Легенда про Уленшпігеля - Сторінка 62

Оленя вбито.

— Добрий матимемо обід, — сказав Ламме. — Ви ж і мене почастуєте, бо я і для вас тут подбав. Смажена птиця в соусі вийшла смачнюща. Правда, трохи хрумтить на зубах, бо вона ж повалялася в піску, коли той чортів олень штрикнув мене в зад і роздер штани разом із м'ясом. А ви не боїтеся лісничих?

— Нас тут дуже багато, — відповів старий, — вони бояться нас і зачепити. Шпигуни й судді так само. А місцеві люди нас люблять, бо ми нікому зла не робимо. Ми люди мирні і ще трохи поживемо тут, поки іспанці нас не оточать. А якщо таки оточать, то всі ми, старі, молоді, жінки, дівчата, діти, дорого продамо наше життя і скоріш повбиваємо одне одного, ніж віддамося на страшні муки до рук кривавого герцога.

Уленшпігель сказав лісовим братам:

— Був час, коли ми билися з катом на суходолі. Тепер треба на морі знищити його могутність. Ідіть до Зеландських островів через Брюгге, Гейст і Кнокке.

— У нас грошей нема, — відповіли вони.

Уленшпігель сказав:

— Ось вам тисяча каролю від принца, їдьте водою річками, каналами. Коли тільки побачите кораблі з літерами Г. I. X., то нехай хто-небудь із вас заспіває жайворонком. Як почуєте у відповідь кукурікання, то знайте, що ви серед друзів.

— Ми так і зробимо, — відповіли вони.

Незабаром з'явилися мисливці з собаками, тягнучи на мотузках вбитого оленя.

Тоді всі посідали навколо вогню. Лісових братів було душ шістдесят — чоловіків, жінок, дівчат. Вони дістали хліб із мішків, витягли з піхов ножі. Оленя оббілували, випатрали, порубали на частини і понастромляли на рожни разом з дрібнішою дичиною. Під кінець трапези Ламме притулився до дерева і захріп, схиливши голову на груди.

Коли настав вечір, лісові брати пішли в землянки спати; Уленшпігель і Ламме теж полягали.

Табір охороняли озброєні вартові. Уленшпігель чув, як шурхотить листя в них під ногами.

Другого дня він з Ламме вирушив далі. Лісові брати гукали:

— Щасливої дороги! А ми підемо до моря.

35

В Гарлебеке Ламме поновив свій запас oliekoek'ів, з яких із'їв двадцять сім штук, а тридцять поклав у кошик. Уленшпігель ніс у руках клітки. Надвечір вони дісталися в Куртре і зупинилися in de Bie — в заїзді "Бджола", у Жілліса ван ден Енде, який зразу ж вийшов на поріг, тільки-но почув спів жайворонка.

Тут була їм повна догода. Господар, побачивши листи від принца, передав йому через Уленшпігеля п'ятдесят червінців і не захотів нічого взяти з них ні за індичку, ні за dobbeleclauwert.

Він також попередив їх, що в Куртре шастають вивідувачі кривавого трибуналу, а тому треба тримати язика за зубами.

— Ми їх упізнаємо, — сказали Уленшпігель і Ламме.

І вийшли із заїзду.

Призахідне сонце золотило дахи, пташки співали на липах, жінки гомоніли на порогах своїх домів, діти вовтузилися в поросі, а Уленшпігель і Ламме вештались собі вулицями без діла.

Раптом Ламме сказав:

— Коли я спитав Мартіна ван ден Енде, чи не бачив він жінки, схожої на мою дружину, і змалював її милий образ, він сказав мені, що за містом на Брюггському шляху в "Веселці", у старої Стевен, збирається щовечора чимало жінок. Я піду туди.

— А я не забарюсь за тобою, — сказав Уленшпігель, — хочу тільки обдивитися місто. Якщо здибаю твою жінку, то негайно скажу їй, щоб ішла до тебе. Та не забувай, що baes радив мовчати, коли хочеш, щоб шкура була ціла.

— Буду мовчати, — сказав Ламме.

