Лоліта - Сторінка 28

Однак я ще сподiявся, що її поступово охопить таке повне помертвiння, що менi поталанить утiшитись не тiльки мигтiнням її голизни. Так, помiж пробними наближеннями й сум'яттям почуттiв, якi перетворювали її на те очасте збiжище мiсячних полискiв, або на пухнастий, квiтучий кущ, менi снилось, що я не сплю, що криюсь у засiдцi.

Постала певна тиша перед ранком в безсонному життi готелю, за тим, близько четвертої, коридорний клозет ринув каскадом i грюкнули дверi.

Насампочаток шостої години став доходити в декiлькох так би мовити виданнях згучний монолог, що мав мiсце на якомусь внутрiшньому подвiр'ї або на стоянцi автомобiлiв. Це, власне, був не монолог, адже промовець уривав по кожних кiлькох секундах для того, щоб вислухати, ймовiрно, спiвбесiдника, чий голос не досягав мене, внаслiдок чого нiякого справжнього змiсту не можна було вилучити з чутної половини бесiди. Її буденнi iнтонацiї, проте, розчистили шлях свiтанку, й кiмната вже наповнилась бузково-сiрою млякою, коли декiлька працелюбних уборних почали дiяти одна за одною, й гримкий, виючий лiфт почав ходити вгору й униз; декiлька хвилин я понуро куняв, i Шарлотта була русалкою в зеленавому водоймищi, й десь в коридорi рано всталий пастор комусь проказав соковитим голосом: "доброго раночку!", i птахи длубались у лиштвi, i ось — Лолiта ззявнула.

Недоторканно-зимнi панi присяжнi! Я вважав, що збiгнуть мiсяцi, якщо не роки, перш нiж я насмiлюсь вiдкритись маленькiй Долорес Гейз; та на шосту годину вона зовсiм прокинулась, а вже на чверть сьомої стала в прямому сенсi моєю коханкою. Я зараз вам скажу щось вельми дивне: це вона мене збестила.

Почувши її перший ранковий позiх, я появив себе сплячим, красивим профiлем обернутим до неї. Правду казати, я не мав жодного намислу. Чи не обуриться вона, уздрiвши мене поряд, а не на запасному лiжку? Що вона вдiє — забере одяг i замкнеться в ваннiй? Вимагатиме, щоб її негайно вiдвезли до Рамзделя? В лiкарню до матерi? Назад у табiр? Та моя Лолiтонька була спритним дiвчиськом, i коли вона видала те здушене смiшко, яке я так любив, я зрозумiв, що вона до цього споглядала мене грайними очима. Вона скотилась на мiй край, i її теплi русявi кучерi натрапили на мою праву ключицю. Я доволi кепсько iмiтував пробудження. Спершу ми лежали тихо. Я тихо гладив її по волоссю, i ми тихо цiлувались. Я впав у таку собi блаженну розгубленiсть вiд того, що її поцiлунок вирiзнявся деякими комiчними ви-шуканостями в сенсi тремтiння питливого жала, з чого я вивiв, що її натренувала в ранньому вiцi якась-там маленька лезбiянка. Таким вигвинтам жодний Чарлi не мiг її навчити! Мовби з бажання подивитись, чи наситився я й чи засвоїв обiцяний напередоднi урок, вона злегка вiдкинулась, назираючи мене. Щоки її пломенiли, пухла нижня губа блищала, мiй розпад близився. Раптом, зi спалахом хулiганських пустощiв (ознака нiмфетки!), вона приклала рота до мого вуха — та розум мiй довго не мiг розбити на слова жарний гул її шепоту, й вона його переривала смiхом, i змахувала кучерi з обличчя, i знов пробувала, й дивне почуття, що живу в фантастичному щойно створеному божевiльному свiтi, де все дозволено, повiльно охоплювало мене мiрою того, як я починав добирати, що саме менi подавалось. Я вiдповiв, що не знаю, про яку гру йдеться, — не знаю, у що вона й Чарлi грали. "Ти хочеш сказати, що ти нiколи — ?", почала вона, уважно дивлячись на мене з гримасою вiдрази й недовiри. "Отже, ти нiколи — ?" почала вона знов. Я скористався передихом, щоб потикатись обличчям у рiзнi нiжнi мiсця. "Заберись", гугняво скрикнула вона, поспiшно вiдсуваючи брунатне плече з-пiд моїх губ. (У вельми курйозний спосiб Лолiта вважала — i продовжувала ще довго вважати — всi торкання, крiм поцiлунку губами й простого статевого акту, або "слинявою романтикою", або "па ологiєю").

