Людвігові Хитрому — ура, ура, ура! (Людвігові Чотирнадцятому — ура!) - Сторінка 6

– Не хочу бути іграшкою для дітей!

Почулися людські кроки, і до клітки підійшов той дядько, що зловив Людвіга.

– Не– бійся–ціпонько, – засміявся він. – Лисеня–із–твоєї–клітки–нікуди–не–втече. Погодувати–погодую–але–не–курятиною–як–йому–заманулося.

Дядько поставив у клітку черепок із м'ясом і кістками.

– Невже ти й справді прийшов сюди через те, що закортіло курятини? – занепокоєно спитала Тутта.

Людвіг Чотирнадцятий похитав головою.

– Я йшов, щоб погратися з тобою, – мовив він. – А він мене хап і спіймав.

– Бідолашненький Людвігу! – запищала Тута Карлсон. – І все це через мене! Я визволю тебе звідси, ось побачиш. А поки що бувай!

І Тутта Карлсон зникла. Людвіг Чотирнадцятий залишився сам як палець на дядьковому подвір'ї в клітці для курчат.

РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ

Цілий ранок Людвіг Чотирнадцятий лежав у клітці й нудьгував. А після обіду закрутилося–завертілося. Повернулися від бабусі Малот і Петер тай ну дивитися на татусеву спійманку.

– Ой–гарнюще! – скрикнула Малот і хотіла погладити Людвіга Чотирнадцятого.

"Яке там гарнюще!" – подумав Людвіг Чотирнадцятий і хапнув її за руку.

– А–можна–його–на–ніч–узяти–до–себе–в–кімнату? – попросив Петер, – Він–спатиме–у–візочку–для–малотиних–ляльок.

"Отакої! – подумав Людвіг Чотирнадцятий і ще більше засумував. – Лисеня в ляльковому візочку! Сміх та й годі!" Такої ж думки, очевидно, був і дядько.

– Найкраще–лисеняті–сидіти–тут. Лісовим–звірям–у–людських–оселях–незатишно, – сказав він.

Людвігові Чотирнадцятому це здалося вельми мудрим.

– Тату–його–треба–якось–назвати, – мовив Петер.

"Я вже раз названий, та ви зроду не вгадаєте як", – подумав Людвіг Чотирнадцятий.

– Міке! – вигукнула Малот. – Гарне ім я!

Людвіг Чотирнадцятий скривився:

"Пхе, Міке! Звичайнісіньке ім'я. Людвіг у тисячу разів краще!"

– А може, Рудохвіст? – запропонував дядько.

Людвіг Чотирнадцятий дзявкнув. З нього досить уже цих дурниць. Його звати Людвіг. Людвіг! І більш ніяк!

– До–завтрашнього–ранку–ми–придумаємо–йому–по–справжньому–гарне–ім,я, – мовила Малот.

До завтрашнього ранку! Людвіг Чотирнадцятий аж похолов. Увечері він повинен бути вдома. Бо тато Ларсон розгнівається.

– Тату–а–можна–взяти–Максиміліанів–повідець–і–трохи–погуляти–з–лисеням? – спитала Малот.

Людвіг Чотирнадцятий одразу ж повеселішав. Може, коли вони гулятимуть, удається накивати п'ятами?

– Беріть, – сказав дядько. – Але–будьте–обережні. Мені–здається–що–лисеня–трохи–підступне.

Людвіг Чотирнадцятий був як шовковий. Він дозволив, щоб діти наділи на нього Максиміліанів повідець, і слухняно пішов за ними. Максиміліан лежав у своїй буді і все те бачив.

– Ага–тебе–беруть–завидки–що–у–нас–з'явився–новий–свійський–звір? – піддражнив його Петер.

Пес тільки сердито гаркнув. Людвіг Чотирнадцятий сподівався, що після прогулянки діти забудуть замкнути клітку. Але він помилився. Клітку замкнули як слід.

– Від–нас–не–втечеш, – сказала Малот."Уже–пізно–і–нам–пора–спати. А–завтра–вранці–ми–знов–прийдемо–до–тебе.

"Завтра вранці я вже буду в лісі", – подумав Людвіг Чбтирнадцятий. Але як утекти, він не знав. Та, може ж, Тутті Карлсон спаде щось на думку?

