Людина-амфібія - Сторінка 10

Іхтіандр любить рятувати викинутих на берег морських тварин.

Годинами бродив він після бурі по берегу і рятував, кого ще можна було врятувати. Він радів, коли бачив, що риба, яку він кинув у воду, пливла в море, весело змахнувши хвостом. Він радів щоразу, коли напівзаснулі риби, що плавали у воді боком або черевцем догори, зрештою оживали. Підбираючи на березі велику рибу, Іхтіандр ніс її до води; риба тріпотіла в його руках, а він сміявся і умовляв її не боятися і потерпіти ще трохи. Звичайно, цю саму рибу він з'їв би з задоволенням, коли б, зголоднівши, спіймав її в океані. Але то було неминуче зло. Тут же, на березі, він був заступником, другом, рятівником мешканців моря.

Звичайно Іхтіандр повертався до берега так само, як і відпливав, користуючись підводними морськими течіями. Але сьогодні йому не хотілося надовго поринати у воду, — надто вже гарні були океан і небо. Юнак пірнав, пропливав під водою і знову виринав на поверхню, як морські птахи, коли полюють на рибу.

Погасли останні промені сонця. На заході ще догоряє жовта смуга. Похмурі хвилі, немов темно-сірі тіні, набігають одна за одною.

Після прохолодного повітря у воді так тепло! Навколо темно, але не страшно. Ніхто не нападає в цей час. Денні хижаки вже поснули, нічні ще не вийшли на полювання.

Ось те, що йому потрібно: північна течія, яка проходить зовсім близько від поверхні океану. Не заспокоєний Ще мертвий зиб трохи розгойдує цю підводну річку вгору-вниз, але вона безупинно поволі тече з гарячої півночі на холодний південь. А набагато нижче плине зворотна, холодна течія — з півдня на північ. Іхтіандр часто користується цими течіями, коли йому треба довго плисти вздовж берега.

Сьогодні він далеко заплив на північ. Тепер ця тепла течія донесе його до тунелю. Тільки б не задрімати і не проплисти далі, як це одного разу трапилося з ним. Він то кладе руки за голову, то простягає їх в сторони, повільно розставляє і знову стискає ноги — робить гімнастичні вправи. Течія несе його на південь. Тепла вода і повільні рухи рук та ніг впливають на нього заспокійливо.

Іхтіандр дивиться вгору — перед ним склепіння, геть усе вкрите дрібними, як порох, зорями. Це ночесвітки засвітили свої ліхтарики і підіймаються на поверхню океану. Де-не-де у пітьмі видно блакитнуваті і рожевуваті світлі туманності — щільні скупчення надзвичайно дрібних світних тварин. Повільно пропливають кулі, що випромінюють м'яке зеленкувате світло. Зовсім недалеко від Іхтіандра світиться медуза — вона схожа на лампу, прикриту вигадливим абажуром з мереживом і довгими китицями. Китиці повільно погойдуються, ніби від легенького вітру, при кожному русі медузи. На обмілинах уже загорілися морські зірки. У великих глибинах швидко пересуваються вогні великих нічних хижаків. Вони женуться один за одним, кружляють, гаснуть і знову спалахують.

Знову обмілина. Химерні стовбури й гілки коралів осяяні зсередини блакитним, рожевим, зеленим, білим вогнем. Деякі корали світяться блідим, миготливим світлом, інші — немов розпечений до білого метал.

На землі вночі видно тільки маленькі, далекі зорі в небі, часом місяць. А тут тисячі зірок, тисячі місяців, тисячі маленьких різноколірних сонць, що сяють м'яким, ніжним світлом. Ніч в океані незрівнянно прекрасніша за ніч на землі.

І, щоб порівняти, Іхтіандр випливає на поверхню води.

Повітря потеплішало. Над головою темно-синій небосхил, усіяний зорями. Над обрієм — сріблястий диск місяця. Від місяця простяглася через увесь океан срібляста стежка.

