Людина, що знайшла своє обличчя - Сторінка 3

У цьому сміху було щось зловісне, і ніхто не обізвався на нього.

УБИВЧИЙ СМІХ

Після цієї злополучної зйомки Престо сів в автомобіль і, за словами шофера, "загнав машину на смерть".

Незадоволення, образа на життя, обурення несправедливістю природи, скривджене самолюбство, муки неподіленого кохання — все, що протягом років збиралось у його душі, прорвалося в страшному виверженні. В шаленій їзді він прагнув знайти заспокоєння, ніби хотів утекти від самого себе.

— Вперед! Уперед! — кричав Престо і вимагав, щоб шофер дав повну швидкість.

І вони мчали по дорогах, немов злочинці, за якими женеться поліція. А за ними і справді гналися. Пролітаючи повз ферми, вони давили гусей і качок, які поважно йшли з сусіднього ставу, і розлючені фермери гналися за ними з палицями, але, звичайно, не могли догнати. Двічі за автомобілем погналися на мотоциклетках поліцейські, бо автомобіль мчав з недозволеною швидкістю і не хотів зупинитися, незважаючи на енергійні вимоги поліцейських. Проте поліцейські мотоцикли не могли угнатися за автомобілем Престо. Це була одна з найкращих у всій країні, найпотужніших машин, зроблена на особливе замовлення Тоніо. Він любив швидкість у всьому.

О п'ятій годині вечора Престо, пожалівши шофера, дозволив зробити зупинку біля придорожнього кабачка і пообідати. Сам Престо не приторкнувся ні до чого і тільки випив глечик холодної води.

І знову почалася та сама шалена їзда, яка тривала вечір і всю ніч. Шофер валився від втоми і, нарешті, заявив, що він засинає на ходу і не ручається, що не розіб'є машину разом із сідоком.

— Уперед! — крикнув Престо, але потім раптом підвівся, сів на місце шофера і сам взявся за руль. — Ви можете відпочити, — сказав Тоніо шоферові.

Той завалився на широке сидіння автомобіля і зразу ж міцно заснув.

А думки Престо мчали з такою ж швидкістю, як машина.

— З цим треба покінчити! З цим треба покінчити раз і назавжди, — шепотів Престо.

Коли шофер прокинувся, було сім годин ранку. Автомобіль стояв біля вілли Гедди Люкс.

— Виспалися? — лагідно спитав Престо шофера. — Я зайду сказати міс Люкс доброго ранку, а ви почекайте тут. Потім поїдемо додому.

Сім годин ранку — надто ранній час для візиту, але Тоніо знав, що Гедда Люкс встає о шостій годині. Вона жила надзвичайно розміреним життям за приписом найкращих професорів-гігієністів, щоб якнайдовше зберегти чарівність молодості і краси — свій капітал, на який вона одержувала такі великі проценти.

Люкс уже прийняла ванну, закінчила масаж і тепер робила легку гімнастику у великій квадратній кімнаті, освітленій зверху, зі стелі. Серед білих мармурових колон стояли величезні дзеркала, які відображали Гедду. У фланельовому ранковому костюмі, смугастих шароварах, коротко підстрижена і гладко зачесана, вона нагадувала чарівного хлопчика.

— Тоніо? Так рано? — сказала вона привітно, побачивши в дзеркалі Тоніо Престо, який підходив до неї ззаду. І, не перестаючи вигинатися, нахилятись і розпрямлятись, говорила далі: — Сідайте. Зараз питимемо кофе.

Вона не спитала, чому він прийшов у такий ранній час, бо звикла до дивацтв Престо.

Тоніо підійшов до великої зручної кушетки, сів на край, але зараз же схопився і почав ходити великими колами по кімнаті.

— Престо, перестаньте ходити, у мене в голові паморочиться, коли я дивлюся на вас, — сказала Люкс.