"Тобто, ти нiколи", наполягала вона далi (тепер стоячи на колiнах проти мене), "нiколи не робив цього, коли був хлопчиком?" "Нiколи", вiдповiв я з повною правдивiстю.

"Чудово", сказала Лолiта, "так подивись, як це робиться".

Я, проте, не стану набридати вченому читачевi детальною розповiддю про лолiтчину самовпевненiсть. Досить буде сказати, що анi слiду цнотливостi не вгледiв перекошений спостережник у цiй гарненькiй, ледве сформованiй, дiвчинцi, котру вкрай розбестили навички сучасних хлопчакiв, спiльне навчання, шахрайськi iмпрези на кшталт герл-скаутських багать, i подiбне до цього. Для неї суто механiчна статева дiя була невiд'ємною частиною таємного свiту пiдлiткiв, невiдомого дорослим. Як учиняють дорослi, щоб мати дiтей, це анi трiшки її не займало. Берлом мого життя Лолiта орудила надзвичай енергiйно й дiловито, як наче це був нечутливий прилад, нiяк зi мною не пов'язаний. Їй, звiсно, кортiло оголомшити мене молодецькими витiвками малолiтньої шпани, та вона була не зовсiм готова до деяких розходжень мiж дитячим розмiром i моїм. Тiльки самолюбство не дозволяло їй кинути почате, адже я в дикому своєму становищi, удавав iз себе дурня з дурних i давав їй самiй трудитись — принаймнi поки ще мiг зносити своє невтручання. Та все це, власне, не стосується справи; я не цiкавлюсь статевими питаннями. Всякий може сам в'явити собi тi чи iншi прояви нашого тваринного життя. Iнший, великий подвиг надить мене: визначити раз назавше згубний чар нiмфеток.

30.

Я маю ступати сторожко. Я маю говорити пошепки. О, ти, заслужений репортере з кримiнальних справ, ти, старий i поважний судовий приставе, ти, колись усiма люблений полiцiянте, сидячий нинi в самотньому ув'язненнi (та скiльки рокiв був оздобою перехрестя бiля школи!), ти, полохливо животiючий вiдставний професоре, в котрого отрок служить за читця! Недобре було б, правда, якби з моєї вини ви безтямно укохалися б у мою Лолiту! Хай би я живописець, сталося б так, що директор Спочину Зачарованих Мисливцiв раптом у лiтню днинку, згубив би розум i доручив менi переробити по-своєму фрески в ресторанi його готелю, ось що б я вигадав (зображаю лише фрагменти): Було б озеро. Була би жива альтанка в слiпучому цвiтiннi. Були б спостереження натуралiстiв: тигр переслiдує райську птицю, змiя давиться, натягаючись на товсту хухолю, з якої зiдрали шкуру. Був би султан з обличчям, спотвореним нестерпним стражданням (стражданням, якому протирiчила б округлiсть ним сипаних пестощiв), який допомагає маленькiй невiльницi з привабними сiдничками пiднятися онiксовим стовпом. Були б тi яскравi бульки гонодального розпалу, якi мандрують угору за опаловими стiнками музичних автоматiв. Були б усiлякi табiрнi розваги для промiжної групи, Какао, Катання, Качання, Колiнця й Кучерi на сонячному березi озера. Були б тополi, яблука, недiльний ранок у примiському домi. Був би вогняний самоцвiт, що розчиняється в кiльцеподiбних брижах, сам-останнiй подрог, сам-останнiй мазок фарби, в'їдлива червiнь, сверблива рожевiсть, вдих, дитя, яке вiдвертається.

31.