З порту долинає низький, густий, довгий гудок. Це велетень "Горрокс" збирається в зворотний рейс. Одначе як пізно! Незабаром світанок, Іхтіандр не був дома майже цілу добу. Батько, напевне, лаятиме його.

Іхтіандр прямує до тунелю, просовує руку між ґратами, відчиняє залізні грати, пливе в тунелі серед цілковитої темряви. На цьому зворотному шляху плисти доводиться внизу, в холодній течії, що тече з моря до садових басейнів.

Легкий поштовх у плече будить його. Він у басейні. Швидко спливає нагору. Починає дихати легенями, вбираючи повітря, напоєне знайомими пахощами квітів.

За кілька хвилин він уже міцно спить у ліжку, як велів батько.

ДІВЧИНА І СМАГЛЯВИЙ

Одного разу він плив в океані після грози.

Виринувши на поверхню, Іхтіандр помітив на хвилях недалеко від себе якийсь предмет, схожий на шматок білого вітрила, зірваного бурею з рибальської шхуни. Підпливши ближче, він з подивом побачив, що це була людина — жінка, молода дівчина. Вона була прив'язана до дошки. Невже ця гарна дівчина мертва? Іхтіандр був так схвильований своєю знахідкою, що у нього вперше виникло вороже почуття до океану.

А може, дівчина тільки знепритомніла? Він поправив її безпомічно схилену голову, ухопився за дошку і поплив до берега.

Він плив швидко, напружуючи всі свої сили, тільки зрідка ненадовго зупиняючись, щоб поправити голову дівчини, що знову зсунулася з дошки. Він шепотів їй, як рибі, що попала в біду: (Потерпи трошки!" Він хотів, щоб дівчина розплющила очі, і боявся цього. Хотів бачити її живою, однак боявся, що вона злякається його. Чи не зняти окуляри й рукавиці? Але він згас час, та й плисти без рукавиць буде важче. І він знову швидко пливе, штовхаючи дошку з дівчиною до берега.

Ось і смуга прибою. Тут треба бути обачним. Хвилі самі несуть його до берега. Іхтіандр час від часу спускав ногу — обмацує дно. Нарешті він натрапив на мілину, виніс дівчину на берег, одв'язав від дошки, переніс її У затінок дюни, порослої чагарником, і почав приводити її до тями — робити штучне дихання.

Йому здавалося, що повіки її здригнулися, вії ворухнулись. Іхтіандр приклав вухо до серця дівчини і почув слабке биття. Вона жива... Йому захотілося кричати з радості.

Дівчина розплющує очі, дивиться на Іхтіандра, і на її обличчі з'являється вираз жаху. Потім вона заплющує очі. Іхтіандрові і прикро і радісно. Він усе-таки врятував дівчину. Тепер він повинен піти — не лякати її. Але чи можна залишити її саму, таку безпорадну? Поки він міркував, почулись чиїсь важкі швидкі кроки. Вагатись далі не можна. Іхтіандр кинувся головою в прибій, пірнув, поплив під водою до кам'яного пасма, виринув і, ховаючись між уламками скель, почав стежити за берегом.

З-за дюни вийшов смаглявий чоловік з вусами і еспаньйолкою, в крислатому капелюсі. Він неголосно сказав по-іспанськи: "Ось вона, слава Ісусу", — майже підбіг до неї, потім несподівано круто повернув до океану і пірнув у його хвилі. Весь мокрий, він підбіг до дівчини, почав робити штучне дихання (навіщо воно тепер?), нахилився до обличчя дівчини... Поцілував її. Щось почав говорити швидко і гаряче. Іхтіандр схоплював тільки окремі слова: "Я попереджав вас... Було божевіллям... Добре, що додумався прив'язати вас до дошки..."