— Мені треба поговорити з вами, — вимовив Престо, не зупиняючись. — У справі, в дуже серйозній справі. Але я не можу розмовляти, коли ви розгойдуєтесь і присідаєте. Сядьте, будь ласка, на диван.

Люкс подивилась на Престо, кількома стрибками добігла до дивана і всілася з ногами. Престо підійшов до неї і сказав:

— Ось так.

Мабуть, він робив неймовірні зусилля, щоб зберегти повний спокій, не розмахувати руками й ногами, не ворушити туфлеподібним носом.

— Гедда Люкс! Міс Гедда!.. Я не вмію говорити... Мені важко... Я люблю вас і хочу, щоб ви були моєю дружиною.

Зрадницький ніс його почав підніматися вгору і ворушитися. Гедда опустила очі і, стримуючи хвилю сміху, що вже підіймалася, сказала якомога серйозніше і спокійніше:

— Антоніо Престо. Але я не люблю вас, ви це знаєте. А коли немає взаємної любові, то що ж може нас з'єднати? Комерційний розрахунок? Він говорить проти такого шлюбу. Подумайте самі. Мій капітал і мої прибутки такі ж, як і ваші. Мені не бракує грошей, але я не хочу і зменшувати свої прибутки. А шлюб з вами знизив би мій заробіток.

Престо швидко підвів голову.

— Як?

Люкс, уперто дивлячись на підлогу, відповіла:

— Дуже просто. Ви знаєте, що публіка боготворить мене. Навколо мого імені створився свого роду культ. Для сотень тисяч і мільйонів моїх глядачів я — ідеал жіночої краси і чистоти. Але поклонники вимогливі до свого божества. їх пошана має бути виправдана. Юрба пильно стежить за найменшими дрібницями мого особистого життя. Коли я на екрані, останній жебрак має право милуватися мною і навіть уявляти себе на місці героя, який завоював моє серце. І от саме тому я нікому не повинна належати. Юрба, можливо, ще примирилася б, коли б я одружилася з героєм, з чоловіком, що здобув загальне визнання як ідеал чоловічої краси або чоловічих чеснот. Гідним чоловіком для богині може бути тільки бог або, в крайньому разі, напівбог... Якби юрба узнала, що я одружилася з вами, вона обурилася б. Вона вважала б, що це злочинство з мого боку, глузування над найкращими почуттями моїх поклонників. Юрба відвернулася б од мене. А юрба робить успіх...

— І гроші...

— І гроші, звичайно. І я б не здивувалась, якби містер Пітч розірвав контракт зі мною. Я втратила б і гроші, і славу, і поклонників...

— За сумнівне задоволення мати чоловіком таку потвору, як я, — докінчив Престо. — Досить, міс Люкс. Я зрозумів вас. Ви маєте рацію. — Престо раптом тупнув ногою і тонким дитячим голосом закричав: —А якщо у цієї потвори палке любляче серце? Якщо ця потвора вимагає свого місця під сонцем і своєї пайки щастя?..

Цей несподіваний вибух примусив Гедду мимоволі підвести очі на Престо. Ніс його ворушився, наче маленький хоботок, шкіра на лобі то збиралася в зморшки, то розтягувалася до блиску, волосся куйовдилося, вуха рухалися, руки були схожі на поршні парової машини, яка працювала на найшвидшому ходу.

Гедда Люкс уже не могла одірвати погляду від Престо, і вона почала сміятися, спочатку тихо, потім усе голосніше і голосніше.

Неначе повторювалась учорашня "сцена біля вікна" дочки короля з мейстерзингером. Але там усе було навмисне, — так принаймні думала Люкс, — а тут страждання і почуття мейстерзингера були справжнісінькі. Гедда розуміла, що її сміх дуже недоречний і образливий для Тоніо, але нічого не могла поробити з собою. А Престо немовби навіть зрадів цьому сміхові.

— Смійтеся! Смійтесь! — кричав він. — Смійтеся так, як ви ще ніколи не сміялися! Смійтеся! Страшний виродок Антоніо Престо говоритиме вам про свою любов.

