа, і хай Гійом де ля Марк сам добувші їх звідти, коли тільки він хоч наполовину такий сильний, як хвалився тиждень тому.

— Potz Tausend![184] — вигукнув солдат. — Ми такі ж сильні і ще сильніші. Але ми чули, ніби з Бургундії прислали сотню списників, а це, бачте, рахуючи по п'ять чоловік на кожен спис, виходить уже не одна, а цілих п'ять сотень душ, і, якщо чутка правдива, то нехай мене ухопить дідько, коли вони самі не шукатимуть зустрічі з нами більше, ніж ми з ними; та ще епіскоп, кажуть, тримає напоготові неабияку кількість піхоти, — отак!

— Тоді чатуйте в засідці біля Хреста Трьох Волхвів або відмовтеся зовсім під цього заміру, — сказав циган.

— Відмовитися?.. Відмовитися від нагоди здобути багату жінку для нашого благородного гауптамана, Teufel![185] Та я ладен вирвати її хоч із пекла. Б'юсь об заклад, що всі ми будемо принцами й герцогами, яких звуть дюками, матимемо свої власні винні погреби й запліснявілі французькі корони, та ще й на додачу тішитимемося з гарненькими дівчатами, коли вони набриднуть нашому Бородачеві.

— Отже, засідка біля Хреста Трьох Волхвів? — спитав циган.

— Mein Gott[186], авжеж! Ти мусиш заприсягтися, що приведеш їх туди. А коли вони злізуть із своїх коней і стануть навколішки перед хрестом, як роблять усі люди, крім таких чорних поганців, як ти, ми кинемося на них, і вони будуть наші.

— Так, але я обіцяю зробити цю необхідну підлоту з однією умовою, — сказав Хайреддін. — Я вимагаю, щоб і волосина не впала з голови того юнака. Коли ви заприсягнетеся мені в цьому вашими трьома кельнськими мертвяками, то і я заприсягнуся вам сімома нічними мандрівницями, що з цією умовою я зроблю все, як обіцяв. А коли ви порушите вашу присягу, то сім нічних мандрівниць будитимуть вас сім ночей підряд поміж північчю, й ранком, а на восьму задушать вас і з'їдять.

— Але, побий тебе грім, чому ти так піклуєшся за життя цього хлопця, який тобі ні рідний, ні близький? — здивувався німець.

— Для вас, чесний Генріху, байдуже, чому саме. Декому приємно перерізувати горлянки, а декому, навпаки, приємно, щоб вони лишалися цілі. Отже, присягніться мені, що не займатимете його, або, ім'ям червоної зорі Альдебарана[187], з цієї справи нічого не вийде. Присягайтеся трьома волхвами, як ви їх там звете в Кельні. Я знаю — інша присяга для вас ніщо.

— Du bist ein komischer Mann![188], — сказав ландскнехт. — Ну, я присягаюся…

— Ні, — перебив його циган, — поверніться, бравий ландскнехте, обличчям до сходу, бо інакше волхви й не почують вас.

Воїн заприсягався, як йому було наказано, а потім заявив, що в призначений час він буде вже напоготові і на своєму місці, бо воно було обрано дуже вдало, лише за п'ять льє від монастиря, де зупинилися подорожні.

— Але чи не було б певніше, — додав він, — поставити кількох наших вершників на іншому шляху, ліворуч від заїзду, щоб перейняти їх, коли вони поїдуть тим шляхом?

Циган подумав хвилину й відповів:

— Ні, поява ваших солдатів у тому напрямку може стривожити намюрський гарнізон і замість певного успіху призведе до сутички, наслідки якої дуже сумнівні. Крім того, я поведу їх правим берегом Маасу: адже від мене залежить вибрати той чи інший шлях. Хоч який хитрий цей шотландський горянин, але він цілком покладається на мене і ще ні разу не розпитувався про дорогу. Це й не дивно, бо мене призначив до нього один такий надійний друг, на слово якого всі звіряються, поки не познайомляться з ним трохи ближче.

