Lux Perpetua - Сторінка 40

- Анджей Сапковський -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Звичайно, з процентом. Процент, ясна річ, буде високий. Але безготівковий.

— Це означає, — підняв брови Бедржих, — без готівки?

— Так, воно саме це і означає. Безготівковий — тобто без готівки. Наданий кредит ви виплатите за номінальною вартістю. А відсотки — у вигляді послуг.

— Яких?

— Не пізніше, ніж через рік, — почав після напруженої мовчанки службовець Фуггерів, — ви вирушите з великим рейдом на Саксонію. Так складається економічна, політична та воєнна ситуація. Експедиція матиме головною мірою грабіжницький характер, та не менш важливими будуть її другорядні цілі: експорт революції, пропаганда і нагнітання страху, а ще — розгромити ворожу економіку, зламати бойовий дух ворога і зруйнувати плани щодо чергового хрестового походу на Чехію.

Бедржих не прокоментував, його обличчя не здригнулося. Але очі промовили багато.

— З огляду на масштаб заходу, — вів далі службовець, — Табор укладе союз із Сирітками і Прагою. Углиб Саксонії ви ввійдете, як неважко здогадатися, через Рудні гори, долиною Ельби вирушите на Дрезден і Мейсен. І там розпочнете виплачувати відсотки за кредитом, який вам надасть Компанія. Шляхом послуг. У вас бувають проблеми із запам'ятовуванням, пане зі Стражниці?

— Не буває.

— Це добре. Послуга перша: знищите скляну гуту в Гласхутте.

— Ага. Вона, як здогадуюся, належить конкурентам?

— Не здогадуйтеся, пане Бедржиху, бо це не гра в загадки. І не жодна інша близька за характером народна забава. Далі: у Ленгефельді є копальня залізної руди. Ви знищите кола і кінні приводи, що використовуються для відведення води, черпаки, промивні решета, роздрібнювачі і ступи для дроблення породи, молоти…

— Хвильку. Ще раз. Що ми маємо там знищити?

— Усе, — усміхнувся самими губами службовець Компанії Фуггерів.

— Ясно.

— У рамках дальших послуг, — голос службовця був холодним і безпристрасним, — зруйнуєте шахту копальні в Гермсдорфі, плавильну піч, фришувальню і всі горни. Знищите копальню срібла у Марієнберзі. Копальню вугілля у Фрейталі. І копальню олова в Альтенберзі. Запам'ятаєте?

— Авжеж.

— Чудово. Якщо Табор погодиться на умови, сто тисяч кіп грошів вам буде доставлено протягом місяця. Це все, пане зі Стражниці. Прошу передати гейтманові Прокопу вирази пошани. А пана фон Беляу я попрошу залишитися. У мене до нього два слова. Приватно.

Бедржих поклонився, кинув на Рейневана неприязний погляд. І вийшов.

— Твої справи у Вроцлаві складаються не найкраще, — почав службовець, як тільки вони залишилися віч-на-віч. — Я знаю, що ти покладав надії на вівтариста, котрого звати отцем Феліціяном. Ці надії марні. Вівтарист тобі не допоможе, він сам потрапив у халепу, з якої йому нелегко буде викараскатися. Будь-який контакт із ним зараз рішуче протипоказаний. Рішуче протипоказані також візити до Вроцлава. І до прилеглих місцевостей — у широкому розумінні.

— А Феліціян що-небудь дізнався про…

— Ні, — перебив службовець. — Ні він, ані будь-хто інший.

— Що з моїми друзями? Вони в безпеці? Я можу бути за них спокійним?

— Ніхто, — відповів службовець, — не є в безпеці в наші часи. А таку розкіш, як спокій, не можуть собі дозволити навіть найсильніші світу цього. Я можу тільки повідомити тебе, що Ґрабіса Гемпеля на прізвисько Аллердінгс, у Вроцлаві нема, він зник, виїхав, місце перебування невідоме. А аптекаря Чібульку ніхто з тобою не пов'язує. І не пов'яже. Щодо цього покладися на Компанію.