І він говорив. Він неймовірно кривлявся. Він пустив у хід весь свій багатий арсенал найрізноманітніших кривлянь і гримас.

Люкс сміялася дедалі більше, глибше, сильніше. Цей сміх уже був схожий на істеричний припадок. Гедда корчилася на дивані в припадку сміху і благаюче дивилася на Престо. На її очах були сльози. Переривчастим від сміху голосом вона ледве промовила:

— Перестаньте, прошу вас!..

Але Престо був невблаганний і невичерпний. Люкс задихалася, знесилена, майже непритомна. Вона схопилася руками за груди, що судорожно здималися від сміху, як людина під час страшного припадку астми.

— Люди нещадні до потворності, хай же й потворність буде нещадна до краси. Моя душа почорніла, мов чорний скорпіон, і стала лютішою від злого горбаня! — кричав Престо.

Гедда Люкс зрозуміла, що він хоче вбити її сміхом. Очі Люкс розширилися від жаху. Руки її тремтіли, вона втрачала свідомість.

Зібравши всю силу волі, Гедда простягнула руку до дзвоника, який стояв на столику біля дивана, і подзвонила. Увійшла покоївка і побачила, що її пані сміється, аж захлинається дрібним сміхом, дивлячись на Престо. Покоївка теж глянула на нього і раптом схопилася за боки, немов страшні кольки зразу вогнем пропалили її нутрощі, і, присівши на підлогу, засміялася нестримним сміхом. На жаль, вона теж була під владою Тоніо, як і її хазяйка.

Гедді Люкс ніхто більше не міг допомогти...

ТВІЙ НІС —ТВОЄ БАГАТСТВО

Гофман сидів у глибокому шкіряному кріслі і курив люльку, коли в кімнату вбіг Престо з запаленими після безсонної ночі очима, обвітреним обличчям, збуджений більше, ніж звичайно.

— Я чекав вас до трьох годин ночі, — сказав Гофман.

Гофман нерідко жив по кілька днів на віллі Престо, яка містилася недалеко від кіностудії містера Пітча і К°. Відомий кінооператор Гофман був тінню Престо. Він стежив за кожним рухом, за кожним новим поворотом кіноартиста, щоб переносити на плівку найоригінальніші пози і найбільш вдалі мімічні моменти у грі рухливого обличчя. Тоніо і Гофман були великими друзями.

— Де ви пропадали? — спитав Гофман, пускаючи з рота клуби диму.

— Я тільки що від Гедди Люкс. Здається, я вбив її сміхом.

— Це ваша спеціальність, — не надаючи особливого значення словам Престо, сказав Гофман.

— Так, так... За гріхи батьків я нагороджений цим прокляттям.

— Чому ж прокляттям, Тоніо? Це чудовий дар. Сміх — найцінніша валюта. Так було завжди.

— Так, але чим викликається цей сміх? Можна смішити людей дотепними думками, веселими розповідями. А я смішу своєю потворністю.

— Леонардо да Вінчі сказав, що велика потворність зустрічається так само рідко, як і велика краса. Він особливо ретельно розшукував скрізь людей, які відзначалися виключною потворністю, і зарисовував їх обличчя в своєму альбомі. А ви... ви, по суті, навіть не дуже й потворні. Надзвичайний комізм викликається не стільки вашим зовнішнім виглядом, скільки суперечністю між величчю почуттів вашої душі і мізерністю тілесної оболонки та цими жестами картонного паяца. Ви чудово заробляєте, користуєтесь колосальним успіхом.

— От оце воно й є. Велич почуттів! Ах, Гофман, у цьому все моє нещастя. Так, я людина високих почуттів, але з тілом кретина. Я дуже нещасний, Гофман. Гроші, слава — все це добре, поки добиваєшся їх. Кохання жінки... Я одержую щоденно сотні листів од поклонниць з усіх кінців світу.