Дівчина розплющує очі, підводить голову... На обличчі страх, що змінюється подивом, гнівом, невдоволенням. Чоловік з еспаньйолкою і далі щось палко говорить, допомагає дівчині підвестись. Але вона ще слаба, і чоловік знову кладе її на пісок. Тільки через півгодини вони вирушили в дорогу. Вони пройшли недалеко від каміння, за яким сховався Іхтіандр. Дівчина хмурячись сказала, звертаючись до людини в сомбреро:

— Так це ви врятували мене? Дякую. Хай винагородить вас бог.

— Не бог, а тільки ви можете винагородити мене, — відповів смаглявий.

Дівчина ніби не чула цих слів. Вона помовчала, а потім сказала:

— Дивно. А мені здалося, приверзлося, немов біля мене було якесь чудовисько.

— Звичайно, це вам здалося, — відповів її супутник. — А може, це був диявол, який вважав вас за мертву і хотів захопити вашу душу. Прочитайте молитву і обіпріться на мене. Зі мною жоден диявол не зачепить вас.

І вони пройшли — чарівна дівчина і цей недобрий смаглявий чоловік, що запевнив дівчину, нібито він урятував її. Проте Іхтіандр не міг викрити його брехню. Хай чинять як хочуть, — Іхтіандр зробив своє діло.

Дівчина та її супутник зникли за дюнами, а Іхтіандр усе ще дивився їм услід. Потім повернув голову до океану. Який він великий і безлюдний!..

Прибій викинув на пісок синю рибу з сріблястим черевцем. Іхтіандр озирнувся, навколо — нікого. Він вибіг із своєї схованки, ухопив рибу і кинув у море. Риба попливла, але Іхтіандрові стало чомусь сумно. Він никав безлюдним берегом, підбирав риб та морські зірки і відносив їх до води. Робота поволі захопила його. До нього повертався його постійний хороший настрій. Так він працював до вечора, тільки іноді поринаючи у воду, коли береговий вітер обпалював і підсушував його зябра.

СЛУГА ІХТІАНДРА

Сальватор вирішив їхати в гори без Крісто, який слугував Іхтіандрові. Це дуже потішило індіанця: коли не буде Сальватора, він зможе вільніше зустрічатися з Бальтазаром. Крісто встиг уже повідомити Бальтазара, що він знайшов "морського диявола". Залишалося тільки обміркувати, як викрасти Іхтіандра.

Крісто жив тепер у білому будиночку, оповитому плющем, і часто бачився з Іхтіандром. Вони швидко подружили. Позбавлений людського оточення, Іхтіандр прив'язався до старого індіанця, який розповідав йому про життя на землі. Іхтіандр знав про життя моря більше, ніж знамениті вчені, і він відкривав Крісто таємниці підводного світу. Іхтіандр досить добре знав географію, йому були відомі океани, моря, найважливіші ріки; мав він деякі знання і в галузі астрономії, навігації, фізики, ботаніки, зоології. Але про людей він знав мало: дещо про раси, що населяють землю, про історію народів мав невиразне уявлення, а про політичні і економічні взаємини між людьми знав не більше, ніж п'ятирічна дитина.

Удень, коли наставала спека, Іхтіандр спускався до підземного гроту і кудись плив. У білий будиночок він повертався тоді, коли спадала спека, і залишався там до ранку. Але коли йшов дощ або піднімалася буря, він не виходив з будиночка цілий день. У сиру погоду він почував себе непогано, залишаючись на суші.

Будинок був невеличкий, усього на чотири кімнато. В одній кімнаті, суміжній з кухнею, жив Крісто. Поруч містилася їдальня, далі — велика бібліотека. Іхтіандр знав іспанську і англійську мови. Нарешті, остання найбільша кімната була спальнею Іхтіандра. Посеред спальні виблискував басейн. Біля стіни стояло ліжко. Інколи Іхтіандр спав у ліжку, але частіше у водяному ложі басейну.