— Я дякую. Ще одне: у лютому з рук вроцлавських стражників мене врятувала… Жінка. Чи ви часом нічого про неї не знаєте?

Службовець усміхнувся.

— Жінка, Рейнмаре, — пух намарний[70]. Компанію Фуггерів цікавлять виключно важливі питання.

* * *

Бедржих не чекав "Під короною", пішов геть. Рейневан зостався на ратиборському ринку сам.

На відміну від гамірного і пульсуючого діяльністю підгороддя, всередині своїх мурів Ратибор здавався тихим і наче пригаслим. Рейневан, який не бував тут часто, не знав, чи це місто таке зазвичай, чи його мешканцям передавалася важка атмосфера Страсного Тижня. Під парафіяльним костелом Вознесіння, повз який він саме проходив, збиралися люди, котрі йшли на месу, але вірних скликав не дзвін: був Страсний Четвер, дзвони храмів оніміли, їх функцію виконували дерев'яні калатала, що стукотіли неприємно і зловісно.

Рейневан прямував якраз до костелу, але раптом повернув у бік ратуші. Він тривожився, раз у раз зиркав через плече, щоби переконатися, чи за ним не стежать. Винен у цьому був службовець Фуггерів, який досить рішуче наказав бути пильним і порадив повертатися іншою дорогою, бажано — з використанням чарівного амулета Панталеона. Однак у Рейневана вже не було Панталеона, маскувальний артефакт залишився у Вроцлаві, в аптеці "Під мандрагорою". Під кінець перебування у Вроцлаві, остерігаючись шкідливих для здоров'я побічних наслідків носіння амулета, Рейневан сховав його в сіннику і не користувався ним. Мабуть, тому його і схопили.

Тепер він волів бути аж надто обережним. Замість того, щоби піти прямо до товаришів до "Млинової ваги", він став заплутувати сліди. Зайшов у багатолюдні суконні ряди, зупинився біля лавки римаря, де натовп був найбільший. Пильно спостерігав за перехожими. Жоден не скидався на шпика. Він зітхнув з полегшенням.

І мало не вдавився, коли хтось зненацька ляснув його по плечу.

— Слава Йсу, — сказав Лукаш Божичко. — Ласкаво просимо у Шльонськ, Рейневане. Де ж це ти був так довго?

* * *

— Ну, не змушуй мене чекати, — поквапив Божичко. — Яку інформацію ти для мене маєш?

На темному подвір'ї, куди він затягнув Рейневана, тхнуло квашеною капустою. Блювотинням. І котячою сечею.

— Ну ж бо, ну ж бо, — підганяв поляк. — Покажи, що з тебе є користь.

— Якщо ти зумів мене тут знайти, — Рейневан сперся спиною об стіну, — то ти володієш незмірно кращою інформацією, ніж я. З того, що я знаю, тобі користі не буде. Бо я не знаю практично нічого.

— Твоя Ютта, — Божичко, здавалося, його не чув, — має під нашою кустодією повний люксус, повний пансіон, їй тепло, чисто і вигідно, як у мами, ба краще, бо товариство цікавіше. Цей люксус недешевий, ми експенсуємо на нього гроші. Ну ж бо, переконай нас, що ми не кидаємо їх на вітер.

— Я нічого не знаю. Не маю про що донести.

— Ти мене розчаровуєш.

— Мені прикро.

— Прикро тобі ще тільки може бути, — прошипів Божичко. — Ти маєш мене за ідіота? Я знайшов тебе тут, бо, як ти слушно здогадався, володію інформацією. Знаю, що ти близько Прокопа, близько Горна, близько Бедржиха зі Стражниці, близько Корибутовича. Ти неодмінно мав щось чути, щось бачити, бути свідком або учасником чогось. Воєнні плани, політичні задуми, союзи і пакти, способи отримання фінансових коштів. Ти неодмінно маєш щось знати.

— Я нічого не знаю.

Божичко тупнув ногою, відганяючи кота, що ластився до халяв.

