Лісовий скарб - Сторінка 2

- Герберт Джордж Уеллс -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Такі самі розпухлі були й руки та ноги.

— Тьху! — сплюнув Гукер, різко відвернувся й підійшов до ями. І раптом аж скрикнув від подиву. — Йолоп! Усе гаразд! — гукнув він до Еванса, що поволі ступав за ним. — Скарб на місці!

Він знов кинув погляд на мертвого китайця, а тоді на яму.

Еванс і собі підбіг до ями. На дні її лежали тьмяно-жовті бруски, що їх відкопав бідолашний китаєць. Еванс нахилився над ямою і, розгорнувши руками землю, поквапно дістав один із брусків. Цієї миті в руку йому вколола якась маленька колючка. Він висмикнув колючку пальцями й підняв золотий зливок.

— Таке важке тільки золото й свинець, — сказав він, радісно схвильований.

Гукер стояв і все ще дивився на труп. Щось тут йому було незрозуміло.

— Він забіг наперед потай від своїх товаришів, — нарешті промовив Гукер. — Прийшов сюди сам, а тут його вкусила отруйна змія. Цікаво, як він знайшов це місце?

Еванс стояв, тримаючи в руках зливок. І навіщо гаяти час через якогось мертвого китайця?!

— Доведеться перевезти все це частинами на материк і поки що знову там закопати, — сказав він. — Але як ми перетягаємо зливки до нашого човна?

Він скинув куртку, розстелив її на землі й кинув на неї кілька зливків. І ту ж мить завважив, як іще одна колючка уп’ялася йому в шкіру.

— Більше не донесемо, — сказав він і раптом роздратовано вигукнув: — На що ти там витріщився?!

Гукер звів на нього очі.

— Просто жах... У нього такий вигляд... — Він кивнув головою на трупа. — Він так схожий...

— Дурниці! — урвав його Еванс. — Всі китайці схожі один на одного.

Гукер подивився в обличчя свого товариша.

— Принаймні поки я його не поховаю, за скарб не візьмуся.

— Не мели дурниць, Гукере! — сказав Еванс. — Нехай собі лежить.

Гукер вагався. Він неквапно оглянув буру землю довкола.

— Страшно мені чогось, — проказав він.

— Хтозна тільки, — озвався Еванс, — що з цими зливками робити — знов закопати їх десь тут чи перевезти човном через протоку?

Гукер мовчав. Тривожно обмацував він очима стовбури гінких дерев і залите сонцем зелене віття високо над головою. Коли його погляд зупинився на китайцеві в синій одежі, він знову здригнувся.

— Що з тобою, Гукере? — спитав Еванс. — Ти часом не той... не з’їхав з глузду?

— Так чи так, а золото треба звідси забрати, — відповів Гукер.

Він узявся за комір куртки Еванса, той ухопився за поли, і вони підняли зливки.

— Куди понесемо? — запитав Еванс. — До човна? Дивно, — мовив він, ступивши кілька кроків. — У мене й досі болять руки від весла... Чорт! Ще й як болять! Доведеться перепочити.

Вони поклали куртку на землю. Лице в Еванса зблідло, а чоло взялося дрібними крапельками поту.

— Щось парко тут, у лісі, — сказав він. Зненацька його охопила незбагненна лють, і він закричав: — На якого біса тут цілий день виснути? Ану берися за куртку! А то побачив мертвого китайця і вже нічого не робиш, тільки головою на всі боки крутиш!

Гукер пильно подивився в обличчя напарникові. Потім узяв зі свого боку куртку зі зливками, і вони мовчки рушили далі. Пройшовши кроків сто, Еванс почав задихатися.

— Та що це з тобою? — запитав Гукер.

Еванс ступив іще кілька кроків, тоді спіткнувся, люто вилаявсь і випустив раптом куртку. Золоті зливки випали на землю. Якусь мить він стояв, німотно дивлячись на Гукера, потім застогнав і схопився за горло.

— Не підходь до мене! — прохрипів він, прихилившись до дерева, і вже твердіше додав: — Зараз мені стане легше.

Його руки, що обіймали стовбур, розслабли, і він почав поволі сповзати вниз, поки не повалився, як мішок, під деревом. Пальці в нього судомно стискалися, обличчя було спотворене від болю. Гукер ступив ближче.

— Не чіпай мене! Не чіпай! — проказав, задихаючись, Еванс. — Збери золото на куртку.

— Тобі помогти? — спитав Гукер.

— Збери золото на куртку!

Коли Гукер почав збирати зливки, він відчув, як щось укололо його у великий палець. Він глянув на руку й побачив тоненьку колючку дюймів два завдовжки.

Еванс зойкнув і покотився по землі.

У Гукера витяглося обличчя. Він дивився затуманеним поглядом на колючку в пальці. Потім перевів очі на Еванса, який корчився на землі; його тіло раз у раз зводила судома. Потім Гукер глянув туди, де між деревами й павутиною повзучих рослин у тьмяному сизому серпанку невиразно виднілося тіло китайця в синій одежі. Гукер пригадав рисочки в кутку плану й одразу все збагнув.

— Господи, поможи мені! — проказав він. Ці отруйні колючки були як дві краплі води схожі на ті, що ними стріляють із духових рушниць даяки. Тепер Гукер зрозумів, чому Чанг Хі був такий упевнений, що скарб схований надійно. Зрозумів він і те, чому китаєць так загадково посмь хався.

— Евансе! — закричав Гукер.

Але Еванс лежав безмовно й нерухомо, тільки руки та ноги в нього час від часу посмикувалися у передсмертній судомі. В лісі стояла мертва тиша.

Тоді Гукер заходився у відчаї смоктати те місце на своєму великому пальцеві, де виднілася крихітна рожева цятка. Він усе смоктав і смоктав, борючись за життя. Зненацька Гукер відчув тупий біль у руках і плечах, пальці його вже ледве згиналися. Він усвідомив, що далі смоктати не варто.

Гукер опустив руку й сів біля купи золотих зливків. Поклавши підборіддя на руки і спершись ліктями на коліна, він дивився на Еванса, чиє тіло все ще посмикувалось. У пам’яті знову спливло ошкірене обличчя Чанг Хі. Тупий біль тепер підступав до горла й помалу дужчав. Високо над головою в Гукера легенький вітрець ворушив листя, і білі пелюстки невідомої квітки падали, кружляючи, в лісових напівсутінках.

© УЕЛЛС Герберт. У безодні: Оповідання. — К.: Веселка, 1988. — 312 с. ("Пригоди. Фантастика").

© ЛОГВИНЕНКО О. П., переклад з англійської, 1988.