Квентін Дорвард - Сторінка 65

А ви, Людовіку де Валуа, вважайте себе моїм полоненим, доки не буде з'ясовано, яку участь ви взяли у вчиненому святотатстві й убивстві. Відведіть його в замок до башти графа Герберта. Нехай із ним підуть шестеро рицарів, ті, кого він сам обере собі. Пане Крофорде, відкличте свою варту з замку; вам, як належить, призначать приміщення в іншому місці. Підніміть усі звідні мости і спустіть усі грати, потрійте число вартових біля міських воріт. Відведіть плавучий міст на правий берег ріки! Накажіть зайняти пости коло замку моїм чорним валлонам[233] і потрійте всіх вартових на всіх постах! Ви, д'Емберкур, подбайте, щоб місто обходили кінні й піші патрулі кожної півгодини протягом ночі й наступного дня, якщо виявиться, що така охорона справді потрібна після світанку, бо ймовірно, нам доведеться несподівано скористатися з неї. Пильнуйте ж Людовіка, коли вам дороге наше життя!

Він раптом скочив з крісла, кинув на короля погляд, сповнений смертельної ненависті, і швидко вийшов із зали.

— Панове, — сказав король, достойно озирнувшися навколо себе, — горо, яке відчуває герцог від смерті свого спільника, зробило його несамовитим. Сподіваюся, ви, як рицарі й дворяни, надто добре знаєте свої обов'язки, щоб брати участь у насильстві над особою його законного государя.

Цієї хвилини на вулицях почулися звуки барабанів і сурмлення рогів, які скликали воїнів.

— Ваша величність, — сказав Кревкер, що був маршалом при герцогському дворі, — ми піддані його високості герцога Бургундського й повинні виконувати свій обов'язок. Наші надії й молитви, паші зусилля не були достатні для того, щоб встановити мир і згоду між вашою величністю і нашим государем. Поки що ми змушені слухатися його наказу. Всі присутні тут рицарі й дворяни вважатимуть за честь подбати про те, щоб благородному герцогові Орлеанському, відважному Дюнуа і хороброму лордові Крофорду було у пас зручно. А сам я виконуватиму обов'язки камергера вашої величності й проведу вас до покоїв не так, як я сам бажав би, пам'ятаючи вашу гостинність у замку Плессі. Вам залишається тільки обрати собі слуг, яких за наказом герцога можна взяти не більше ніж шість.

— Тоді, — сказав король, поглянувши навколо себе і поміркувавши хвилину, — я бажав би взяти з собою Олів'є Дена, воїна з моєї особистої охорони, званого Балафре, — можете його обеззброїти, коли хочете, Трістана Пустинника з двома його людьми і мого відданого і надійного філософа Марціо Галеотті.

— Бажання вашої величності буде виконано з усією точністю, — сказав граф де Кревкер. — Галеотті, — додав він, — як мене повідомили, само вечеряє з веселою компанією, але ми зараз покличемо його, а інші негайно прибудуть сюди до ваших послуг.

— Ну що ж, тоді рушаймо до нашого нового житла, відведеного нам гостинним кузеном, — сказав король. — Нам відомо, що це житло досить надійне; треба сподіватися, що воно буде не менш безпечним.

— Ви звернули увагу, кого обрав Людовік собі? — прошепотів ле Глор'є графові Кревкеру, виходячи за королем із зали.

— Безумовно, мій веселий куме, — відказав граф. — Хіба ти можеш щось заперечувати проти цього?

— Нічого, зовсім нічого, тільки те, що це чудний вибір! Цирульник-обмовник, найманий шотландський горлоріз, головний кат і два його помічники та ще на додачу обманщик-дурисвіт. Я піду з тобою, Кревкере, подивитися, як ти розміщатимеш цих мерзотників, щоб повчитися в тебе розподіляти негідників за рангами. Сам чорт навряд чи міг би скликати таку раду й дати їй кращого голову.

Після цього нахабний блазень, якому все дозволялося, взяв фамільярно графа під руку й пішов поруч із ним на чолі великої варти, що повела короля до нового приміщення, виявляючи вдавану повагу до його особи.

Розділ XXVIII НЕПЕВНІСТЬ

Хропе щасливе хлопство на ослоні,

Нема спокою голові в короні.

Шекспір. "Король Генріх IV", ч. II

Сорок озброєних воїнів з оголеними мечами, з палаючими смолоскипами ескортували або, певніш, конвоювали короля Людовіка з ратуші до Пероннського замку, і коли він увійшов в цю похмуру та сумовиту будову, здавалося, немов якийсь голос простогнав йому на вухо напис, що за словами флорентійського поета[234], було вирізьблено на воротах пекла: "Покинь надію, входячи сюди".

Мабуть, цієї хвилини якесь почуття гризоти могло б охопити короля, коли б він згадав про тих нещасних, сотні й навіть тисячі яких він без усякої причини, через найменшу підозру кидав у в'язниці без ніякої надії на визволення, де вони проклинали навіть саме своє життя, але все ж таки хапалися за нього, спонукувані тваринним інстинктом.

Від яскравого полум'я смолоскипів бліде сяйво місяця, що ледве світив з-за хмар, видавалося ще тьмянішим, а червона заграва, оповита димом, осявала старовинні будови, кидаючи похмурі тіні на стіни цього донжону, званого баштою графа Герберта. Це була та сама башта, на яку вчора Людовік дивився, передчуваючи якесь лихо; тепер королю доводилося стати її мешканцем, і жити тут у постійному страху перед насильством, яке під цим таємничим, мовчазним склепінням міг безкарно вчинити над ним у припадку гніву його надто могутній васал.

