Літа науки Вільгельма Майстера - Сторінка 6

- Йоганн Вольфганг Гете -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Споглянь лише на природні та штучні продукти всіх частин світу, уважай, як вони ставали предметами необхідності. Яка ж це приємна турбота прознати, на що зараз є найбільший попит, чого бракує або важко дістати, кожному швидко і легко приставити все, чого запотребиться, завбачливо зробити запаси і здобувати прибуток з цього величезного обігу. Ось що, на мою думку, дає велику радість кожному, хто має голову.

Вільгельм, здавалось, цього не заперечував, і Вернер вів далі:

— Побувай лише спочатку в великих торгових містах, відвідай кілька гаваней, і ти, безумовно, будеш у захваті. Коли побачиш, скільки там працює людей, коли побачиш, звідкіль що прибуває, куди йде, то й ти, звичайно, будеш пускати товар через свої руки. 1 побачиш також, що й надрібніший із них є зв'язаний з усією торгівлею, тоді і не вважатимеш за дрібницю незначних речей, бо всі вони збільшують обіг, з якого твоє життя здобуває живлення.

Вернер, розвиваючи в стосунках з Вільгельмом свій тверезий розум, звик і своє ремесло, і свої ґешефти вважатп високими і завжди був такої думки, що має більше права на це, ніж його, правда, розумний і шанований друг, але який, здавалося йому, віддається найнереальні-шим у світі химерам і вкладає в них усю свою душу. Іноді йому здавалось, що він ось-ось подолає його хибний ентузіазм і наверне цю славну людину на правильний шлях. В цій надії він і повів далі:

— Сильні світу сього заволоділи землею, вони живуть у розкошах і достатках. Кожна місцина світу нашого вже захоплена у чиюсь власність, кожна власність закріплена, державна служба та інші громадські діла дають мало прибутку, то де ж знайти якийсь законний заробіток, дешевше завоювання, як не в торгівлі? Адже ж князі світу сього посіли всі ріки, шляхи, гавані, і з усього, що повз них іде, вони мають великий зиск. То чого ж нам ловити гав і, на втіху собі, не скористатися з доброї нагоди та за свої труди не стягнути прибутку з речей, що стали необхідною потребою чи й забаганкою в людей? І можу тебе запевнити, коли ти захочеш поставити силу своєї поетичної фантазії проти моєї богині, то мою сміливо можеш вважати за нездоланну переможницю. Вона, правда, радніше несе оливкову галузку, аніж меч, кинджала і кайданів зовсім не визнає, але своїх улюбленців винагороджує також і коронами, які, не в образу другій хай буде сказано, блискотять щирим злотом і перлами, добутими з чистих джерел і з морських глибин її пильними, завжди працьовитими слугами.

Вільгельмові трохи прикро стало від цього випаду, але він приховав свою образу, бо згадав, що й Вернер спокійно слухав його нападки. До того ж він був і досить справедливий і добре розумів, що кожному своє ремесло найкраще, але хай же не чіпають того, якому він так пристрасно себе присвятив.

— А для тебе,— покликнув Вернер,— що так щиро піклуєшся про людські справи, яке б то було видовище, коли б ти на власні очі побачив щастя, що супроводить сміливі починання людини! Хіба є що приємніше для ока, як корабель, що після щасливого плавання завчасно повертає до гавані з гойним виловом! Не тільки родичі, не тільки знайомі, учасники — кожний сторонній захоплюється, коли бачить радість, з якою знудьгований моряк вискакує на берег передше, ніж корабель торкнеться причалу, і, відчувши себе знову бадьорим і вільним, віддає укоханій землі все те, що вирвав із зрадливих вод. Не в одних цифрах, мій друже, полягає наш прибуток. Щастя — це богиня живих людей, і, щоб відчути її справжню прихильність, треба жити і бачити людей в їх життєвій діяльності, як вони в житті працюють і як уживають радощів.

Розділ одинадцятий

А тепер час уже нам ближче познайомитися з батьками обох наших друзів. Це були люди вельми різних поглядів, проте обидва вважали, що торгівля — найблагородніша праця, і обидва добре пильнували кожного зиску від того чи іншого ґешефту. Старий Майстер одразу ж після смерті свого батька продав коштовну колекцію малюнків, картин, гравюр і старожитностей, грунтовно перебудував і за найновішим смаком опорядив свій дім і якнайкраще упорядкував свої статки. Значну частину капіталу він вклав у справи старого Вернера, що зажив слави як добрий купець, бо йому завжди щастило в торгових спекуляціях. Але нічого так не бажав старий Майстер, як надати своєму синові властивостей, котрих йому самому бракувало, і залишити своїм дітям статки-маєтки, в посіданні якими вбачав найбільше щастя. Він мав, наприклад, великий нахил до розкошів, до всього, що впадало в очі, але що разом із тим було цінне і тривале. Любив, щоб у його домі все було солідне і міцне, запаси достатні, срібний посуд ваговитий, столовий сервіз коштовний; але гості бували в нього не часто, бо кожна така гостина переходила в бенкет, що вводив у чималі кошти і завдавав великого клопоту. Його домашнє життя йшло спокійним, одноманітним кроком, і всілякі зміни та новини в домі були саме такі, що не давали нікому задоволення.

Зовсім по-іншому жпв старий Вернер у своєму темному, похмурому домі. Закінчивши свої справи в тісній конторі за прастарим бюрком, він любив смачно попоїсти, а ще краще по можливості випити, і добра не звпк споживати сам: поруч із родиною за його столом завжди були друзі і всі сторонські, що мали будь-які зв'язки з його домом. Стільці в нього були старенькі, зате щодня сиділи на них гості. Смачні страви притягали до себе увагу гостей, і піхто й пе помічав, що подають їх у звичайному посуді. В його пивниці не що й багато було вина, але випите замінялося ще кращим.