Я пишу все нiяк не для того, щоб минуле пережити знов, серед нинiшнього мого безпросвiтного вiдчаю, а для того, щоб вiдокремити пекельне вiд райського в дивному й страшному пекельному свiтi нiмфолепсiї. Моторошне й чудесне зливались у якiйсь точцi: ось цю межу волiв би я закрiпити, та вiдчуваю, що менi в цьому зовсiм не таланить. Чому? Згiдно римського права, особа жiночої статi може вступити в шлюб у дванадцять рокiв, пiзнiше цей закон був схвалений костьолом, i ще й досi зберiгається, без зайвого розголосу, в деяких штатах Америки.

П'ятнадцятирiчний-бо вiк дозволяється законом скрiзь. Нема геть нiчого поганого (твердять в унiсон обидвi пiвкулi) в тому, що сорокарiчний нелюд, освячений служителями культу й набряклий вiд алкоголю, скидає з себе наскрiзь вологе вiд поту лахмiття й в'їжджає по рукоять у молоду дружину. "В таких стимулюючих клiматичних умовах помiрного поясу (йдеться в старому часопису з тюремної бiблiо еки), як такi, що їх маємо в Сент-Луї, Чикаго й Цинцинатi, дiвчина сягає статевої зрiлостi на кiнець дванадцятого року життя". Долорес Гейз народилась менш, нiж за триста миль, вiд стимулюючого Цинцинатi. Я тiльки держусь природи. Я вiрний собака природи. Звiдки ж цей чорний жах, якому я не в змозi дати раду. Чи я позбавив її дiвоцтва? Милостивi мосьпанi, чуйнi панi присяжнi: я навiть не був її першим коханцем!

32.

Вона розповiла менi, як її збестили. Ми поїдали прiсно-мучнистi банани, пiдбитi персики та вельми смачнi картоплянi чiпси, й die Kleine менi все розповiла. Її велемовну, але плутану розповiдь супроводила не одна потiшна moue. Як я, здається, вже зазначив, особливо пам'ятаю один такий вихилясик, заснований на пiдуважному звуцi "И", з викривленням хляпогубого рота й закоченими очима, що виражали шаблонну сумiш комiчної вiдрази, покори й терплячого ставлення до схиблень молодостi.

Її вражаюча розповiдь почалась iз вступної згадки про подругу, котра з нею подiляла намет, минулого лiта, в iншому таборi, "дуже люксовому", як вона висловилась. Ця спожилиця ("справдешня безпритульниця", "напiв-схиблена", але "молодчиня") навчила її рiзних манiпуляцiй. Спершу лояльна Лолiта вiдмовилась назвати її.

"Це була, напевно, Грацiя Анджел?" спитав я.

Вона вiдмовно похитала головою. "Нi, зовсiм iнша. Її батько — такий цабе. Вiн — " "Так, може бути — Роза Кармiн" "Звiсно, нi. Її батько — " "Чи не Агнеса Шерiдан, випадком?" Вона перековтнула й похитала головою, — а потiм як похопиться! "Слухай, а звiдки ти знаєш усiх цих дiвчисьок?" Я пояснив.

"Словом, це iнша", сказала вона. "Маємо багато мерзотниць у гiмназiї, але такої не стрiнеш. Ба якщо волiєш усе знати, її звати Елiзабе Тальбот.

Її брати вчаться в нас, а вона перейшла в дорогу приватну школу; її батько директор чогось".

Я пригадав iз потiшним уколом в серцi, як бiдна Шарлотта, коли бувала в гостях, завше стремiла вкинуть у розмову всякi фасончастi штучки на кшталт: "Це було, коли моя донька вiдбувала екскурсiю з маленькою Тальбот..." Я спитав, чи довiдались матерi про цi сапфiчнi розваги.

"Ах, що ти", видихнула Лолiта, сама вся нiби осiвши й пригорнувши взiрно-трiпотливу руку до бiлих грудок, щоб появити переляк i полегшення.

Мене, однак, бiльше займали гетеросексуальнi пустощi. Вона вступила до гiмназiї одинадцяти рокiв пiсля того, як переїхала з матiр'ю в Рамздель з "середнього заходу".