— Є дві можливості, — сказав він. — Перша: ти брешеш. Друга: ти дурень і розмазня. В обох випадках ти виявляєшся непридатним, обидві можливості ставлять на тобі хрест як на цінному співпрацівникові. Це погано для тебе, а ще гірше для твоєї Ютти. Люксусу, який вона зараз має, ми легко можемо її позбавити. А зручності поміняти на незручності. Настільки незручні, що буде просто боляче.

— Ти обіцяв, що ви її не скривдите! Порушуєш обіцянку!

— Подай на мене в суд.

— Я знаю, — випалив Рейневан, — про дещо, що вас може зацікавити. Якщо вас цікавить майбутнє світу.

— Кажи.

— У 1431 році, імовірно, в лютому, помре папа Мартін V. За чотири тижні до Великодня конклав проголосить папою Габріеле Кондульмера, кардинала з Сієни, який фігурує в пророцтві Малахії як Lupa coelestina, небесна вовчиця. Перш ніж це станеться, помре Вітольд, великий князь литовський. Помре князем, королівської корони йому не буде дано, інтриги Люксембуржця залишаться безрезультатними. Смерть Владислава Ягелла, короля Польщі, станеться року Божого 1434, наприкінці травня або на початку червня. Сигізмунд Корибутович переживе обох своїх дядьків.

— Від кого в тебе ця інформація?

— Якщо я скажу, що від однієї чаклунки і від одного духа з того світу, ти повіриш?

Відігнаний кіт нявчав. Божичко якийсь час міряв Рейневана проникливим поглядом.

— Повірю, — нарешті сказав він. — Бо звідки ж, якщо не з того світу або чарів? Я дещо про це знаю, як і ти, я адепт таємного знання. У цьому нема нічого принизливого, адже не хто інший, як троє волхвів першими привітали Ісуса у Вифлеємі, принісши йому миро, ладан і золото. Дякую за відомості, ми їх використаємо без жодного dubium[71]. Але цього замало. Надто мало. Я хочу знати…

Він замовк, випростався, підняв голову, жестом наказав Рейневанові мовчати. Рейневан прислухався, але не почув нічого, крім нявкання кота, гамору розташованих неподалік суконних рядів і стукоту дерев'яних калатал з костелу Вознесіння. Принюхався, бо йому здалося, що у смороді подвір'я раптом війнуло легеньким запахом розмарину.

— Що таке? Божичко?

Лукаш Божичко замість відповіді хапнув Рейневана за рукав і сильно смикнув. Рейневан втратив рівновагу, спробував ухопитися за стовп, але замість стовпа схопився за людину. Абсолютно невидима в темноті та блискавична, як тінь, людина сильно відштовхнула його; перш ніж впасти, він помітив зблиск леза, побачив, як на цю людину кидається Божичко. Клинок скреготнув по стіні, почувся звук удару й одразу ж люта лайка, другий удар, а тоді загриміли і затріщали, ламаючись, дошки.

Щось блиснуло із силою блискавки, на мить осяявши подвір'я, повітря завило, сильний запах озону і терпентину засвідчив про гоеційську магію. Рейневан не збирався чекати і з'ясовувати, хто наслав заклинання. Він зірвався з землі, скочив на штабель дров, перемахнув через паркан, сусіднім подвір'ям кинувся у бік міської брами. Він був швидкий, але недостатньо. Хтось раптом кинувся йому на спину і збив з ніг, притиснувши до землі.

— Спокійно, — муркнув йому на вухо м'який і мелодійний жіночий альт. — Спокійно, Рейневане.

Він послухався. Натиск ослаб. Жінка, яка говорила альтом і невловимо пахла розмарином, допомогла йому встати.

— Інквізитор, на жаль, утік, — сказала вона, ледь помітна у пітьмі. — А шкода. Якби його спіймати, може, вдалося би витягнути з нього, де тримають Апольдівну.

— Сумніваюся, — він поборов здивування й опір пересохлого горла. — Сумніваюся, щоби вдалося.

— Може, і правильно сумніваєшся, — погодився альт. — Але я принаймні добряче його настрахала.