Людина, що знайшла своє обличчя - Сторінка 22

А що далі? На позичку я, звичайно, не можу розраховувати. Банки відчують у моєму підприємстві небезпеку і не тільки не дадуть мені грошей, але й всіляко шкодитимуть мені. Це я передбачаю. Та я розраховую на інше. Моє підприємство не буде строго комерційним, хоч, звичайно, воно не повинно бути й збитковим, інакше я не витримаю боротьби. Воно повинно мати кооперативний характер у значно більшій мірі, ніж Асоціація кіноартистів. Це буде об'єднання не тільки артистів, але й усіх без винятку працівників, аж до теслярів і прибиральників. Тільки в Голлівуді завжди є більше сотні безробітних режисерів, тисячі кіноартистів. Вони охоче згодяться перший час одержувати навіть менше, ніж звичайно, доки підприємство не почне давати прибутки, учасниками яких вони стануть. Але таке обмеження, я думаю, і не буде потрібне. Навпаки, я постараюсь поставити середніх і нижчих працівників у порівняно кращі умови. Спайка на грунті солідарності інтересів допоможе нам витримати боротьбу навіть з левіафанами-кіноконцернами. Принаймні я надіюсь на це.

— Вам видніше, — сказав Баррі.

— Я роблю ставку на людей, — натхненно говорив Престо. — Мені потрібні вірні помічники, які розуміли б мене і на яких я міг би покластися. І ось... я подумав про вас, містер Баррі.

— Про мене? — здивовано обізвався той.

— Так, про вас і міс Еллен. Ця нора, хай найживописніша в світі, зовсім не місце для вас, освіченої і розумної людини. Не місце і для міс Еллен. І я пропоную вам покинути сторожку і перейти на роботу до мене. Я гарантую, що перший же оклад буде вдвоє більший, ніж те утримання вчителя, яке ви одержували.

— Але я цілковитий профан у кінематографії! — заперечив Баррі.

— Тільки тому вас і дивує моя препозиція. Адже кінопромисловість — величезна і дуже складна індустрія з найрізноманітнішими спеціальностями. Для вас на перший час знайдеться робота, з якою справиться кожна письменна людина. Ну, скажімо, в договірному відділі або посада рахівника. Коли ж ви краще ознайомитеся з кіновиробництвом, то зможете зайняти і відповідальнішу посаду, аж до управляючого, який має досить солідний оклад. Знайдеться робота і для міс Еллен.

— Тільки не зніматися! — поспішно сказала дівчина.

— Вибір роботи повністю залежатиме від вас, — постарався заспокоїти її Тоніо.

— Все це так несподівано, — сказав Баррі, видимо не наважуючись дати згоду.

Престо зрозумів його сумніви: перед ним була людина, вже залякана життєвими невдачами. Баррі боявся втратити і те, що він мав.

— Я відверто сказав, — почав переконувати його Престо, — що для мене особисто цей почин зв'язаний з риском. І я рискую більшим, ніж ви. Ваш же риск я не вважаю великим. Адже за рік-два ви заробите у мене стільки, скільки не заробите й за десять років у цьому парку. Ви здобудете нові спеціальності, отже, у вас розширяться можливості влаштуватися й без мене...

Баррі все ще вагався. Тоді Престо вирішив зачепити його слабку сторону. Тоніо вже добре знав, як старий Джон любить свою племінницю і як журиться, що ця розумна, здібна дівчина пропадає тут, у глушині, без освіти і майбутнього.

— Подумайте про міс Еллен! — вигукнув Престо. — Не вік же їй возитися з ганчірками та горшками.

— Про мене не турбуйтеся! — спалахнула Еллен. — Я не скаржусь і цілком задоволена своєю долею.

— Але ви можете бути задоволені нею ще більше, — заперечив Престо. — Ви потрапите в інше товариство, зустрічатиметеся з цікавими, освіченими людьми...