Поки Уленшпігель гуляв по місту, сонце зайшло і надворі посутеніло. Він вийшов на Pierpotstraetje — на Гончарну вулицю і тут почув мелодійні звуки лютні. Підійшовши ближче, він побачив якусь білу постать, що наче манила його до себе, але все віддалялась від нього, граючи на лютні і співаючи ангельським голосом ніжну мелодійну пісню. Вона зупинялася, оглядалась і йшла все далі.

Уленшпігель побіг за нею, швидко наздогнав і хотів заговорити, але вона затулила йому рота напахченою парфумами рукою.

— Ти селянин чи дворянин? — спитала вона.

— Я Уленшпігель.

— Ти багатий?

— Досить багатий, щоб заплатити за насолоду, і не досить, щоб викупити свою душу.

— А чому ти ходиш пішки? В тебе немає коня?

— В мене є осел, але я завів його до стайні, — відказав Уленшпігель.

— А чому ти блукаєш по чужому місту сам, без друга?

— Бо мій друг блукає своїм шляхом, а я — своїм, цікава красунечко.

— Я зовсім не цікава, — мовила вона. — А чи багатий твій друг?

— Еге ж, на сало. А чи скоро ти мене перестанеш допитувати?

— Це все. А тепер пусти мене.

— Пустити? — перепитав він. — Це все одно, що наказати Ламме, коли він голодний, віддати миску з ортоланами. Я хочу тебе з'їсти.

— Ти ж мене ще не бачив, — мовила вона і відтулила ліхтар, що раптом освітив її обличчя.

— Ой яка ж гарна! — вигукнув Уленшпігель. — Шкіра золотава, губки червоні, постать струнка! Все саме для мене.

— Все, — сказала вона і повела його на Брюггський шлях, у "Веселку" — in de Reghenboogh, до старої Стевен. Там Уленшпігель побачив силу дівчат, які мали на рукавах кружечки, що відрізнялися кольором від їхніх бумазейних суконь.

Його супутниця також мала на сукні з золотої парчі срібний кружечок. Всі дівчата з заздрістю дивилися на неї. Ввійшовши, вона зробила знак baesine, та Уленшпігель цього не помітив. Вони сіли вдвох і почали пити.

— А чи знаєш ти, що той, хто зі мною п'є, буде мій назавжди? — запитала вона.

— Моя ти запахуща кралечко! — відповів Уленшпігель. — Для мене буде справжнє свято, коли я завжди споживатиму таке м'ясце.

Раптом в одному кутку Уленшпігель помітив Ламме. Той сидів за столиком, на якому горіла свічка, стояв дзбан пива і шинка, і не знав, як урятувати все це від двох дівчат, що притьмом хотіли поділити з ним вечерю.

Коли Ламме помітив Уленшпігеля, він аж підскочив на три фути вгору і вигукнув:

— Слава тобі, Господи, що вернувся мій друг Уленшпігель. Baesine, пива!

Уленшпігель, видобувши свого гаманця, сказав:

— Будемо пити, поки тут нічого не залишиться!

І він забряжчав грішми.

— Слава Богу, — вигукнув Ламме, спритно забираючи гаманця у нього з рук. — Це я, а не ти повинен платити. Це мій гаманець!

Уленшпігель хотів силою відібрати гаманця, та Ламме не давав, і поки вони так борюкалися, — один виривав, а другий не давав, — Ламме встиг уривками нишком шепнути Уленшпігелеві:

— Слухай, шпигуни тут… четверо… в малій кімнатці з трьома дівчатами… Двоє надворі… стежать за тобою і за мною… Хотів вийти… не можна… Дівка в парчі — шпигунка!

Борюкаючись із ним, Уленшпігель уважно слухав його, а потім голосно крикнув:

— Ану віддай гаманця, злодюго!

— Дідька лисого, — відповів Ламме.

Вони зчепилися і повалились на землю. Вовтузячись на землі, Ламме й тут давав поради Уленшпігелеві.

Раптом увійшов господар "Бджоли", а за ним іще семеро чоловіків, але він удавав, що зовсім їх не знає. Він кукурікнув, а Уленшпігель заспівав жайворонком. Побачивши, що Уленшпігель і Ламме б'ються, baes промовив до старої:

— А хто це, оті двоє?