Так і жили собі обидва батьки. Вони частенько сходилися обмірковувати спільні справи. От і сьогодні вирішили вони послати Вільгельма в подорож у торгових справах.

— Хай світу побачить,— сказав старий Майстер,— а заодно і наші справи влаштує в чужих місцях, бо для юнака немає кращої послуги, як своєчасно замолоду ознайомити його зі справою, яка буде його покликанням у житті. Ваш син, в експедиції бувши, так щасливо обладнав свої справи, що я сильно цікавлюсь, як то мій дасть собі раду. Боюсь, що він більше заплатить за науку, ніж ваш.

Старий Майстер, який про свого сина та його здібності був дуже високої думки, сказав ці слова в надії, що його друг почне заперечувати це і вихваляти видатні обдаровання юнака. Але він помилився: старий Вернер, який у практичних справах довіряв лише тим, кого сам випробував, спокійно відповів:

— Все треба вивірити; ми можемо послати його тим самим шляхом, дати інструкції, якими він буде керуватись, хай посправляє різні борги, відновить старі знайомства, зробить нові. Він поможе і в торгових справах, про які я щойно вам говорив, бо, не зібравши докладних відомостей з самого місця, ми небагато чого й досягнемо.

— Ну то хай він і споряджається,— мовив старий Майстер.— А де ж узяти конячку, щоб годилась до цієї подорожі?

— Та недалеко й шукати її. Один крамар в Г., який нам дещицю винен, а втім не погана людина, пропонував мені замість боргу конячку. Мій син знає її, це уповні придатна тварина.

— То хай він її і приведе. Завтра поїде з поштою, а позавтра й вернеться; а тим часом йому приготують валізку і листп, і він на початку того тижня може вирушати.

Покликали Вільгельма і сказали йому про це. Як же він зрадів, коли побачив у своїх руках засоби здійснити свої мрії, що до того ж навіть і здійснилися без його відома й участі! Його пристрасть була така велика, а переконання в тому, що він правильно робить, наважившись скинути тягар дотеперішнього життя і ступити на нову благородну стежку, було таке щире, що його сумління анітрохи не ворухнулось, жодна турбота не засмутила його, ба навіть цей обман він до якоїсь міри вважав за священний, бо певний був, що батьки і родичі згодом хвалитимуть і благословлятимуть його за цей крок. В цьому збігові обставин Вільгельм вбачав навіть провідну вказівку долі.

Як нестерпно нудно було йому чекати до ночі, до того часу, коли знову побачить свою кохану! Він сидів у своїй кімнаті і так обмірковував план своєї мандрівки, як спритний злодій або чарівник в ув'язненні, який іноді звільняє ноги від міцних кайданів, щоб упевнитися, що порятунок можливий, ба навіть ближчий, ніж цього домислитись може короткозора сторожа.

Нарешті вибила нічна година; він вийшов з дому, струснувши з себе всякий гніт, і почвалав тихими провулками. На великій площі підняв руки до неба і відчув, що все залишив за собою, що від усього звільнився. Тепер він уже уявляв себе в обіймах коханої, а тоді з нею ж укупі на сліпучому театральному помості. Повінь надій захопила його, і лиш іноді покрик нічної сторожі нагадував йому, що він мандрує ще по цій землі.

Його кохана вийшла до нього на сходи, і яка ж чарівна! Яка мила! Вона зустріла його в новому білому негліже, і йому здавалося, що вона ще ніколи не була така уроча. Так обновила вона подарунок відсутнього коханця в обіймах присутнього, віддаючи йому пристрасно, щиро все багатство своїх пестощів, якими обдарувала її природа та навчило мистецтво, то хіба ж тут можна питати, чи був він щасливий, чи почував коли більше блаженство?

Він розповів їй про все, що сталося, і в загальному сповірився у своїх планах, у своїх бажаннях. Він знайде собі десь притулок, а потім візьме її до себе, бо сподівається, що вона не відмовить йому своєї руки. Але сердешна дівчина мовчала, ховаючи свої сльози, і лише пригортала друга до своїх грудей, а він, хоч і тлумачив її мовчання сприятливо для себе, проте бажав певної відповіді, особливо коли якнайскромніше запитав її, чи не може він хоч сподіватися на те, що буде батьком. Але й тут відповіла вона лише зітханням і поцілунком.

Розділ дванадцятий

Другого ранку прокинулась Маріана лише для нового смутку. Вона відчувала себе дуже самітно, не могла й глянути на денне світло, лежала в постелі і плакала. Стара присіла до неї, намагалась угамувати її, розрадити, але їй не одразу пощастило загоїти поранене серце. Бо наближалась мить, котрої сердешна дівчина чекала як останньої в своєму житті. Чи можна ж себе почувати в жахливішому стані? її коханий від'їжджає, нелюб погрожує приїхати, але найстрашніше нещастя попереду, коли обидва коханці зустрінуться, що легко може трапитись.

— Заспокойся, любочко,— гомоніла стара,— не виплакуй же своїх прекрасних оченят! Хіба ж це таке велике нещастя мати двох коханців? І коли ти всю свою ніжність можеш віддавати лише одному, то будь принаймні хоч вдячна другому, що так про тебе турбується і з певністю заслуговує назви твого друга.

— Мій коханий ніби передчував,— крізь сльози відповідала на те Маріана,— що нас чекає розлука.