— Мені й тут добре, — похмуро відповіла дівчина.

"От уперте дівчисько! Щоб часом вона всього не зіпсувала!" — з досадою подумав Престо. Якби вона та її дядечко знали причину палкої красномовності Престо! Якби Еллен догадалася, що вся справа була в ній, що на неї Тоніо покладав стільки надій у своїй новій роботі!

Слова Престо про Еллен і її остання відповідь, у якій прозвучала мимовільна грубість, певно, справили враження на старого Баррі. Уже здаючись, він сказав:

— Ви самі повинні зрозуміти, містер Престо, що мені важко зрушити з місця, якби я й хотів. Чого ж від вас приховувати? У мене немає ніяких заощаджень, навіть на проїзд і на квартиру...

— Все це дрібниці! — вже весело вигукнув Престо, передбачаючи перемогу. — Ви хоч сьогодні одержите аванс. Вистачить і на переїзд, і на квартиру, і на обладнання всього... Та вам і не треба буде наймати квартиру. Я ж одержав од колишнього Престо непогану, простору віллу, а живу в ній сам. Увесь верхній поверх порожній. Ви з своєю племінницею чудово можете влаштуватися в ній. Мені це буде тільки приємно. Я так звик до вас і здружився з вами.

— Дякую вам за люб'язність, але це незручно. Зовсім незручно, — відповів Баррі.

— Чому? — запитав Престо, але зараз же догадався: — Так, звичайно. Громадська думка... Я холостяк, у моєму домі немає жінки. Але ж це дурниці, містер Баррі! По-перше, міс Еллен житиме не сама, а з вами, і навіть не на одному поверсі зі мною. Міг же я здати внайми верхню частину будинку! А по-друге... Ми можемо знайти для міс Еллен компаньйонку, таку собі поважну бабусю. І тоді навіть усі наші ханжі, лицеміри і фарисеї не знайдуть до чого причепитись. Отже, згода?

— Згода! — відповів Баррі.

У Еллен крізь густий загар проступив рум'янець. Очі її заблищали. Вона вже не могла стримувати свою радість і з дитячим нетерпінням запитала, звертаючись і до Престо і до дядька:

— Коли їдемо?

ЗНОВУ ДОМА

Престо приїхав у свою віллу раніше, ніж Баррі та Еллен: сторож-педагог затримався на кілька днів, щоб ліквідувати свої справи в управлінні парку і розпродати непотрібні речі.

Повернення Престо було обставлене досить урочисто. При "введенні у володіння" були присутні судовий чиновник і адвокат, помічник Пірса.

Вказуючи на Престо, чиновник сказав Себастьянові, який відчиняв їм двері:

— Цей молодий чоловік — ваш хазяїн Антоніо Престо, який змінив свій вигляд. Він є власником вілли, і ви повинні відповідно ставитися до нього і виконувати його накази.

Себастьян похмуро вклонився і пропустив відвідувачів.

Чиновник і адвокат пройшли по всіх кімнатах, дивуючись художнім скарбам, які із строгим, витонченим смаком знавця зібрав Престо. Після сніданку, що пройшов дуже жваво, чиновник і адвокат поїхали.

— От я і знову дома! — вигукнув Престо, з задоволенням потягуючись у кріслі. Біля ніг стояв знайомий ослінчик, але зараз він був непотрібен.

У двері постукали.

— Ввійдіть!

На порозі з'явився Себастьян. Він був дуже збентежений, його сиві брови хмурилися, а запалі губи ворушилися. Престо вирішив допомогти йому і весело запитав:

— Ну як ви тут без мене жили, Себастьян? Старий слуга тільки зітхнув, нічого не сказавши. Престо розсміявся:

— Я бачу, ви ніяк не можете звикнути до мого нового вигляду.

— Містер Престо! — нарешті почав Себастьян і замовк ніби йому невистачало повітря.

— Ну?

— Дозвольте мені піти від вас.