Стара Стевен відповіла:

— Та якісь пройдисвіти, їх треба швидше розборонити, бо вони тут наробили такого бешкету, що їм і шибениці не минути.

— Хай-но тільки спробує хто нас зачепити, то ми примусимо його бруківку гризти! — крикнув Уленшпігель.

— Атож, ми його примусимо бруківку гризти, — повторив Ламме.

— Baes врятує нас, — шепнув Уленшпігель на вухо Ламме.

А baes, догадавшись, що тут діло не просте, поквапився втрутитись у цю бійку. Ламме нишком запитав його:

— Ти нас врятуєш? Але як?

Baes схопив Уленшпігеля за комір і, вдаючи, ніби трясе його, сказав нишком на вухо:

— Семеро за тебе… хлопці здорові… різники… Я зникаю… мене всі знають… Коли я піду, кричіть: 'Т is van te beven de klinkaert… — і все розтрощіть.

— Гаразд, — сказав Уленшпігель і, вставши, копнув його ногою.

Baes вдарив його у свою чергу. Уленшпігель сказав йому:

— Міцно б'єш, череваню.

— Як град, — відповів baes і, вихопивши гаманця в Ламме, віддав його Уленшпігелеві, сказавши: — Ну, шахраю, віддаю тобі твоє добро, тепер став могорич.

— Гаразд уже, поставлю, бісів поганцю, — відповів Уленшпігель.

— Чи ви бачили такого нахабу? — сказала стара Стевен.

— Я такий нахаба, як ти красуня, моя рибонько, — відповів Уленшпігель.

Старій Стевен стукнуло вже добрих шістдесят, обличчя в неї було зморщене, як печене яблуко, і жовте, наче в неї розлилася жовч. Ніс — наче дзьоб у сови. В очах світилася зажерливість. Два довгих ікла стирчали з запалого рота. Ліву щоку вкривала велика темно-червона пляма.

Дівчата зареготались і, глузуючи з неї, загукали:

— Рибонько, рибонько, дай йому випити.

— Він тебе поцілує!

— Скільки років минуло від твого першого шлюбу?

— Бережись, Уленшпігелю, вона тебе проковтне.

— Поглянь на її очі, в них горить не зненависть до тебе, а кохання. Гляди, щоб вона не загризла тебе до смерті!

— Не бійся! Так роблять усі закохані жінки.

— Вона хоче тільки твоїх грошиків.

— Дивись, як вона весело сміється!

І справді, стара Стевен реготала й моргала до Жіліни — повії в парчевій сукні.

Baes випив, заплатив і пішов.

Семеро різників по-змовницькому підморгували до шпигунів та до старої Стевен.

Один із них жестом дав зрозуміти, що вважає Уленшпігеля за нікчему і зараз пошиє його в дурні. Він нахилився Уленшпігелеві до вуха і, показавши старій язика, від чого та зареготала, вищиривши свої ікла, шепнув до нього:

— 'T is van te beven de klinkaert (Час уже забряжчати келихами). — І, показавши на шпигунів, він голосно додав: — Шановний реформате, ми всі з тобою, то почастуй нас випивкою й закускою.

А стара Стевен реготала від задоволення і показувала Уленшпігелеві язика, тільки-но той обертався до неї спиною. Жіліна, дівка в парчевій сукні, робила те ж саме.

А дівчата шепотіли нишком між собою:

— Чи бачили ви таку шпигунку? Вона своєю красою вже заманила на жорстокі муки і на ще жорстокішу смерть більш як двадцять сім реформатів. Жіліна аж облизується від задоволення, уявляючи, скільки схопить за свої доноси, а дають їй сто флоринів з майна її жертв. Смутить її тільки думка про те, що треба ділитися зі старою Стевен.

І всі шпигуни, різники, дівчата стали глузувати з Уленшпігеля, показуючи йому язика. Ламме почервонів від обурення, як півнячий гребінь, і аж піт із нього котився великими краплями, проте він мовчав.

— Став нам вино й закуску, — знову сказали різники й шпигуни.

— Гаразд, — мовив Уленшпігель і знову забряжчав червінцями, — коли так, то став, моя кохана Стевен, нам пити і їсти.