Після вечері з хати вийшла мама Петера й Малот із , чималою мискою в руках. Вона говорила повагом і виразно, тож Людвіг досить добре її розумів, навіть якщо всі слова були для нього суцільним довгим реченням:

– Будь–ласка–вечерю–для–нашого–нового–гостя–подано, – сказала вона. – Діти–дуже–хотіли–щоб–тобі–перепали–найкращі–шматки–що–ними–звичайно–ласує–Максиміліан.

Жінка знов пішла в хату, а Людвіг Чотирнадцятий відчув страшенний голод. Він уже розігнався був спробувати смачного м'яса, як до нього долинув шурхіт із–під кущика, що ріс неподалік.

– Гей, це я, – почувся писк.

Людвіг Чотирнадцятий упізнав Тутту Карлсон. Вона обережно визирнула з–за гілочки.

– Найкращих шматочків не їж, – прошепотіла Тутта Карлсон.

– Хіба вони погані? – перелякався Людвіг Чотирнадцятий. – Вони ж так смачно пахнуть!

Тутта Карлсон задріботіла зі свого сховку.

– Максиміліан на тебе сердиться, – сказала вона. – Діти про нього зовсім забули. Беруть і надівають на тебе його повідець. Ведуть тебе на прогулянку, а найгірше те, що дають тобі найкращі шматки м'яса!

– А чим я йому зараджу? – відповів Людвіг Чотирнадцятий, – Нехай сердиться на дітей.

– І все ж мені здається, що ти повинен віддати Максиміліанові ці ціматки, – сказала Тутта Карлсон.

Людвіг Чотирнадцятий здивовано зиркнув на неї.

– Я сам голодний, – сказав він. – До речі, кого тобі більше шкода – мене, що замкнутий у клітці, чи пса, що гуляє собі на волі?

– І все ж мені здається, що ти повинен віддати м'ясо Максиміліанові, – знов сказала Тутта Карлсон. – Ось послухай...

Вона щось зашепотіла Людвігові на вухо, і тоді він усе зрозумів.

– Ти майже така хитра, як лис, – похвалив він її.

– Хитріша, – сказала Тутта Карлсон. – Я ж не думаю на Опудало, що то Привид, а на Людину, що то Опудало... Але більше я тебе не дражнитиму. Я сховаюся в цих кущах, поки прийде Максиміліан.

Довго чекати їм не довелося. Тільки згас день і спали сутінки, Максиміліан з'явився біля клітки.

– Який я радий, – загарчав він. – Сьогодні спатиму спокійно, бо знаю, що ти замкнений.

– Хіба ти не голодний? – ласкаво спитав Людвіг Чотирнадцятий.

Пес уп 'явся в нього очима.

– Голодний. А що тут дивного? – сказав він, вишкіривши зуби. – Діти віддали тобі найкращі шматки м'яса, які звик одержувати я.

– Знаю, – відповів Людвіг Чотирнадцятий і прикинувся сумним. – Тому я й залишив найсмачніші шматки для тебе. Он глянь у миску. Я не хочу, щоб ти через мене голодував.

Максиміліан підійшов ближче до клітки. Так. Людвіг казав правду. В мисці лежало кілька найкращих шматків м'яса. Максиміліан облизався.

– Будь ласка, їж, – припросив його Людвіг Чотирнадцятий. – Відчиняй дверцята й заходь. Колись ти мене пригощав вечерею, а сьогодні – я тебе.

Максиміліан не повірив йому.

– А що, як ти мене обдуриш? – завагався він.

– Хіба може таке лисеня, як я, обдурити такого хитрющого пса, як ти! – відповів Людвіг Чотирнадцятий.

Максиміліан засміявся. Що за дурниці! Звичайно ж, лисеня хитре, але щоб обдурити старого Максиміліана ще раз. ... Ні, це неможливо. Максиміліан одімкнув клітку і, не кваплячись, зайшов усередину.

– Сідай до вечері, – припрошував Людвіг Чотирнадцятий.

Голос його був спокійний, але серце калатало. Ще трішечки...

– Дякую за запросини, дякую за запросини, – мурмотів Максиміліан, – Що є кращого за ситий шматочок м'ясця на вечерю!

Він підступив до миски і раптом... Людвіг Чотирнадцятий миттю вистрибнув із клітки й зачинив за собою дверцята. Тутта Карлсон випурхнула з–під кущика, і вони разом замкнули клітку.

– Агей, що ви робите! – заскавулів Максиміліан. – Я не хочу сидіти під замком у курячій клітці. Ану випустіть мене!