— Слухай, друже Хайреддін, — мовив солдат, — я давно хотів у тебе спитати. Ти й твій брат, як ти сам казав, Grosse Sterndeuter[189], тобто віщуни й ворожбити. Гаразді А якого ж чорта ти не наворожив йому, твоєму братові Захмету, що його повісять?

— Я скажу тобі, Генріху, — відповів Хайреддін. — Коли б я тільки знав, що мій брат буде такий дурень і перекаже таємницю короля Людовіка герцогові Бургундському, то передрік би його смерть з такою самою певністю, як добру погоду в червні. В Людовіка є при бургундському дворі вуха й руки, а радники Карла полюбляють брязкіт французького золота, як ти дзвін винних склянок. Одначе прощай уже і не забудь умови. А я мушу чекати на мого шотландця на віддалі пострілу з лука під того свинарника ледачих кнурів, бо інакше він запідозрить, що моя прогулянка не віщує нічого доброго для його подорожі.

— Спершу ковтни цього для духу! — сказав ландскнехт, подаючи йому пляшку. — Ет, я й забув — ти ж така звірюка, що не п'єш нічого, крім води, як паскудний васал Магунда і Тремагунда.[190]

— Сам ти васал винного бочонка й пляшки, — відказав циган. — Я й не дивуюся, що саме тобі доручили криваву й насильницьку частину цієї оправи, яку придумали розумніші голови, ніж твоя. Той, хто хоче знати думки інших і затаїти свої власні, не повипеп пити вина. Але марно казати про це тобі. Твоя спрага така невситима, як піски Аравійської пустелі. Бувай! Прихопи з собою мого товариша Туіско: його поява біля монастиря може викликати підозру.

На цьому достойні товариші розлучилися, ще раз заприсягнувшися один одному, що побачаться біля Хреста Трьох Волхвів.

Квентін Дорвард почекав, поки вони зникли з очей, і тоді зліз з дерева. Серце його колотилося на думку про те, що доручена його піклуванню прекрасна графиня наражалася на небезпеку. А втім, Квентін і тепер не був певен, що минула небезпека і що йому пощастить перешкодити здійсненню підступного й зрадницького задуму. Боячися на поворотній путі до монастиря натрапити на Хайреддіна, він подався манівцями, перетинаючи якусь дуже нерівну місцевість, і підійшов до свого тимчасового притулку зовсім з іншого боку.

Дорогою він увесь час роздумував, що йому робити далі. Спочатку, дізнавшись, що Хайреддін заприсягнувся зрадити їх, він вирішив убити цигана одразу, як тільки закінчиться нарада і товариші його відійдуть досить далеко. Проте, почувши, як циган дбає за його життя, він подумав, що було б невдячністю покарати зрадника з усією заслуженою ним суворістю. А тому Квентін вирішив не вбивати, а навіть, коли б це було можливим, користуватися його послугами як провідника й далі, вживши всіх заходів обережності для повної безпеки дорученої його піклуванню прекрасної графині, задля порятунку якої він ладен був віддати життя.

Але що ж робити? Графині де Круа не могли знайти собі притулку ні в Бургундії, з якої вони втекли, ні у Франції, з якої їх майже вигнали. Важко було сказати, що для них було небезпечніше: гнів герцога Карла чи холодна тиранічна політика короля Людовіка.

Після довгих роздумувань Дорвард не міг вигадати кращого й безпечнішого для них плану, як, уникаючи засади, поїхати до Льєжа лівим берегом Маасу й передатись під заступництво вельможного епіскопа, як того й бажали дами. Не було сумніву, що прелат погодиться взяти їх під свій захист, і, якщо він і справді дістав поміч з Бургундії, то матиме змогу їх захистити. В усякому разі, коли йому загрожуватиме якась небезпека з боку вороже настроєного Гійома де ля Марка або в місті Льєж спалахне повстання, він ще зможе безпечно вирядити нещасних дам під надійною охороною до Німеччини.

Крім того, Квентін вирішив (хто ж із нас у своїх ухвалах не виходить із особистих інтересів?), що холоднокровність, з якою король Людовік осудив його на певну смерть або полон, звільняє його від усіх зобов'язань, даних французькій короні, і він тут же поклав собі зректися своєї служби в нього.