— Як піти? Чому? Ви хочете мене покинути? — здивувався Престо. — Ви, мій старий вірний слуга, що стільки років доглядав мене, як ту дитину?

Себастьян знизав плечима і відповів з сумною посмішкою:

— Та ви й були дитиною. Все одно, що дитина... А тепер ви виросли, і вам не потрібна більше нянька.

Серце суворого на вигляд старика було сповнене ніжністю. Для нього Престо був усе одно, що дитина, старий прив'язався до нього і справді доглядав його, мов дбайлива нянька. Престо знав про це і, в свою чергу, був дуже прив'язаний до старика.

— Любий Себастьян! — вигукнув Престо, піднімаючись із крісла і підходячи до старого слуги. — Хіба мені треба було тільки те, щоб ви підставляли під ноги ослінчики і діставали речі, яких я не міг сам дістати через малий зріст? Ви ж вели все моє господарство, були в домі моєю правою рукою.

Себастьян знову зітхнув і ще більше нахмурився.

— Але я не можу залишатися в цьому домі після того, що трапилося... — відповів він.

— А що ж трапилося? — спитав Престо. — Чи не те, що ви не хотіли мене впустити в будинок?

— І влаштував засаду, і віддав у руки поліції, і ображав, — говорив Себастьян. — Такі речі не забуваються, і я не хочу, щоб ви рано чи пізно за це звільнили мене. Краще вже я піду сам.

— От чудний! — палко заговорив Престо. — Послухайте, Себастьян! Даю вам слово честі, що я зовсім не обвинувачую вас і не серджуся. Звичайно, мені було неприємно. Але ви зробили так, як повинен був зробити кожен чесний слуга. Я сам на вашому місці зробив би так само. Забудьмо цю історію і залишімось, як і раніше, друзями.

Зморшкувате обличчя Себастьяна трохи прояснилось, але сиві брови все ще хмурилися.

— Вам тільки здається, що ви можете забути, — сказав він.

— Зовсім ні! — заперечив Престо і ласкаво поклав руки на плечі Себастьяна. Тепер їх обличчя були на одному рівні. А колись Престо дивився на слугу знизу вверх. На всіх людей йому доводилося дивитись, закинувши назад голову.

"Здається, в цьому обличчі є щось таке, що справді нагадує мого маленького Престо..." — подумав старик, вперше уважно розглядаючи нове обличчя Престо.

— То ви... справді Престо? — запитав Себастьян.

— Ну звичайно, — посміхаючись відповів Тоніо. — Невже ви досі сумніваєтесь у цьому?

— Вибачте, але я людина проста, і в мене ум за розум заходить, коли я думаю про все це. А що, думаю, коли мого хлопчика вбив який-небудь бандит, схожий на нього, і оголосив себе Престо. І я служитиму йому...

— Ось у чому справа! Ну, тепер, здається, ви договорили все до кінця! Ідіть швидше за мною!

Престо підійшов до письмового стола, показав Себастьянові цілу серію фотографічних карточок, на яких послідовно були зображені всі фази перетворення старого Престо в нового, пояснив йому, чому і як це сталося. Себастьян був приголомшений, хитав головою, перебирав карточки, порівнюючи з живим обличчям Престо.

— Чудеса! — нарешті вигукнув він.

— Так, чудеса науки, — сказав Престо. — Ну, тепер ви вірите, що я не бандит, який убив вашого хлопчика? А якщо й досі не вірите, я можу розповісти вам усе-все, що сталося з того часу, як ви прийшли в мій будинок, усі наші розмови, всі подробиці життя. Жоден бандит, який би він не був спритний, не може знати цього! — І Престо справді нагадав деякі епізоди, про які ніхто не знав, крім нього та Себастьяна. І тільки тоді старик посміхнувся щирою посмішкою і вигукнув:

— Значить, і справді мій хлопчик підріс!

— Ну от! Давно б так, старина! — в свою чергу вигукнув Престо.