– Смачного, – засміявся Людвіг Чотирнадцятий. – Даруй, що я не можу зостатися й скласти тобі товариство. Мені пора додому. Може, переказати моєму татові вітання від хитрого Максиміліана?

– Цить! – гарикнув пес. – Ось я тобі зараз дам! Ой–йо–йой, ну й сердитий же я!

Людвіг Чотирнадцятий і Тутта Карлсон удвох дісталися до курника.

– Тисячу, мільйон разів дякую за допомогу, – мовив Людвіг.

– Ет, нема за, що, – відповіла Тутта й сором'язливо схилила голівку аж до землі. – Це ж через мене тобі так не щастить!

Людвіг Чотирнадцятий ужеи й забувся чого він сюди йшов. Ага, щоб погратися з Туттою Карлсон!

– Сьогодні ми не погралися, то, може, ще коли зустрінемося? – спитав він.

– Залюбки, – відповіла Тутта Карлсон. – Але чим далі від подвір' я. Бо Максиміліан таки захоче тебе провчити.

– То можна гратися біля огорожі, там, де ми зустрілися вперше, – запропонував Людвіг Чотирнадцятий.

Тутті Карлсон ця пропозиція сподобалась. І перше ніж вона зникла в курнику, де мешкало безліч їі сестер, братів та інших родичів, вони домовилися зустрітись завтра.

Відтак Людвіг Чотирнадцятий поквапився додому. Вже зовсім стемніло, й він розумів, що тато Ларсон страшенно гнівається. Так воно й було. Коли Людвіг зайшов до вітальні, тато Ларсон сидів у кріслі. Він вийняв годинника з нагрудної кишені й насупився.

– Знов пізно, – пробурчав він. – Звісно, лиси на полювання ходять уночі, але ж ти ще дитина і повинен о цій порі вже спати.

– Сьогодні було так багато пригод, – похвалився Людвіг Чотирнадцятий.

– Ну–ну, – усміхнувся тато Ларсон. – Ти бачив мого давнього недруга Максиміліана?

– Авжеж, і не тільки його, – жваво відповів Людвіг Чотирнадцятий. – Мене спіймав один дядько, і я став дитячою іграшкою, а тоді мене замкнули в клітці, а тоді ми з Туттою Карлсон обдурили Максиміліана і...

– Людвігу, дитино моя, – урвав йоґо Ларсон, – Щось тобі сниться багато снів.

Людвіг Чотирнадцятий опустив хвоста.

– Це правда, тату, – мовив він.

– Так, це правда: тобі сниться багато снів, – повторив тато Ларсон. – На добраніч!

Розділ десятий

Людвіг Чотирнадцятий і Тутта Карлсон часто зустрічалися на галявці біля огорожі.

Звісно, це була чудернацька пара: лисеня й курча. Але їм удвох було цікаво, вони вигадували нові й нові ігри.

Найбільше вони любили гратися в школу. Одне з них вилазило на пеньок і було за вчителя. Друге вмощувалося на траві й слухало.

Людвіг Чотирнадцятий навчав Тутту Карлсон того, що сам перейняв у Лабана: всього про лісову рослинність. Він розказував, які ягоди можна їсти, щоб не болів живіт. Застерігав свою подругу від грибів, що мають гарні, в білий горошок шапочки. Ті гриби звуться мухомори, і вони дуже отруйні. А ще Людвіг показував Тутті, як треба розпізнавати сліди.

Тутта Карлсон розказувала Людвігові Чотирнадцятому про всіх мешканців свого подвір'я. Про рослини, які вирощують у саду і які корисно споживати. Про людей і про те, як їх остерігатися, щоб не спійматись.

– Обіцяй, що ти ніколи не прийдеш до курника нас красти, – боязко попросила Тутта Карлсон. – Я ж знаю, що лиси люблять курятину.

– Ніхто з нашої родини вас не крастиме, – врочисто пообіцяв Людвіг Чотирнадцятий. – А ти обіцяєш, що скажеш мені, коли люди надумають улаштувати лисячі лови?

Тутта Карлсон пообіцяла.

Коли Людвіг Чотирнадцятий зустрічався з Туттою, то з нори він зникав із самого ранку, а повертався аж смерком.

– Що ти робиш день у день? – якось поцікавився тато Ларсон.

– Граюся зі своєю товаришкою, – відповів Людвіг Чотирнадцятий.