Страх ще більше стиснув серце короля, коли, проходячи подвір'ям, він побачив кілька трупів, нашвидкуруч прикритих військовими плащами. Він одразу пізнав у цих небіжчиках лучників шотландської гвардії, що, як граф до Кревкер пояснив, не підкорилися наказу покинути пости біля покоїв короля, і між ними й валлонськими охоронцями герцога сталася сутичка, внаслідок чого, перш ніж командири припинили її, з обох сторін загинуло кілька чоловік.

— Мої вірні шотландці, — сказав король Людовік, дивлячися на це сумне видовище, — коли б вам довелося битися сам на сам, уся Фландрія і вся Бургундія на додачу не могли б виставити рівних вам бійців.

— Авжеж, коли це завгодно вашій величності, — сказав Балафре, що йшов позаду короля. — Найшла коса на камінь, нічого не вдієш. Мало є таких, які можуть подолати більш ніж двох супротивників одразу. Я і сам, нічого гріха таїти, не стану битися водночас проти трьох, якщо цього не вимагає обов'язок, — тоді вже, звичайно, не до підрахунків.

— І ти тут, давній знайомий? — сказав король, обертаючися до нього. — Отже, при мені є ще один відданий слуга.

— І ще один, готовий допомогти вашій величності послугою чи порадою, — прошепотів Олів'є Ден.

— Усі ми віддані вашій величності, — понуро сказав Трістан Пустинник, — бо коли герцог позбавить життя вашу величність, то він нікому з нас не дозволить пережити вас, навіть коли б ми й бажали цього.

— Оце я називаю надійною гарантією відданості, — сказав ле Глор'є, що, як ми вже згадували, з цікавості ув'язався за Кревкером, що супроводжував короля.

Тим часом спішно викликаний сенешаль насилу повертав важенного ключа, відмикаючи ворота величезної готичної вежі, і, нарешті, мусив звернутися по допомогу до одного з воїнів Кревкера. Коли двері відчинили, шестеро людей із смолоскипами пішли попереду, освітлюючи вузький звивистий коридор, денно світло до якого проникало зверху крізь бійниці й заґратовані віконця, пророблені в стінах. Коридор закінчувався такими самими вузькими й надзвичайно крутими сходами з грубо обтесаного каміння. Піднявшися по цих сходах, вони ввійшли через грубі, оббиті залізом двері до так званої великої зали башти. В це просторе похмуре приміщення ледве сочилося денне світло крізь вузькі вікна, що здавалися ще вужчими через значну товщину стін і були схожі скоріше на щілини; коли невелику частину зали осяло червоне полум'я смолоскипів, усі закутки поринули в темряву. Кілька кажанів та лиховісних птахів, збуджених незвичайним світлом, зірвалися з своїх місць і почали кружляти над смолоскипами, щохвилини загрожуючи їх загасити. Старий сенешаль просив короля вибачити, що не встиг прибрати Державну залу, бо наказ герцога був такий несподіваний, а приміщення це вже років двадцять стояло порожнє, та й раніше, за часів короля Карла Простака[235], в ньому, кажуть, рідко хто мешкав.

— Король Карл Простак, — як луна повторив Людовік. — Тепер я знаю історію цієї башти. Тут його вбив зрадник васал Герберт, граф де Вермандуа, — так твердять наші літописи. Я знав, що з Пероннським замком пов'язане якесь старе оповідання, але не міг пригадати, яке саме. Тут було вбито мого попередника!

— Ні, не тут, не зовсім тут, коли завгодно вашій величності, — пояснив старий сенешаль, простуючи з запопадливою поквапливістю чичероне[236], який показує чужинцям варті уваги місця. — Не в цій залі, а там, у кімнаті на розі, суміжній з опочивальнею вашої величності.

Він швидко відчинив двері в кінці зали, що вели в маленьку опочивальню, які звичайно бувають у таких старовинних будовах; але саме через це кімната була затишніша, ніж велика пустинна-зала. Тут поспіхом приготували дещо для перебування короля. Вздовж стін висіли килими, у каміні з заіржавілими гратами, який давно вже не топили, палав вогонь, а на підлозі було розстелено сінники для тих, хто мав, за звичаєм того часу, ночувати в одній кімнаті з королем.

— Решта почту розміститься в залі, — не вгавав балакучий старий. — Сподіваюся, ваша величність вибачите, але наказ герцога був такий несподіваний… Ось тепер, коли вашій величності буде завгодно подивитися за ті двері під завісою, ви побачите витесану в стіні нішу, де саме й було вбито Карла. До неї знизу веде потайний хід, через який пройшли вбивці. У вашої величності, сподіваюся, очі кращі за мої, і ви можете ще побачити криваві плями на дубовій підлозі, хоч з того часу минуло вже п'ять століть.

Не перестаючи балакати, старий нишпорив уздовж стіни, намацуючи потайні двері, про які він казав, щоб відчинити їх, але король зупинив його:

— Стривай, старий, стривай хвилинку, скоро, мабуть, ти матимеш змогу розповісти новіші оповідання і показати свіжішу кров. Пане де Кревкер, що ви гадаєте з цього приводу?

— Я тільки можу відповісти, сір, що в цих покоях ваша величність такий же господар, як і у своєму власному замку в Плессі, а охороняти їх доручено Кревкерові, чиє ім'я ніколи ще не було заплямоване зрадою або вбивством.

— Але що ж базікав той старий про якийсь потайний хід? — спитав Людовік збентеженим голосом і, хапаючи за руку Креккора одпією рукою, іпшою показав на потайні двері.

— Це, мабуть, просто приснилося цьому Морне, — відповів Кревкер, — або, може, це одне з старих безпідставних оповідань, пов'язаних з цим місцем.